Рішення

від 18.07.2024 по справі 922/1391/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2024м. ХарківСправа № 922/1391/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Погореловій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Козелець" (17000, Чернігівська обл., Чернігівський р-н., с. Лихолітки, вул. Центральна, 60) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (61098, м. Харків, вул. Кашуби, 10) про стягнення 1'352'025,72 грн за участю представників:

позивача - Левченко С.Ю.;

відповідача - Тітова І.Б.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обеженою відповідальністю "АР Козелець" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків", в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1'352'025,72 грн, з яких: 79'879,38 грн - пеня та 1'272'146,34 грн - штраф. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 538/21 від 28.08.2021 в частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.04.2024 призначено підготовче засідання на 22 травня 2024 року о 14:00.

14.05.2024 відповідач подав відзив (вх.№ 12637), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оновлена редакція п. 1 Специфікації № 18, яка була викладена в Додатковій угоді № 6, вже не містила строку поставки товару. При цьому, позивачем не направлялись на адресу відповідача вимоги про поставку товару за Специфікацією № 18. Також відповідач послався на видаткову накладну №259 від 16 березня 2024 року, в якій в графі "замовлення", вказано "замовлення покупця №72 від 15 березня 2024 р." що, за твердження відповідача, свідчить про те, що позивач подав заявку на поставку товару лише 15 березня 2024 року і тому відповідно поставка товару відбулась 16 березня 2024 року.

16.05.2024 позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 12850), в якій вказав, що відповідач не враховує, що п.1. Додаткової угоди №6 змінював лише кількість та вид товару, і не змінював строк передачі товару, а в п.3. Додаткової угоди №6 визначено, що всі інші положення Договору та Специфікації, залишаються незмінними. Тобто, незважаючи на зміну кількості та виду товару, товар повинен був бути поставлений відповідачем в строк до 31.01.2024, який відповідач порушив. Крім того, позивач зазначив, що положеннями договору поставки №538/21 не передбачено направлення позивачем відповідачу будь-яких заявок.

21.05.2024 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (вх.№ 13238), в яких зазначив, що уклавши Додаткову угоду № 6 сторони вчинили правочин, спрямований на зміну умов раніше укладеного правочину. Саме Додатковою угодою № 6 сторони визначили такі істотні умови поставки товару, як асортимент, кількість та ціна. При цьому, таку істотну умову, як строки поставки товару, сторонами погоджено не було. Крім того, на думку відповідача, підтвердженням надходження заявки від позивача є той факт, що в надісланій заявці позивачем містилась транспортна інструкція для відповідача в частині оформлення товаро-транспортних накладних.

Протокольною ухвалою від 19.06.2024 підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 липня 2024 року о 15:30.

Протокольною ухвалою від 03.07.2024 розгляд справи по суті відкладено на 18 липня 2024 року о 15:15.

Представник позивача в судовому засіданні 18.07.2024 підтримав свій позов, просив задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.07.2024 підтримав свій відзив, проти задоволення позовних вимог заперечував.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.

28.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АР Козелець" (Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (Відповідач, Постачальник) укладено договір поставки №538/21 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Відповідач, на умовах та в порядку визначеному Договором, зобов`язався передати у власність Позивача товар для використання його у господарській діяльності, а Позивач, у разі відсутності претензій щодо кількості та наявності видимих недоліків товару, зобов`язався в порядку та на умовах визначених Договором прийняти та оплатити товар (п.2.1. Договору).

Відповідно до п.2.2. Договору товар поставлявся партіями. Найменування, асортимент, ціна та кількість товару визначаються сторонами в окремих специфікаціях, що є невід`ємними частинами Договору.

22.12.2023 сторони підписали Специфікацію №18 до Договору (надалі Специфікація), за умовами якої Відповідач зобов`язався поставити Позивачу Сульфат амонію гранульований у кількості 280 т. загальною вартістю 3'780'000 грн у строк не пізніше 31.01.2024.

26.12.2023 сторони уклали Додаткову угоду №6 до Договору (надалі Додаткова угода), в п. 1 якої домовились змінити кількість та вид товару, що мав бути поставлений за Специфікацією №18. Сторони погодили наступні позиції до відвантаження:

1) Сульфат амонію гранульований у кількості 134 т. загальною вартістю 1'507'500 грн (без ПДВ);

2) Тітул Дуо 40%, к.к.р. (4*5л) у кількості 1515 л загальною вартістю 1'641'244,90 грн (без ПДВ). Загальна вартість товару з ПДВ - 3'778'493,94 грн.

Всі інші положення Договору та Специфікації залишаються незмінними (п. 3 Додаткової угоди).

Відповідач поставку товару здійснював частинами:

- 02 лютого 2024 року Відповідач відповідно до видаткової накладної №88 поставив 22,5 тон Сульфату амонію гранульованого на суму 303'750 грн;

- 12 лютого 2024 року Відповідач відповідно до видаткової накладної № 121 поставив 22 тони Сульфату амонію гранульованого на суму 297'000 грн;

- 13 лютого 2024 року Відповідач відповідно до видаткової накладної №193 поставив 45 тон Сульфату амонію гранульованого на суму 607'500 грн;

- 16 березня 2024 року Відповідач відповідно до видаткової накладної №258 поставив 1515 літрів Тітул Дуо на суму 1'969'493,94 грн.

Відповідно до п.4 Специфікації в разі прострочення поставки товару Постачальник сплачує штраф в розмірі 10% від суми за кожен протермінований тиждень поставки.

Відповідно до п.9.5 Договору Постачальник, який прострочив виконання зобов`язання поставки згідно з Договором, повинен на вимогу Покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період невиконання зобов`язань, від вартості несвоєчасно поставленої партії товару, за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день несвоєчасної поставки товару). Відповідно, за кожен день прострочення поставки, пеня в розмір подвійної облікової ставки НБУ. що діяла в період невиконання зобов`язань, від вартості несвоєчасно поставленої партії Товару, за кожен день прострочення виконання, розраховується наступним чином.

У зв`язку з простроченням строку поставки товару, Позивачем нараховано Відповідачу пеню в сумі 79'879,38 грн та штраф у сумі 1'272'146,34 грн, стягнення яких є предметом розгляду даної справи.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення також закріплені в ст.173-175 Господарського кодексу України.

Згідно із ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 627,628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 Господарського кодексу України).

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 663 продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами Договору (п.2.2.) товар поставлявся партіями. Найменування, асортимент, ціна та кількість товару визначаються сторонами в окремих специфікаціях, що є невід`ємними частинами Договору.

22.12.2023 сторони підписали Специфікацію, за умовами якої Відповідач зобов`язався поставити Позивачу Сульфат амонію гранульований у кількості 280 т. загальною вартістю 3'780'000 грн у строк - не пізніше 31.01.2024.

Таким чином, сторони домовились про асортимент, ціну та кількість окремої партії товару та узгодили строк її поставки (не пізніше 31.01.2024).

26.12.2023 сторони уклали Додаткову угоду, в п. 1 якої домовились змінити кількість та вид товару, що мав бути поставлений відповідно до Специфікації.

Всі інші положення Договору та Специфікації залишились незмінними (п. 3 Додаткової угоди).

Суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що уклавши Додаткову угоду сторони вчинили правочин, спрямований на зміну умов раніше укладеного правочину (Специфікації).

Так, Додатковою угодою сторони внесли зміни до Специфікації та змінили такі істотні умови поставки товару, як асортимент, кількість та ціна товару, який мав бути поставлений за Специфікацією. Водночас, таку істотну умову, як строк поставки товару, сторонами не було змінено, про що зазначено в п. 3 Додаткової угоди.

Отже, товар за Специфікацією № 18 в редакції Додаткової угоди № 6 мав бути поставлений у строк, який сторони узгодили під час укладення вказаної специфікації, тобто не пізніше 31.01.2024.

Вказане спростовує твердження Відповідача про те, що оновлена редакція п. 1 Специфікації № 18, яка була викладена в Додатковій угоді № 6, вже не містила строку поставки товару.

На підставі викладеного, суд констатує, що Відповідачем не спростовано доводи Позивача щодо виникнення у Відповідача обов`язку поставити товар за спірною Специфікацією до 31.01.2024 включно.

Суд також відхиляє твердження Відповідача про те, що поставка товару здійснюється лише на підставі заявок Позивача, оскільки положеннями Договору не передбачено направлення Позивачем Відповідачу будь-яких заявок. При цьому, Відповідачем не надано до матеріалів справи жодної заявки Позивача на поставку відповідного товару. Крім того, інформація про транспорт, яка надавалась Позивачем після надходження від Відповідача повідомлення про наявність можливості поставати товар, по-перше, не є замовленням, а по-друге, Позивачем надавалась ця інформація лише після повідомлення Відповідача про можливість здійснити поставку товару.

Суд установив, що матеріали справи не містять доказів повідомлення Відповідачем Позивача про готовність поставити спірний товар до 31.01.2024.

Як убачається з матеріалів справи, Відповідач не виконав свої зобов`язання з поставки Позивачу партії товару, яка мала бути поставлена відповідно до Специфікації, в обумовлений сторонами строк (не пізніше 31.01.2024), а саме:

- 02 лютого 2024 року Відповідач відповідно до видаткової накладної №88 поставив 22,5 тон Сульфату амонію гранульованого, чим прострочив виконання зобов`язання на 1 день;

- 12 лютого 2024 року Відповідач відповідно до видаткової накладної № 121 поставив 22 тони Сульфату амонію гранульованого, чим прострочив виконання зобов`язання на 11 днів (з 01.02.2024 по 11.02.2024, 1 повний тиждень).

- 13 лютого 2024 року Відповідач відповідно до видаткової накладної №193 поставив 45 тон Сульфату амонію гранульованого, чим прострочив виконання зобов`язання на 12 днів (з 01.02.2024 по 12.02.2024, 1 повний тиждень).

- 16 березня 2024 року Відповідач відповідно до видаткової накладної №258 поставив 1515 літрів Тітул Дуо, чим прострочив виконання зобов`язання на 44 днів (з 01.02.2024 по 15.03.2024, 6 повних тижнів).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п.9.5 Договору Постачальник, який прострочив виконання зобов`язання поставки згідно з Договором, повинен на вимогу Покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період невиконання зобов`язань, від вартості несвоєчасно поставленої партії товару, за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день несвоєчасної поставки товару). Відповідно, за кожен день прострочення поставки, пеня в розмір подвійної облікової ставки НБУ. що діяла в період невиконання зобов`язань, від вартості несвоєчасно поставленої партії Товару, за кожен день прострочення виконання, розраховується наступним чином.

Перевіривши правильність нарахування Позивачем пені в сумі 79'879,38 грн, суд дійшов висновку, що вказане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та здійснено позивачем арифметично вірно, а отже позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача пені в сумі 79'879,38 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п.4 Специфікації в разі прострочення поставки товару Постачальник сплачує штраф в розмірі 10% від суми за кожен протермінований тиждень поставки.

Перевіривши розрахунок штрафу в сумі 1'272'146,34 грн, суд зазначає, що він є арифметично вірним.

Водночас відповідно до статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України, на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

З наведеного вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення штрафу є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Суд зазначає, що в даному випадку розмір штрафу становить майже 35 % від вартості товару, поставленого за Специфікацією, тобто наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 зауважила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним критеріям, є обмежити розмір санкцій які присуджені до стягнення.

Суд також бере до уваги, що підприємство Відповідача, незважаючи на початок збройної агресії рф проти України та постійні обстріли м.Харкова, не припиняло роботу, хоча в спірний період більшість підприємств міста призупинили свою господарську діяльність, а деякі і зовсім зупинилися, у зв`язку із обстрілами та евакуацією працівників. Матеріалами справи підтверджується, а також не заперечується Позивачем, що Відповідачем був поставлений товар за спірною Специфікацією в повному обсязі, про що свідчать наявні у справі видаткові накладні. Водночас під час судового засідання представник Позивача зазначив про відсутність збитків у Позивача через прострочення виконання Відповідачем обов`язку з поставки товару за Специфікацією.

Враховуючи викладене та те, що вартості товару, поставленого за Специфікацією, становить 3'778'493,94 грн, а нарахований штраф становить 1'272'146,34 грн, суд вбачає підстави для зменшення штрафу на 50% до 636'073,17 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід зазначити, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі.

Відтак, суд покладає на Відповідача витрати по сплаті судового збору в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (61098, м. Харків, вул. Кашуби, 10; ідент. код 37875888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Козелець" (17000, Чернігівська обл., Чернігівський р-н., с. Лихолітки, вул. Центральна, 60; ідент. код 37750091) 79'879,38 грн пені, 636'073,17 грн штрафу та судовий збір у сумі 20'280,39 грн.

Видати наказ після набрання рушенням суд законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "АР Козелець" (17000, Чернігівська обл., Чернігівський р-н., с. Лихолітки, вул. Центральна, 60; ідент. код 37750091).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (61098, м. Харків, вул. Кашуби, 10; ідент. код 37875888).

Повний текст рішення складено 23.07.2024.

СуддяІ.В. Трофімов