Постанова

від 13.06.2024 по справі 914/2530/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2024 р. Справа №914/2530/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді (доповідача)МАТУЩАКА О.

суддівКРАВЧУК Н.М.

ПЛОТНІЦЬКОГО Б.Д.

За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.

За участю представників сторін від:

позивача: Василенко Л.М. (адвокат) в режимі ВКЗ;

відповідача: Лихолат І.С. (адвокат) в режимі ВКЗ;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Трансвагонсервіс (вх.ЗАГС №01-05/875/24 від 26.03.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2024 ( повний текст - 04.03.2024., суддя Кітаєва С.Б.)

у справі № 914/2530/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Трансвагонсервіс, м.Київ

до відповідача Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод, м.Львів

про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Суть спору.

До Господарського суду Львівської області звернулося ТОВ «Управляюча компанія «Трансагонсервіс» із позовом до ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» (з урахуванням заяви про зменшення та збільшення позовних вимог) про стягнення 30 000, 00 грн основної заборгованості, 697, 81 грн 3% річних, 1 200, 00 грн інфляційних втрат, 11 408, 20 грн неустойки (пені) та 6 700 000, 00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено порушення умов договору №22.03.04 від 04.02.2022 в частині своєчасного розрахунку за оренду нормативно-технічної документації (надалі НТД), у зв?язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 30 000, 00 грн, на яку позивачем, згідно умов договору та положень чинного законодавства, нараховано 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

Також згідно умов п. 5.4 договору, за порушення терміну повернення НТД після закінчення терміну її використання; за не знищення копій НТД, зроблених в процесі користування; за використання НТД у власній діяльності після отримання вимоги про повернення НТД (п.4.3.5, п.4.3.6, п.4.3.7, 4.3.8, 4.3.9 Договору), просить стягнути штраф у розмірі 1000 (одна тисяча) мінімальних заробітних плат, що станом на 2022 рік становить 6 700 000,00 грн.

Господарський суд Львівської області рішенням від 08.02.2024 позовні вимоги задоволив частково. Стягнув з ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» на користь ТОВ «Управляюча компанія «Трансвагонсервіс» 11 408,20 грн. неустойки, 1200,00 грн. інфляційних втрат, 697,81 грн. 3% річних, 670 000,00 грн. штрафу, 4 405,50 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи, 80 559,67 грн. cудового збору. В задоволенні позовних вимог про стягнення 6 030 000, 00 грн суд відмовив.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог мотивоване тим, що у зв`язку із тим, що відповідач свої зобов`язання по договору виконував неналежним чином, оскільки у строки, визначені договором, не провів оплати за користування НТД та порушив терміни повернення НТД; не знищив копії НТД, зроблених в процесі користування, після отримання вимоги про повернення НТД, то правомірним та обґрунтованим є стягнення з нього на користь позивача 11408,20 грн неустойки (пені), 697,81 грн 3% річних та 1200,00 грн інфляційних втрат.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 6 700 000, 00 грн, то суд дійшов висновку про її обґрунтованість, однак враховуючи те, що позивачем не понесено жодних матеріальних збитків у зв`язку із порушенням відповідачем умов договору, то справедливим по відношенню до обох сторін договору буде зменшення розміру такого на 90%. Відтак стягнення із відповідача 670 000,00 грн штрафу буде стимулом для нього не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов`язань, а для позивача достатнім для компенсування його очікувань від неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

ТОВ «Управляюча компанія Трансагонсервіс» подало апеляційну скаргу на зазначене рішення в частині відмови у стягнення штрафу у розмірі 6 030 000, 00 грн. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду в цій частині скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Покликається на те, що зменшення штрафу на 90% є звільненням відповідача від відповідальності за порушення договірних зобов`язань. Водночас, укладаючи договір, відповідач підписав його без зауважень, а тому погодився на визначені умови, зокрема й в частині розміру штрафу. Вважає помилковим висновки суду про наявність підстав для зменшення штрафу, оскільки позивачем не понесено збитки. Так, ненадання суду доказів понесення збитків не доводить того факту, що такі відсутні.

На думку скаржника, судом неправильно застосовано норми матеріального права, адже суд покликався на ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, а також правові висновки Верховного Суду, які стосуються зменшення штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, в той час, як у цій справі штраф нараховано за невиконання не грошового зобов`язання. Відтак розмір штрафу зменшенню не підлягає.

Окрім цього, покликається на те, що позивачем не доведено наявність виняткових обставин із підтвердженням таких відповідними доказами, що виключає задоволення його клопотання про зменшення штрафу.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, а також додаткові пояснення, в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, покликається на те, що стягнення судом штрафу у розмірі 670 000, 00 грн повністю компенсує очікування відповідача від неналежного виконання умов договору і є адекватною та справедливою мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором. Разом з тим, звертає увагу, що хоч відповідачем несвоєчасно, проте у повній мірі виконано зобов`язання за договором щодо повернення НТД, що свідчить про вжиття заходів для усунення негативних наслідків для обох сторін.

Вважає, що принцип свободи договору не є абсолютним, а стягнення штрафу у повному розмірі суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, а також матиме не компенсаційний характер, а виконуватиме каральну функцію.

Просить врахувати те, що відповідач відноситься до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, а також його скрутне матеріальне становище.

Позивачем подано заперечення на відзив відповідача, а відповідачем клопотання про залишення таких заперечень без розгляду.

Колегія суддів зазначає, що ГПК України не передбачає подання вказаних процесуальних документів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а тому такі підлягають залишенню без розгляду.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.

06.06.2024 в судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.02.2022 між ТОВ «Управляюча компанія «Трансвагонсервіс» (правоволоділець) та ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» (користувач) було укладено договір №22.03.04 про надання права використання в підприємницькій діяльності користувача нормативно-технічної документації (НТД), яка є приватною власністю ТОВ «УК «Трансвагонсервіс» та складає комерційну таємницю.

Відповідно до п. 4.1.1 договору правоволоділець зобов`язаний передати користувачу НТД поетапно протягом 30 днів з моменту підписання цього договору на строк до 27.12.2022 з оформленням актів приймання-передачі НТД.

Додатковою угодою №2 від 15.12.2022 було подовжено строк, на який передавалась НТД - до 30.06.2023 (п.1.1).

Відповідно до п. 2.1 договору, сума винагороди за використання НТД визначається в протоколах погодження договірної суми винагороди, додатках до цього договору.

У протоколі №1 погодження договірної суми винагороди за використання НТД від 04.02.2022 (додаток №2 до договору), сторони погодили вартість винагороди за тимчасове користування НТД за переліком згідно з додатком №1 до договору в розмірі 25 000,00 грн., крім того, ПДВ - 5 000,00 грн., загалом - 30 000,00 грн. із розрахунку за один календарний місяць.

Відповідно до п.3.2 договору, користувач сплачує винагороду за цим договором після підписання сторонами актів про винагороду, на підставі рахунків правоволодільця протягом 5 календарних днів з моменту отримання рахунків на оплату.

Відповідно до п.3.3 договору (в редакції п.1. додаткової угоди №1 від 04.02.2022 до договору), сторони узгодили оформлення актів про виплату щомісячної винагороди (за користування НТД за переліком, що зазначається у додатку №1 до договору.

Відповідно до п.8.1, договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022, а в частині взаєморозрахунків та відповідальності строк дії договору подовжується до повного виконання зобов`язань сторонами. У п.1.2 додаткової угоди №2 до договору, було подовжено строк дії договору до 30.06.2023.

У переліку НТД від 04.02.2022 (додаток №1 до договору) сторони погодили перелік НТД з 3 позицій, яка передається користувачу за договором, а саме:

1. ТVS 40109435-001:2021 комплект нормативно-технічної документації для проведення середнього, капітального та капітально-відновлювального ремонту спеціального самохідного рухомого складу типу АДМ;

2. ТVS 40109435-002:2021 комплект нормативно-технічної документації для проведення поточного, середнього та капітального ремонтів вантажних дрезин ДГКУ;

3. ТVS 40109435-003:2021 комплект нормативно-технічної документації для проведення середнього та капітального ремонту мотовоза МПТ-4.

Відповідно до п.4.3.4 договору, користувач зобов`язаний підписати зі своєї сторони акт про винагороду і оплатити правоволодільцю винагороду за отриману у тимчасове користування НТД, у розмірі і в терміни, визначені цим договором. Якщо замовник не підписав та/чи не направив правоволодільцю підписаний акт про винагороду протягом 7 днів, акт про винагороду вважається підписаним користувачем і таким, що підтверджує відсутність претензій у користувача до правоволодільця.

Згідно із п.3.2 договору, користувач сплачує винагороду за цим договором після підписання сторонами актів про винагороду на підставі рахунків правоволодільця протягом 5 календарних днів з моменту отримання рахунків на оплату.

Пунктом 4.2.4 договору передбачено, що правоволоділець має право вимагати від користувача повернення НТД, якщо останнім було порушено умови цього договору, в тому числі щодо збереження конфіденційності, та після закінчення терміну використання.

Відповідно до п.4.3.5 4.3.7 договору, користувач зобов`язаний повернути протягом 3 днів правоволодільцю всю отриману НТД за цим договором та актами приймання-передачі НТД відповідно до умов договору, після закінчення терміну використання НТД. Користувач зобов`язаний повернути протягом 3 днів правоволодільцю всю отриману НТД за цим договором та актами приймання-передачі НТД за вимогою правоволодільця у разі порушення користувачем умов цього договору. Усі враховані примірники НТД, які надані правоволодільцем користувачу згідно з умовами цього договору, після закінчення терміну використання їх користувачем, підлягають поверненню правоволодільцю.

Факт повернення НТД підтверджується підписанням обома сторонами акту приймання-передачі НТД.

На виконання умов вказаного вище договору, правоволоділець передав користувачу НТД з додатками, які зазначені у додатку №1 до договору, на підставі акту №1 передачі-приймання НТД від 04.02.2022 до договору (ТVS 40109435-001:2021) та акту №2 передачі-приймання НТД від 04.02.2022 до договору (ТVS 40109435-002:2021, ТVS 40109435-003:2021).

Після узгодження сторонами терміну, з якого вони оформлюють акти про винагороду за договором, на адресу відповідача було направлено акт про виплату винагороди №1 від 30.04.2023 за чотири календарні місяці з 01.01.2023 по 30.04.2023 в сумі 120 000,00 грн. з ПДВ, рахунок №32 від 04.05.2023 на 120 000,00 грн. та супровідний лист №В0405/131 від 04.05.2023 з проханням повернути оформлений примірник акту про виплату винагороди №1 від 30.04.2023 та сплатити винагороду згідно з рахунком №32 від 04.05.2023.

Відправлення відповідачу вищевказаних документів та отримання їх відповідачем підтверджується описом вкладення, накладною Укрпошти, квитанцією Укрпошти та рекомендованим повідомленням про вручення кореспонденції.

У встановлені договором строки, відповідач не здійснив оплату за рахунком №32 від 04.05.2023 у розмірі 120 000,00 грн. протягом 5 календарних днів з моменту отримання рахунку на оплату, чим порушив п. 4.3.4 та п. 3.2 договору.

24.05.2023 позивач звернувся до відповідача листом №В2405/144 від 24.05.2023 з вимогою про оплату простроченої заборгованості у сумі 120 000,00 грн. за рахунком №32 від 04.05.2023.

Вручення даного листа відповідачу підтверджується штампом відповідача на даному листі про отримання документу з присвоєнням вхідного № 577 від 24.05.2023.

Відповідач не відреагував на вказаний лист та не погасив заборгованість за договором.

29.05.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією щодо погашення заборгованості №В2905/151 від 29.05.2023, якою вимагав від відповідача оплатити прострочену заборгованість у сумі 120 000,00 грн. та оплатити штрафні санкції за прострочення оплати на 19 календарних днів у сумі 3 310,69 грн.

Відправлення відповідачу претензії та отримання її відповідачем підтверджується описом вкладення, накладною Укрпошти, квитанцією Укрпошти та рекомендованим повідомленням про вручення кореспонденції. Однак відповідач на таку не відреагував та не погасив заборгованість за договором.

31.05.2023 позивач направив на адресу відповідача акт №2 від 31.05.2023 про виплату винагороди за травень 2023 року, в якому було зазначено, що винагорода правоволодільцю за надання у користування НТД з 01.05.2023 по 31.05.2023 становить 30 000,00 грн. з ПДВ. Також було направлено рахунок на оплату №46 від 31.05.2023 на суму 30 000,00 грн. та супровідний лист В3105/155 від 31.05.2023 з проханням повернути оформлений примірник акту про виплату винагороди №2 від 31.05.2023 та сплатити винагороду згідно з рахунком №46 від 31.05.2023.

Відправлення відповідачу вказаних документів та отримання їх відповідачем підтверджується описом вкладення, накладною Укрпошти, квитанцією Укрпошти, рекомендованим повідомленням про вручення кореспонденції.

У зв`язку із тим, що користувач допустив порушення умов п.4.3.4 та п.3.2. договору, а саме: прострочив оплату по договору у сумі 120 000,00 грн., то у правоволодільця виникло право вимагати від користувача дострокового повернення НТД відповідно до умов договору.

02.06.2023 позивач направив на адресу відповідача (в тому числі електронною поштою, вхідний номер реєстрації повідомлення у ПрАТ «ЛЛРЗ» - №631 від 05.06.2023) повідомлення-вимогу №В0206/166 від 02.06.2023 про дострокове повернення примірників НТД за договором в строк до 07.06.2023 та направлення за адресою місцезнаходження відповідача свого представника для здійснення прийому-передачі НТД та підписання акту приймання-передачі НТД.

У повідомленні-вимозі №В0206/166 від 02.06.2023 були зазначені умови її відкликання та зупинення процедури дострокового повернення врахованих примірників НТД, а саме вчинення відповідачем вказаних нижче дій у строк до 07.06.2023:

- оплата у повному обсязі за рахунком №32 від 04.05.2023 у розмірі 120 000,00 грн.;

- повернення правоволодільцю оригіналу оформленого акта №1 від 30.04.2023 про виплату винагороди за користування НТД за договором;

- оплата у повному обсязі за рахунком №46 від 31.05.2023 у розмірі 30 000,00 грн.;

- повернення правоволодільцю оригіналу оформленого акту №2 від 31.05.2023 про виплату винагороди за користування НТД за договором;

- ініціювання користувачем подовження строку дії договору №22.03.04 від 04.02.2022, який закінчується 30.06.2023;

- оформлення додаткової угоди до договору про продовження дії договору в редакції правоволодільця.

Зазначене підтверджується описом вкладення, накладною Укрпошти, квитанцією Укрпошти та рекомендованим повідомленням про вручення.

У строк, зазначений у повідомленні-вимозі (до 07.06.2023) відповідач не вчинив жодних дій, які б могли стати підставою для зупинення процедури дострокового повернення врахованих примірників НТД. Заборгованість не була погашена відповідачем.

16.06.2023 р. від відповідача на адресу позивача надійшов лист №1827 від 16.06.2023, у якому було зазначено, що у відповідача є потреба у використанні НТД позивача у своїй підприємницькій діяльності і він просить підготувати та надіслати на його адресу проект додаткової угоди №3 для пролонгації дії договору терміном на 3 місяці.

При цьому, відповідач знову не здійснив оплату простроченої заборгованості за рахунками №32 від 04.05.2023 і №46 від 31.05.2023 на загальну суму 150 000,00 грн.

19.06.2023 позивач направив на електронну адресу відповідача лист №В1906/191 від 19.06.2023, яким вимагав вчергове погасити заборгованість у сумі 150 000,00 грн. в термін не пізніше 21.06.2023.

Оплата у вказаний строк була умовою, при виконання якої позивач припускав за можливе оформлення додаткової угоди про подовження строку дії договору.

У строк до 21.06.2023 відповідач оплату не здійснив.

29.06.2023 позивач направив на адресу відповідача (в тому числі електронною поштою, вимогу №В2906/211 від 29.06.2023 про оплату заборгованості у сумі 150 000,00 грн. та повернення врахованих примірників НТД за договором, що підтверджується описом вкладення, накладною та квитанцією Укрпошти.

У вимозі позивач вимагав повернути 30.06.2023 враховані примірники НТД не лише з підстави систематичного порушення відповідачем умов договору, але й з підстави закінчення 30.06.20233 строку, до якого ця НТД була надана відповідачу.

Відповідно до наказу №13-В від 28.06.2023 «Про відрядження» директор позивача ОСОБА_1 прибув до відповідача для здійснення процедури прийому-передачі при поверненні НТД та підписання акту приймання-передачі НТД.

Факт перебування представника позивача у відповідача з 30.06.2023 по 03.07.2023 підтверджується відміткою відповідача на посвідченні про відрядження. Доказів повернення примірників НТД (акту приймання-передачі НТД) матеріали справи не містять.

Водночас в матеріалах справи наявний акт №3 від 30.06.2023 про виплату винагороди за червень 2023 року, у якому зазначено, що винагорода правоволодільцю за надання у користування НТД з 01.06.2023 по 30.06.2023 становить 30 000,00 грн. з ПДВ. Також разом з супровідним листом №В3006/213 від 30.06.2023 було надано відповідачу рахунок на оплату №68 від 30.06.2023 на суму 30 000,00 грн.

Надання зазначених документів підтверджується відбитком штемпеля відповідача на супровідному листі (вх.№255 від 03.07.2023).

06.07.2023 позивач направив на адресу відповідача вимогу №В0607/219 від 06.07.2023 про повернення врахованих примірників НТД, де зазначив про те, що вчергове представник позивача прибуде до відповідача (17.07.23) для приймання НТД від відповідача та підписання акту приймання-передачі НТД при їх поверненні.

Відповідно до наказу №15-В від 13.07.2023 р. «Про відрядження» директор позивача ОСОБА_1 прибув до відповідача для здійснення процедури прийому-передачі при поверненні НТД та підписання акту приймання-передачі НТД.

Перебування представника позивача у відповідача 17.07.2023 підтверджується відміткою відповідача на посвідченні про відрядження. Доказів повернення примірників НТД (акту приймання-передачі НТД) матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що 04.07.2023 відповідач здійснив оплату простроченої заборгованості за договором у сумі 150 000,00 грн. (за рахунком №32 від 04.05.2023 у розмірі 120 000,00 грн.; за рахунком №46 від 31.05.2023 у розмірі 30 000,00 грн.), що підтверджується випискою за рахунком за 04.07.2023 р. від банку АТ «Кредитбанк».

Під час розгляду справи - 11.09.2023, відповідач здійснив оплату заборгованості за договором №22.03.04 від 04.02.2022 по рахунку №68 від 30.06.2023 в сумі 30 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку банку. З врахуванням цієї обставини позивачем зменшено розмір позовних вимог.

20.10.2023 відповідач повернув позивачу НТД у повному обсязі з підписанням акту приймання-передачі НТД від 20.10.2023 до договору №22.03.04 від 04.02.2022.

Зазначені вище обставини стали підставою для подання позивачем позову про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 11 408,20 грн.; 3% річних - у розмірі 697,81 грн.; інфляційні втрати в розмірі 1200,00 грн. та штраф за порушення умов договору в розмірі 6 700 000,00 грн.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відтак суд апеляційної інстанції досліджує оскаржуване рішення суду лише в частині стягнення штрафу.

Згідно з ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Так, одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ст. 216 ГК України).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ст. ст. 217, 218 ГК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частина 4 ст. 231 ГК України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

З огляду на зазначене, і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов`язань таким способом, як неустойка (штраф).

Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).

Системне тлумачення вказаних норм права дозволяє дійти висновку, що на основі норм господарського законодавства штраф може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання (не лише грошового), оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Таким чином, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18.

Згідно п.5.3 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даним договором, порушення строків оплати користувачем відповідно до умов цього договору, сумлінна сторона має право вимагати від винної сторони, а винна сторона зобов`язана оплатити неустойку з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми порушеного або невиконаного зобов`язання за кожен день порушення зобов`язання.

Відповідно до п.5.4. при порушенні користувачем пунктів 4.3.1 та/або 4.3.3, та/або 4.3.5, та/або 4.3.6, та/або 4.3.7, та/або 4.3.8, та/або 4.3.9. цього договору, користувач сплачує правоволодільцю штраф у розмірі 1 000 мінімальних заробітних плат.

Згідно з п.5.4 договору, за порушення терміну повернення НТД після закінчення терміну її використання; за не знищення копій НТД, зроблених в процесі користування; за використання НТД у власній діяльності після отримання вимоги про повернення НТД (п.4.3.5, п.4.3.6, п.4.3.7, 4.3.8, 4.3.9 договору), користувач сплачує правоволодільцю штраф у розмірі 1000 (одна тисяча) мінімальних заробітних плат, що становить 6 700 000,00 грн, оскільки відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» місячний розмір мінімальної заробітної плати встановлено у сумі 6700, 00 грн.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача штрафу. При цьому, дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру штрафу на 90% та стягнення такого у розмірі 670 000, 00 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла висновку про правомірність та обґрунтованість вказаних висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, за положенням ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, позивач не заявляв у межах цієї справи позовних вимог про стягнення збитків. Також позивач (апелянт) не надав жодних доказів на фактичне понесення ним збитків через неналежне виконання відповідачем зобов`язань.

Окрім цього, доводи апелянта про те, що сума винагороди за користування НТД у розмірі 30 000,00 грн. на місяць не є реальною вартістю за користування НТД, а є значно заниженою, не підтверджується жодними доказами. Натомість саме ця сума була узгоджена сторонами у договорі.

Разом з тим, ч. 1 ст. 550 ЦКУкраїни передбачає, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Суд апеляційної інстанції враховує, що до моменту завершення розгляду справи в суді першої інстанції відповідач виконав усі умови договору, в тому числі повернув НТД позивачу.

Щодо доводів апелянта про те, що шляхом підписання договору відповідач дав добровільну згоду на стягнення з нього штрафу у розмірі 6 700 000,00 грн, то колегія суддів звертає увагу на загальні засади цивільного законодавства, якими згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦЦ України та ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 917/104/19, від 21.11.2019 у справі № 916/553/19, від 07.11.2019 у справі № 920/437/19, від 11.02.2020 у справі № 911/867/19, від 25.02.2020 від у справі № 904/2542/19).

В розрізі зазначеного вище суд вважає необхідним вказати на те, що відповідне зменшення штрафу є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання штрафу як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/13801/19.

Доводи апелянта про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме приписів ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки вказані норми права дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру неустойки з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься правовий висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

З врахуванням обставин справи, беручи до уваги, що позивачем не доведено понесення жодних матеріальних збитків у зв`язку із порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача штрафу є мірою покарання останнього за таке порушення, а не способом збагачення іншої сторони, суд першої інстанції, із законними та справедливими висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір штрафу, стягнувши із відповідача 670 000,00 грн штрафу (10 %). Зазначене є справедливим по відношенню до обох сторін договору, буде стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов`язань, а для позивача достатнім для компенсування його очікувань від неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення в оскаржуваній частині без змін.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 , 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Трансагонсервіс» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/2530/23 в оскаржуваній частині без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

У зв`язку із перебуванням у відпустці колегії суддів, повний текст постанови складено 18.07.2024.

Головуючий суддяО.І. МАТУЩАК

СуддіН.М. КРАВЧУК

Б.Д. ПЛОТНІЦЬКИЙ