Ухвала

від 10.07.2024 по справі 521/7088/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/920/24

Справа № 521/7088/24 1-кс/521/1591/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 29.05.2024 року про арешт майна в кримінальному провадженні №12024167470000143 від 26.03.2024 року,

встановив:

оскарженою ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання слідчої СВ Відділення поліції №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні №12024167470000143 від 26.03.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.289, ч.1 ст.358 КК України, та накладено арешт (із забороною відчуження, користування та розпорядження) на майно, яке було вилучене під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на сім-карту оператора «Київстар» з номером НОМЕР_1 .

Цією ж ухвалою, в іншій частині клопотання відмовлено. Мобільний телефон «Samsung», IMEI 1 НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 визначено повернути власнику за належністю або уповноваженій ним особі.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, прокурор Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою клопотання слідчого задовольнити в повному обсязі, накласти арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування будь-якими особами, на речі вилучені в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , а саме на: мобільний телефон «Samsung», з IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , всередині із сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_1 .

Прокурор вказує, що частково відмовляючи в накладенні арешту на майно, слідчий суддя не врахував сукупність підстав вважати, що вказане майно є доказом кримінального правопорушення, в подальшому може підлягати спеціальній конфіскації, а також для забезпечення цивільного позову.

Також прокурор зазначає, що слідчим суддею не взято до уваги, що мобільний телефон «Samsung», з IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , міг зберегти на собі сліди вчинення даного кримінального правопорушення. Крім того, хоча вказаний мобільний телефон оглянуто слідчим, про що складено відповідний протокол, проте у зв`язку із коротким часом отримання даного речового доказу, орган досудового розслідування був позбавлений можливості на більш глибоке дослідження із залученням відповідних підрозділів кіберполіції.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, учасники судового провадження до апеляційного суду не з`явилися.

Адвокат ОСОБА_8 , яка представляє інтереси власника майна ОСОБА_7 , звернулась до апеляційного суду із заявою про розгляд апеляційної скарги за відсутності ОСОБА_7 та його представника, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора та долучила постанову слідчого про повернення речових доказів від 29.05.2024 року, а також розписку ОСОБА_7 про отримання від слідчого належного йому мобільного телефону «Samsung», який був вилучений у нього під час обшуку за місцем його проживання.

Прокурор ОСОБА_5 також подав заяву, в якій просить розглянути апеляційну скаргу без його участі, у зв`язку із великим завантаженням у судових засіданнях іншого суду, при цьому зазначив, що підтримує апеляційні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.406 КПК України, суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.

За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.1 ст.406 КПК України апеляційний розгляд проведено у письмовому провадженні за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді про накладення арешту на частину майна, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.370КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апелянта, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.

Зокрема положення ст. 2 КПКвизначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Як убачається з матеріалів судової справи Слідчим відділенням ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні №12024167470000143 від 26.03.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.289, ч.1 ст.358 КК України.

З обставин викладених у клопотанні та ухвалі слідчого судді вбачається, що 25.03.2024 року до чергової частини відповідного територіального підрозділу органу поліції надійшла заява від представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 , в якій він просить прийняти до невстановленої особи, яка шляхом внесення неправдивих відомостей, підробила документ на перереєстрацію належного майна ОСОБА_9 .

Крім того, 12.04.2024 року до чергової частини відповідного територіального підрозділу органу поліції надійшла заява від представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 , у якій він просить, на підставі ухвали слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2024 року, внести відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК України, за фактом незаконного заволодіння автомобілем «Dodge Challenger» 2015 року випуску, із державний номерний знак, НОМЕР_4 , VIN: НОМЕР_5 .

24.05.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 10.05.2024 року органом досудового розслідування було проведено обшукза місцем проживання ОСОБА_7 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено і вилучено: мобільний телефон «Samsung», IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , з сім-картою оператора «Київстар» з номером НОМЕР_1 .

Постановою слідчого від 24.05.2024 року вилучені в ході обшуку речі визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

Цього ж дня, 24.05.2024 року слідчий ОСОБА_6 звернулась до слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси з погодженим прокурором Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 клопотанням про накладення арешту на вищевказане майно, яке було виявлене та вилучене 24.05.2024 року за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон «Samsung», IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , з сім-картою оператора «Київстар» з номером НОМЕР_1 , із забороною відчуження, розпорядження та користування будь-якими особами.

Клопотання слідчого мотивоване тим, що в кримінальному провадженні виникла необхідність в накладенні арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

29.05.2024 року слідчим суддею Малиновського районного суду м. Одеси постановлено ухвалу, якою частково задоволено клопотання слідчої СВ Відділення поліції №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні №12024167470000143 від 26.03.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.289, ч.1 ст.358 КК України, та накладено арешт (із забороною відчуження, користування та розпорядження) на майно, яке було вилучене під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на сім-карту оператора «Київстар» з номером НОМЕР_1 . Цією ж ухвалою, в іншій частині клопотання відмовлено. Мобільний телефон «Samsung», IMEI 1 НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 визначено повернути власнику за належністю або уповноваженій ним особі.

Ухвала слідчого судді мотивована тим, що під час розгляду клопотання прокурором обґрунтовано достатність підозри вважати, що вилучена під час обшуку сім-карта оператора «Київстар» може мати доказове значення у даному кримінальному провадженні, відтак необхідна для підтвердження чи спростування отриманих в ході досудового розслідування відомостей та необхідне для повного, всебічного та неупередженого встановлення всіх обставин події, що розслідується.

Разом з тим, слідчим суддею у судовому засіданні встановлено, що органом досудового розслідування не обґрунтовано можливості та необхідності використання мобільного телефону як доказу у кримінальному провадженні.

Також слідчим суддею враховано, що ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 10.05.2024 року частково задоволено клопотання органу досудового розслідування та надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , а саме в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення, та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.289, ч.1 ст.358 КК України, та відшукання знаряддя вчинення кримінальних правопорушень, а саме: сім-карток операторів мобільного зв`язку (за допомогою яких особи, причетні до вчинення вказаних кримінальних правопорушень, спілкувались між собою); комп`ютерної техніки (ноутбуків, планшетів, в яких може зберігатися інформація щодо транспортних засобів, переписки між вказаними особами); банківських карток, документів про банківські рахунки та операції, квитанцій та чеків (які можуть містити інформацію про переказ коштів, отриманих злочинним шляхом); блокнотів, чорнових записів, що містять інформацію про транспортні засоби, договорів купівлі-продажу, договорів комісії,предметом яких є транспортні засоби, актів огляду та реалізації транспортних засобів, інших документів, бланків, печаток, штампів (які можуть мати відношення до вчинення вказаних кримінальних правопорушень).

З врахуванням викладеного, слідчий суддя звернув увагу, що вилучений мобільний телефон не зазначено у переліку, яке планувалось відшукати слідством на підставі ухвали слідчого судді від 10.05.2024 року, крім того жодним чином не обґрунтовано, що дане майно є знаряддям (або предметом) вчинення кримінальних правопорушень, які розслідуються у кримінальному провадженні або є майном, яке набуте кримінально-протиправним шляхом.

Також при прийнятті судового рішення, слідчим суддею враховано, що відповідно до наданого прокурором в судовому засіданні протоколу, вказаний мобільний телефон був оглянутий 25.05.2024 року, а доказів того, що з даним майном планується проведення додаткових процесуальних (слідчих) дій або експертних досліджень, матеріали клопотання не містять. Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку, що арешт мобільного телефону у даному випадку не виправдовує такий ступінь втручання у право особи володіти своїм майном, у зв`язку із чим клопотання слідчого задоволено частково.

Перевіривши оскаржену ухвалу та доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді щодо існування підстав для часткового задоволення клопотання про накладення арешту на майно, а також приймає до уваги обставини, які були встановлені під час апеляційного розгляду.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПКвизначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя.

Відповідно до вимог п.7 ч.2 ст.131 КПК один із заходів забезпечення кримінального провадження єарешт майна.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

За змістом ст.170 КПКарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Процедура вирішення питання про накладення арешту на майно визначена ст.171 КПК.

Кримінальний процесуальний кодекс України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Таким чином, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту на майно повинно відповідати вимогам ст.171 КПК, орган досудового розслідування та прокурор повинні неухильно дотримуватися визначених законом вимог.

Кримінальний процесуальний кодекс України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер. Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого/прокурора про накладення арешту повинно відповідати вимогамстатті 171 КПК, то прокурор повинен неухильно їх дотримуватися. Так, згідностатті 171 КПКу клопотанні слідчого або прокурора повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положеньстатті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна та до клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання, тобто правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна. Вказана норма також узгоджується з статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі прокурор ставить вимогу про накладення арешту на все вказане в клопотанні слідчого майно, однак не наводить відповідного належного обґрунтування щодо підстав та мети накладення арешту на мобільний телефон «Samsung», IMEI 1 НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 , що вірно було враховано слідчим суддею.

Твердження прокурора про те, що вказаний мобільний телефон є доказом кримінального правопорушення, в подальшому може підлягати спеціальній конфіскації, а також для забезпечення цивільного позову, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки прокурором не доведено, що він є доказом у кримінальному провадженні, знаряддям вчинення кримінального правопорушення; також колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_7 , за місцем проживання якого було вилучено під час обшуку вказаний мобільний телефон, не має у кримінальному провадженні статусу підозрюваного; відсутні відомості про існування цивільного позову у кримінальному провадженні, тому посилання прокурора про можливість у подальшому спеціальної конфіскації та забезпечення цивільного позову, наразі є необґрунтованими.

Іншої мети накладення арешту на майно органом досудового розслідування та прокурором не доведено, та під час апеляційного розгляду не встановлено.

Більш того, колегія суддів враховує, що відповідно до долучених адвокатом ОСОБА_8 копії постанови слідчого від 29.05.2024 року мобільний телефон «Samsung», IMEI 1 НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 повернуто власнику ОСОБА_7 , що також підтверджується розпискою останнього від 10.06.2024 року про отримання вказаного мобільного телефону. Таким чином, на момент апеляційного розгляду вилучений мобільний телефон, органом досудового розслідування вже повернуто власнику ОСОБА_7 .

З урахуванням встановлених апеляційним судом обставини, суд вважає, що ініціювання прокурором питання про накладення арешту на всевказане в клопотанні майно, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика ЄСПЛ, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до ЄСПЛ забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь.

ЄСПЛ вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Відповідно до пунктів 69, 73 рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (SporrongandLonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу доКонвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду оскарженої ухвали, відсутні підстави для застосування щодо повного переліку зазначеного в клопотаннімайна обмежувальних заходів.

Істотних порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування оскарженої ухвали слідчого судді,апеляційним судом не встановлено.

Оскільки прокурором не доведено обґрунтованості накладення арешту на все майно, апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 29.05.2024 року, в кримінальному провадженні №12024167470000143 від 26.03.2024 року, якою накладено арешт на частину майна, яке було вилучене 24.05.2024 року в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4