Постанова

від 19.07.2024 по справі 756/14132/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/14132/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/11104/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 9 квітня 2024 року (суддя Шролик І.С.) про повернення заяви про зміну предмету позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека АНЦ» про розірвання договорів та стягнення коштів,

встановив:

у жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати договір оренди нежитлового приміщення № 1/2016-05/К від 26 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , з додатковими угодами; розірвати договір суборенди нежитлового приміщення № 2/2016-05/К від 26 травня 2016 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП», з додатковими угодами; розірвати договір оренди нежилого приміщення (з відкладальною обставиною) № 3/2016-05/К від 26 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП», з додатковими угодами; стягнути з ОСОБА_2 грошове зобов`язання зі сплати частини отриманих орендних платежів з січня 2022 року по вересень 2023 року у розмірі 462 000грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 3 червня 2019 року, згідно якого за ним та ОСОБА_2 визнано право спільної сумісної власності подружжя на нежилі приміщення загальною площею 54 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (перший поверх); в рамках поділу майна подружжя визнано за ним право власності на частину вказаних нежилих приміщень.

Позивач стверджував, що спірне приміщення перебуває в оренді, а ОСОБА_2 одноособово розпоряджається цим нерухомим майном та отримує кошти від передачі його в оренду, без його згоди, при чому він не мав наміру укладати такий договір.

Ухвалою судді Оболонського районного суду міста Києва від 15 листопада 2023 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

4 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко О.В. через систему «Електронний суд» подала до суду заяву про зміну предмету позову, у якій просила змінити предмет позову в частині однієї позовної вимоги та збільшення іншої позовної вимоги, не змінюючи при цьому підстав позову, виклавши позовні вимоги у наступній редакції: визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення № 1/2016-05/К від 26 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір суборенди нежитлового

приміщення № 2/2016-05/К від 26 травня 2016 року з додатковими угодами, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП»; визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення № 3/2016-05/К, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП» з додатковими угодами; стягнути з ОСОБА_2 грошове зобов`язання зі сплати частини отриманих орендних платежів з січня 2022 року по лютий 2024 року в розмірі 572 000грн.

У поданій заяві представник позивача просила визнати перелічені договори недійсними, оскільки ОСОБА_1 не надавав згоди на їх укладення.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 5 березня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, заяву задоволено частково, прийнято до розгляду позовну вимогу про стягнення частини орендних платежів у новій редакції, в прийнятті зміни інших позовних вимог відмовлено.

6 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко О.В. через систему «Електронний суд» повторно подала заяву про зміну предмета позову, в якій вона просила змінити перші три позовні вимоги, виклавши їх у такій редакції: визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення № 1/2016-05/К від 26 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір суборенди нежитлового приміщення № 2/2016-05/К від 26 травня 2016 року з додатковими угодами, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП»; визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення № 3/2016-05/К, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП», з додатковими угодами.

Представник позивача, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, зазначала, що вона просить змінити предмет позову, тобто вимоги, що заявлені до відповідачів, в той час як підстави позову, тобто обставини, якими позовну заяву обґрунтовано, залишаються незмінними.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 9 квітня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченка О.В., подану нею 6 квітня 2024 року, про зміну предмету позову повернуто.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Позивач вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що ним було подано заяву про одночасну заміну як предмету позову, так і його підстави, що не відповідає дійсності.

Позивач стверджує, що у первісному позові він просив суд розірвати договори оренди та суборенди спірного нежитлового приміщення, так як вони укладені без його згоди, а у заяві про зміну предмету позову він, посилаючись на недійсність правочинів як таких, що укладені без згоди іншого з подружжя, просить визнати їх недійсними.

Позивач зазначає, що у поданій заяві його представником порушувалось питання про доповнення позову новими обставинами, при збереженні в ньому первісних обставин та про зміну посилання на норми матеріального та процесуального права, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, не вважається зміною підстав позову.

Позивач вважає, що заяву про зміну предмету позову було подано його представником у підготовчому судовому засіданні та у відповідності до вимог ЦПК України, при цьому саме недобросовісні дії відповідачів призвели до необхідності змінити предмет позову для реалізації його права на ефективний захист порушених прав та оспорюваних інтересів.

У відзиві на апеляційну скаргу директор ТОВ «Аптека АНЦ» - Линнік Н.С. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції, постановляючи вказану ухвалу, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права. При цьому сторона позивача вже втретє

намагається змінити як предмет, так і підстави позову, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 723/1233/17, є грубим порушенням норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 просить залишити ухвалу суду без змін, посилаючись на те, що представник позивача під час розгляду даної справи, зловживає своїми процесуальними права, неодноразово заявляючи необґрунтовані клопотання та безпідставні відводи суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Повертаючи заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко О.В. про зміну предмету позову, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 9 липня 2020 року у справі №922/404/19, виходив з того, що у заявах про зміну предмету позову від 4 березня 2024 року та від 6 квітня 2024 року представник позивача посилається на недійсність правочину, який укладений без згоди іншого з подружжя, змінивши позовні вимоги з розірвання договорів на визнання їх недійсними. При цьому представник позивача, на думку суду першої інстанції, змінює і обставини, якими обґрунтовує заявлені вимоги, що по суті є окремою та самостійною позовною заявою, відтак задоволення такого клопотання буде суперечити вимогам ст. 49 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно ч.3 ст.49 ЦПК Українидо закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У разі подання будь-якої заяви, передбаченої п. 2 ч.2 та ч.ч. 3,4 цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду (частина 5 статті 49 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 189 ЦПК Українизавданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і

закінчується закриттям підготовчого засідання (ч. 2 ст. 189 ЦПК України).

Отже, цивільно-процесуальним Кодексом України передбачено право позивача змінити або предмет позову, або підстави позову. Одночасна зміна предмета позову та підстав позову прямо не допускається. Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Тому в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, а це за своєю суттю - уже новий позов. Саме у зв`язку із цим законодавцем було закріплено альтернативну зміну предмета чи підстав позову.

Згідно із нормами цивільного процесуального права, предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має ухвалити рішення. Вказана дефініція дає правильне розуміння того, що позивач, звертаючись до суду, має матеріально-правову заінтересованість захистити своє право.

Під підставами позову розуміють обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу, а також факти, що підтверджують ці обставини. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто факти, які зумовлюють певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому до підстави позову не можуть входити обставини, які виступають доказами в справі. З ними закон не пов`язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов`язків. Вони лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Під змістом позову розуміють вид (спосіб) судового захисту, що прямо передбачається законом (наприклад, ст. 16 Цивільного кодексу України), з яким позивач звертається до суду. Таким чином, предмет позову - це те, що конкретно вимагає позивач; підстава позову - те, чим позивач обґрунтовує свої вимоги; зміст позову - це спосіб захисту порушеного права.

Зазначене розуміння елементів позову наведено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року № 5.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» ( п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Як зазначено в п. 7.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким

вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній із сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона у майбутньому отримає бажане для неї рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 1/2016-05/К від 26 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 з додатковими угодами; розірвання договору суборенди нежитлового приміщення № 2/2016-05/К від 26 травня 2016 року, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП» з додатковими угодами; розірвання договору оренди нежилого приміщення (з відкладальною обставиною) № 3/2016-05/К від 26 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП» з додатковими угодами.

Підставою позовних вимог ОСОБА_1 зазначав те, що він не надавав згоди на укладення цих договорів, а ОСОБА_2 одноособово розпоряджається їх спільним нерухомим майном та отримує кошти від передачі його в оренду.

У заяві про зміну предмету позову, представник позивача - адвокат Ткаченко О.В. просила визнати зазначені договори оренди та суборенди недійсними, посилаючись на те, що вони були укладені без згоди ОСОБА_1 .

Отже, представником позивача не були змінені підстави позовних вимог, змінені предмет позову шляхом додання посилання на інші норми матеріального права, в той час як обставини, якими позивач обґрунтовує як первісні, так і нові позовні вимоги, залишились незмінними.

Таким чином, процесуальних перешкод для прийняття судом першої інстанції заяви представника позивача - адвоката Ткаченко О.В. про зміну предмету позову не встановлено, так як заява подана з дотриманням вимог ст. 49 ЦПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з вищевикладеного, ухвала суду про повернення заяви про зміну предмета позову постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню, а матеріали справи направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381 - 383 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 9 квітня 2024 року про повернення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Олени Вікторівни про зміну предмету позову скасувати, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека АНЦ» про розірвання договорів та стягнення коштів направити до Оболонського районного суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук