Постанова

від 17.07.2024 по справі 638/15371/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 638/15371/21

провадження № 61-1076св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківський національний автомобільно-дорожній університет,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бідної Оксани Іванівни на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Штих Т. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківського національного автомобільно-дорожнього університету (далі - ХНАДУ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 01 вересня 2005 року працювала за контрактом на посаді викладача-стажиста кафедри інформатики у ХНАДУ. Наказом від 31 серпня 2021 року № 192/3 її звільнено із займаної посади згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто закінчення строку контракту. Копію наказу про звільнення їй не вручено. Заяв про бажання припинити трудові відносини з відповідачем та небажання продовжувати виконувати умови контракту вона не писала.

Позивач указувала, що подавала заяву на участь у конкурсі на заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки ХНАДУ на 2021/2022 навчальний рік. Стверджувала, що відповідач розгляд її заяви саботував, а вона у визначений час не мала можливості брати участь у конкурсі на заміщення вакантної посади, оскільки знаходилася у плановій відпустці у зв`язку з необхідністю супроводжувати дитину на міжнародні змагання.

Крім того, стверджувала, що вона заздалегідь направила завідувачу кафедри звіт про виконання обов`язків із контракту за попередній період та з проханням провести засідання кафедри у гібридному форматі, оскільки в Україні діяли карантинні обмеження, на що їй було відмовлено, і станом на 10 серпня 2021 року звіт не підписано. Одразу після відпустки, 29 червня 2021 року, вона додатково надала звіт та інші документи для участі у конкурсі, але їх не розглянуто. Вважала, що завідувач кафедри, як посадова особа, порушив норми КЗпП України, внаслідок чого вона з 01 вересня 2021 року не мала змоги працювати, незаконно була позбавлена можливості отримувати заробітну плату, за час вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2021 року до 01 листопада 2021 року не отримала середній заробіток у розмірі 32 000 грн.

ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним наказ ректора ХНАДУ від 31 серпня 2021 року № 192/3 у частині звільнення її з посади старшого викладача кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки 31 серпня 2021 року;

- поновити її на посаді старшого викладача кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки ХНАДУ;

- стягнути з відповідача на її користь 32 000,00 грн - середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 до ХНАДУ про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення сум залишено без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2023 року - без змін.

Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що на підставі вимоги позивача про припинення трудових відносин (контракту), як однієї зі сторін трудового договору, відповідач видав наказ про звільнення позивача з 31 серпня 2021 року, тобто в останній день її контракту.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав, що трудовий договір з ОСОБА_1 припинено на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку, який при укладенні трудового договору визначено пунктом 2 статті 23 КЗпП України. Припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи іншого волевиявлення працівника, власник не зобов`язаний попереджувати чи іншим чином інформувати працівника про майбутнє звільнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бідна О. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, іншим учасникам направлено її копії.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 127/27008/19 (провадження № 61-10827св20), від 18 грудня 2019 року у справі № 752/12431/17 (провадження № 61-42463св18), від 16 січня 2019 року у справі № 758/12773/15-ц (провадження № 61-15286св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 645/1908/18 (провадження № 61-20811св19), від 17 листопада 2021 року у справі № 199/9361/19 (провадження № 61-14387св20), від 08 квітня 2020 року у справі № 595/2177/18 (провадження № 61-16839св19), від 22 травня 2019 року у справі № 757/61865/16-ц (провадження № 61-33113св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 201/1384/16 (провадження № 61-32336св18), від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18 (провадження № К/9901/23043/19, К/9901/28700/19), від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 753/7130/20 (провадження № 61-21088св21).

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частини одинадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» та пункту 5 статті 6 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» у системному їх тлумаченні з нормами КЗпП України (зокрема частини першої статті 38 та пункту 2 статті 36), а також пункту 24 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 (далі - Положення № 170).

Іншими підставами касаційного оскарження заявник указує:

- суд першої інстанції не розглянув клопотання про витребування у відповідача заяви від 30 серпня 2021 року про відмову у продовженні трудових відносин з 01 вересня 2021 року, написаної, за твердженням відповідача, ОСОБА_1 , а суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам апеляційної скарги в цій частині, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що позивач не бажала продовжувати роботу та вимагала припинити трудові відносини;

- висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 відмовилася 31 серпня 2021 року виходити на роботу, ґрунтуються на припущеннях, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами;

- позивач подала необхідні документи для участі у конкурсі (заява та звіт), адміністрація ХНАДУ прийняла рішення про продовження із нею трудових відносин, однак додаток до трудового контракту про продовження терміну його дії на один навчальний рік їй на підпис не надано, що є порушенням Стандарту 34.5-02:2016, Положення № 170 та КЗпП України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року ХНАДУ подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 серпня 2020 року на підставі результатів конкурсу між ОСОБА_1 та ректором ХНАДУ укладений контракт на період з 01 вересня 2020 року до 31 серпня 2021 року. ОСОБА_1 працювала на посаді старшого викладача кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки.

Згідно з пунктом 2.1.3 контракту працівник зобов`язаний подати звітність про результати своєї діяльності керівнику за два місяці до закінчення терміну дії контракту.

У пункті 4.2 контракту передбачено, що цей контракт припиняється після закінчення терміну дії контракту.

Відповідно до пункту 4.5 контракту за два місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк.

Проведення конкурсу на заміщення вакантних посад в ХНАДУ регламентовано «Порядком проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників Харківського національного автомобільно-дорожнього університету та укладання з ними трудових договорів (контрактів), затвердженим рішенням Вченої ради ХНАДУ від 23 грудня 2016 року (Стандарт ВНЗ 34.5-02:2016) та введено в дію наказом ректора ХНАДУ від 23 грудня 2016 року № 163.

Згідно з наказом ХНАДУ від 01 червня 2021 року № 95 «Про оголошення конкурсу щодо професорсько-викладацького складу» та відповідно до вимог Стандарту ХНАДУ оголошено конкурс на заміщення вакантних посад, зокрема посади старшого викладача кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки.

У період з 16 червня 2021 року до 28 червня 2021 року ОСОБА_1 перебувала в основній відпустці (14 календарних днів).

17 червня 2021 року на електронну адресу позивача направлено повідомлення про те, що о 10:00 год 22 червня 2021 року в аудиторії № 113А відбудеться засідання кафедри, на якому будуть заслухані звіти про результати навчально-методичної, наукової та організаційної роботи за 2020/2021 навчальний рік.

За результатами засідання кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки ХНАДУ від 22 червня 2021 року складено протокол № 20, у якому зазначено, що старший викладач ОСОБА_1 не з`явилася на засідання кафедри.

10 серпня 2021 року, після завершення конкурсу, ОСОБА_1 подала рукописну заяву на участь у конкурсі та звіт про навчально-методичну, наукову та організаційну роботу з доданими матеріалами.

Згідно зі штатним розписом кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки ХНАДУ на 2021/2022 навчальний рік станом на 16 серпня 2021 року, затвердженим ректором у 2021 році, на посаду старшого викладача кафедри призначена ОСОБА_1 (пункт 9 штатного розпису, розмір ставки - 1.0, з визначенням терміну закінчення контракту - 2022 рік).

Із акта про відмову від ознайомлення з наказом, про відмову виходу на роботу, складеного 31 серпня 2021 року комісією ХНАДУ у складі: завідувача кафедри ОСОБА_2 , начальника відділу кадрів ОСОБА_3 , провідного інженера відділу кадрів ОСОБА_4 , встановлено, що ОСОБА_1 відмовилася від виходу на роботу, яка їй була запропонована згідно з її заявою про продовження роботи та штатним розкладом на 2021/2022 навчальні роки; 31 серпня 2021 року доцент ОСОБА_1 , за її вимогою, отримала свою заяву про продовження роботи з 01 вересня 2021 року, трудову книжку із записом про звільнення 31 серпня 2021 року за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору).

Додатково ОСОБА_1 здала до відділу кадрів ХНАДУ заповнений обхідний лист, що свідчить про ухвалення нею рішення про припинення трудових відносин та адекватного сприйняття подій, які відбуваються щодо припинення трудових відносин та алгоритму своїх дій при припиненні трудових відносин.

Відповідно до наказу від 31 серпня 2021 року № 192/3 ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки ХНАДУ, звільнено за пунктом 2 статті 36 КЗпП (у зв`язку із закінченням строку трудового договору). Компенсації за невикористану щорічну відпустку немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бідної О. І. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

За змістом статті 55 Закону України «Про вищу освіту» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, посада старшого викладача віднесена до переліку посад науково-педагогічних працівників закладу вищої освіти, укладенню трудового договору (контракту) на заміщення якої, передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу.

Проведення конкурсу на заміщення вакантних посад перебачено Порядком проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників ХНАДУ та укладання з ними трудових договорів (контрактів), яке затверджено рішенням Вченої ради ХНАДУ від 23 грудня 2016 року (Стандарт ВНЗ 34.5-02:2016) та введено в дію наказом ректора ХНАДУ від 23 грудня 2016 року № 163.

Згідно з пунктом 9.18 Стандарту ВНЗ 34.5-02:2016, якщо при проведенні конкурсу на заміщення посади науково-педагогічного працівника не було подано жодної заяви або жоден претендент не був допущений до конкурсу, жоден (єдиний) з претендентів не набрав більше половини голосів присутніх членів вченої ради або переможець конкурсу не був виявлений за результатами повторного голосування, то конкурс варто вважати таким, що не відбувся, і оголосити його повторно впродовж одного місяця.

Відповідно до пункту 9.19 Стандарту ВНЗ 34.5-02:2016 конкурс не проводиться в разі подання до конкурсної комісії факультету тільки однієї заяви від науково-педагогічного працівника (окрім декана), у якого закінчується контракт і який бажає продовжити роботу на тій же посаді та має позитивний висновок колективу науково-педагогічних працівників кафедри. Продовження трудових відносин з вказаним науково-педагогічним працівником здійснюється шляхом укладання додатку до трудового контракту про продовження терміну його дії на один навчальний рік (з 01 вересня до 31 серпня.)

Наказом ректора ХНАДУ від 01 червня 2021 року № 95 оголошено конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників, зокрема, кафедра інформатики і прикладної математики - старший викладач.

Суди попередніх інстанцій встановили, що незважаючи на те, що ОСОБА_1 звіт про результати навчально-методичної, наукової та організаційної роботи за 2020/2021 навчальний рік та заяву про участь у конкурсі подала після проведеного конкурсу на заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри, 16 серпня 2021 року її кандидатуру, за її заявою, погоджено на посаду старшого викладача кафедри комп`ютерних технологій і механотроніки ХНАДУ на 2021/2022 навчальний рік, однак вона відмовилася від виходу на роботу, отримавши 31 серпня 2021 року, за її вимогою, свою заяву про продовження роботи з 01 вересня 2021 року, трудову книжку із записом про звільнення 31 серпня 2021 року за пунктом 2 статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору), здала до відділу кадрів обхідний лист.

За частиною першою статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору (див. постанови Верховного Суду від 27 червня 2023 року у справі № 593/1286/21 (провадження № 61-3561св23), від 20 жовтня 2023 року у справі № 522/16339/19 (провадження № 61-10877св22)).

Строк строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін (див. постанову Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 756/11999/20).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

В указаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк.

Припинення трудового договору після закінчення його строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли подав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Водночас працівник виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України (див. постанову Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 686/27679/21 (провадження № 61-10960св22)).

Верховний Суд у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18, від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21 зробив висновок про те, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця, підстави якого передбачені статтями 40, 41 КЗпП України.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановлено, що ОСОБА_1 працювала за строковим трудовим договором на посаді старшого викладача кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки ХНАДУ, строк дії якого погоджено сторонами, з 01 вересня 2020 року до 31 серпня 2021 року.

Зібрані у справі докази вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у трудовому договорі.

Таким чином, надавши згоду на призначення на посаду старшого викладача кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки на один рік за строковим трудовим договором, позивач мала усвідомлювати, що вона може виконувати такі обов`язки тимчасово та може бути звільнена після закінчення строку зазначеного договору.

Наказом ректора ХНАДУ від 31 серпня 2021 року № 192/3 ОСОБА_1 звільнено з посади старшого викладача кафедри комп`ютерних технологій і мехатроніки 31 серпня 2021 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

За відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії трудового договору угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (див. постанову Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року у справі № 522/16339/19 (провадження № 61-10877св22)).

Отже, припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється за закінченням строку його дії. Винятком з цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна з сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення. У такому випадку дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк (стаття 39-1 КЗпП України), а у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк - на строк, передбачений законодавчими актами.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що строк дії контракту від 25 серпня 2020 року, укладеного між позивачем та ХНАДУ, закінчився 31 серпня 2021 року, кандидатура ОСОБА_1 була погоджена на посаду старшого викладача на 2021/2022 навчальний рік, однак від продовження контракту вона відмовилася до закінчення його дії. Угоди щодо продовження його дії на новий строк сторони не уклали.

З огляду на відсутність факту укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту (31 серпня 2021 року) угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Тому вимоги позивача про скасування наказу про її звільнення та поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 591/6064/19 (провадження № 61-19162св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 295/14930/19 (провадження № 61-10086св20), а тому доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та статті 55 Закону України «Про вищу освіту» у подібних правовідносинах не беруться до уваги.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що, укладаючи контракт, позивач погодилася з умовами його строковості та можливістю припинення трудових відносин з підстав закінчення строку трудового договору. Позивач не надала належних доказів на підтвердження доводів, що оскаржуваний нею наказ є неправомірним.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про витребування доказів, є необґрунтованими, оскільки спростовуються наведеними в оскаржуваному судовому рішенні висновками суду.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач виявив намір продовжити з нею строк дії контракту, однак не надав на підпис додаткову угоду, що є порушенням Стандарту 34.5-02:2016, Положення № 170 та КЗпП України, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимогі на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бідної Оксани Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець