Постанова

від 17.07.2024 по справі 545/3310/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року

м. Київ

справа № 545/3310/21

провадження № 61-778св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Барбус-ЛС»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 травня 2023 року у складі судді Гальченко О. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Барбус-ЛС» (далі - ПП «Барбус-ЛС») про звільнення, примусове стягнення заборгованості, виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 01 лютого 2017 року наказом від 27 січня 2017 № 17 її прийнято на посаду менеджера з постачання до ПП «Барбус-ЛС».

02 лютого 2019 року її було переведено на посаду юриста з посадовим окладом у розмірі 8 000 грн (наказ про переведення від 01 лютого 2019 року), але наказ не містив розміру посадового окладу.

З відомостей в особистому кабінеті Пенсійного фонду України їй стало зрозуміло, що роботодавець офіційно проводив виплати їй заробітної плати виходячи з мінімального розміру, проте документального підтвердження реального розміру заробітної плати вона не має.

Вказувала, що станом на даний час її не звільнено, при цьому незаконним шляхом позбавлено всіх прав та гарантій як працівника, оскільки вона не має доступу до офісу, не має можливості працювати та заробляти собі на життя, керівництво підприємства не іде на жодний компроміс у вирішенні подальшої долі трудових відносин, уникає зустрічі, не відповідає на дзвінки.

Все це змушує її звертатись за захистом своїх трудових прав до суду з вимогами про відновлення порушеного роботодавцем права на отримання всіх виплат та компенсацій при звільненні.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати бездіяльність ПП «Барбус-ЛС» щодо припинення трудових відносин з нею, як працівником за протиправну, та таку, що порушує її трудові права, та розірвати трудовий договір з ПП «Барбус-ЛС», визнати її повноваження, як юриста, припиненими з 21 вересня 2021 року за пунктом 3 частини першої статті 38 КЗпП України та зобов`язати роботодавця оформити в установленому законодавством порядку її звільнення з посади відповідно до поданої заяви (Додаток № 2 );

- стягнути з ПП «Барбус-ЛС» заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2019 року до 05 лютого 2020 року у сумі 63 270,30 грн (сума розрахована в додатку 3 на підставі онлайн-розрахунку Додаток № 8 ) і включає податки та збори;

- беручи до уваги попередній пункт та обставини, викладені у заяві, за невиплату заробітної плати за період з 01 лютого 2019 року до 05 лютого 2020 року та протизаконність дій роботодавця, наслідки його діянь, стягнути з ПП «Барбус-ЛС» на її користь моральну шкоду у розмірі 30 000 грн;

- визнати період, коли вона не працювала, з 06 лютого 2020 року до 21 вересня 2021 року періодом вимушеного прогулу з вини роботодавця;

- стягнути, за умови погодження попередньої вимоги, з ПП «Барбус-ЛС» на її користь за вказаний період середній заробіток та компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату у розмірі до сплати податків та зборів на суму 112 400,44 грн;

- стягнути за умови погодження її вимоги щодо звільнення, з ПП «Барбус-ЛС» на її користь компенсацію за невикористані дні основної відпустки протягом діяльності на даному підприємстві у сумі 12 101,67 грн на момент звільнення (сума розрахована онлайн калькулятором розрахунку відпускних - Додаток 5);

- стягнути з ПП «Барбус-ЛС» на її користь виплату вихідної допомоги у розмірі згідно зі статтею 44 КЗпП України: 18 000 грн до сплати необхідних податків та зборів.

- на підставі статті 117 КЗпП України стягнути на її користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення;

- зобов`язати роботодавця на виконання обов`язку щодо нарахування та сплати за неї відповідних податків та зборів згідно чинного законодавства, зокрема із зазначених сум до стягнення по даній заяві, за весь період її з ним трудових відносин для зарахування її трудового стажу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 30 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач не довела обґрунтованості своїх позовних вимог, не надала доказів щодо не отримання заробітної плати за період з 01 лютого 2019 року до 05 лютого 2020 року та про сам факт перебування у трудових відносинах з ПП «Барбус-ЛС» станом до 21 вересня 2021 року, відсутні будь-які належні та допустимі докази твердження позивача про те, що період з 06 лютого 2020 року до 21 вересня 2021 року є періодом вимушеного прогулу та у справі наявні правові підстави для стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 травня 2023 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року скасувати та направити справу на новий розгляд до районного суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку доказам у справі, які, на її думку, доводять, що її трудові відносини станом на 21 вересня 2021 року припинені не були, зокрема, із наданих доказів з Пенсійного фонду України не видно відповідної інформації.

Безпідставними, на її думку, є й мотиви судів про недоведеність отримання роботодавцем її заяви про звільнення, оскільки вона надала докази направлення відповідної заяви на юридичну адресу відповідача.

Вважає позовні вимоги законними, обґрунтованими та доведеними.

Відзиви на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

29 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З огляду на відповідь на звернення ОСОБА_1 до ГУ ПФ України в Полтавській області, вона перебувала у трудових відносинах з ПП «Барбус-ЛС» згідно поданої страхувальником у складі звітності до органів ДПС інформації про сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відповідні звітні періоди на підставі персоніфікованих відомостей про застрахованих осіб до 30 листопада 2019 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 446/509/16-ц (провадження № 61-590св17), від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/20243/16-ц (провадження № 61-36489св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 216/352/16-ц (провадження № 61-28299св18), від 21 грудня 2019 року у справі № 243/10489/17-ц (провадження № 61-46423св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18, від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 21 серпня 2020 року у справі № 822/1037/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/1933/20 (провадження № 61-11175св21), від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20), від 13 вересня 2023 року у справі № 587/1641/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того ОСОБА_1 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з

урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 просила суд: визнати бездіяльність ПП «Барбус-ЛС» щодо припинення трудових відносин з нею; визнати її повноваження, як юриста, припиненими з 21 вересня 2021 року за пунктом 3 частини першої статті 38 КЗпП України; стягнути з ПП «Барбус-ЛС» заборгованість по заробітній платі; відшкодувати її завдану моральну шкоду,а також ряд інших вимог які є похідними від наведених вище і одночасно є юридичними фактами, які підлягали б встановленню при задоволенні наведених вище позовних вимог.

Згідно з наведених норм ЦПК України, а також ураховуючи, що спір виник із трудових правовідносин, за загальним правилом, законність дій роботодавця доводить роботодавець, а не працівник.

ПП «Барбус-ЛС», як відповідач, не надало суду відзив на позовну заяву, а також жодних доказів на спростування позовних вимог ОСОБА_1 .

Зазначене було би підставою задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , але лише у разі, якщо відповідач, знаючи про наявність цивільної справи, зловживаючи своїми процесуальними правами та обов`язками, ігнорував вимоги ЦПК України та вимоги суду щодо участі у змагальному процесі.

Разом з тим, на аркушах справи 33, 48, 55, 70 міститься інформація про повернення судових повісток, адресованих ПП «Барбус-ЛС», з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до положень пункту 2 частини третьої 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження юридичної особи, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

Повістки надсилалися за адресою, зазначеною позивачем.

Отже, за умов не отримання інформації відповідачем, яка надсилалася на адресу, зазначену позивачем, про наявність цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , суд не може покладати відповідальність на відповідача за невчинення певних процесуальних дій.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із недоведеності її позовних вимог, оскільки вона не надала належних та допустимих доказів не отримання нею заробітної плати за період з 01 лютого 2019 року до 05 лютого 2020 року, самого факту перебування у трудових відносинах з ПП «Барбус-ЛС» станом до 21 вересня 2021 року, а також отримання останнім заяви від неї про звільнення.

Доводи касаційної скарги про те, що вона надала докази направлення відповідної заяви на юридичну адресу відповідача не є підтвердженням отримання ПП «Барбус-ЛС» такого листа, оскільки він повернувся заявнику без вручення, за закінченням терміну зберігання (а. с. 9, 10).

Крім наведеного вище, Верховний Суд зазначає таке.

Способи захисту цивільних прав передбачені статтею 16 ЦК України, а також нормами КЗпП України. А тому не є належним способом захисту вимога позивача про зобов`язання відповідача звільнити її відповідно до пунктом 3 частини першої статті 38 КЗпП України, оскільки відповідач заяви позивача не отримував.

Більш того, завданням суду, відповідно до положень КЗпП України є поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, зміна формулювання причин звільнення тощо.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться виключно до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець