Постанова

від 17.07.2024 по справі 289/3008/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №289/3008/23 Головуючий у 1-й інст. Мельник О. В.

Категорія 77 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Борисюка Р.М., Трояновської Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №289/3008/23 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Добробут-2021» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області 15 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Мельник О.В. в смт Радомишлі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому з урахуванням уточнень, просила:

- визнати незаконним наказ директора КП «Добробут 2021» Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області №10-К від 03.11.2023 про звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України;

- поновити на посаді касира;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначила, що 29.05.2023 рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області було задоволено її позовну заяву та визнано незаконним її звільнення і поновлено на роботі, стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Постановою Житомирського апеляційного суду від 15.08.2023 рішення суду першої інстанції залишено без змін. 13 червня 2023 року позивач була поновлена на роботі наказом №13 від 13.06.2023 директора КП «Добробут 2021», на посаді касира підприємства. Проте, 17.07.2023 наказом директора КП «Добробут 2021» №7-К її попереджено про скорочення чисельності штату працівників та про звільнення. Разом з тим, зазначає, що підприємство працює в звичайному режимі, отримує прибуток, зазначених у наказі підстав в діяльності підприємства не спостерігалося, а тому вважає, що відповідач порушує правові норми передбачені ст. 113 КЗпП України, ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах військового стану» від 15.03.2022 за №2136. Зазначала, що 03.11.2023 наказом директора Комунального підприємства «Добробут 2021» її втретє звільнено з посади касира з 03.11.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України. Вказане звільнення, наказ №10-К від 03.11.2023 вважає незаконним із тих підстав, що відповідачем грубо було порушено порядок звільнення за вказаною правовою нормою, передбаченою ст. 49-2 КЗпП України. Зокрема не було запропоновано іншої роботи, яка є в штатному розписі підприємства. Також зазначає, що на підтвердження факту скорочення чисельності КП «Добробут 2021» посилається на наказ по підприємству від 18.07.2023, про внесення змін до штатного розпису, проте останній на час попередження про майбутнє звільнення від 17.07.2023 не був прийнятий, а лише на наступний день. За приписами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не пізніше як за один рік, а тому просить стягнути середній заробіток за весь час її вимушеного прогулу.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області 15 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвали нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що її було звільнено, коли ще тривав апеляційний розгляд попередньої цивільної справи №289/1068/22. На той час, існувало рішення суду першої інстанції, де була задоволена її позовна заява про поновлення на посаді касира, оскільки рішення суду в цій частині було допущено до негайного виконання. Ці обставини свідчать про незаконність її звільнення на підставі наказу №10-К від 03.11.2023. Фактично на час винесення наказу №7-К 17.07.2023 про звільнення, власником (керівником) комунального підприємства «Добробут 202» не був погоджений і затверджений штатний розпис підприємства, а був затверджений лише на наступний день. На час винесення директором підприємства наказу №7-К від 17.07.2023 штатний розпис ще не був погоджений із сільською радою. Відповідачем відверто, грубо, було порушено порядок звільнення за вказаною правовою нормою, передбаченою ст. 49-2 КЗпП України. З серпня-вересня місяця 2023 року в штатному розписі підприємства була вакантна посада оператора водозабірних споруд, але вона не пропонувалася взагалі, а лише була повідомлена про наявність цієї вакантної посади за день до звільнення. Відповідачем у порушення ст. 81 ЦПК України не подані до суду докази змін в організації виробництва і праці підприємства КП «Добробут 2021», які слугували для змін в чисельності штату працівників підприємства. В судове засідання відповідачем подані оновлені книги наказів, бухгалтерські відомості, які кардинально не відповідали письмовим документам, які досліджувалися судом під час розгляду цивільної справи №289/1068/22. На ці порушення Закону вказувалося суду першої інстанції, як і показанням адміністративно-залежним свідкам, проте судом юридична оцінка надана не була. Враховуючи вищевикладене просила скасувати рішення Радомишльського районного суду Житомирської області 15 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

02 липня 2024 на адресу Житомирського апеляційного суду надійшов відзив від Комунального підприємства «Добробут 2021» Потіївської сільської ради на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 15.05.2024 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга ОСОБА_1 є безпідставною та необґрунтованою. Що стосується посилання апелянта на те, що її було звільнено ще до завершення розгляду попередньої судової справи №289/1068/22 в апеляційному суді, то дані твердження позивача є необґрунтованими, тому що сам наказ №10-К на звільнення ОСОБА_1 був прийнятий 03.11.2023, а постанова Житомирського апеляційного суду по цій справі була винесена 15.08.2023. Крім того рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 29 травня 2023 року було оскаржене відповідачем лише в частині стягнення заборгованості по заробітній платі КП «Добробут 2021», а в частині поновлення позивача не оспорювалося. Крім того дане рішення суду було виконане відповідачем шляхом винесення наказу №13 від 13.06.2023 про поновлення на роботі ОСОБА_1 . Що стосується посилання апелянта щодо незаконності її звільнення, оскільки на день винесення наказу №7-К від 17.07.2023 не був затверджений штатний розпис без посади касира, то дане твердження також є необґрунтованим. Після затвердження штатного розпису 19.07.2027 ОСОБА_1 повідомлено про наступне вивільнення із займаної посади у зв`язку із скороченням посади касира, а також зазначено, що вакантних посад на підприємстві на той час не було. ОСОБА_1 відмовилася ставити свій підпис на повідомленні про ознайомлення, а тому начальником відділу обліку та звітності ОСОБА_2 , начальником у справах дітей ОСОБА_3 Потіївської сільської ради та директором підприємства було складено відповідний акт про ознайомлення з повідомленням про наступне вивільнення та про відмову від підпису про його ознайомлення.

Що стосується посилання позивача на грубе порушення КП «Добробут 2021» ст.49-2 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не пропонувалася вакантна посада оператора водозапірних споруд, а лише повідомлялося про її наявність, то така аргументація є необґрунтованою, оскільки 01.11.2023 ОСОБА_1 було повідомлено про наявні вакантні посади тракториста екскаватора МТЗ-82, а також про посаду на період тимчасової відсутності працівника (мобілізації) оператора водозапірних споруд. Хоча позивач заперечувала в суді першої інстанції факт повідомлення її про вакантну посаду оператора, в самій апеляційній скарзі вона визнає, що про вакантну посаду оператора водозапірних споруд її повідомляли! Це підтверджено також свідками в судовому засіданні, які склали відповідний акт від 01.11.2023 про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з повідомленням про вакантні посади. При цьому повідомлялося про вакантні посади за два дні, а не за день до звільнення, як зазначає в апеляційній скарзі позивач. Доцільність скорочення посади касира полягала в тому, що підприємство є і було збитковим, в результаті чого у підприємства росли борги по бюджетним зобов`язанням та заробітній платі і одним із шляхів вирішення цього питання в т.ч. було скорочення штату. Крім того, питання скорочення штату було погоджено органом управління підприємства, яким згідно з ст. 1.4 Статут підприємства є виконавчий комітет Потіївської сільської ради. Так, 18.07.2023 виконавчий комітет Потіївської сільської ради виніс рішення №327 яким погодив зміни до штатного розпису підприємства і фактично затвердив новий штатний розпис без посади касира. Профспілка на підприємстві відсутня, тому звільнення ОСОБА_1 з профспілкою не погоджувалося. Таким чином всі дії щодо скорочення посади касира на підприємстві були вчинені відповідно до норм діючого трудового законодавства.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 29.05.2023 у справі №289/1068/22, яке набрало законної сили, поновлено ОСОБА_1 на посаді касира Комунального підприємства «Добробут 2021» с. Потіївка Радомишльського району Житомирської області. Постановою Житомирського апеляційного суду від 15.08.2023 вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Наказом директора КП «Добробут 2021» №13 від 13.06.2023 ОСОБА_1 поновлено на роботі з 01.06.2022 на посаді касира, запропоновано надати трудову книжку та визначено підготувати та надати ОСОБА_1 для ознайомлення посадову інструкцію касира і договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

17 липня 2023 року директором Комунального підприємства «Добробут 2021» Потіївської сільської ради видано наказ №7-к, згідно якого передбачено: внесення змін в штатний розпис з виведенням з нього посади касира. Подання на погодження нового штатного розпису до виконавчого комітету Потіївської сільської ради. Після затвердження нового штатного розпису попередити касира ОСОБА_1 про наступне звільнення з роботи у зв`язку із скороченням її посади, запропонувати переведення за її згодою на вакантні посади. Не раніше ніж за два місяці після попередження про наступне звільнення, підготувати проект наказу по особовому складу про звільнення касира ОСОБА_1 згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.

В цей же день директором КП «Добробут 2021» в присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складено акт про те, що ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись під підпис з наказом №7-к від 17 липня 2023 року «Про скорочення штату працівників». ОСОБА_1 зі змістом наказу ознайомилась, але від підпису відмовилась.

Наказ №7-к обґрунтований тим, що підприємство має заборгованість по заробітній платі та податках, яка через неприбутковість лише зростає. Касові операції не проводяться, касова діяльність здійснюється виключно директором установи. Тому, наказ прийнятий з метою підвищення ефективності і оптимізації управління підприємством і на основі проведеного аналізу економічних і виробничих можливостей підприємства.

Рішенням виконкому Потіївської сільської ради №327 від 18.07.2023 внесено зміни до штатного розпису КП «Добробут 2021» та погоджено штатний розпис з 18.07.2023. Згідно додатку до якого, у штатному розписі, який вводиться в дію з 18.07.2023 посади касира не передбачено.

Відповідно до п. 1.3 Статуту КП «Добробут 2021», затвердженого рішенням Потіївської сільської ради №774 від 26.11.2021 засновником підприємства виступає Потіївська сільська рада.

Згідно повідомлення КП «Добробут 2021» від 19.07.2023 ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення з посади касира на підставі пункту 1 стаття 40 КЗпП України та повідомлено про відсутність вакантних посад на підприємстві.

Відповідно до акту від 19.07.2023 складеного директором КП «Добробут 2021» в присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ознайомилась з повідомленням про звільнення у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників КП «Добробут 2021» та відсутністю вакантних посад на підприємстві, але від підпису відмовилась.

28 серпня 2023 року директором КП «Добробут 2021» на поштову адресу ОСОБА_1 направлено рекомендований лист, зі змісту якого вбачається, що останню повідомлено про майбутнє звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників та повідомлено, що на даний час вакантних посад на підприємстві не має.

Згідно рекомендованого повідомлення ПАТ «Укрпошта» даний лист вручено особисто ОСОБА_1 - 31.08.2024.

Відповідно до акту від 01.11.2023, складеного директором КП «Добробут 2021» в присутності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитися під підпис з повідомленням про наявність вільних робочих місць КП «Добробут 2021», а саме вакансію тракториста МТЗ-82 та тимчасове робоче місце на час відсутності мобілізованого працівника оператора водоочисних споруд. ОСОБА_1 було ознайомлено зі змістом повідомлення, але від підпису вона відмовилась.

Наказом директора КП «Добробут 2021» №10-к від 03.11.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади касира з 03.11.2023 у зв`язку із скороченням штату працівників (посади касира), згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в судовому порядку не доведено належними і допустимими доказами позовні вимоги, а саме, що її звільнення було незаконним, а роботодавцем порушено процедуру її звільнення.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізаціях, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Встановлено, що у КП «Добробут 2021» Потіївської сільської ради відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення штату працівників.

ОСОБА_1 отримала наказ №7-к від 17 липня 2023 року про скорочення штату працівників КП «Добробут 2021» Потіївської сільської ради 31 серпня 2023 року та про наступне звільнення за два місяці з дати її попередження.

Отже, позивач була попереджена про наступне звільнення з врахуванням вимог статті 49-2 КЗпП України та без порушення вимог частини другої статті 40 КЗпП України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №487/2191/17 викладено правові висновки, що «При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота».

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року в справі №522/8292/20 та від 19 липня 2022 року в справі №711/1284/20.

Колегією суддів встановлено, що з часу попередження про звільнення за скороченням чисельності та штату і до дати звільнення ОСОБА_1 в КП «Добробут 2021» Потіївської сільської ради була вакантна посада тракториста МТЗ-82 та тимчасове робоче місце на час відсутності мобілізованого працівника оператор водоочисних споруд.

01 листопада 2023 року ОСОБА_1 відмовилася від переведення на вакантні посади, зазначені вище, що підтверджується актом від 01.11.2023, складеного директором КП «Добробут 2021» Потіївської сільської ради в присутності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що КП «Добробут 2021» Потіївської сільської ради при звільненні ОСОБА_1 не порушено вимоги частини другої статті 40 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , оскільки її звільнення відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України.

Згідно статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, позовні вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши належними чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що в штатному розписі підприємства була вакантна посада оператора водозабірних споруд, яка не була запропонована ОСОБА_1 є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким встановлені обставини справи, а лише зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням зазначеного ухвалене судом першої інстанції судове рішення є законними та обґрунтованими та не підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області 15 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 18 липня 2024 року.

Головуючий

Судді