Рішення

від 10.07.2024 по справі 199/2341/23

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа 199/2341/23

Провадження 2/206/36/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року суддя Самарського районного суду м. Дніпропетровська Сухоруков А.О.,

за участю секретаря Ляшко Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Селіверстов Владислав Олеговича про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

15.03.2023 року цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Селіверстов Владислав Олеговича про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом надійшла для розгляду на підставі ухвали судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.03.2023 року.

В прохальній частині позову позивач просить суд:

- встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з його матір`ю, ОСОБА_4 , на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.07.2015 року квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено 23.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною й зареєстрованого в реєстрі за № 1840;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті його матері, ОСОБА_4 , померлої

ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 24.02.2022 року перебуває у Збройних Силах України. На початку березня 2023 року від сусідів довідався, що його квартирою заволоділи шахраї, які намагалися потрапити до квартири, але сусіди їм завадили й вони відразу втекли до приїзду поліції. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (мати позивача), що постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилася спадщина на вищезазначену квартиру. Зазначену квартиру ОСОБА_4 фактично прийняла у спадок за заповітом від 24.06.1995 року після її вітчима, ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Йому зазначена квартира належала на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17.07.1995 року. Після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , у визначений строк звернулася до Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. У 2001 році, після продажу належної позивачу та його матері квартири АДРЕСА_2 , вони переїхали на постійне проживання до бабусі позивача, яка проживала разом зі своїм другим чоловіком ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач та його мати виписалися з власної квартири після її продажу та мали намір прописатися у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , але ОСОБА_5 передумав прописувати їх у своїй квартирі. З того часу і до сьогоднішнього дня позивач постійно проживав разом зі своєю матір`ю у вищезазначеній квартирі. Позивач - єдиний спадкоємець після смерті своєї матері, який фактично прийняв після неї спадщину, адже постійно проживав разом з нею на день її смерті та після її смерті продовжую постійно проживати у зазначеній квартирі. Отже, на думку позивача, зазначена квартира належить йому з часу відкриття спадщини після смерті матері, не залежно від того чи отримав він відповідне свідоцтво про право на спадщину після своєї матері. 07.03.2023 року під час візиту позивача до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори стало відомо, що на підставі підробленого (який ніколи не укладався) договору купівлі-продажу у якому зазначена дата 04.08.2004 року та зазначено, що він «нібито» був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В.О. та зареєстрований в реєстрі під №3824, ОСОБА_6 став формальним власником квартири, яку успадкувала ОСОБА_4 після смерті вітчима. 23.07.2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко Віра Миколаївна, замість реєстратора, зареєструвала на підставі вищезазначеного неукладеного (неіснуючого) договору купівлі-продажу від 04.08.2004 року за ОСОБА_6 право власності на вищезазначену квартиру та у цей же день посвідчила договір купівлі-продажу квартири від 23.07.2015 року, за яким ОСОБА_6 продав (переоформив) на ОСОБА_2 квартиру. Позивач вважає, що є усі підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 23.07.2015 року (а.с. 3-6). Позивач та його представник - адвокат Бардаченко Володимир Володимирович у судове засідання не з`явились. Представник подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без особистої участі позивача та його представника. В раніше проведених судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити (а.с. 163). Від відповідача ОСОБА_2 , повідомленого належним чином, шляхом направлення поштою судової повістки, відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило. В матеріалах справи містяться конверти, повернуті поштою з відміткою «повертається, адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 43, 55, 56, 143, 144) . Місце перебування відповідача ОСОБА_3 суду невідомо. Відповідно до відповіді №190278 від 18.08.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру, за вказаними параметрами ( ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) особу не знайдено (а.с. 33, 118, 119). Суд завчасно (28.03.2024 року) повідомляв відповідачів, шляхом оголошення на сайті «Судова влада України» (а.с. 116, 117). Отже, відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи у зв`язку з чим суддя вважає можливим застосувати положення ст. 280 ЦПК України та розглянути справу заочно. Третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора про розгляд справи повідомлена належним чином, шляхом направлення судової повістки поштою, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 57). Представник у судове засідання не з`явився, просив розглядати справу без участі представника та винести рішення на розсуд суду (а.с. 37, 76, 148). Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Селіверстов Владислав Олеговича повідомлений про розгляд справи належним чином, шляхом направлення судової повістки поштою, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 47, 58). Письмових пояснень по суті справи не надходило.

ІІ. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

21 серпня 2023 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Селіверстов Владислав Олеговича про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом. Розпочато підготовче провадження у справі (а.с. 34-35).

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2023 року клопотання представника позивача про витребування доказів - задоволено повністю. Витребувано з Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Витребувано з Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Витребувано від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Селіверстова Владислава Олеговича копію договору купівлі-продажу від 04.08.2004 року, зареєстрованого в реєстрі під №3824. Витребувано від Київського обласного нотаріального архіву копію договору купівлі-продажу від 23.07.2015 року квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено 23.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною й зареєстрованого в реєстрі за № 1840, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Витребувано з Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації відомості за ким та на підставі чого було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 48-49).

06.12.2023 року представник позивача - адвокат Бардаченко Володимир Володимирович подав до суду клопотання про витребування доказів (а.с. 69).

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2023 року клопотання представника позивача про витребування доказів - задоволено повністю. Витребувано з Київського державного нотаріального архіву копію договору купівлі-продажу від 23.07.2015 року квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено 23.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною й зареєстрованого в реєстрі за № 1840, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Витребувано з Київського державного нотаріального архіву копію договору купівлі-продажу від 04.08.2004 року, посвідченого приватним нотраіусом Київського міського нотаріального округу Селіверстовим Владиславом Олеговичем та зареєстрованого в реєстрі під №3824 (а.с.70-71).

08.02.2024 року від представника позивача на електронну пошту суду надійшла заява, в якій він просить суд провести підготовче засідання без його участі та призначити справу до розгляду по суті (а.с. 105-106).

28 лютого 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті (а.с. 108).

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року витребувано у Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області інформацію чи знімався згідно матеріалів кримінального провадження №12016040000000877 арешт з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 накладений, ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року. Витребувано у Головного управління Національної поліції в Запорізькій області інформацію чи знімався згідно матеріалів досудового розслідування №12015080230001403, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.07.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України арешт з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , накладений ухвалою слідчого судді Запорізького районного суду Запорізької області від 14 вересня 2015 року (а.с. 133-134).

10.07.2024 року від представника позивача - адвоката Бардаченко Володимира Володимировича надійшла заява, в якій він просить суд розглянути справу без особистої участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити (а.с. 105-106).

Під час судового розгляду справи судом заслухано пояснення представника позивача, допитано свідків, досліджені письмові докази, наявні в матеріалах справи.

10.07.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини встановленні судом.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_1 (актовий запис №339), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 15 травня 1991 року. Батько - ОСОБА_7 , мати - ОСОБА_4 (а.с. 16).

17 липня 1995 року ОСОБА_5 , згідно розпорядження (наказу) від 17 липня 1995 року №7/283-95 Виконкому міської Ради народних депутатів, видано свідоцтво про право власності на житло, а саме: квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,1 кв. м. В цей же день право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації і записано у реєстрову книгу № 15п-50 (а.с. 8, 12).

24 червня 1995 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким на випадов своєї смерті зробив розпорядження: належну йому квартиру АДРЕСА_3 , заповів ОСОБА_4 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Дерев`янко О.К. та зареєстровано в реєстрі за №3-1669 (а.с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 68 років помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 28 вересня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Самарського районного управління юстиції м. Дніпропетровська (актовий запис №966 (а.с. 11).

Як вбачається із запиту державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори до БТІ м. Дніпропетровська, ОСОБА_4 зверталась до нотаріуса для оформлення спадщини після смерті батька ОСОБА_5 (а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 41 років померла ОСОБА_4 , про що 17 грудня 2012 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис №1918 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 14).

З інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.03.2023 (номер інформаційної довідки 324942314) вбачається, що відповідно до договору купівлі продажу квартири №3824 від 04.08.2004, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селіверстовим В.О., зареєстрованого 115 серпня 2004 року Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності (реєстрова книга №17п-53), власником квартири АДРЕСА_3 став ОСОБА_3 . На підставі вищезазначених документів, 23.07.2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко Віра Миколаївна зареєструвала право власності на спірне майно за ОСОБА_3 та в цей же день перереєструвала зазначене майно на ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , виданого 23.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною. Вказана інформація також підтверджується відповіддю №539344 від 11.04.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 9-10, 139, 140).

26.12.2023 на адресу суду від Київського державного нотаріального архіву надійшла відповідь за Вих. №5573/01-21 на ухвалу суду про витребування доказів в якій зазначено, що станом на 14 грудня 2023 року документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. не передавався на державне відповідальне архівне зберігання до Київського державного нотаріального архіву. Відповідно до Реєстру для реєстрації нотаріальних дій (справа № 2-27 том № 2) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Селіверстова В.О. за реєстровим № 3827 від 21.06.2004 року вказана інша нотаріальна дія, а саме посвідчення довіреності. Також повідомлено що, відповідно до Реєстру для реєстрації нотаріальних дій (справа № 2-27 том № 3) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Селіверстова В.О. за 04.08.2004 року містяться реєстрові номери з № 5455 по № 5548 (а.с. 97).

Як вбачається з інформації, наданої на ухвалу суду про витребування доказів з Комунального підприємства «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, в інвентаризаційній справі станом на 31.12.2012 за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про право приватної власності на квартиру, що належить ОСОБА_5 (ПІБ надані російською мовою згідно встановлювального документу) на підставі свідоцтва про право власності на від 17.07.1995, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно розпорядження № 7/283-95, зареєстроване в КП «ДМБТІ» та записане в реєстрову книгу № 15п за реєстровим № 50. Відомості про реєстрацію права власності за іншими особами на вищезазначений об`єкт нерухомого майна в інвентаризаційній справі відсутні (а.с. 67).

В судовому засіданні також було оглянуто копію спадкової справи №978/2022 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 , наданої Четвертою дніпровською державною нотаріальною конторою на виконання ухвали суду про витребування доказів та долученої до матеріалів справи. З матеріалів вказаної спадкової справи вбачається, що 07 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н.С. із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті його матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до листа відділу формування та ведення реєстру територіальної громади обліку управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 14/5-15376 від 01 грудня 2023, наданого у відповідь на запит, ОСОБА_4 зареєстрованою або знятою з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 не зазначена. Інші зареєстровані особи за вказаною адресою на день смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - відсутні (а.с. 77-92)

З матеріалів спадкової справи №27/02 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 , наданих суду на ухвалу суду про витребування доказів, вбачається, що 17.01.2002 року ОСОБА_4 подала державному нотаріусу Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке складається з квартири АДРЕСА_3 , після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 103-104).

Також з інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.03.2023 (номер інформаційної довідки 324942314) вбачається наступна інформація про обтяження, щодо вказаного майна: - заборона на нерухоме майно на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.04.2017 (справа №200/6607/17). Так судом було зроблено витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень та оглянуто ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року (справ №200/6607/17, провадження 1-кс/200/3948/17), відповідно до якої клопотання слідчого СУ ГУ НП України у Дніпропетровській області ОСОБА_8 по кримінальному провадженню № 12016040000000877 задоволено. Накладено арешт на речовий доказ - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом накладення заборони на її відчуження (а.с. 120-122). 23.11.2018 державний реєстратор Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяна Василівна на підставі ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.10.2018 (справа №202/6421/18, провадження 1-кс/202/6848/2018) скасувала вищезазначене обтяження (індексний номер рішення 44222516). Однак, насправді, ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2018 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.с. 123-125).

-07.10.2015 державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Зайцев Антон Вадимович внесено запис про арешт нерухомого майна (квартири за адресою: АДРЕСА_1 ), яке належить ОСОБА_2 на підставі ухвали суду №317/2994/15-к (1-кс-317/295/2015) від 14.09.2015 року (індексний номер 25106931). Дійсно, ухвалою слідчого судді Запорізького районного суду Запорізької області задовольнити клопотання слідчого СВ Запорізького РВ ГУМВС України в Запорізькій області на підставі матеріалів досудового розслідування № 12015080230001403 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.07.2015 року. Накладено арешт на нерухоме майно, а саме квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та заборонено використання та розпорядження арештованим майном (а.с. 126-128). 30.08.2018 о 21:54:58 ОСОБА_10 , Філія комунального підприємства Київської обласної ради «Аквабіоресурси» на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 20.09.2016 (справа №759/2633/16) скасував вищезазначене обтяження (індексний номер рішення 42777925). Але, як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, за № справи 759/2633/16 взагалі відсутня ухвала від 20.09.2016. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 травня 2016 року (провадження 2/759/2407/16), розглянути цивільна справа, відповідно до якої стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів» (код ЕДРПОУ 14309824) на користь ОСОБА_11 компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати в розмірі 23277 грн. 90 коп. Вирішено питання щодо судових витрат (а.с. 129-132).

У зв`язку із виявленими обставинами судом було витребувано у Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області інформацію чи знімався арешт з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідь на яку надійшла наступна інформація:

-слідчим відділом ВП № 6 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області невідомо чи знімався арешт на квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Слідчими відділу ВП № 6 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області таке рішення не приймалося (а.с. 150);

-18.09.2015 кримінальне провадження № 12015080230001403 від 27.07.2015 скеровано до Запорізького районного суду Запорізької області з обвинувальним актом за ч. 2 ст. 185 КК України. В рамках кримінального провадження арешт з вищезазначеної квартири знято не було (а.с. 157).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду показала, що проживала у будинку АДРЕСА_5 з 1997 року. Там проживала бабуся та дядько ОСОБА_1 , а потім став проживати ОСОБА_13 зі своєю матір`ю, аж до її смерті.

Свідок ОСОБА_14 суду показала, що проживала з 1984 року у будинку АДРЕСА_5 . Знала бабусю позивача - ОСОБА_16. ОСОБА_15 проживав у цьому будинку зі своєю матір`ю до її смерті, а коли почалась війна - пішов воювати.

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 3 цього Закону визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

З огляду на викладене, виходячи з інтересів позивача, щодо захисту його права на спадкування, зважаючи на те, що він не має іншої можливості, окрім як в судовому порядку, встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, суд вважає, що дана вимога підлягає задоволенню, оскільки є законною, обґрунтованою та доказово підтвердженою доказами та показами свідків, які в свою чергу є послідовними та логічними, а тому не викликають сумніву в їх правдивості.

Встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом з його матір`ю ОСОБА_4 на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , надасть змогу позивачу реалізувати своє право на оформлення спадщини у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, вирішуючи спір по суті щодо визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, виходить з того, що позивач як на підставу недійсності правочину посилається на положення статей 203, 215 ЦК України, та зазначає, що під час вчинення оспорюваного правочину його сторонами не було додержано вимог чинного законодавства України, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Так, аналіз положень статей 203, 205-212, 215 ЦК України вказує, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Цивільний кодекс України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом, за домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим законодавством, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а сам правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Чинним законодавством України чітко визначено, які правочини підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема до таких договорів віднесено договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна відповідно до положень статей 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 202, частини 3 статті 203 ЦК України, головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягає установленню судом у цій справі, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У абзаці 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи, щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Такий висновок щодо застосування норми права сформульований у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 та у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 1519/19311/14-ц, провадження № 61-15602св18.

У свою чергу, нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Частиною другою статті 328 ЦК України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами частини третьої статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або рішення суду. Таким чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном та підтвердити своє право власності на спірне майно.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

16червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зробила наступний правовий висновок: «Норми щодо недійсності правочину можуть бути застосовані тільки до вчиненого правочину, тобто коли особа виявляє волю на укладення певного договору, втім така воля має певні вади. Якщо ж відповідна фізична особа, яка вказана як сторона договору, його не підписувала, то її волевиявлення на укладення договору відсутнє і він є неукладеним. Відповідно такий договір не може кваліфікуватися як недійсний (нікчемний чи оспорюваний). Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину. який не вчинено.

Отже, як встановлено судом, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , нібито виданий 04.08.2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селіверстовим В.О., за яким власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 став ОСОБА_3 , не укладався і не посвідчувався, що підтверджується інформацією, наданою Київським державним нотаріальним архівом. Так, відповідно до Реєстру для реєстрації нотаріальних дій (справа № 2-27 том № 3) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Селіверстова В.О. за 04.08.2004 року містяться реєстрові номери з № 5455 по № 5548. Також матеріалами справи спростовується інформація про те, що вищезазначений договір був зареєстрований 115 серпня 2004 року Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за №17п-53, оскільки відповідно до відповіді Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради зазначає, що станом на 31.12.2012 за адресою: АДРЕСА_1 міститься інформація про право власності на квартиру, що належить ОСОБА_5 (а.с. 67, 97). Тому немає необхідності визнавати недійсним «неукладений правочин», а саме: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , виданий 04.08.2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селіверстовим В.О.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

З конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Так, підроблення документів, їх використання та шахрайство є кримінально-караними діяннями, відповідальність за які передбачена нормами КК України за умови наявності складу кримінальних правопорушень, визначених диспозиціями певних статей загальної частини вказаного Кодексу.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не є законним власником спірної квартири, яку він нібито набув у власність від ОСОБА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідченого 23.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною, на підставі неукладеного (ніколи не існуючого) договору купівлі-продажу спірної квартири, на відчуження якої було відсутнє волевиявлення єдиного законного власника квартири - ОСОБА_5 , який помер набагато раніше дати «нібито» укладення ним договору купівлі-продажу. Тому є усі підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 23.07.2015 року на підставі положень ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст.215 ЦК України.

Частиною 1 ст. 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті матері, суд приходить до висновку, що вимоги підлягають задоволенню на підставі положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки позивач фактично прийняв спадщину після матері як такий, що постійно проживав із нею на день її смерті. Так само, як і мати позивача - ОСОБА_4 , в силу положень ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР, прийняла спадщину за заповітом після смерті свого вітчима - ОСОБА_5 .

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені норми законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових втрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру по 1073,60 грн. та за вимогу майнового характеру 5000,00грн.

Враховуючи задоволення позову з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 7147, 20 грн., по 3573,60 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Селіверстов Владислав Олеговича про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити повністю.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , (РНОКПП НОМЕР_5 ) разом з його матір`ю, ОСОБА_4 , на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.07.2015 року квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено 23.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною й зареєстрованого в реєстрі за № 1840.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті його матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (РНОКПП НОМЕР_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , (РНОКПП НОМЕР_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7147 гривень 20 копійок, по 3573 (три тисячі п`ятсот сімдесят три ) гривні 60 копійок з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Повне судове рішення складено 16 липня 2024 року.

Суддя А.О. Сухоруков