Постанова

від 23.01.2019 по справі 817/891/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 рокуЛьвів№ 857/1515/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів - Кухтея Р. В., Обрізка І. М.,

за участю секретаря судового засідання - Олійник А. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство МВА на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року, ухвалене головуючим суддею Недашківською К. М. об 11:46 год у м. Рівнеівне, у справі № 817/891/18 за адміністративним позовом Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство МВА до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Красносільське мале приватне підприємство МВА звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 18 грудня 2017 року № 0008771401 та № 0008781401.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував, що договірні відносини з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 мали реальний товарний характер, що підтверджено первинними документами та не спростовано відповідачем в установленому чинним законодавством порядку. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення посилається на докази, які відповідачем не подавалися, в судовому засіданні не досліджувалися та відсутні в матеріалах справи. Вказує на відсутність документів інформаційних баз даних ДФС, якими обґрунтовані висновки суду, неналежність, недостовірність та недостатність доказів, покладених в обґрунтування висновків про відсутність транспортних засобів у позивача та перевізника товарів. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано рішення адміністративних судів, що набрали законної сили, якими встановлено реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами. Крім того, вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про невідповідність первинних документів вимогам законодавства з огляду на відсутність у них певних реквізитів, а відтак, неможливість підтвердження ними реальності здійснення господарських операцій.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи.

Представник відповідача заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управління ДФС у Рівненській області проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство МВА щодо дотримання податкового, валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами проведення якої складено акт від 01 грудня 2017 року № 1381/17-00-14-01/31358915.

Вказаний акт перевірки містить висновок про порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 135.1 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5 та 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 (далі - П(С)БО 15), пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов'язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20 (далі - П(С)БО 11), статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні , пункту 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, внаслідок чого занижено податок на прибуток всього на суму 891 141 грн., у тому числі: за 2014 рік - 805 688 грн., за 2015 рік - 85 453 грн.;

- абзацу а пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 1574924 грн., в тому числі за: червень 2014 року - 12 618 грн., за серпень 2014 року - 303 682 грн., за листопад 2014 року - 359 542 грн., за грудень 2014 року - 211 536 грн., за лютий 2015 року - 102 321 грн., за грудень 2016 року - 585 225 гривень.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій позивача з контрагентами - фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з огляду на неможливість встановлення джерела походження та виробника товарів, їх відповідності стандартам та технічним умовам; відсутність у контрагентів основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

На підставі вказаного вище акта перевірки Головним управлінням ДФС у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення: від 18 грудня 2017 року: № 0008771401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 1092563 грн., з яких на 891141 грн за основним платежем та на 201422 грн за штрафними санкціями; № 0008781401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1573280 грн. 00 коп., з яких на 1258624 грн за основним платежем та на 314656 грн за штрафними санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що досліджені під час розгляду справи докази не доводять реальності господарських операцій позивача з контрагентами, що в свою чергу свідчить про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з пунктом 5 П(С)БО 15 дохід визначається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників) за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до пункту 5 П(С)БО 11 зобов'язання визначається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визначене грошове зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України передбачено, що інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла у 2014 році) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє з 01 січня 2015 року) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до абзацу а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, яка діє з 01 січня 2015 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

При цьому наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших документів видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, предметом доказування у даному спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв'язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та сум податкового кредиту при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивачем було укладено ряд договорів з контрагентами - фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Так, 08 серпня 2014 року Красносільське мале приватне підприємство МВА та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу № 08-0814, згідно з умовами якого фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (продавець) зобов'язується передати належний йому товар (бітум дорожній 100 тонн) у власність Красносільському малому приватному підприємству МВА (покупець), який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

01 листопада 2014 року Красносільське мале приватне підприємство МВА та приватний підприємець ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу № 11/2014, згідно з умовами якого приватний підприємець ОСОБА_1 (продавець) зобов'язується передати належний йому товар (будівельні матеріали) у власність Красносільському малому приватному підприємству МВА (покупець), який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

25 лютого 2015 року Красносільське мале приватне підприємство МВА та приватний підприємець ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу № 2015-8, згідно з умовами якого приватний підприємець ОСОБА_1 (продавець) зобов'язується передати належний йому товар (будівельні матеріали)) у власність Красносільському малому приватному підприємству МВА (покупець), який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 позивач надав копії накладних, видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

30 липня 2014 року Красносільське мале приватне підприємство МВА та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу № ДГ-00022/1, згідно з умовами якого фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (продавець) зобов'язується передати належний йому товар (асфальтобетон) у власність Красносільському малому приватному підприємству МВА (покупець), який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ОСОБА_2 позивач надав копії видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

Крім того, про реальність господарських операцій з вказаним контрагентом свідчить наявна в матеріалах справи копія постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 03 січня 2017 року в справі № 817/294/16, яка набрала законної сили, якою встановлено, зокрема, факт реалізації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 асфальтобетону для Красносільського малого приватного підприємства МВА .

12 серпня 2014 року Красносільське мале приватне підприємство МВА та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу № 0012, згідно з умовами якого фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (продавець) зобов'язується передати належний їй товар (бітум дорожній 60/90 50 тонн) у власність Красносільському малому приватному підприємству МВА (покупець), який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 позивач надав копії накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

10 лютого 2014 року Красносільське мале приватне підприємство МВА та приватний підприємець ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу № 10-02, згідно з умовами якого приватний підприємець ОСОБА_3 (продавець) зобов'язується передати товар (будівельні матеріали) у власність Красносільському малому приватному підприємству МВА (покупець), який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

01 серпня 2014 року Красносільське мале приватне підприємство МВА та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу № 8-2014, згідно з умовами якого фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (продавець) зобов'язується передати належний йому товар (бітум дорожній 150 тонн) у власність Красносільському малому приватному підприємству МВА (покупець), який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

01 серпня 2014 року Красносільське мале приватне підприємство МВА та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу № 9-2014, згідно з умовами якого фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (продавець) зобов'язується передати належний йому товар (комплектуючі до КАЗС б/в) у власність Красносільському малому приватному підприємству МВА (покупець), який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 позивач надав копії накладних, видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

Крім того, про реальність господарських операцій з вказаним контрагентом свідчить наявна в матеріалах справи копія постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року в справі № 817/2863/15, яка набрала законної сили, якою встановлено, зокрема, факт реалізації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 будівельних матеріалів Красносільському малому приватному підприємству МВА .

01 листопада 2016 року Красносільське мале приватне підприємство МВА та фізична особа-підприємець ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу № 11, згідно з умовами якого фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (продавець) зобов'язується передати належний йому товар (будівельні матеріали) у власність Красносільському малому приватному підприємству МВА (покупець), який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

11 листопада 2016 року Красносільське мале приватне підприємство МВА та фізична особа-підприємець ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу № 11-02, згідно з умовами якого фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (продавець) зобов'язується передати належний йому товар (будівельні матеріали) у власність Красносільському малому приватному підприємству МВА (покупець), який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 позивач надав копії видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур.

Крім того, про реальність господарських операцій з вказаним контрагентом свідчить наявна в матеріалах справи копія постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 817/1225/17, яка набрала законної сили, якою встановлено, зокрема, факт реалізації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 будівельних матеріалів Красносільському малому приватному підприємству МВА .

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт реального здійснення господарських відносин Красносільським малим приватним підприємством МВА на підставі укладених з контрагентами договорів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 були у встановленому порядку зареєстровані як суб'єкти господарювання та платники податків.

Станом на 31 грудня 2016 року оплата по взаєморозрахунках з контрагентами відповідно до укладених договорів Красносільським малим приватним підприємством МВА проведена в повному обсязі, що підтверджується і актом перевірки.

Слід зазначити, що придбані Красносільським малим приватним підприємством МВА у контрагентів товари були використані позивачем у процесі своєї господарської діяльності, зокрема, під час здійснення поточного та капітального ремонту автомобільних доріг в рамках виконання зобов'язань за договорами підряду, укладеними з Городоцькою сільською радою Рівненського району, Дулібською сільською радою, КП Здолбунівське , Бугринською сільською радою, Корецькою міською радою, на підтвердження чого надано копії відповідних договорів підряду, актів приймання виконаних будівельних робіт та відомостей ресурсів.

Щодо відсутності зазначення в первинних документах певних реквізитів, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу, що певні недоліки, допущені при заповненні вказаних документів, носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а, відтак, не можуть бути підставою для визнання господарських операцій нереальними, оскільки з інших даних випливає, що фактичний рух активів у зв'язку з господарською діяльністю позивача мали місце, що узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленій, зокрема, в постанові від 19 червня 2018 року у справі № 808/2447/17.

Як підтверджується матеріалами справи, поставка товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем у контрагентів була здійснена перевізником ПП Інформаційно-консалтингова група , яке надає транспортні послуги та було залучене продавцем для виконання операцій щодо транспортування товарів до місця, визначеного покупцем.

Щодо посилання відповідача на неможливість ідентифікації фактичних місць зберігання товарів до дати їх поставки Красносільському малому приватному підприємству МВА , місць навантаження, відсутність зареєстрованих за контрагентами та перевізником транспортних засобів, то таке не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними з огляду на відсутність у покупця обов'язку встановлення вказаних обставин, оскільки обов'язок доставки товарно-матеріальних цінностей покладений на постачальника.

При цьому, правомірність використання позивачем автомобіля марки КАМАЗ, модель 5511, реєстраційний номер НОМЕР_3 та автомобіля марки КАМАЗ, модель 5511, реєстраційний номер НОМЕР_4, підтверджується копіями договорів оренди, укладеними позивачем з їх власниками.

Крім того, суд зазначає, що з урахуванням підтвердження реальності господарських операцій первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, відсутність сертифікатів якості, походження, відповідності не впливає на доведеність здійснення господарської операції, оскільки ці документи не є первинними у розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленій, зокрема, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 805/2030/16-а.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 06 листопада 2018 року в справі № 820/10024/13-а.

При цьому, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням вищенаведеного, відповідачем не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість з врахуванням господарських відносин з контрагентами - фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а відтак, протиправність оскаржених податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивач - Приватне підприємство Красносільське мале приватне підприємство МВА за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 39987 грн 64 коп. згідно з платіжним дорученням від 19 березня 2018 року № 1114 та за подання апеляційної скарги - судовий збір у розмірі 59981 грн 46 коп. згідно з платіжним дорученням від 17 липня 2018 року № 1429.

Враховуючи, що позов Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство МВА задоволений, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство МВА за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір в розмірі 99969 грн 10 коп.

Керуючись статтями 310, 315, 317 321, 322, Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство МВА задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року у справі № 817/891/18 - скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення адміністративного позову.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області № 0008771401 від 18 грудня 2017 року та № 0008781401 від 18 грудня 2017 року.

Стягнути з Головного управління ДФС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39394217, 33023, м. Рівне, вул. Відінська, 12) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство МВА (код ЄДРПОУ 31358915, 35425, Рівненська область, Гощанський район, с. Красносілля, вул. Яблунева, 2) судовий збір в розмірі 99969 грн 10 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко

Повне судове рішення складено 30 січня 2019 року.