Постанова

від 23.07.2024 по справі 520/29245/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23 липня 2024 року

справа № 520/29245/23

адміністративне провадження № К/990/24745/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "ОСАН"

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року (колегія у складі суддів: Перцова Т. С., Русанова В. Б., Жигилій С. П.)

у справі №520/29245/23

за позовом Приватного підприємства "ОСАН"

до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

17 жовтня 2023 року Приватне підприємство "ОСАН" (далі - Підприємство, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №209/3500040336 від 12 травня 2023 року, яким до позивача застосовано штраф за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних у розмірі 303 866,35 гривень.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року позов Приватного підприємства «ОСАН» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №209/3500040336 від 12 травня 2023 року.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов Підприємства залишено без розгляду.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції процитувавши положення Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України зазначив, що строк звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень податкового органу про оскарження податкового повідомлення-рішення, у разі, коли платником податків використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень, як досудового порядку вирішення спору, визначається положеннями Податкового кодексу України і становить місячний строк з дня, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

Суд наголосив на тому, що позивач скористався своїм правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення. Процедуру адміністративного оскарження у цій справі можна вважати закінченою 03 серпня 2023 року, а відтак, з огляду на місячний строк звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення у разі, коли платником податків використовувалася процедура адміністративного оскарження такого рішення, строк звернення до суду з цим позовом сплив 04 вересня 2023 року (з урахуванням вихідних днів).

Суд звернув увагу на те, що позовну заяву у цій справі подано лише 17 листопада 2023 року, тобто більше ніж через два місяці з моменту отримання рішення за результатами розгляду скарги на спірне рішення (03 серпня 2023 року), при цьому Підприємство не надало разом з позовом клопотання про поновлення строку звернення до суду з поважних причин, та відповідно не навело поважних, непереборних та незалежних від волі позивача причин, які слугували підставою для пропуску процесуального строку звернення до суду з позовом, що, в свою чергу, свідчить про недобросовісне виконання своїх процесуальних обов`язків.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Підприємство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Крім цього Підприємство також просить Суд передати цю справу на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду.

Підставою касаційного оскарження Товариство визначає пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19. Крім того, позивач наголошує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

При цьому, позивач наголосив на тому, що Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 фактично суттєво скоротив строки звернення до суду у випадку використання платником податків процедури попереднього адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування грошових зобов`язань з 1095 днів до одного місяця з моменту закінчення процедури адміністративного оскарження.

На думку Підприємства, такі висновки порушують фундаментальні принципи верховенства права відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Позивач наголошує на те, що суд апеляційної інстанції повинен був застосовувати частину четверту статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не приписи Податкового кодексу України.

Крім того, позивач наголосив на тому, що суд апеляційної інстанції залишаючи позов без руху не запропонував Підприємству подати заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду або обґрунтувати, начебто, його пропуск.

Верховний Суд ухвалою від 02 липня 2024 року відкрив провадження у справі №520/23245/23 та витребував справу із Харківського окружного адміністративного суду та з Другого апеляційного адміністративного суду.

10 липня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому наголошується на правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Податковий орган просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

11 липня 2024 року справа №520/29245/23 надійшла на адресу Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ключовим у цій справі є питання додержання строку звернення до суду з позовом в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №209/3500040336 від 12 травня 2023 року, яким до позивача застосовано штраф за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних у розмірі 303 866,35 гривень, у разі, коли платником податків використовувалася процедура адміністративного оскарження такого рішення.

Зазначене питання було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.

26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №580/3469/19, у якій сформулював висновок про те, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 Податкового кодексу України.

Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті» .

Колегія суддів зазначає, що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 Податкового кодексу України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.

У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок: «Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності».

Враховуючи той, факт, що спірне податкове повідомлення-рішення, яке прийняте 12 травня 2024 року, було предметом досудового порядку вирішення спору, за результатами якого прийнято рішення від 31 липня 2023 року, отримане позивачем 03 серпня 2023 року, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно визначився із темпоральними межами процесуального строку, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Стосовно доводів Товариства про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, Суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд в своїх рішеннях зауважував на тому, що відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

У справі "Коссі проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.

У справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини.

Доводи ж скаржника фактично зводяться до необхідності іншого тлумачення норм Кодексу адміністративного судочинства України та Податкового кодексу України, які регулюють питання строку звернення до суду з адміністративним позовом щодо оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору. В касаційній скарзі позивач не навів жодних аргументованих виняткових випадків для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19.

Більше того, відступ від попередніх правових позицій Верхового Суду за відсутності обґрунтованих виняткових підстав для цього фактично порушуватиме принцип правової визначеності.

Крім того, посилаючись на частину першу статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України Підприємством подано клопотання про передачу справи на розгляд палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У відповідності до частини першої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.

Як уже зазначено колегією суддів вище, підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, не встановлено, а відтак, клопотання позивача про передачу справи на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду задоволенню не підлягає.

В той же час, Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Частина перша статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Як зазначалося вище Підприємство звернулося до суду з цим позовом поза межами строків встановлених законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Стаття 123 Кодексу адміністративного судочинства України регулює питання наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду, а саме відповідно до цієї статті:

У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції не вирішував питання поновлення строку звернення до суду з цим позовом і не з`ясовував причини його пропуску.

Не вирішення такого питання в суді першої інстанції не позбавляє позивача права довести поважність пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом в суді апеляційної інстанції у випадку, якщо вказаний суд дійшов до висновку, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом.

Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості залишити позов без розгляду, однак зобов`язаний перевірити наявність інших підстав для поновлення строку звернення до суду.

З оскаржуваної постанови не вбачається, що судом апеляційної інстанції було перевірено наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, зокрема не надано можливість Підприємству органу надати доводи щодо поновлення строку звернення до суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки, виявивши, на його думку, факт пропуску позивачем строку звернення до суду, не вчинив дій щодо надання позивачу можливості спростувати такий факт або ж подати відповідну заяву із наведенням поважних причин такого пропуску. Відтак, суд апеляційної інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, залишив адміністративний позов без розгляду, не з`ясувавши причини пропуску, чим обмежив право позивача на оскарження спірного у цій справі податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Приватного підприємства "ОСАН" про передачу справи на розгляд палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "ОСАН" задовольнити частково.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 520/29245/23 скасувати.

Справу № 520/29245/23 направити до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Р. Ф. Ханова

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк