Ухвала

від 17.07.2024 по справі 910/10264/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10264/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Удалова О.Г.)

від 06.11.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.)

від 24.04.2024

у справі № 910/10264/23

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В."

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1

про визнання недійсним рішень загальних зборів,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_3

відповідача - не з`явилися

третьої особи - ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." (далі - ТОВ "ВКФ "В.Г.В") про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом від 20.03.2023 № 20/03/2023 про затвердження статуту у новій редакції.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням корпоративних прав позивачки, процедур скликання та проведення загальних зборів товариства та відсутністю кворуму на таких зборах.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі № 910/10264/23 позов задоволено повністю, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В.", оформлене протоколом від 20.03.2023 № 20/03/2023.

2.2. Ухвалюючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що позивачку не було повідомлено про проведення загальних зборів, які відбулися 20.03.2023. Суд визнав неналежним повідомленням позивачки в особі її представника - ОСОБА_5 на підставі довіреності від 08.11.2004. Суд зазначив, що без участі учасника позивачки у загальних зборів учасників, яка володіє часткою розміром 60 % статутного капіталу товариства, не могло бути прийнято жодне рішення в силу приписів статуту товариства.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/10264/23 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, та зазначив про порушення приписів як статуту, так і статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо порядку скликання загальних зборів та повідомлення позивача. Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що зі змісту довіреності не вбачається, що повідомлення ОСОБА_5 про проведення загальних зборів є належним повідомленням про такі збори саме довірителя учасника.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у справі №910/10264/23, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 910/5179/20 (щодо застосування частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України); від 10.11.2021 у справі № 924/881/20, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 28.03.2018 у справі № 922/172/16 (щодо застосування статті 15 Цивільного кодексу України та частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України); від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 25.09.2019 у справі № 910/10932/18, від 09.02.2022 у справі № 916/3828/20, від 18.05.2022 у справі № 910/17657/20, від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 (щодо застосування частини першої статті 2 та статті 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 4, 51 Закону України "Про господарські товариства", статті 143 Цивільного кодексу України); від 15.05.2019 у справі № 570/2739/16-ц, від 29.07.2021 у справі № 373/1842/14-ц, від 16.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.12.2018 у справі № 922/3946/16 (щодо застосування статей 86, 237 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому також посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.05.2028 у справі №910/15567/17, від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

3.5 У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 проти її вимог та доводів заперечила та просила у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, мотивуючи зазначене тим, що судами вірно встановлено порушення процедури скликання та повідомлення учасника товариства про загальні збори. До того ж зазначила про суперечливу поведінку скаржника як колишнього Генерального директора, який будучи тривалий час представником позивачки, був обізнаний про актуальні адреси останньої.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_2 володіє часткою розміром 60 % статутного капіталу ТОВ "ВКФ "В.Г.В"", що складає 2 827 010,53 грн.

На момент реєстрації статуту цього товариства 04.08.2004 позивачка мала прізвище ОСОБА_2 , однак, у зв`язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_8 25.07.2005, взяла прізвище чоловіка ОСОБА_2 ).

Окрім ОСОБА_2 учасниками товариства є:

- ОСОБА_1 , якому належить частка розміром 10 % статутного капіталу відповідача, що складає 471 168,42 грн;

- ОСОБА_5 , якому належить частка розміром 30 % статутного капіталу товариства, що складає 1 413 505,26 грн.

Позивачка вказала, що 20.03.2023 рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ВКФ "В.Г.В"", оформленим протоколом № 20/03/2023, затверджено статут товариства у новій редакції.

Загальні збори відбулися за участі ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , які сукупно володіють частками у розмірі 40 % статутного капіталу відповідача.

В оспорюваному протоколі зазначено, що від імені ОСОБА_10 діяв ОСОБА_5 .

У подальшому, 22.03.2023 о 13:08:51 приватним нотаріусом Тарасенко В.М. проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу №1000741070008000216.

Вказана реєстраційна дія була скасована відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 20.06.2023.

У висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 16.05.2023 (щодо розгляду скарги ОСОБА_2 на реєстраційну дію № 1000741070008000216) серед іншого зазначено, що за результатом перевірки відомостей ЄДР щодо ТОВ "ВКФ "В.Г.В" колегією встановлено, що довіреність, на підставі якої від імені скаржниці діяв представник ОСОБА_5 , приватному нотаріусу Тарасенко В.М. для проведення оскаржуваної реєстраційної дії не подавалася (пункт 5 мотивувальної частини Висновку).

Позивачка у позовній заяві стверджує, що загальні збори учасників 20.03.2023 проведені з порушенням статуту товариства та вимог чинного законодавства України.

Так, про їх проведення (дату, місце, час) та порядок денний ОСОБА_2 повідомлена не була, участі в голосуванні не брала і будь-яку третю особу не уповноважувала це робити (будь-яких довіреностей від свого імені не видавала щодо спірних загальних зборів).

Також як зазначає позивачка, з моменту зміни прізвища вона видавала довіреності від імені саме ОСОБА_2 , що достеменно було відомо іншим учасникам товариства, на підтвердження чого до позову долучено копії довіреностей від 01.06.2006 та від 30.06.2020. Крім того, з 2015 року ОСОБА_2 проживає за кордоном, що достеменно відомо іншим учасникам товариства, тому вона фізично не мала змоги взяти участь в загальних зборах учасників товариства та підписувати будь-які документи за результатами їх проведення без завчасного письмового повідомлення про їх проведення.

У свою чергу, ОСОБА_1 (третя особа у справі) просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_5 мав повноваження на участь у загальних зборах від імені позивача (довіреність від 08.11.2004, зареєстрована в реєстрі за номером 8521).

Водночас відповідач подав до суду заяву про визнання позову, яка підписана директором товариства ОСОБА_11 . У цій заяві зазначається, що товариством не було повідомлено ОСОБА_2 про проведення загальних зборів та їх порядок денний, які відбулися 20.03.2023.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "ВКФ "В.Г.В", оформлене протоколом від 20.03.2023 № 20/03/2023.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду.

5.4. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.5. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позивачки про проведення 20.03.2023 загальних зборів учасників, із зазначенням порядку денного, дійшли висновків про порушення права позивачки, як учасника товариства з часткою у статутному капіталі у 60 % на участь у таких зборах, права одержати інформацію про такі загальні збори учасників товариства, підготуватись і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, повноцінно взяти участь у їх обговоренні, у тому числі, під час підготовки та проведення загальних зборів учасників товариства.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників, виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про збори кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

Статутом товариства передбачено, що чергові збори учасників скликаються генеральним директором не менш як два рази на рік (пункт 12.1). Письмове повідомлення, де зазначені місце, день, час проведення зборів учасників та їх порядок денний, доставляється на адресу кожного учасника, зазначену у цьому статуті, не менш ніж за 30 (тридцять) днів до дати проведення зборів (пункт 12.2).

Судами встановлено, що в результаті проведеного внутрішнього аудиту питання законності проведення загальних зборів 20.03.2023 на підставі заяви учасника товариства ОСОБА_2 було встановлено наявність в документах товариства повідомлення на адресу ТОВ "ВКФ "В.Г.В" від позивачки, у якому остання повідомляла, що її актуальним місцем проживання з 01.11.2019 є: АДРЕСА_1 . Також відмічалося, що у зв`язку з тим, що позивачка постійно проживає за кордоном (Словаччина), то просила якщо листи не будуть отримані за адресою у селі Гнідин, робити міжнародне відправлення на адресу: АДРЕСА_2 . Протоколом засідання за результатами проведення перевірки від 04.09.2023 було встановлено відсутність будь-яких доказів поштового відправлення (на зазначені позивачкою адреси) повідомлення про проведення загальних зборів учасника ТОВ "ВКФ "В.Г.В" 20.03.2023 та порядок денний.

Спростовуючи доводи відповідача щодо довіреності від 08.11.2004 та наявності у ОСОБА_5 повноважень на участь у загальних зборах від імені позивачки, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що зі змісту вказаної довіреності не вбачається, що повідомлення ОСОБА_5 про проведення загальних зборів є належним повідомленням про такі збори саме довірителя - ОСОБА_12 .

При цьому зазначили, що чинним корпоративним законодавством передбачено повідомлення учасників товариства про скликання загальних зборів, а не їх представників, оскільки саме учасники товариства є носіями корпоративних прав і саме вони вирішують чи брати участь у загальних зборах товариства, чи довірити це питання своєму представникові. Тому у цьому аспекті волю учасника товариства, яка формується виконанням законодавчих вимог про його повідомлення, не можна підміняти волею його представника, так як останній наділений правом лише виражати волю свого довірителя, яка за даних конкретних умов навіть не могла сформуватися, враховуючи відсутність доказів повідомлення позивачки про проведення загальних зборів товариства.

Враховуючи зазначене, судами констатовано порушення приписів як статуту товариства, так і статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо порядку скликання загальних зборів учасників.

5.6. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

Стосовно посилань ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що судами під час ухвалення судових рішень у справі не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 910/5179/20 щодо застосування частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

У справі №910/5179/20 про визнання недійсними та скасування рішень установчих зборів стосовно затвердження кошторису на утримання будинку та прибудинкової території та затвердження переліку та розміру внесків, оформлених протоколом, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір вважали, що оспорювані позивачем рішення було прийнято установчими зборами співвласників як неповноважним органом, оскільки розгляд таких питань законодавцем віднесено до компетенції загальних зборів співвласників. Втім, Велика Палата Верховного Суду не погодилася із зазначеними висновками та виходила з того, що рішення загальних зборів співвласників щодо визначення розміру витрат на управління багатоквартирним будинком не може бути визнано недійсним тільки тому, що загальні збори співвласників відбулися у формі "установчих зборів", а не "загальних зборів", як це передбачено статтями 6, 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", оскільки така процедура не нівелює волевиявлення самих співвласників щодо складу витрат на утримання багатоквартирного будинку (кошторису), розміру та порядку здачі співвласниками внесків на утримання спільного майна у ньому. При цьому, зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №910/5179/20 не вбачається, що Судом викладався висновок стосовно застосування приписів частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України.

5.7. Щодо посилань ОСОБА_1 у касаційній скарзі на не врахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.11.2021 у справі № 924/881/20, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 28.03.2018 у справі № 922/172/16 щодо застосування статті 15 Цивільного кодексу України та частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Так у постанові від 10.11.2021 у справі № 924/881/20 про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів позовні вимоги обґрунтовано тим, що позачергові збори товариства проведені з порушенням Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки скликалися неправомочною наглядовою радою. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про задоволення позовних вимог, зазначив про те, що з метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсним саме рішень наглядової ради та / або рішень загальних зборів акціонер не може абстрактно та загально посилатися на порушення свого права на участь в управлінні, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятими рішеннями, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням. Оскаржувані рішення органів управління акціонерного товариства можуть бути визнані недійсними лише у разі, якщо вони прямо (а не опосередковано чи потенційно) впливають на права чи законні інтереси акціонера та порушують їх та за умови, що буде дотримано справедливий баланс між індивідуальними та загальними інтересами, що залежить від всіх обставин у кожному окремому випадку. При цьому позивач повинен довести, що існує безпосередній зв`язок між стверджуваним порушенням та прийнятими оскаржуваними ним рішеннями органів управління акціонерного товариства.

Тоді як у справі, що переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено порушення права позивачки, як учасника товариства з часткою у статутному капіталі у 60 % на участь у таких зборах, права одержати інформацію про такі загальні збори учасників товариства, підготуватись і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах.

У постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників та змін до статуту, визнання права власності, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення та направляючи справу на новий розгляд, з поміж іншого також зазначила, що судом не надано жодної оцінки тому, що позивач не отримував повідомлення про проведення цих зборів. Суд обставин повідомлення учасника про проведення зборів не дослідив, хоча, за переконанням колегії касаційного суду, такі обставини є важливими для правильного вирішення спору. При цьому, касаційний суд також зазначив, що суди мали дослідити питання добросовісності представника.

У справі №922/172/16 про визнання недійсними рішень загальних зборів, Верховний Суд підтримав висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з огляду на відсутність порушення оспорюваними рішеннями прав та законних інтересів учасника товариства (позивача), оскільки судами встановлено, що позивач був присутній на зборах учасників, на яких було прийняте оспорюване рішення.

В той же час, у справі, що переглядається, судами встановлено, що позивача в порушення приписів як статуту товариства, так і статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не було повідомлено про загальні збори, а присутність на них повіреного, не нівелює обов`язку повідомлення про такі збори саме довірителя.

5.8. Стосовно доводів ОСОБА_1 , що судами під час ухвалення судових рішень у справі не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 25.09.2019 у справі № 910/10932/18, від 09.02.2022 у справі № 916/3828/20, від 18.05.2022 у справі № 910/17657/20, від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 щодо застосування частини першої статті 2 та статті 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 4, 51 Закону України "Про господарські товариства", статті 143 Цивільного кодексу України в розрізі обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів зазначає наступне.

У справі №925/642/19 за позовом Родниківської сільської ради до Уманської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка знаходить в межах Родниківської сільської ради та належить до комунальної власності територіальної громади села Родниківка, однак відповідач спірним рішенням незаконно передав земельну ділянку в оренду. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Уманської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

У справі №910/10932/18 про визнання недійсним рішень загальних зборів акціонерів Верховний Суд не погодився із посиланнями судів на невідповідність вимогам пунктів нової редакції статуту відповідача як додаткову підставу для відмови у задоволенні позову шляхом визнання недійсними рішень загальних зборів, оскільки позивачем не заявлялося вимоги про визнання недійним статуту в редакції, затвердженій позачерговими зборами. При цьому, Верховний Суд зазначив, що за наявності відповідного спору окремі положення статуту акціонерних товариств, які не відповідають вимогам законодавства, та порушують права чи охоронювані законом інтереси акціонера (позивача), можуть бути визнані недійсними шляхом подання позову щодо недійсності статуту, а не шляхом визнання недійсним рішення позачергових зборів акціонерів, на яких відповідні положення статуту були затверджені, якщо факт порушення порядку скликання та проведення цих зборів не був встановлений.

Втім, колегія суддів звертає увагу, що у справі, яка переглядається, позивачем не заявлялося вимоги про визнання недійсним статуту чи його окремих норм, та судами не перевірялися на відповідність нормам Закону положення статуту.

У справі №916/3828/20 про визнання недійсним та скасування змін до статуту позовні вимоги обґрунтовані неповідомленням позивачів, як асоційованих членів кооперативу про проведення загальних зборів до порядку денного яких було включено питання про затвердження нової редакції статуту кооперативу, у зв`язку з чим вони були позбавлені права на участь у зборах при обговоренні важливого питання щодо розрахункової частини членських внесків, тарифікації потреб кооперативу тощо. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що спірні правовідносини фактично виникли у зв`язку з незгодою позивачів із прийнятим загальними зборами членів кооперативу рішенням про прийняття та затвердження нової редакції статуту, проте зазначене рішення позивачами в судовому порядку не оскаржується, доказів визнання його недійсним за наслідками розгляду інших судових справ до матеріалів справи не надано, а отже воно є чинним і наслідком цього є державна реєстрація нової редакції статуту. Оскільки саме скликання зборів та ухвалення ними рішення спричинили виникнення спірних правовідносин, позовні вимоги про визнання недійсними змін до статуту є похідними від вимог щодо відновлення порушеного права у вигляді визнання недійсним рішення загальних зборів. При цьому, скасування державної реєстрації змін до установчих документів та відомостей про юридичну особу є наслідком визнання недійсним рішення загальних зборів, на підставі якого була здійснена така реєстрація. Верховний Суд погодився із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій та додав, що позивачі не зазначили, яким саме нормам закону та в якій частині суперечать спірні пункти статуту, зокрема щодо визначення розміру членського внеску у прив`язці до площі земельної ділянки, якою володіє член (асоційований член) кооперативу, помноженої на тариф за кожну сотку земельної ділянки, який визначається щомісячно, виходячи з різних економічних показників діяльності кооперативу (розмір витрат, інфляція, ціна на товари та послуги, розмір мінімальної заробітної плати тощо), тобто не навели жодних правових підстав для визнання недійсними та скасування спірних пунктів статуту кооперативу як таких, що не відповідають вимогам законодавства та порушують законні права та інтереси позивачів.

В той же час, як зазначалося вище, у справі, що переглядається, позивачкою не заявлялося вимоги про визнання недійсним статуту чи його положень. До того ж, судами встановлено, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України скасовано в ЄДРЮОФОП державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу щодо змінення редакції статуту.

У справі №910/17657/20 про визнання недійсними окремих положень статуту та визнання недійсними всіх рішень, оформлених протоколом загальних зборів за позовом співвласника багатоквартирного будинку до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення суду першої та апеляційної інстанції, які дійшли протилежних висновків щодо спірних правовідносин, та направляючи справу на новий розгляд виходив з того, що суди обох інстанцій, як у випадку задоволення позовних вимог, так й у випадку відмови в їх задоволенні, не врахували, що для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити не лише факт невідповідності цих рішень вимогам законодавства, статуту, а також факт порушення цими рішеннями прав та законних інтересів співвласників багатоквартирного будинку (в даному випадку позивача). При цьому, необхідно врахувати, що оскільки під час проведення загальних зборів можуть ухвалюватися декілька рішень з питань, включених до порядку денного, судом можуть бути визнані недійсними лише ті рішення загальних зборів, які не відповідають нормам законодавства та порушують права учасника. Суд не має підстав визнавати недійсними рішення, прийняті з інших питань порядку денного загальних зборів, якщо позивачем не доведено, що вони порушують його права та законні інтереси. Тобто, невідповідність вимогам закону рішення, ухваленого з одного питання порядку денного загальних зборів, не має наслідком недійсності інших рішень або всіх рішень в цілому, прийнятих на загальних зборах. У кожному конкретному випадку суд має перевіряти наявність підстав для визнання недійсним рішення, ухваленого щодо кожного питання порядку денного загальних зборів, якщо не було встановлено безумовних підстав для визнання недійсними рішень.

У справі №916/667/18 про розірвання договору купівлі-продажу частки та скасування рішення загальних зборів, визнання права власності на частку позов мотивовано тим, що в порушення умов договору купівлі-продажу покупці не сплатили позивачці вартість набутих часток. Велика Палата Верховного Суду не погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, судові рішення скасувала та прийняла нове рішення, яким у задоволенні позову відмовила. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивачка, пред`явивши позовну вимогу про розірвання спірного договору, обрала неналежний спосіб захисту її права, оскільки такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі). Крім того, за висновком Великої Палати Верховного Суду, оскільки позовна вимога про розірвання спірного договору в цій справі не підлягає задоволенню, то немає підстав і для задоволення спрямованої на повернення позивачці часток у статутному капіталі товариства позовної вимоги про скасування рішення загальних зборів учасників товариства.

У справі №906/1336/19 про визнання недійсними договору про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак товарів і послуг та рішення загальних зборів, яким попередньо погоджено таке відчуження, позивачем поставлено під сумнів дійсність проведення оскаржуваних зборів, а оспорюваний правочин вчинено директором за відсутності згоди повноважних загальних зборів учасників відповідача щодо відчуження належних товариству об`єктів права інтелектуальної власності. Верховний Суд погодився із висновками судів в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними рішень загальних зборів. оскільки за встановленими судами обставинами, позивач відчужив свою частку у статутному капіталі та передів її до моменту звернення до суду із позовом у цій справі, з огляду на що не довів порушення своїх корпоративних прав або інтересів на час звернення з позовом до суду. Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору, суд касаційної інстанції також виходив із відсутності порушення оспорюваним договором корпоративних прав та інтересів позивача.

5.9. Стосовно доводів ОСОБА_1 , що судами під час ухвалення судових рішень у справі не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2019 у справі № 570/2739/16-ц, від 29.07.2021 у справі № 373/1842/14-ц, від 16.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.12.2018 у справі № 922/3946/16 щодо застосування статей 86, 237 Господарського процесуального кодексу України в розрізі обов`язку суду при розгляді справи дотримуватися вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, колегія суддів зазначає наступне.

У справі №910/15944/17 про визнання договорів недійсними позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерство оборони України не уповноважене розпоряджатися землями оборони за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України. Оскільки спірні правочини були укладені Міністерством оборони України за відсутності такого рішення Кабінету Міністрів України, тобто особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на їх укладення, а також при їх укладенні фактично було змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки (з категорії земель оборони в категорію земель житлової та громадської забудови), то договори суперечать статтям 20, 77 Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та є недійсними згідно з статтями 203, 215 Цивільного кодексу України. Верховний Суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, посилаючись на положення статті 86 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що судами ретельно досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення.

У справі№922/3946/16 про визнання недійсними рішень загальних зборів, хоча і відсутнє посилання на положення статей 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, втім, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові з огляду на те, що судами встановлено об`єктивну неможливість повідомити позивача у встановленому статутом порядку про проведення загальних зборів, оскільки припинено приймання та пересилання з материкової частини України всіх видів поштових відправлень, адресованих на тимчасово окуповані території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Проте, у справі, яка переглядається, судами встановлено що до матеріалів справи не подано жодного належного, достовірного та вірогідного доказу, який би підтверджував факт повідомлення позивачки про проведення зборів, а також встановлено наявність в документах товариства повідомлення на адресу ТОВ "ВКФ "В.Г.В" від позивачки, у якому остання повідомляла про актуальне місце проживання з 01.11.2019.

Посилання на постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 570/2739/16-ц, від 29.07.2021 у справі № 373/1842/14-ц колегією суддів відхиляються, оскільки вони не розглядалися за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Також колегія суддів відхиляє доводи стосовно не врахування правових позицій, викладених у постановах від 30.05.2028 у справі №910/15567/17 (визнання додаткового договору до договору про оренду державного нерухомого майна недійсним), від 19.09.2019 у справі №924/831/17 (зобов`язання відповідача, в особі ліквідаційної комісії включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторську вимогу Хмельницької міської ради), від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 (про визнання недійсним договору поруки), оскільки спірні правовідносини вочевидь не є подібними до зазначених скаржником.

5.10. Проаналізувавши зміст наведених скаржником для порівняння постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність зазначених відповідачем у касаційній скарзі справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається.

5.11. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не була належно обґрунтована та не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у справі №910/10264/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко