Рішення

від 17.07.2024 по справі 308/1567/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/1567/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді- Малюк В.М.,

при секретарісудового засідання-Матіко Я.Ю.,

з участю позивача ОСОБА_1 ( в режимі відео конференції) та його представника адвоката Шкорка І.М.,

представника Львівської обласної прокуратури - прокурора Ужгородської окружної прокуратури Нірода М.В.,

та представника Управління УСБУ у Львівській області Копко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгороді, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шкорка І.М. до Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури, Управління служби безпеки України у Львівській області, Галицького районного суду м. Львова, Державної казначейської служби України, про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шкорка І.М. звернувся до суду із вказаною позовною заявою, яку мотивує тим, що він став жертвою незаконного та безпідставного не визначення йому застави при обранні запобіжного заходу (порушення ст.5 Конвенції), що відповідно потягло за собою протиправне позбавлення його волі.

Так,23.01.2023року працівникамиУправління СБУв Закарпатськійобласті разоміз прокуроромбуло затриманоПозивача вм.Ужгороді,Закарпатської області,про що складено відповідний протокол.

25.01.2021 року, слідчий Управління СБУ в Львівській області та прокурор Львівської обласної прокуратури виготовили та підписали Клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо Позивача.

У даному клопотанні правоохоронні органи просили взяти Позивача під варту строком на 60 діб, без визначення розміру застави та утримувати у Львівській установі виконання покарань №19. Захисники Позивача подали заперечення на дане клопотання. Однак, 26.01.2021 року слідчим суддею винесено ухвалу у справі № 461/329/21, провадження №1-кс/461/555/21, яким клопотання задоволено та застосовано до Позивача запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 діб, тобто до 23.03.2021 року без визначення розміру застави, та утримання у Львівській установі виконання покарань №19. Оскільки, слідчий суддя не визначила альтернативу триманню під вартою у формі застави, то Позивач змушений був залишитися під вартою.

Однак, 08.02.2021 р. Львівський апеляційний суд виніс ухвалу, якою вирішив Апеляційну скаргу адвоката Акера І.Я. захисника Позивача задоволено частково. Ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.01.2021 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою Позивачу - скасувати. Клопотання старшого слідчого-криміналіста слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Львівській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_2 задоволити частково. Застосувати до Позивача, запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 діб, тобто до 23.03.2021 року, та утримувати у Львівській установі виконання покарань №19. На підставі ч.3 ст.183 КПК України визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обов`язків Позивачу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб, що становить 181 600 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот) грн. Строк дії ухвали становить до 23.03.2021 року включно. Роз`яснити Позивачу право внести або забезпечити внесення іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) застави у будь-який момент з часу винесення ухвали на рахунок: IBAN: UA788201720355239002000085066, банк отримувача: ДКС України, м. Київ, ЄДРПОУ 42262398, код банку отримувача (МФО) 820172. Внесення визначеної застави є підставою для звільнення особи з-під варти. У разі внесення застави, покласти на Позивача наступні обов`язки: прибувати дослідного, прокурора, суду за кожною вимогою,- не відлучатися із місця постійного проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками сторони обвинувачення у даному кримінальному провадженні, іншими підозрюваними, потерпілим; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Позивач вважає, що апеляційний суд встановив факт неправомірних дій щодо нього, а саме не визначення йому належного розміру застави для не порушення його права на свободу, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди за порушення його прав і свобод.

З 25.01.2021 р. і по цей час, Позивач відчував та відчуває несправедливість з боку правоохоронних органів держави за протиправні дії вчиненні проти нього, про що зазначено вище.

Позивача після цих незаконних дій весь час мучить безсоння, він погано спить, весь час знаходиться в напруженому стані, може серед ночі прокинутися і до ранку вже не заснути.

За все, що з ним трапилося у нього жодна особа не попросила вибачення. Відповідно Позивач має право на справедливу компенсацію завданої йому моральної шкоди.

Так проаналізувавши справи ЄСПЛ винесені проти України за ст.5 Конвенції, що розміщені на сайті Міністерства юстиції України, то позивачем встановлено, що найменша сума присуджених коштів є орієнтовно 5500 євро, відповідно у даній справі розмір моральної шкоди не може бути нижчим цієї суми, що орієнтовно відповідає сумі 200 000 грн.

З огляду на вищенаведене, позивач просить суд врахувати обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, нервові стреси, відчуття тривоги, сильні душевні переживання, приниженість, розгубленість та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 200000 грн.

13.02.2024 року представник відповідача Львівської обласної прокуратури за довіреністю Мацюра Я.Р. надав відзив у якому зазначив, що з позовними вимогами у вказаному цивільному провадженні Львівська обласна прокуратура не погоджується та просить відмовити в їх задоволенні з огляду на наступне. Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 діючи за попередньою змовою групою осіб, разом з іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, погрожуючи насильством над потерпілим, його близькими родичами, а також вбивством, вимагали у потерпілого ОСОБА_4 , під приводом повернення ОСОБА_1 неіснуючого боргу, грошові кошти в сумі 110000 доларів США. 23.01.2021 в м. Ужгород ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було затримано прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_5 в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. 24.01.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26.01.2021 застосовано до підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08.02.2021 скасовано ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 26.01.2021 та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб та визначено заставу в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб, що становить 181 600 грн. Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні закінчено зверненням до суду з обвинувальним актом, який 09.07.2021 у відповідності до вимог ст. 32 КПК України направлено до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для розгляду по суті. Постановою виконувача обов`язків Генерального прокурора від 11.05.2023 змінено групу прокурорів у кримінальному провадженні та включено до її складу прокурорів Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області. Враховуючи наведене, матеріали кримінального провадження 24.05.2023 скеровано для організації подальшого підтримання публічного обвинувачення до Закарпатської обласної прокуратури. Судовий розгляд на даний час триває. Відтак, позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також, позивач не надав суду обґрунтований у відповідності до вимог закону розрахунок суми, яку він просить стягнути.

20.02.2024 року від представника відповідача УСБУ України у Львівській області Копко І.В. надійшов відзив на позовну заяву у якому остання просить суд відмовити у задоволенні заявленого ОСОБА_1 позову, оскільки такий є необґрунтованим та безпідставним.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Шкорка І.М. позовні вимоги підтримав та дав пояснення, аналогічні змісту позову. Зазначив, що у зв`язку із застосуванням до його підзахисного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, останньому спричинено моральну шкоду, апеляційним судом скасовано ухвалу суду першої інстанції, що свідчить про її незаконність.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав думку свого представника. Позов підтримує в повному обсязі та просить такий задоволити.

Представник відповідача Управління СБ України у Львівській області Копко І. в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві. Зазначила, що фактично міру запобіжного заходу змінено не було. Просила відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Львівської обласної прокуратури прокурор Нірода М. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві. Зазначив, що 28.05.2024 року ОСОБА_1 оголошений в розшук. Після внесення застави, ОСОБА_1 виїхав за межі України та відповідно був оголошений у розшук.

Представник відповідачів - Державної казначейської служби та Галицького районного суду м. Львова у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день та час розгляду справи судом.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши надані письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

П.1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках,: 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншомурішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Мотивуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а саме під час перебування під слідством та судом, йомуі було завдано значної моральної шкоди, яка полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль по відновленню порушених прав, негативному впливі на честь та гідність, що призвело до погіршення його самопочуття.

Щодо доводів позивача про неправомірність обрання слідчим суддею позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без альтернативи внесення застави, то слід зазначити наступне.

Згідно з ч.ч.1,3 ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно доч.4ст.183слідчий суддя,суд припостановленні ухвалипро застосуваннязапобіжного заходуу виглядітримання підвартою,враховуючи підставита обставини,передбачені статтями177та 178цього Кодексу,має правоне визначитирозмір заставиу кримінальномупровадженні: 1)щодо злочину,вчиненого іззастосуванням насильстваабо погрозоюйого застосування; 2)щодо злочину,який спричинивзагибель людини; 3)щодо особи,стосовно якоїу цьомупровадженні вжеобирався запобіжнийзахід увигляді застави,проте бувпорушений нею; 4) щодо злочину, передбаченогостаттями 255-255-3Кримінального кодексуУкраїни; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Вимогами зазначеної норми закону встановлено право суду, а не його обов`язок, не визначати розмір застави по зазначеній категорії справ.

В доповнення до наведених норм законодавства суд зазначає, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі поведінки) та альтернативні (де передбачено декілька видів поведінки) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі Касаційного кримінального суду від 30.01.2024, у справі 554/2882/22, від 23.01.2024 у справі №465/2150/17, від 11.01.2024 у справі № 953/6298/22, від 29.11.2023 у справі №594/1253/22, від 28.11.2023 у справі №759/20318/19, від 15.11.2023 у справі №344/4586/23, від 14.11.2023 у справі 127/16065/21, 08.11.2023 у справі № 200/11138/18, від 12.01.2021 у справі №148/1536/18 та у багатьох інших.

У судовому засіданні встановлено, що Ухвалою Галицького районного суду м Львова від 26.01.2021 року, у рамках кримінального провадження №42020140000000210, стосовно підозрюваного ОСОБА_1 за ч.2 ст. 189 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.

Застосовуючи вказаний запобіжний захід та вирішуючи зокрема питання щодо доцільності чи недоцільності застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд першої інстанції посилався на те, що з матеріалів кримінального провадження, а саме з протоколів про результати аудіо - відео контролю особи, протоколів допиту потерпілого, вбачаються погрози застосування насильства, а тому прийшов до переконання про відсутність підстав для визначення розміру застави у кримінальному провадженні.

У подальшому, Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08.02.2021 скасовано ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 26.01.2021 та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб та визначено заставу в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб, що становить 181 600 грн.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційним судом зазначено, що доказів щодо скоєння злочину з погрозою застосування насильства відносно потерпілого, суду надано не було, а тому апеляційним судом і було визначено розмір застави.

З наведеного слідує, що як судом першої інстанції, так і апеляційним судом до підозрюваного ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, однак у зв`язку із не підтвердженням органом досудового розслідування факту вчинення злочину саме з погрозою застосування насильства, апеляційний суд прийшов до переконання про можливість визначення підозрюваному застави у встановленому розмірі.

Таким чином, з системного аналізу вказаних норм законодавства, судової практики у подібних правовідносинах та наведених у позовній заяві доводів, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними засобами доказування обставини неправомірності обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки як встановлено судом, відносно ОСОБА_1 і судом апеляційної інстанції було засновано саме такий запобіжний захід. (тримання під вартою).

Так, на момент обрання запобіжного заходу, слідчий суддя керуючись протоколами про результати аудіо-, відео контролю особи, протоколами допиту потерпілого, якими підтверджувався факт вчинення злочину з погрозою застосування насильства та застосовуючи свої дискреційні повноваження дав належну оцінку вказаним доводам, однак як встановлено така оцінка доказів у справі у подальшому була частково переглянути судом апеляційної інстанції, який і визначив розмір застави, як альтернативний запобіжний захід.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем у порушення вимог ст. 81 ЦПК України не доведено його право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки як встановлено у судовому засіданні факт незаконного взяттяі триманняпід вартою ОСОБА_1 не знайшовсвого підтвердження.

Поряд з цим, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так, відповідно до пунктів 1 та 2 статті 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (постанова ККС Верховного Суду від 25 серпня 2020 р. по справі № 372/3192/18).

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судом роз`яснено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Також слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Водночас, моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц та постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14.11.2023 у справі №711/3737/22.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07.12.2023 у справі № 361/3347/17, від 29.11.2023 у справі №501/1275/20, від 25.10.2023 у справі №154/2708/20, від 10.10.2019 у справі №569/1799/16-ц та від 27.11.2018 у справі №727/3926/16-ц, від 29.08.2019 у справі №686/16161/16-ц.

Щодо визначення розміру завданої шкоди виходячи з розміру найменшої присудженої Європейським судом з прав людини сатисфакції в розмірі орієнтовно 5500 євро, що орієнтовно складає 200 000 грн., суд звертає увагу на те, що при оцінці доказів та перевірці розрахунку завданих збитків, в тому числі і моральної шкоди, суд має виходити із дійсних та реальних показників, оскільки резолютивна частина рішення (у випадку повного або часткового задоволення позову) має бути точною і зрозумілою, не містити приблизних, орієнтовних чи альтернативних суджень чи показників.

З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позивач, висловлюючи свої доводи про відшкодування йому моральної шкоди, завданої протиправними діями органів досудового розслідування, процесуального керівництва та суду, яку він оцінив в 200 000 грн., належним чином не обґрунтував та не довів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння такої шкоди, протиправності дій відповідачів, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями цих органів.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.76 ЦПК доказами є будь які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, фактів, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на викладене, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, як такі, що не доведені в ході судового розгляду.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 60, 81, 263-265 ЦПК України, ст. 1174 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шкорка І.М. до Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури, Управління служби безпеки України у Львівській області, Галицького районного суду м. Львова, Державної казначейської служби України, про стягнення моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складено 24.07.2024 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.М. Малюк