Постанова

від 25.10.2024 по справі 918/584/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2024 року Справа № 918/584/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Маціщук А.В.

суддя Філіпова Т.Л.

суддя Василишин А.Р.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна"

на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2024 р.

постановлене у м. Рівне, повний текст складено 22.07.2024 р.

у справі № 918/584/24 (суддя Качур А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішин"

до відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна"

про стягнення 297298,04 грн. заборгованості з урахуванням відсотків річних та інфляції і пені

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення від 16.07.2024 р. Господарський суд Рівненської області задоволив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішин" про стягнення 297298,04 грн. Згідно з рішенням підлягає стягненню з Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішин" 243412,40 грн заборгованості, 37018,75 грн. пені, 11292,68 грн. інфляційних втрат, 5574,21 грн. 3% річних, 3567,58 грн. судового збору та 18000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач Приватне сільськогосподарське підприємство "Україна" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

Заперечує висновок суду першої інстанції про те, що згідно із наявним у справі актом взаємних розрахунків, який підписаний керівниками позивача та відповідача, станом на 01 січня 2023 року за відповідачем обліковувався борг перед позивачем в сумі 243412,40 грн. та доводить, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що з огляду на наявне за відповідачем від`ємне сальдо станом на 1 січня 2023 року в розмірі 243 412,40 грн, тому платежі, які здійснені у 2023 році, позивач частково зарахував за поставки, які здійснені у попередній період, - відповідач зазначає, що вказана заборгованість є предметом спору, виникла вона до 01 січня 2023 року, за товар, поставку якого не підтверджено видатковими накладними, тому твердження позивача про те, що він її відніс до заборгованості за видатковими накладними № 280 від 26 липня 2023 року, № 331 від 04 вересня 2023 року, № 390 від 11 жовтня 2023 року є необґрунтованим та безпідставним.

Пояснює, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові накладні, які підтверджують лише порядок оподаткування операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції та наявність правовідносин між сторонами.

Також звертає увагу, що суд першої інстанції відхилив клопотання ПСП «Україна» про відкладення розгляду справи, призначеної на 16 липня 2024 року, тоді як засідання було першим. Тому ПСП «Україна» було позбавлено можливості заявити клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, хоча такий намір був.

Просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2024 р. у справі № 918/584/24 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ "Сваор Нутрішин" до Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна».

Позивач ТОВ "Сваор Нутрішин" подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти доводів скаржника.

Стверджує, що заперечення скаржника щодо відсутності первинних документів, які підтверджують ту обставину, що станом на 01 січня 2023 року за відповідачем рахувався борг в сумі 243412,40 грн за товар, отриманий у попередній період спростовуються наявними у матеріалах справи первинними документами (видаткові, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, зазначені на стор. 2-10 позовної заяви та в додатках № 61-193 до позовної заяви) та платіжні інструкції (стор. 10-13 позовної заяви та в додатках № 194-338 до позовної заяви). Доводить, що на підставі таких документів за період з січня 2019 року по грудень 2022 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7581595,79 грн., а відповідач сплатив позивачу за поставлений товар 7338183,99 грн. Відповідно, на початок 2023 року заборгованість відповідача перед позивачем становила: 7581595,79 грн. - 7338183,99 грн. = 243412,40 грн. Власне саме ця сума і відображена в акті взаємних розрахунків за період 01.01.2023 р. - 03.12.2023 р. як початкове сальдо на початок 2023 року.

Зазначає, що скаржник взагалі не наводить жодних доводів про те, чому він заперечує факт поставки та отримання ним товару за вказаними накладними в той час, коли на відповідних товарно-транспортних накладних наявні підписи та печатки ПСП «Україна».

Звертає увагу, що ні в суді першої інстанції ні в апеляційній скарзі скаржник не наводить жодних контррозрахунків суми заборгованості, індексу інфляції, відсотків річних та пені.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2024 р. у справі №918/584/24 залишити без змін.

09.09.2024 р. скаржник подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, проте за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Відповідно до ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і сторони не подавали клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, розгляд апеляційної скарги відбувся в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами згідно з ч.13 ст.8 ГПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

10.02.2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн"/постачальник та Приватне сільськогосподарське підприємство "Україна"/покупець уклали договір поставки № 21/20, відповідно до предмету якого в порядку та на умовах визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві наступну продукцію: кормові добавки та продукцію для сільськогосподарської діяльності, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість в строк та на умовах цього договору /а.с. 31 зв. 33 у т.1/.

Відповідно до п. 1.2 договору перелік товару може бути розширений після підписання відповідних додатків або узгоджений в специфікаціях що є невід`ємною частиною даного договору.

Назва товару, розмір партії, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна кількість товару (партії), що підлягає поставці за цим договором, визначаються у специфікаціях, які оформляються на кожну партію товару і є невід`ємними частинами даного договору (п. 1.3 договору).

Згідно з умовами п. 2.1. договору, кількість товару, що підлягає поставці вказується у видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.1. договору ціни на товар узгоджується сторонами на кожну його партію і фіксується у специфікаціях, які є невід2ємною частиною даного договору та формуються під кожну поставку товару.

Ціна договору визначається за загальною вартістю поставлених партій товару протягом дії даного договору відповідно до специфікацій та видаткових накладних (п. 3.4 договору).

Згідно з п. 4.1. договору розрахунки за кожну партію товару здійснюється покупцем в національній валюті України гривні у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що строк оплати за поставлену партію товару встановлюється в специфікації на дану партію.

Пунктом 4.3. договору сторони визначили, що за результатами фінансово-господарської діяльності постачальник надає покупцеві акти звірки взаємних розрахунків. Покупець зобов`язаний підписати і повернути постачальнику акти звірки взаємних розрахунків протягом семи календарних днів з дати його надання покупцеві або в такий ж термін надати письмові мотивовані зауваження. У випадку неповернення покупцем акту звірки взаємних розрахунків протягом терміну, установленого цим пунктом договору, акт звірки вважається підписаним та визнаним покупцем.

Поставка товару здійснюється на умовах доставки до складу покупця за рахунок постачальника. Можливі інші умови прийому-передачі товару за домовленістю сторін (п. 5.2 договору).

Згідно з умовами п. 5.4. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар.

Відповідно до п. 6.2. договору у випадку порушення покупцем строку оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення оплати товару.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 р., але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторонами по даному договору. У випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії даного договору, жодна зі сторін у письмовій формі не повідомить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах.

Судом встановлено також, що договірні відносини з поставки між сторонами відбувалися і раніше на підставі договору поставки № 01/19 від 14.01.2019 р., який поширював свою дію на період з 14.01.2019 р. по 31.12.2019 р. /а.с. 69 70 у т.1/.

Предметом спору позивач визначив грошові зобов`язання з оплати товарів, переданих відповідачеві за видатковими накладними № 280 від 26.07.2023 р., № 331 від 04.09.2023 р. та № 390 від 11.10.2023 р.

На підтвердження боргу позивачем надані суду видаткові накладні № 15 від 18.01.2023 р. на суму 137 900,00 грн. /а.с. 36 зв. у т.1/, № 49 від 09.02.2023 р. на суму 22500,00 грн. /а.с. 38 зв. у т.1/, № 279 від 26.07.2023 р. на суму 102000,00 грн. /а.с. 40 зв. у т.1/, № 280 від 26.07.2023 р. на суму 117550,00 грн. /а.с. 42 зв. у т.1/, № 331 від 04.09.2023 р. на суму 110750,00 грн. /а.с. 44 зв. у т.1/, № 390 від 11.10.2023 р. на суму 76750,00 грн. /а.с. 46 у т.1/ та специфікації до кожної партіі товару/накладної та товарно-транспортні накладні /а.с.36-47 у т.1/. При цьому відомості у товарно-транспортних накладних підтверджують, що товар постачався на адресу відповідача Рівненська обл. Здолбунівський р-н, с. Здовбиця, як це передбачено умовою п. 5.2 договору, де визначено, що поставка товару здійснюється на умовах доставки до складу покупця за рахунок постачальника.

Колегія суддів звертає увагу, що кожна специфікація містить необхідні умови поставки відповідно до умов п.3.1-3.4 договору, підписана представниками обох сторін та скріплена їх печатками. Відповідно до п. 4.2. договору кожна специфікація містить умову про строк оплати за поставлену партію, який визначений протягом одного календарного дня з дати поставки товару на підставі рахунку постачальника (п.6 кожної специфікації).

Первинні документи - видаткові і товарно транспортні накладні мають необхідні реквізити відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.1995 р. за № 168/704 (з подальшими змінами і доповненнями), тому є належними доказами того, що господарські операції (в даному випадку передача/прийняття товарів за договором поставки) фактично відбулись, і, відповідно - доказом зобов`язання відповідача перед позивачем за ст.ст.173-174,193 ГК України.

На підтвердження виконаних відповідачем платежів позивач надав суду платіжні інструкції, відповідно до яких здійснені наступні платежі на загальну суму 547512,44 грн.: 10.01.2023 р. відповідач сплатив 100000,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р.» /а.с. 48 зв у т.1/; 31.01.2023 р. відповідач сплатив 20000,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р.» /а.с. 49 у т.1/; 09.02.2023 р. відповідач сплатив 50000,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р. в т.ч. ПДВ 20 % 8333,33 грн.» /а.с. 49 зв. у т.1/; 14.02.2023 р. відповідач сплатив 50000,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р. в т.ч. ПДВ 20 % 8333,33 грн.» /а.с. 50 у т.1/; 24.02.2023 р. відповідач сплатив 12212,44 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р. ПДВ 20 % - 2035,41 грн.» /а.с. 50 зв. у т.1/; 19.05.2023 р. відповідач сплатив 25000,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р. в т.ч. ПДВ 20 % 4166,67 грн.» /а.с. 51 у т.1/; 18.07.2023 р. відповідач сплатив 58775,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р., рах. № 221 від 28.06.2023 р. в т.ч. ПДВ 20 % 9795,83 грн.» /а.с. 51 зв. у т.1/; 26.07.2023 р. відповідач сплатив 58775,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р., рах. № 221 від 28.06.2023 р. в т.ч. ПДВ 20 % 9795,83 грн.» /а.с. 52 у т.1/; 08.08.2023 р. відповідач сплатив 25000,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р., рах. № 262 від 26.07.2023 р. в т.ч. ПДВ 20 % 4166,67 грн.» /а.с. 52 зв. у т.1/; 09.08.2023 р. відповідач сплатив 26000,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р., рах. № 262 від 26.07.2023 р. в т.ч. ПДВ 20 % 4333,33 грн.» /а.с. 53 у т.1/; 14.09.2023 р. відповідач сплатив 50000,00 грн з призначенням платежу «оплата за товар згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р. в т.ч. ПДВ 20 % 8333,33 грн.» /а.с. 53 зв. у т.1/; 05.10.2023 р. відповідач сплатив 15000,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р. в т.ч. ПДВ 20 % 2500,00 грн.» /а.с. 54 у т.1/; 11.10.2023 р. відповідач сплатив 26750,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р. в т.ч. ПДВ 20 % 4458,33 грн.» /а.с. 54 зв. у т.1/; 13.10.2023 р. відповідач сплатив 30000,00 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору № 21/20 від 10.02.2020 р. в т.ч. ПДВ 20 % 5000,00 грн.» /а.с. 55 у т.1/.

Вище перелічені первинні документи видаткові накладні і платіжні інструкції відображені у акті вивірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 р. по 03.12.2023 р., який підписаний директором позивача та директором відповідача і скріплений печатками обох сторін /а.с. 68 зв. у т.1/. Відповідно до цього акту сторонами погоджено дебетове сальдо за відповідачем станом на 1 січня 2023 року в сумі 243412,40 грн та визначений борг відповідача на 03.12.2024 р. в сумі 263349,96 грн. Акт підписано без зауважень уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками.

23.05.2024 р. відповідач сплатив позивачеві заборгованість на суму 19937,56 грн., що підтверджено платіжною інструкцією з призначенням платежу «оплата згідно акту звірки від 03.12.2023 р. в т.ч. ПДВ 20 % 3322,93 грн. /а.с. 55 зв. у т.1/.

Доказів сплати відповідачем позивачеві решти суми боргу 234412,40 грн. суду не надано.

З метою досудового врегулювання спору 07.03.2024 р. позивач надсилав відповідачу вимогу про сплату заборгованості за товар /а.с.59 зв. 60 у т.1/. Позивач отримав таку вимогу 14.03.2024 р., що підтверджено квитанцією, листом з описом вкладення та трекінгом укрпошти /а.с. 60 зв. 61 у т.1/. Натомість відповідач залишив вимогу без реагування.

На підтвердження виконання договорів у попередні періоди - з січня 2019 року по грудень 2022 року - позивач також надав суду видаткові накладні, специфікації та товарно-транспортні накладні на загальну суму 7581595,79 грн./а.с. 71 271 у т. 1, 1 83 у т.2/ та платіжні інструкції на загальну суму 7338183,99 грн. /а.с. 84 156 у т.2/.

Отже, на умовах договору № 21/20 від 10.02.2020 р. між сторонами відбулись правовідносини з поставки, які врегульовані нормами глави 54 ЦК України та главою 30 ГК України.

Господарський договір згідно зі ст.174 ГК України є однією із підстав виникнення господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст.1-4, 181 ГК України до господарських відносин застосовуються правила Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 265 ГК України, ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.6 ст. 265 ГК України та ч.2 ст. 712 ЦК України до відносин поставки до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до норм ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сваор Нутрішин» звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» 243412,40 грн. боргу та стягнення 5574,21 грн. 3% річних і 11292,68 грн. інфляційних втрат, обрахованих за період з 06.09.2023 р. по 12.06.2024 р. та 37018,75 грн пені, обрахованої за період з 09.09.2023 р. по 09.04.2024 р. з урахуванням конкретних періодів виникнення заборгованості /а.с. 56 - 59 у т.1/.

Задоволивши позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджено наявність боргу відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 243412,40 грн, докази оплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що відсутні належні докази на підтвердження сальдо на 1 січня 2023 року в сумі 243412,40 грн, тоді як акт звірки взаємних розрахунків не є таким доказом. Такого змісту заперечення викладені і в апеляційній скарзі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Акт звірки взаємних розрахунків є документом, який виконує у бухгалтерському обліку допоміжну функцію для спрощення взаємних розрахунків за договорами і звірки фактів сплати коштів та підлягає оцінці і перевірці судом в сукупності із іншими доказами у справі відповідно до ст..86 ГПК України.

Разом з тим, у даній справі колегія суддів оцінює наданий суду акт вивірки взаємних розрахунків з урахуванням умов п. 4.3 договору поставки, де сторонами визначено складання такого акту вивірки за результатами фінансово-господарської діяльності.

Сторони погодили, що постачальник надає покупцеві акти звірки взаємних розрахунків, а покупець зобов`язаний підписати і повернути постачальнику акти звірки взаємних розрахунків протягом семи календарних днів з дати його надання покупцеві або в такий ж термін надати письмові мотивовані зауваження. Таким чином, обов`язок складання акту вивірки за певний період виконання сторонами господарських операцій передбачено умовами договору як складова в порядку розрахунків. Передбачено також вивіряння та підписання акту сторонами у певний термін із можливістю надати заперечення.

Колегія суддів встановила, що в даному випадку акт вивірки на період з 01.01.2023 р. по 03.12.2023 р. містить докладний перелік господарських операцій поставок та платежів, і відомості у акті відповідають змісту перелічених первинних документів. Акт підписаний керівниками обох сторін без зауважень та заперечень, отже - має зміст правочину і є належним доказом грошового зобов`язання у сумі 263349,96 грн станом на 03 грудня 2023 року, яке самостійно визначене відповідачем у графі «кредит».

Після складання такого акту відповідач виконав платіж на суму 19937,56 грн. згідно з платіжною інструкцією, де призначенням платежу відповідач визначив «оплата згідно акту звірки від 03.12.2023 р. в т.ч. ПДВ 20 % 3322,93 грн.» /а.с. 55 зв. у т.1/.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що на підтвердження виконання договорів у попередні періоди - з січня 2019 року по грудень 2022 року - позивач також надав суду видаткові накладні, специфікації та товарно-транспортні накладні на загальну суму 7581595,79 грн./а.с. 71 271 у т. 1, 1 83 у т.2/ та платіжні інструкції на загальну суму 7338183,99 грн. /а.с. 84 156 у т.2/, і такі документи підтверджують сальдо у сумі 243412,40 грн станом на 1 січня 2023 року, про що зазначено вище.

Колегія суддів оцінює такі первинні документи - видаткові та товарно-транспортні накладні і платіжні інструкції в сукупності з іншими доказами у справі, - в т.ч. з умовами договору та актом звірки взаємних розрахунків, як про це зазначено вище.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити : назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Доводи відповідача про те, що деякі видаткові накладні не підписані представниками ПСП «Україна» спростовані тим, що такі видаткові накладні за своїм змістом кореспондовані із товарно-транспортними накладними, зокрема, на а.с. 86, 179, 205,216 у т.1, 36 зв. 37, 40 зв. - 41, 74 зв. 75 у т.2, які містять необхідні реквізити, в т.ч. найменування, кількість, якість товару та підписи повноважних за прийомку осіб та відбитки печатки ПСП «Україна». При цьому як у видаткових накладних, так і у товарно-транспортних визначено місце/пункту розвантаження - Рівненська обл. Здолбунівський р-н, с. Здовбиця, що відповідає умовам п. 5.2 договорів № 21/20 від 10.02.2020 р. та № 01/19 від 14.01.2019 р., де передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах доставки до складу покупця ПСП «Україна» за рахунок постачальника.

Отже, первинні документи в їх сукупності підтверджують факти господарських операцій та заявлені позивачем суми.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідач у своїх запереченнях не спростовує факти конкретних поставок товарів, але вказує на недоліки складання певних видаткових накладних. Натомість про такі заперечення чи зауваження відповідач зобов`язаний був зазначити, але не зазначав у акті вивірки взаємних розрахунків, як це передбачено умовами п. 4.3 договорів поставки № 21/20 від 10.02.2020 р. та № 01/19 від 14.01.2019 р., натомість керівник підписа, тобто - підтвердив фінансові висновки у акті.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17). Такий стандарт доказування застосовано і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Правові висновки Верховного Суду враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів, керуючись нормами ст.79 ГПК України, на підставі оцінки первинних облікових документів в їх сукупності з урахуванням умов договору поставки встановила, що заявлена позивачем сума боргу 243412,40 грн. обґрунтована доказами у справі і суд першої інстанції правомірно виснував про стягнення заборгованості. Натомість доводи відповідача спростовані матеріалами справи та вищевикладеним.

Відповідно до норм ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки має місце порушення грошового зобов`язання, також правомірно з урахуванням норм ст.625 ЦК України та обґрунтованого розрахунку позивача судом задоволена позовна вимога про стягнення з відповідача 11292,68 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 5574,21 грн. 3% річних, обрахованих за період прострочення оплати з 06.09.2023 р. по 12.06.2024 р.

Статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до норм ч.4, 6 ст.231, 232 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються в розмірі за згодою сторін, але не можуть перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до норм ст..1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегією суддів встановлено, що умови п. 6.2 договору відповідають наведеним нормам, і перевіривши розрахунки позивача на а.с. 56 59 у т.1, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунки позивача є правильними, відповідають умовам договору і встановленим обставинам, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення 37018,75 грн. пені розрахованої за період з 09.09.2023 р. по 09.09.2024 р.

Так само колегія суддів погоджується із висновками суду за результатом розподілу судових витрат, в т.ч. витрат позивача на правничу допомогу.

Так, суд першої інстанції виснував про те, що судові витрати на професійну правничу допомогу позивача є доведеними, відповідачем не заявлено клопотань про неспівмірність та недоведеність вказаних витрат, а відтак такі витрати покладаються на відповідача.

Колегією суддів враховується наступне.

Нормами ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України), що не позбавляє суд обов`язку перевірити достовірність доказів.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У відповідності до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Матеріалами справи підтверджено, що представництво відповідача у даній справі здійснювалось на підставі договору про надання правничої допомоги від 19.03.2024 р. № 1-19/03/24 адвокатом Красуном Володимиром Володимировичем, повноваження якого були підтверджені ордером від 17.06.2024 р. /а.с. 64 зв. у т.1/ та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність № 428 від 10.12.2009 р. /а.с. 65 у т.1/.

Згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги, за цим договором адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання з надання правничої допомоги у господарських справах за позовом ТОВ "Сваор Нутрішн" до ПСП "Україна" про стягнення заборгованості за договором поставки №21/20 від 10.02.2020 р.

Згідно з умовами пункту 7.1. договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокатам фіксований гонорар у розмірі 18 000,00 грн. Оплата вартості послуг адвоката вчинена на підставі рахунку від 19.03.2024 р. № 1-19/03/2024 /а.с. 63 у т.1/ платіжною інструкцією від 26.03.2024 р. № 185 на суму 18000 грн./а.с. 63 зв. у т.1/.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також - критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20 та враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст.236 ГПК України.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем в процесі розгляду справи у суді першої інстанції були подані позовна заява з додатками та клопотання про приєднання доказів /а.с. 1-28 у т.1, 176-177 у т.2/. Крім того, позивач подавав клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів /а.с. 165 у т.2/, і протоколом судового засідання підтверджено, що адвокат Красун В.В. брав участь в судовому засіданні 16.07.2024 р.

Такі надані адвокатом послуги, а саме - підготовка та подання до суду позовної заяви з додатками, клопотання про долучення доказів та участь адвоката в судовому засіданні 16.07.2024 р. - були необхідними відповідно до вимог господарського процесуального законодавства та реальними. Дослідивши зміст позовної заяви та клопотання про долучення доказів, поданих суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу, що такі обґрунтовані доводи позивача були враховані при ухваленні рішення судом першої інстанції.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не подавав, хоча мав таку можливість при формуванні та поданні відзиву на позовну заяву, враховуючи те, що позивач докази на підтвердження витрат на правничу допомогу долучив вже до позовної заяви.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції відхилив клопотання ПСП «Україна» про відкладення розгляду справи, призначеної на 16 липня 2024 року, тоді як судове засідання було першим, а тому ПСП «Україна» було позбавлено можливості заявити клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, хоча такий намір був, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач ТОВ «Сваор Нутрішин» подав позов 18.06.2024 р. та у прохальній частині просив стягнути з відповідача ПСП «Україна», зокрема 18000,00 грн. витрат га правничу допомогу. Додатками до позовної заяви позивач долучив договір про надання правничої допомоги від 19.03.2024 р. № 1-19/03/24 укладений ТОВ «Сваор Нутрішин» та адвокатами Бурдою Дмитром Петровичем та Красуном Володимиром Володимировичем, яким передбачено сплату позивачем фіксованого гонорару у сумі 18000,00 грн. /а.с. 61 зв. 62 у т.1/., а також - платіжну інструкцію від 26.03.2024 р. про оплату позивачем 18000,00 грн. з призначенням платежу «за надання правничої допомоги згідно договору № 1-19/03/24 від 19.03.2024 р.» /а.с. 63 зв. у т.1/.

Отже, необхідне обґрунтування і докази витрат на правничу допомогу для вирішення питання про розподіл судових витрат позивач надав суду і в копіях відповідачу разом із позовною заявою, що відповідає нормам ст. 129 ГПК України.

05.07.2024 р. відповідач ПСП «Україна» подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву у якому виклав свої заперечення проти позову, але жодних заперечень щодо таких заявлених позивачем витрат на правничу допомогу /а.с. 191 192 у т.1/.

16.07.2024 р. відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на перебування представника відповідача у відпустці. До такого клопотання відповідач долучив наказ від 10.09.2024 р. № 216-в, яким підтверджено надання відпустки юрисконсульту ПСП «Україна» Гладуненко Ю.В. терміном один день 16.07.2024 р.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що у разі відсутності представника юридичної особи з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні господарський суд має виходити з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника/працівника юридичної особи. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, тоді як таких пояснень суду надано не було, тоді як позиція відповідача суду першої інстанції була відома з його відзиву, і оцінка доводам сторони викладена в мотивувальній частині рішення суду.

Суд першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи відхилив та виклав мотиви відхилення у рішенні.

За наведених обставин в їх сукупності та керучись нормами ст. 129 ГПК України, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу 18000,00 грн. підтверджена матеріалами справи і розмір витрат є розумним з огляду на необхідний обсяг наданих послуг, суть спору та результат вирішення справи у суді.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2024 р. у справі № 918/584/24 ґрунтується на матеріалах справи, відповідає чинному законодавству, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування. Доводи викладені у апеляційній скарзі відповідача Приватного-сільськогосподарського підприємства «Україна» не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2024 р. у справі № 918/584/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Справу № 918/584/24 повернути Господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.