Рішення

від 16.07.2024 по справі 918/584/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/584/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн"

до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна"

про: стягнення в сумі 297 298,04грн.

секретар судового засідання: С.Коваль

від позивача: В.Красун

від відповідача: не з`явився

ОПИС СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" про стягнення в сумі 297 298,04грн, з яких: 243 412,40 грн заборгованості, 37 018,75 грн пеня, 11 292,68 грн інфляційні втрати та 5 574,21 грн відсотки річних.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10 лютого 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" та Приватне сільськогосподарське підприємство "Україна" уклали договір поставки №21/20.

Позивач стверджує, що з січня 2023 року по жовтень 2023 року поставив відповідачу товар, який оплачено частково, проте за трьома видатковими накладними заборгованість становить 243 412,40 грн, яка відповідачем не оплачена.

Керуючись пунктом 6.2. договору позивач нарахував відповідачу 37 018,75 грн пені, а також, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 5 574,21 грн 3% річних та 11 292,68 грн інфляційних втрат.

Відповідач у своєму відзиві на позов вимоги не визнав, зазначивши, що акти звірки взаємних розрахунків не є належним доказом. Водночас відповідач зазначає, що у його розпорядженні відсутній договір №21/20, тому відносини документально підтверджується лише видатковими накладними.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 19 червня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 16 липня 2024 року.

16 липня 2024 року відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на перебування представника відповідача у відпустці.

Розглянувши вказане клопотання суд не знаходить підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Згідно з правилами статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав як перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

А проте суд зауважує, що перебування представника відповідача протягом одного дня у відпустці не свідчить про поважність причин неявки відповідача у судове засідання, зокрема суд зазначає, що відповідач не обмежений колом осіб, які можуть здійснювати представництво його прав та інтересів, зокрема в порядку самопредставництва.

Разом з тим, явка сторін в засідання не визнавалася обов`язковою, а сторони також не були позбавлені можливості надати суду свої доводи та аргументи на обґрунтування своєї позиції. Зокрема, позиція відповідача суду відома з його відзиву, оскільки 16 липня 2024 року до суду надійшов відзив на позову.

В судовому засіданні позивач підтримав позову.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

10 лютого 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" (постачальник/позивач) та Приватне сільськогосподарське підприємство "Україна" (покупець/відповідач) уклали договір поставки №21/20 (далі - договір), відповідно до предмету якого в порядку та на умовах визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві наступну продукцію: кормові добавки та продукцію для сільськогосподарської діяльності, далі за текстом товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість в строк та на умовах цього договору.

Перелік товару може бути розширений після підписання відповідних додатків або узгоджений в специфікаціях що є невід`ємною частиною даного договору.

Назва товару, розмір партії, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна кількість товару (партії), що підлягає поставці за цим договором, визначаються у специфікаціях, які оформляються на кожну партію товару і є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору, кількість товару, що підлягає поставці вказується у видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з умовами пункту 5.4. договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар.

Як видно з матеріалів справи між сторонами існували договірні правовідносини за двома договорами: договорами поставки №01/19 від 14 січня 2019 року та №21/20 від 10 лютого 2020 року.

Так, у період з січня 2019 року по грудень 2022 року, позивач здійснював відповідачу поставку товару за вказаними договорами, що стверджується наданими позивачем видатковими накладними та доказами часткової сплати заборгованості.

Пунктом 4.3. договору №21/20 сторони визначили, що за результатами фінансово-господарської діяльності постачальник надає покупцеві акти звірки взаємних розрахунків. Покупець зобов`язаний підписати і повернути постачальнику акти звірки взаємних розрахунків протягом семи календарних днів з дати його надання покупцеві або в такий ж термін надати письмові мотивовані зауваження

У випадку не повернення покупцем акту звірки взаємних розрахунків протягом терміну установленого цим пунктом договору, акт звірки вважається підписаним та визнаним покупцем.

Як слідує з акту звірки взаємних розрахунків, що підписаний директорами позивача та відповідача, станом на 1 січня 2023 року за відповідачем рахувався борг в сумі 243 412,40 грн за товар, отриманий у попередній період.

У 2023 році позивач продовжив здійснювати поставку відповідачу товар згідно з договором №21/20 від 10 лютого 2020 року. Зокрема згідно з наступними видатковими накладними поставлено товару: №15 від 18 січня 2023 року на суму 137 900,00 грн, №49 від 9 лютого 2023 року на суму 22 500,00 грн, №279 від 26 липня 2023 року на суму 102 000,00 грн, №280 від 26 липня 2023 року на суму 117 550,00 грн, №331 від 4 вересня 2023 року на суму 110 750,00 грн, №390 від 11 жовтня 2023 року на суму 76 750,00 грн.

Згідно з умовами пункту 4.1. договору, розрахунки за кожну партію товару здійснюється покупцем в національній валюті України - гривні у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що строк оплати за поставлену партію товару встановлюється в специфікації дану партію.

Згідно з умовами пункту 6 долучених позивачем специфікацій, умовою оплати є сплата вартості товару протягом одного календарного дня з дати поставки на основі рахунка.

Як видно з наданих позивачем платіжних інструкцій відповідач здійснив наступні оплати: 10 січня 2023 року відповідачем сплачено 100 000,00 грн за договором №21/20; 31 січня 2023 року відповідач сплатив 20 000,00 грн за договором №21/20; 9 лютого 2023 року відповідач сплатив 50 000,00 грн за договором №21/20; 14 лютого 2023 року відповідач сплатив 50 000,00 грн за договором №21/20; 24 лютого 2023 року відповідач сплатив 12 212,44 грн за договором №21/20; 19 травня 2023 року відповідач сплатив 25 000,00 грн за договором №21/20; 18 липня 2023 року відповідач сплатив 58 775,00 грн за договором №21/20; 26 липня 2023 року відповідач сплатив 58 775,00 грн за договором №21/20; 8 серпня 2023 року відповідач сплатив 25 000,00 грн за договором №21/20; 9 серпня 2023 року відповідач сплатив 26 000,00 грн за договором №21/20; 14 вересня 2023 року відповідач сплатив 50 000,00 грн за договором №21/20; 5 жовтня 2023 року відповідач сплатив 15 000,00 грн за договором №21/20; 11 жовтня 2023 року відповідач сплатив 26 750,00 грн за договором №21/20; 13 жовтня 2023 року відповідач сплатив 30 000,00 грн за договором №21/20; 23 травня 2024 року відповідач сплатив 19 937,56 грн за договором №21/20.

Таким чином залишок заборгованості становить 243 412,40 грн.

Згідно з умовами пункту 6.2. договору, у випадку порушення покупцем строку оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення оплати товару.

Керуючись пунктом 6.2. договору позивач нарахував відповідачу за період з 9 вересня 2023 року по 9 квітня 2024 року 37 018,75 грн пені.

Також, керуючись статтею 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу за період з 6 вересня 2023 року по 12 червня 2024 року 5 574,21 грн 3% річних та з вересня 2023 року по травень 2024 року 11 292,68 грн інфляційних втрат.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються постачання товару/продукції за договором поставки. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права в частині своєчасної оплати отриманого відповідачем товару порушеними.

Як унормовано положеннями статті 11 ЦК України та статті 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно з нормами статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 525 ЦК України, та частини 6 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як визначено умовами договору, строк оплати за поставлену партію товару встановлюється в специфікації дану партію.

Згідно з умовами пункту 6 долучених позивачем специфікацій, умовою оплати є сплата вартості товару протягом одного календарного дня з дати поставки на основі рахунка.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач поставив у 2023 році відповідачу товар за договором №21/20 від 10 лютого 2020 року на суму 567 450,00 грн. Зокрема згідно з видатковими накладними: №15 від 18 січня 2023 року поставлено на суму 137 900,00 грн; №49 від 09 лютого 2023 року поставка на суму 22 500,00 грн; №279 від 26 липня 2023 року поставка на суму 102 000,00 грн; №280 від 26 липня 2023 року поставка на суму 117 550,00 грн; №331 від 04 вересня 2023 року поставка на суму 110 750,00 грн; №390 від 11 жовтня 2023 року на суму 76 750,00 грн.

Разом з тим суд встановив, що умовами договору передбачено складання сторонами акту взаємних розрахунків за результатами фінансово-господарської діяльності (пункт 4.3. договору).

Згідно із наявним у справі актом взаємних розрахунків, який підписаний керівниками позивача та відповідача, станом на 1 січня 2023 року за відповідачем обліковувався борг перед позивачем в сумі 243 412,40 грн.

У свою чергу, відповідач сплатив позивачу у період з 10 січня 2023 року по 13 жовтня 2023 року 547 512,44 грн, а саме: 10 січня 2023 року сплачено 100 000,00 грн; 31 січня 2023 року сплачено 20 000,00 грн; 9 лютого 2023 року сплачено 50 000,00 грн; 14 лютого 2023 року сплачено 50 000,00 грн; 24 лютого 2023 року сплачено 12 212,44 грн; 19 травня 2023 року сплачено 25 000,00 грн; 18 липня 2023 року сплачено 58 775,00 грн; 26 липня 2023 року сплачено 58 775,00 грн; 8 серпня 2023 року сплачено 25 000,00 грн; 9 серпня 2023 року сплачено 26 000,00 грн; 14 вересня 2023 року сплачено 50 000,00 грн; 5 жовтня 2023 року сплачено 15 000,00 грн; 11 жовтня 2023 року сплачено 26 750,00 грн; 13 жовтня 2023 року сплачено 30 000,00 грн; 23 травня 2024 року відповідачем сплачено 19 937,56 грн.

Суд зауважує, що наявні у справі платіжні інструкції не містять посилання на конкретну накладну, за якою здійснено платіж. Водночас з огляду на наявне за відповідачем від`ємне сальдо станом на 1 січня 2023 року в розмірі 243 412,40 грн, частково платежі, які здійснені у 2023 році позивач зарахував за поставки які здійснені у попередній період.

Залишок заборгованості складає 243 412,40 грн, з яких борг за товар, що отриманий за видатковою накладною № 280 становить 55 912,40 грн, за видатковою накладною №331 борг складає 110 750,00 грн, за видатковою накладною №390 борг становить 76 750,00 грн.

Щодо заперечень відповідача в частині того, що акт звірки взаємних розрахунків не являється належним доказом підтвердження наявності заборгованості суд звертає увагу сторін, що умовами договору визначено складення за результатами фінансово-господарської діяльності акту звірки взаємних розрахунків.

Відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій суд зауважує наступне. Акт звірки відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є беззаперечним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Необхідно також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Cуд ураховує правові висновки надані Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 916/499/20 щодо правового тлумачення акту звірки взаємних розрахунків.

А тому, приймаючи до уваги положення умов укладеного сторонами договору, ураховуючи документальне підтвердження здійснення поставок позивачем на користь відповідача у період з 2019 року по 2022 року товару, суд робить висновок, що наявний акт звірки взаємних розрахунків за період з 1 січня 2023 року по 3 грудня 2023 року підтверджує наявність у відповідача від`ємного сальдо (боргу) перед позивачем у сумі 243 412,40 грн, який утворився у зв`язку з неповною сплатою товару, що був поставлений у 2019-2022 роках. Доказів оплати вказаної суми відповідач суду не надав.

Відповідач заперечив отримання товару за накладними №10 від 29.03.2019 року, №306 від 12.07.2019 року, №328 від 22.07.2019 року, №176 від 16.04.2020 року, №274 від 25.06.2020 року, №388 від 16.09.2020 року, №355 від 16.12.2021 року, №366 від 29.12.2021 року, №154 від 03.06. 2022 року. А проте як видно з листа відповідача №152 від 5 липня 2024 року, відповідач скористався правом на оформлення податкового кредиту за вказаними накладними.

Визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (постанова Об`єднаної палати ВС від 3 червня 2022 року у справі № 922/2115/19).

Отже, суд констатує, що матеріалами справи підтверджено наявність боргу відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 243 412,40 грн, докази оплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Згідно з умовами пункту 6.2. договору, у випадку порушення покупцем строку оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення оплати товару.

За правилами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (такі ж правила наведені у статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Керуючись пунктом 6.2. договору позивач нарахував відповідачу за період з 09 вересня 2023 року по 09 квітня 2024 року 37 018,75 грн пені.

Здійснивши перерахунок розміру пені суд зробив висновок про її обґрунтований розмір.

За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, керуючись статтею 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу за період з 06 вересня 2023 року по 12 червня 2024 року 5 574,21 грн 3% річних та з вересня 2023 року по травень 2024 року 11 292,68 грн інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок розміру відсотків річних та інфляційних втрат, суд зробив висновок про їх обґрунтований розмір.

Висновки суду

Встановлені обставини щодо прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого товару свідчать про порушення відповідачем прав позивача.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 243 412,40 грн заборгованості, 37 018,75 грн пені, 11 292,68 грн інфляційних втрат, 5 574,21 грн три відсотки річних є обґрунтованими.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору за даним позовом складав 3 567,58 грн, а відтак вказані витрати покладаються на відповідача.

Також у своєму позові позивач завив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн.

Відповідно до правил частини 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копії: договору про надання професійної правничої допомоги №1-19/03/24 від 19 березня 2024 року, ордер, рахунок на оплату від 19 березня 2024 року, платіжну інструкцію №185 від 26 березня 2024 року.

Згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги, за цим договором адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання з надання правничої допомоги у господарських справах за позовом ТОВ "Сваор Нутрішн" до ПСП "Україна" про стягнення заборгованості за договором поставки №21/20 від 10.02.2020 року.

Згідно з умовами пункту 7.1. договору, за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокатам фіксований гонорар у розмірі 18 000,00 грн.

Згідно із платіжною інструкцією №185 від 26 березня 2024 року позивач оплатив адвокату 18 000,00 грн за надання правової допомоги за договором від 19 березня 2024 року.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

З врахуванням наведеного, судові витрати на професійну правничу допомогу позивача є доведеними, відповідачем не заявлено клопотань про неспівмірність та недоведеність вказаних витрат, а відтак такі витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" (35709, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, село Здовбиця, вул.Шосова, будинок 267, ідентифікаційний код 30563100) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" (43005, Волинська обл., місто Луцьк, вул.Шопена, будинок 22А, ідентифікаційний код 41469532) 243 412 (двісті сорок три тисячі чотириста дванадцять) грн 40 коп заборгованості, 37 018 (тридцять сім тисяч вісімнадцять) грн 75 коп пені, 11 292 (одинадцять тисяч двісті дев`яносто два) грн 68 коп інфляційних втрат, 5 574 (п`ять тисяч п`ятсот сімдесят чотири) грн 21 коп три відсотки річних, 3 567 (три тисячі п`ятсот шістдесят сім) грн 58 коп судового збору та 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" (43005, Волинська обл., місто Луцьк, вул.Шопена, будинок 22А, ідентифікаційний код 41469532).

Відповідач (Боржник): Приватне сільськогосподарське підприємство "Україна" (35709, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, село Здовбиця, вул.Шосова, будинок 267, ідентифікаційний код 30563100).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено 22 липня 2024 року.

Суддя Андрій КАЧУР