Постанова

від 17.07.2024 по справі 817/891/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа №817/891/18

адміністративне провадження № К/9901/6503/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року (судді: Іщук Л. П., Кухтей Р. В., Обрізко І. М.)

у справі за позовом Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство "МВА"

до Головного управління ДФС у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне підприємство Красносільське мале приватне підприємство «МВА» (далі - Позивач, ПП Красносільське мале приватне підприємство «МВА») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі також - Відповідач, ГУ ДФС), в якому просило визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2017 року № 0008771401;

- податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2017 року № 0008781401.

Обґрунтовуючи протиправність вказаних індивідуальних актів, Позивач покликався на те, що фінансово-господарські правовідносини з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мали реальний товарний характер, що підтверджується первинними документами, які було надано до перевірки, водночас не було враховано перевіряючими. Крім того, зазначив, що вказані контрагенти були належним чином зареєстровані як суб`єкти господарювання та платники податків, в тому числі і ПДВ. Також послався на те, що документи, визначені інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення, зокрема, сертифікати якості, не відносяться до документів первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, та перевірка таких документів не належить до повноважень податкового органу.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 14 червня 2018 року адміністративний позов залишив без задоволення.

У постанові суд першої інстанції вказав таке:

- надані до перевірки та суду, на підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) від фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , видаткові та товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та пункту 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення № 168/704), оскільки не містять всіх обов`язкових реквізитів та рух товарів за ними не підтверджено належними доказами;

- в наданих до перевірки та суду товарно-транспортних накладних перевізниками товару визначено ПП «Інформаційно-консалтингова група» та Позивача водночас, відповідно до відповіді наданої Територіально-сервісним центром МВС в Рівненській області на запит фіскального органу транспортні засоби за вказаними підприємствами не значаться, а перелічені в запиті транспортні засоби належать фізичним особам. Також відповідно до вказаної відповіді за державним номерним знаком НОМЕР_1 відсутні зареєстровані транспортні засоби, а транспортний засіб НОМЕР_2 , взагалі не являється автомобілем КАМАЗ5511, а є за типом кузова - «Мотоцикл-А». Проте, Позивачем, як до перевірки, так і суду не надано, як жодних доказів на обґрунтування таких розбіжностей у документах, так і документів щодо можливості використання ним та ПП «Інформаційно-консалтингова група» транспортних засобів, які належать іншим особам;

- в ході перевірки встановлено, що у ПП Красносільське мале приватне підприємство «МВА» у місцях зберігання ТМЦ відсутній журнал обліку (заїзду-виїзду) автомобілів та обліку ТМЦ;

- Позивачем від контрагентів, у тому числі було отримано бітум нафтовий дорожній в`язкий БНД 60/90, який є нафтопродуктом, однак як до перевірки, так і суду Позивачем не надано належних документів щодо перевезення нафтопродуктів, складання яких передбачено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за №805/15496;

- як до перевірки, так і суду не надано документів щодо походження ТМЦ (декларацій про відповідність, паспортів якості, сертифікатів відповідності тощо), згідно номенклатури зазначеної у видаткових накладних, що не дає змоги встановити виробника, походження товару, його відповідність стандартам, технічним умовам. Відповідно до вимог Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01 лютого 2005 року №28 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 травня 2005 року за N 466/10746 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бітуми нафтові відносяться до продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні;

- відповідно до наявних в інформаційних базах даних органів ДФС відомостей, відсутня інформація про використання контрагентами Позивача в ході здійснення господарської діяльності будь-яких виробничих (складських, торгових, офісних) приміщень, транспортних засобів та трудових ресурсів;

- при автоматизованому співставленні податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлені розбіжності між Позивачем та його контрагентами;

- за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України, Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН), Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) встановлено відсутність придбання контрагентами Позивача в інших контрагентів товарів, зазначених в накладних, оформлених на ПП Красносільське мале приватне підприємство «МВА»;

- договором від 30 липня 2014 року №ДГ-00022/1 визначено поставку лише одного виду товару - асфальтобетону, натомість згідно з видатковими накладними від ФОП ОСОБА_1 отримано асфальтобетон, балки, дошки та щебінь;

- з ФОП ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу від 12 серпня 2014 року №0012, копію якого Позивач надав лише суду та не надав до перевірки, що є порушенням норм пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- оскільки у Позивача відсутні первинні бухгалтерські документи з належним чином оформленими обов`язковими реквізитами, які опосередковують отримання активів, тобто ідентифікують джерела походження активів, виробників/постачальників ТМК, вони є такими, що безоплатно отримані.

Восьмий апеляційний адміністративний суд не погодився з висновками суду першої інстанції й ухвалив постанову від 23 січня 2019 року, якою позовні вимоги задовольнив: визнав протиправними та скасував відповідні індивідуальні акти.

Роблячи висновок про невідповідність податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що:

- наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт реального здійснення господарських відносин ПП Красносільське мале приватне підприємство «МВА» на підставі укладених з контрагентами договорів;

- на момент здійснення господарських операцій контрагенти Позивача - фізичні особи-підприємці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були у встановленому порядку зареєстровані як суб`єкти господарювання та платники податків;

- станом на 31 грудня 2016 року оплата по взаєморозрахунках з контрагентами відповідно до укладених договорів Позивачем проведена в повному обсязі, що підтверджується і актом перевірки;

- придбані Позивачем товари були використані ним у процесі своєї господарської діяльності, зокрема, під час здійснення поточного та капітального ремонту автомобільних доріг в рамках виконання зобов`язань за договорами підряду, укладеними з Городоцькою сільською радою Рівненського району, Дулібською сільською радою, КП «Здолбунівське», Бугринською сільською радою, Корецькою міською радою, на підтвердження чого надано копії відповідних договорів підряду, актів приймання виконаних будівельних робіт та відомостей ресурсів;

- певні недоліки, допущені при заповненні первинних документів, носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а, відтак, не можуть бути підставою для визнання господарських операцій нереальними, оскільки з інших даних випливає, що фактичний рух активів у зв`язку з господарською діяльністю Позивача мав місце;

- оскільки реальність здійснення господарських операцій підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, відсутність сертифікатів якості, походження, відповідності не впливає на доведеність здійснення господарської операції, оскільки ці документи не є первинними у розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":

- контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що:

- первинні документи складені з порушенням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», та 2.2 Положення № 168/704;

- Позивачем не спростовано відсутність у нього у місцях зберігання ТМЦ журналу обліку (заїзду-виїзду) автомобілів та обліку ТМЦ;

- як до перевірки, так і суду не надано доказів на обґрунтування наявності розбіжностей у товарно-транспортних накладних. Не надано документів щодо можливості використання транспортних засобів, які належать іншим особам;

- законодавством передбачено особливий порядок транспортування, зберігання та передачі нафтопродуктів (бітум);

- для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства під час здійснення господарської операції. Будь-які документи, в тому числі накладні, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей бухгалтерського обліку;

- до перевірки та суду не надано документів, які засвідчують якість та походження ТМЦ, що відображені в бухгалтерському та податковому обліку за видатковими накладними;

- Позивачем не зазначено на підставі яких договорів ФОП ОСОБА_2 здійснював поставку балки, дошки та щебеню;

- у контрагентів Позивача відсутні матеріально-технічні і технологічні можливості для самостійного здійснення виробництва та реалізації товарів, вказаних у накладних та видаткових накладних, в зв`язку з відсутністю основних засобів та необхідної кількості трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності з виробництва товарів, їх належністю (згідно з податковою, фінансовою і статистичною звітністю, Єдиним реєстром податкових накладних) до суб`єктів сфери матеріального виробництва і економічної діяльності з виробництва відповідного товару;

- транспортний засіб з державним номерним знаком НОМЕР_2 є типом - Мотоцикл-А, а не КАМА5511, як зазначено в ТТН;

- відповідно до вимог Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01 лютого 2005 року №28 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 травня 2005 року за N 466/10746 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бітуми нафтові відносяться до продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні.

2.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Позивач вважає, що постанова апеляційного суду прийнята відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, а тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції представник Позивача наводить відповідне правове регулювання та судову практику.

Також, на думку Позивача, наявні у справі докази підтверджують правомірність позовних вимог та безпідставність доводів Відповідача, який не представив суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи та докази, представлені Позивачем, і які б підтверджували припущення податкового органу про начебто нереальний характер спірних господарських операцій.

Касаційна скарга є компіляцією рішення суду першої інстанції, без будь-якого аналізу здійсненого судом апеляційної інстанції дослідження доказів, встановлених обставин чи застосованих судом апеляційної інстанції норм права, та в ній Відповідачем не вказано норми матеріального та процесуального права, які судом апеляційної інстанції були неправильно застосовані чи порушені.

Обґрунтовуючи свої доводи, Позивач посилається на документи, які ним не подавалися ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій та є взагалі відсутніми в матеріалах справи, а отже, не можуть розглядатися як докази у цій справі.

Відповідач, на думку Позивача, вказує у касаційній скарзі свідомо недостовірну інформацію про те, що перевезення товарів начебто здійснювалося транспортним засобом з типом кузова - «Мотоцикл-А», приховуючи те, що судом апеляційної інстанції безпосередньо досліджувався належний доказ - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , з якого вбачається, що за державним номерним знаком НОМЕР_2 зареєстровано вантажний автомобіль самоскид КАМАЗ 5511, а не мотоцикл.

3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ

Головним управління ДФС у Рівненській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПП Красносільське мале приватне підприємство «МВА» щодо дотримання податкового, валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 01 грудня 2017 року № 1381/17-00-14-01/ НОМЕР_4 , яким встановлено порушення вимог:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 135.1 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, пунктів 5 та 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153 (далі - П(С)БО 15), пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за № 85/4306, (далі - П(С)БО 11), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», пункту 2.2 Положення №168/704, внаслідок чого занижено податок на прибуток всього на суму 891 141,00 грн, у тому числі: за 2014 рік - 805 688,00 грн, за 2015 рік - 85 453,00 грн;

- абзацу «а» пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 1574924,00 грн, в тому числі за: червень 2014 року - 12 618,00 грн, за серпень 2014 року - 303 682,00 грн, за листопад 2014 року - 359 542,00 грн, за грудень 2014 року - 211 536,00 грн., за лютий 2015 року - 102321,00 грн, за грудень 2016 року - 585 225,00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій Позивача з контрагентами - фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з огляду на неможливість встановлення джерела походження та виробника товарів, їх відповідності стандартам та технічним умовам; відсутність у контрагентів основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

На підставі вказаного вище акта перевірки Головним управлінням ДФС у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 грудня 2017 року:

- № 0008771401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в розмірі 1 092 563,00 грн., з яких на 891141,00 грн за основним платежем та на 201 422,00 грн за штрафними санкціями;

- № 0008781401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 573 280,00 грн, з яких на 1 258 624,00 грн за основним платежем та на 314 656,00 грн за штрафними санкціями.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (а саме в частині задоволення позовних вимог), та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (надалі - Закон № 996) (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або машинних носіях і (Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар`єрів для експорту послуг» від 3 листопада 2016 року № 1724-VIII з 03.01.2017 слова "на паперових або машинних носіях і" замінити словами "у паперовій або в електронній формі та") повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у частині другій зазначеної статті Закону №996.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності (пункт 44.2 статті 44 ПК України).

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлено, що у цьому розділі об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За приписами пункту 135.1 статті 135 ПК України (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, яка діє з 01 січня 2015 року) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Підпунктом 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 ПК України (в редакції, яка діє з 01 січня 2015 року) визначено, що фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій (до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій - згідно із внесеними змінами Законом України №643-VIII, який набрав чинності з 29 липня 2015 року), зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Законом України №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, слова «з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку» виключено.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше (датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше - згідно із внесеними змінами Законом України №643-VIII): дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) (не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними - згідно із внесеними змінами Законом України №71-VIII) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом (у абзаці першому цього пункту - у відповідності до змін, внесених Законом України №71-VIII) документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону № 996, так само характеризує і податковий облік.

Проте якщо ж господарська операція фактично не відбулась, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних та/чи трудових ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг (відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо); нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Отже, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності зі встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Такі висновки щодо реального виконання господарської операції, що породжує право платника податків на податковий кредит та зменшення фінансового результату до оподаткування на суму витрат, зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року по справі №160/3364/19. Велика Палата в цій постанові акцентувала увагу на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Велика Палата звернула увагу, що відповідно до положень статті 90 КАС України обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Спірним у цій справі питанням, яке постало перед судами попередніх інстанцій та в межах вирішення якого відкрито касаційне провадження, пов`язане із необхідністю дослідження господарських операцій ПП Красносільське мале приватне підприємство «МВА» з 5-ма фізичними особами - підприємцями (постачальниками) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на предмет їх реальності в розрізі наведених контролюючим органом доводів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в охопленому перевіркою періоді Позивач мав господарські взаємовідносини за договорами купівлі-продажу, згідно з якими Позивачу мав бути поставлений визначений в них товар:

- з ФОП ОСОБА_1 за договорами від 08 серпня 2014 року № 08-0814 (бітум дорожній 100 тонн); від 01 листопада 2014 року № 11/2014 (будівельні матеріали); від 25 лютого 2015 №2015-8, (будівельні матеріали);

- з ФОП ОСОБА_2 за договором від 30 липня 2014 року № ДГ-00022/1 (асфальтобетон);

- з ФОП ОСОБА_4 за договором від 12 серпня 2014 № 0012 (бітум дорожній 60/90 50 тонн);

- з ФОП ОСОБА_3 за договорами від 10 лютого 2014 року № 10-02, (будівельні матеріали), від 01 серпня 2014 року № 8-2014, (бітум дорожній 150 тонн); від 01 серпня 2014 року № 9-2014 (комплектуючі до КАЗС б/в);

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаними договорами Позивач надав копії накладних, видаткових накладних, податкових накладних та товарно-транспортних накладних.

Крім того, Позивачем укладено договори купівлі-продажу, предметом яких є здійснення поставки будівельних матеріалів, з ФОП ОСОБА_6 від 01 листопада 2016 року № 11 та від 11 листопада 2016 року № 11-02.

Позивачем на підтвердження фактичного здійснення фінансово-господарських операцій за вказаними договорами надано суду копії видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур.

Станом на 31 грудня 2016 року оплата по взаєморозрахунках з зазначеними контрагентами відповідно до укладених договорів Позивачем проведена в повному обсязі, що підтверджується і актом перевірки.

Крім того, судом апеляційної інстанції вказано, що про реальність господарських операцій свідчать наявні в матеріалах справи копії постанов Рівненського окружного адміністративного суду, які набрали законної сили, а саме:

- від 03 січня 2017 року у справі № 817/294/16, якою встановлено, зокрема, факт реалізації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 асфальтобетону для Позивача;

- від 14 лютого 2018 року у справі № 817/1225/17, якою встановлено, зокрема, факт реалізації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 будівельних матеріалів Позивачу;

- від 04 квітня 2016 року у справі № 817/2863/15, якою встановлено, зокрема, факт реалізації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 будівельних матеріалів Позивачу.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти Позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були у встановленому порядку зареєстровані як суб`єкти господарювання та платники податків.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що придбані Позивачем у контрагентів товари були використані ним у процесі своєї господарської діяльності, зокрема, під час здійснення поточного та капітального ремонту автомобільних доріг в рамках виконання зобов`язань за договорами підряду, укладеними з Городоцькою сільською радою Рівненського району, Дулібською сільською радою, КП «Здолбунівське», Бугринською сільською радою, Корецькою міською радою, на підтвердження чого надано копії відповідних договорів підряду, актів приймання виконаних будівельних робіт та відомостей ресурсів.

Надаючи правову оцінку доводам Відповідача щодо відсутності зазначення в первинних документах певних реквізитів, апеляційний суд вказав, що певні недоліки, допущені при заповненні вказаних документів, носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а, відтак, не можуть бути підставою для визнання господарських операцій нереальними, оскільки з інших даних випливає, що фактичний рух активів у зв`язку з господарською діяльністю Позивача мав місце. При цьому суд апеляційної інстанції послався на те, що зазначене узгоджується з правою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 червня 2018 року у справі № 808/2447/17.

Неможливість ідентифікації фактичних місць зберігання товарів до дати їх поставки ПП Красносільському малому приватному підприємству «МВА», місць їх навантаження, а також відсутність зареєстрованих за контрагентами та перевізником транспортних засобів, як вказав суд апеляційної інстанції, не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними з огляду на відсутність у покупця обов`язку встановлення вказаних обставин, оскільки обов`язок доставки товарно-матеріальних цінностей покладений на постачальника.

Крім того, суд апеляційної інстанції відзначив, що як підтверджується матеріалами справи, поставка товарно-матеріальних цінностей, придбаних Позивачем у контрагентів, була здійснена перевізником ПП «Інформаційно-консалтингова група», яке надає транспортні послуги та було залучене продавцями для виконання операцій щодо транспортування товарів до місця, визначеного покупцем.

Також апеляційний суд встановив, що правомірність використання Позивачем автомобіля марки КАМАЗ, модель 5511, реєстраційний номер НОМЕР_5 та автомобіля марки КАМАЗ, модель 5511, реєстраційний номер НОМЕР_2 , підтверджується копіями договорів оренди, укладеними Позивачем з їх власниками.

Водночас апеляційний суд зазначив, що з урахуванням підтвердження реальності господарських операцій первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, відсутність сертифікатів якості, походження та відповідності не впливає на доведеність здійснення господарської операції, оскільки ці документи не є первинними у розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". При цьому апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 805/2030/16-а.

Такий підхід відповідає також правовій позиції Верховного Суду викладеній, зокрема, у постанові від 28 липня 2023 року у справі № 280/1987/20.

В частині доводів Відповідача про те, що відповідно до наявних в інформаційних базах даних органів ДФС відомостей, відсутня інформація про використання контрагентами Позивача в ході здійснення господарської діяльності будь-яких виробничих (складських, торгових, офісних) приміщень, транспортних засобів та трудових ресурсів, а також про придбання контрагентами Позивача в інших контрагентів товару, який був поставлений останьому відповідно до видаткових накладних, та про те, що при автоматизованому співставленні податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлені розбіжності між Позивачем та його контрагентами апеляційний суд звернув увагу на те, що дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій Позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, Позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

При цьому апеляційний суд зазначив, що контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

В аспекті викладеного слід звернути також увагу, що за сталою та послідовною практикою Верховного Суду інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів, носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства добросовісним платником податку. Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постанові від 30 вересня 2021 року у справі №400/1986/19. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №810/3790/17 Верховний Суд також вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально-технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів Позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Верховний Суд неодноразово висловлювався про те, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Цей підхід підтримано і Великою Палатою Верховного Суду у згаданій постанові від 07 липня 2022 року по справі №160/3364/19, а також викладено в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №804/6909/17 та від 21 лютого 2020 року у справі №815/253/16.

Суд вважає необхідним, також, зауважити, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання, презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного, як це передбачено у частині другій статті 77 КАС України. Непідтвердження у ході судового розгляду належними доказами доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій платника надає таким доводам характеру припущень та не може слугувати підставою для визначення податкових донарахувань.

Проте, належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки Позивачу товарів, Відповідачем надано не було.

До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки задля з`ясування реальності спірних господарських відносин та правомірності відображення їх наслідків в обліку платника податків.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи сталу судову практику щодо оцінки операцій між суб`єктами господарювання як такі, що здійснені/не здійснені, а також доказування фактичної поставки товарів за результатами дослідження та аналізу поданих у справі документів та пояснень/заперечень, на підставі встановлених обставин дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність у ході вирішення спору Відповідачем зазначених в акті перевірки висновків щодо протиправного формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Отже, висновки суду апеляційної інстанції за встановлених обставин цієї справи є обґрунтованими та узгоджуються зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду у такій категорії спорів.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити і те, що у справі, що переглядається, податковим органом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин в обґрунтування власної позиції за наведеними вище, на думку контролюючого органу, порушеннями.

Доводи Відповідача зводяться до незгоди з мотивами суду апеляційної інстанції, якими він керувався при оцінці доказів і встановленні обставин справи та не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції.

Однак, суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд апеляційної інстанції при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19).

Суд додатково звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.

Аналіз матеріалів справи, встановлених судами попередніх інстанцій обставин та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин дає підстави вважати, що суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при ухваленні оскарженого рішення діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи й цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призвело до безпідставного податкового навантаження на Позивача.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування рішення суду апеляційної інстанції.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства,.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішення суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити без задоволення касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя СуддіН.Є. Блажівська О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх