Рішення

від 24.06.2024 по справі 910/18089/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2024Справа № 910/18089/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО МІСТУ КИЄВУ (РЕГІОНАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО МІСТУ КИЄВУ) (01032, місто Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 50-Г)

до ЦЕНТРАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО АРХІВ-МУЗЕЮ ЛІТЕРАТУРИ І МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ (ЦДАМЛМ УКРАЇНИ) (01025, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 22-А)

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК "СОФІЯ КИЇВСЬКА" (01001, місто Київ, вул. Володимирська, будинок 24).

2. МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ (МКІП) (01601, місто Київ, вул. Франка Івана (Шевченківський р-н), будинок 19).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Державна архівна служба України (Україна, 03110, місто Київ, вулиця Солом`янська, будинок 24)

2. Міністерство юстиції України (Україна, 01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13)

про виселення

Представники учасники справи:

Від позивача: Павленко А.В.;

Від відповідача: Климків Л.Я., Чижова О.В;

Від третьої особи-1: Гавриленко С.В.;

Від третьої особи-2: Тимкович І.О;

Від третьої особи-3: Кисіль М.В.;

Від третьої особи-4: Сабаш О.І.;

Вільний слухач - ОСОБА_1.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

РЕГІОНАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО МІСТУ КИЄВУ (РЕГІОНАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО МІСТУ КИЄВУ) (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ЦЕНТРАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО АРХІВ-МУЗЕЮ ЛІТЕРАТУРИ І МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ (ЦДАМЛМ УКРАЇНИ) (далі-відповідач) про виселення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, в порядку статті 50 ГПК України залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК "СОФІЯ КИЇВСЬКА" та МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ (МКІП), підготовче засідання призначено на 18.12.2023.

11.12.2023 через відділ діловодства суду від Державної архівної служби України надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи.

15.12.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та вказав наступне:

- позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення на адресу відповідача повідомлення про припинення договору оренди №4087 від 29.09.2008;

- позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які підтверджуються фактичні обставини даної справи;

- про відсутність правових підстав для припинення фактичного користування відповідачем нежилими приміщеннями та виселення Центрального державного архів-музею літератури і мистецтв України;

- порушення позивачем ст. 20 Закону України «Про культуру» щодо виселення відповідача;

- про неможливість виконання рішення суду у разі його задоволення.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 18.12.2023 подав клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, клопотання про залишення позовної заяви без руху та заяву про залучення до участі у справі третьої особи - Міністерства юстиції України.

Суд у підготовчому засіданні 18.12.2023 відклав розгляд вищезазначених заяв та клопотань до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 відкладено підготовче засідання на 22.01.2024.

18.12.2023 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-2 надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній просив суд задовольнити позовні вимоги, оскільки відповідач не повернув орендоване майно, що унеможливлює виконання заповідником статутних завдань, з охорони культурної спадщини, у тому числі забезпечення ремонтно-реставраційних робіт, відповідач продовжує в незаконний спосіб користуватись пам`яткою та не зважає на фактичне порушення законодавства з питань охорони культурної спадщини, експлуатуючи пам`ятку архітектури Бурсу XVIII ст., яка є складовою частиною внесеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО об`єкту №527 «Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра», та перебуває у аварійному стані, що потребує негайного проведення комплексу ремонтно-реставраційних робіт задля її збереження. Крім того, представник третьої особи зазначив, що ДАСУ були запропоновані вільні приміщення, як потенційні об`єкти оренди, задля розміщення ЦДАМЛМ УКРАЇНИ.

19.12.2023 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли письмові пояснення, в яких останній просив суд задовольнити позовні вимоги, з огляду на те, що відповідачем не повернуто орендоване майно, що унеможливлює виконання заповідником статутних завдань з предмету охорони культурної спадщини, у тому числі забезпечення ремонтно-реставраційних робіт, жодних дій щодо припинення фактичного користування нежилими приміщеннями будівлі пам`ятки архітектури XVIII ст. Бурси відповідачем не вчинено. Крім того, представник третьої особи зазначив, що ДАСУ були запропоновані вільні приміщення, як потенційні об`єкти оренди, задля розміщення ЦДАМЛМ УКРАЇНИ.

25.12.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, з якої вбачається, що позивач не погоджується з доводами представника відповідача, оскільки ЦДАМЛМ УКРАЇНИ був обізнаний про заперечення орендодавця про породження дії договору №4087, акт від 31.10.2023 підтверджує перебування відповідача в орендованому приміщення, у листах МКІП та баланстоутримувач неодноразово було висловлено незгоду щодо продовження дії даного правочину, повідомляючи орендаря про необхідність звільнення орендованого привішення, та надіслання на адресу Фонду акт приймання-передачі (повернення) майна. Таким чином, представник позивача зазначає, що відповідач порушив договірні зобов`язання в частині звільнення орендованого майна та його повернення за актом приймання-передачі.

19.01.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла зустрічна позовна заява.

19.01.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів направлення зустрічної позовної заяви.

19.01.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про поновлення процесуального строку.

19.01.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла відповідь на письмові пояснення третіх осіб, в яких представник відповідача зазначив, що відповідач пропонував провести ремонтно-реставраційні роботи орендованого приміщення без виселення ЦДАМЛМ УКРАЇНИ. Також, представник відповідача звернув увагу суд на те, що МКІП та заповідник пропонували ДАСУ альтернативні приміщення, як потенційні об`єкти оренди, однак вказані об`єкти перебували в промислових зонах, незадовільному технічному, санітарному стані та не були придатними для розміщення архіву.

19.01.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

19.01.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-2 надійшли додаткові письмові пояснення.

19.01.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

19.01.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.

19.01.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

22.01.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у підготовче засідання 22.01.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою від 18.12.2023 про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 22.01.2024 не заперечував щодо заяви Державної архівної служби України про залучення її до участі у справі як третьої особи.

Представник третьої особи-1 у підготовчому засіданні 22.01.2024 не заперечував щодо заяви Державної архівної служби України про залучення її до участі у справі як третьої особи.

Представник третьої особи-2 у підготовчому засіданні 22.01.2024 поклався на розсуд суду щодо розгляду заяви щодо заяви Державної архівної служби України про залучення її до участі у справі як третьої особи.

Суд у підготовчому засіданні 22.01.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення заяви від 11.12.2023, в порядку статті 50 ГПК України залучено до участі у справі третю особу - Державну архівну службу України.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 22.01.2024 підтримав клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.

Представник третьої особи-1 у підготовчому засіданні 22.01.2024 заперечив проти клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.

Представник третьої особи-2 у підготовчому засіданні 22.01.2024 заперечив проти клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.

Суд у підготовчому засіданні 22.01.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 22.01.2024 підтримав заяву про залучення до участі у справі третьої особи від 18.12.2023.

Представник третьої особи-1 у підготовчому засіданні 22.01.2024 заперечив проти заяви представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи від 18.12.2023.

Представник третьої особи-2 у підготовчому засіданні 22.01.2024 заперечив проти заяви представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи від 18.12.2023.

Суд у підготовчому засіданні 22.01.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення заяви представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи від 18.12.2023, в порядку статті 50 ГПК України залучено до участі у справі третю - Міністерство юстиції України.

Суд у підготовчому засіданні 22.01.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання представника третьої особи-1 про відкладення розгляду справи та відкладено підготовче засідання на 05.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про поновлення процесуального строку, зустрічну позовну заяву повернуто заявнику.

31.01.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі від 19.01.2024.

31.01.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли заперечення на заяву про поновлення процесуального строку.

31.01.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли заперечення на клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.

31.01.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

31.01.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли письмові пояснення щодо зустрічної позовної заяви.

01.02.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-2 надійшли додаткові письмові пояснення.

Представник позивача у підготовче засідання 05.02.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 05.02.2024 заявив усне клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Представник третьої особи-1 у підготовчому засіданні 05.02.2024 заперечив проти усного клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Представник третьої особи-2 у підготовчому засіданні 05.02.2024 заперечив проти усного клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Представник третьої особи-3 у підготовчому засіданні 05.02.2024 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Суд у підготовчому засіданні 05.02.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника третьої особи-3 про відкладення підготовчого засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 21.02.2024, явку позивача визнано обов`язковою, відкладено розгляд вищезазначених заяв та клопотань до встановлення фактичних обставин.

05.02.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-3 надійшла заява про продовження процесуального строку.

20.02.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-4 надійшли письмові пояснення, в яких останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки положеннями Законів України «Про культуру», «Про Національний архівний фонд та архівні установи» заборонено переміщення архівних установ (закладів культури) без надання рівноцінних приміщень.

21.02.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення.

21.02.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.

21.02.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Суд у підготовчому засіданні 21.02.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 06.03.2024 у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у місті Київ.

05.03.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-4 надійшли додаткові письмові пояснення.

Представник третьої особи-2 в підготовче засідання 06.03.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою від 21.02.2024 про відкладення розгляду справи.

Суд у підготовчому засіданні 06.03.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення заяви представника третьої особи-3 про продовження процесуального строку від 05.02.2024.

Представник третьої особи-3 у підготовчому засіданні 06.03.2024 подав клопотання про закриття провадження у справі.

Представник позивача у підготовчому засіданні 06.03.2024 заперечив проти клопотання представника відповідача про призначення будівельно-технічної експертизи від 19.01.2024.

Представник позивача у підготовчому засіданні 06.03.2024 заперечив проти клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі від 19.01.2024.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 06.03.2024 підтримав клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи від 19.01.2024

Представник відповідача у підготовчому засіданні 06.03.2024 підтримав клопотання про закриття провадження у справі від 19.01.2024.

Представник третьої особи-1 у підготовчому засіданні 06.03.2024 заперечив проти клопотання представника відповідача про призначення будівельно-технічної експертизи від 19.01.2024

Представник третьої особи-2 у підготовчому засіданні 06.03.2024 заперечив проти клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі від 19.01.2024.

Представник третьої особи-3 у підготовчому засіданні 06.03.2024 поклався на розсуд суду щодо клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі від 19.01.2024.

Представник третьої особи-4 у підготовчому засіданні 06.03.2024 поклався на розсуд суду щодо клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі від 19.01.2024.

Суд у підготовчому засіданні 06.03.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення будівельно-технічної експертизи та клопотання про закриття провадження у справі, у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Представник позивача у підготовчому засіданні 06.03.2024 поклався на розсуд суду щодо клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 06.03.2024 підтримав клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник третьої особи-1 у підготовчому засіданні 06.03.2024 не заперечував щодо клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.

Суд у підготовчому засіданні 06.03.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання на 08.04.2024.

07.03.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-3 надійшла заява про долучення доказів направлення сторонам.

03.04.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

04.04.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-3 надійшли письмові пояснення, в яких останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

05.04.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли заперечення щодо клопотання про закриття провадження.

Представник позивача у підготовчому засіданні 08.04.2024 заперечив проти клопотання представника третьої особи-3 про закриття провадження у справі.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 08.04.2024 підтримав клопотання представника третьої особи-3 про закриття провадження у справі.

Представник третьої особи-1 у підготовчому засіданні 08.04.2024 заперечив проти клопотання представника третьої особи-3 про закриття провадження у справі.

Представник третьої особи-2 у підготовчому засіданні 08.04.2024 заперечив проти клопотання представника третьої особи-3 про закриття провадження у справі.

Представник третьої особи-3 у підготовчому засіданні 08.04.2024 підтримав клопотання про закриття провадження у справі.

Представник третьої особи-4 у підготовчому засіданні 08.04.2024 підтримав клопотання представника третьої особи-3 про закриття провадження у справі.

Суд у підготовчому засіданні 08.04.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання представника третьої особи-3 про закриття провадження у справі, у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 відкладено підготовче засідання на 13.05.2024.

08.04.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-3 надійшло клопотання про повернення процесуальних документів без розгляду.

08.04.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-3 надійшло клопотання про витребування доказів.

08.04.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-3 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

08.04.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.

08.04.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-3 надійшло клопотання про проведення судової експертизи.

07.05.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-2 надійшли додаткові письмові пояснення.

09.05.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли заперечення на клопотання про повернення процесуальних документів без розгляду.

09.05.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли заперечення на клопотання про проведення судової експертизи.

09.05.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли заперечення на клопотання про витребування доказів.

10.05.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли заперечення на клопотання про витребування доказів.

13.05.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення.

13.05.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.

Представник позивача у підготовчому засіданні 13.05.2024 заперечив проти клопотань представника третьої особи-3 про проведення судової експертизи, витребування доказів, повернення процесуальних документів без розгляду, залишення позову без розгляду.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 13.05.2024 підтримав клопотання представника третьої особи-3 про проведення судової експертизи, витребування доказів, повернення процесуальних документів без розгляду, залишення позову без розгляду.

Представник третьої особи-1 у підготовчому засіданні 13.05.2024 заперечив проти клопотань представника третьої особи-3 про проведення судової експертизи, витребування доказів, повернення процесуальних документів без розгляду, залишення позову без розгляду.

Представник третьої особи-2 у підготовчому засіданні 13.05.2024 заперечив проти клопотань представника третьої особи-3 про проведення судової експертизи, витребування доказів, повернення процесуальних документів без розгляду, залишення позову без розгляду.

Представник третьої особи-3 у підготовчому засіданні 13.05.2024 підтримав клопотання про проведення судової експертизи, про витребування доказів, повернення процесуальних документів без розгляду, залишення позову без розгляду.

Представник третьої особи-4 у підготовчому засіданні 13.05.2024 підтримав клопотання представника третьої особи-3 про проведення судової експертизи, витребування доказів, повернення процесуальних документів без розгляду, залишення позову без розгляду.

Суд у підготовчому засіданні 13.05.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотань представника третьої особи-3 про проведення судової експертизи, витребування доказів, повернення процесуальних документів без розгляду, залишення позову без розгляду, у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.06.2024.

Представники позивача та третіх осіб-1,-2 на стороні позивача у судовому засіданні 10.06.2024 підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представники відповідача та третіх осіб-1,-2 на стороні відповідача у судовому засіданні 10.06.2024 заперечили проти заявлених позовних вимог та просили суд відмовити в їх задоволенні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 24.06.2024.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 24.06.2024 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.2008 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі-орендодавець) та Центральним державним архів-музей літератури і мистецтв України (далі-орендар) укладено договір оренди № 4087 нерухомого майна, що належить до державної власності, до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - майно) нежилі приміщення будівлі загальною площею 3691,00 кв. м. розміщене за адресою: м. Київ, вул. Володимирська 22-а, на 3-х поверхах, корпусу №5, що перебуває на балансі Національного заповідника «Софія Київська» (далі - балансоутримувач), балансова вартість якого визначена згідно з Актом оцінки станом на 01.08.2008 року і становить 15 937 600,00 грн.

Відповідно до п.1.2 Договору, майно передається в оренду з метою розміщення бюджетної установи Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.1 - 2.2 Договору).

Відповідно до п. 5.9 Договору, у разі припинення або розірвання Договору повернути орендодавцеві/балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової).

Договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 29 вересня 2008 року до 29 вересня 2009 року. Зміни до договору або його розірвання допускається за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві, лише за наявності письмової згоди органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди в строк за місяць до її до закінчення його дії та укладення додаткового договору на продовження строку дії договору оренди, який є невід`ємною частиною цього Договору (10.1, 10.3-10.4 Договору).

Відповідно до розрахунку за перший/базовий/місяць оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Національного заповідника «Софія Київська», орендна плата становить 1 грн.

Відповідно до акту від 29 вересня 2008, орендарем прийнято в строкове платне користування майно, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 22-а.

09.11.2021 сторонами укладено договір №4087/01 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4087 від 29.09.2008р., в якому продовжено строк дії договору оренди на 12 місяців, змінено п. 3.8, викладено п. 10.11 в новій редакції.

05.12.2012 сторонами укладено договір №4087/02 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4087 від 29.09.2008р., в якому продовжено строк дії договору оренди на 12 місяців, викладено п. 1.1 в новій редакції, змінивши вартість об`єкта оренди.

10.01.2013 сторонами укладено додатковий договір №4087/03 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4087 від 29.09.2008р., в якому п. 5.10 договору оренди викладено в новій редакції.

03.10.2013 сторонами укладено додатковий договір №4087/04 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4087 від 29.09.2008р., в якому продовжено строк дії договору оренди на 12 місяців.

10.10.2014 сторонами укладено додатковий договір №4087/05 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4087 від 29.09.2008р., в якому продовжено строк дії договору оренди на 12 місяців та внесено зміни до розділу 13 Договору.

17.11.2015 сторонами укладено додатковий договір №4087/06 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4087 від 29.09.2008р., в якому продовжено строк дії договору оренди на 1 рік, викладено п.1.1 у новій редакції.

01.08.2016 Міністерство культури України, розглянувши лист Державної архівної служби України від 01.07.2016 вих. №01-4/1961 щодо продовження терміну договору оренди №4087, зазначило що Національний заповідник «Софія Київська» повідомив про недоцільність продовження дії даного договору, з огляду на те, що має відбудеться ліквідація аварійного стану, реставрації та реабілітаційні комплекси вказаного заповідника. Також, Міністерство культури України зазначило, що відповідача може звернутись до позивача з метою укладення нового договору оренди, враховуючи вищевказані обставини.

Надалі, 15.09.2016, за результатом розгляду повторного звернення відповідача щодо продовження терміну договору оренди №4087, Міністерство культури України наголосило про недоцільність продовження дії зазначеного договору оренди на наступний строк. Крім того, останнє звернулось до позивача задля вирішення питання про розміщення відповідача, враховуючи норми чинного законодавства.

25.10.2016 сторонами укладено додатковий договір №4087/07 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4087 від 29.09.2008р., в якому продовжено строк дії договору оренди на 1 рік з 29 вересня 2016 по 29 вересня 2017 включно.

30.05.2016 Національний заповідник «Софія Київська» звернувся до позивача із листом, в якому просив останнього припинити договір оренди № 4087 після закінчення терміну його дії - 29.09.2017, аби реалізувати комплексний проект реставрації Бурси, ХVІІІ ст.

23.11.2016 позивач звертався до відповідача та Державної архівної служби України із листом, в якому повідомляв останніх про необхідність припинення договору оренди № 4087, а тому, враховуючи листи Міністерства культури України, даний договір вважатиметься припиненим після закінчення терміну дії даного правочину.

16.12.2016 Національний заповідник «Софія Київська» скерував на адресу позивача лист, в якому повідомив останнього про необхідність звільнення приміщення пам`ятки архітектури, задля проведення ремонтно-реставраційних робіт.

Надалі, Національний заповідник «Софія Київська» звертався до позивача з листами, в яких повідомляв про незгоду щодо продовження строку дії договору оренди №4087.

Міністерство культури України в лисах вих. №2596/15-4/14-16 від 08.11.2016 та вих. №903/15-2/14-17 від 13.04.2017 зазначило, що строк дії договору закінчився 29.09.2016 та вкотре повідомило про недоцільність продовження дії зазначеного договору оренди на наступний строк.

28.08.2017 позивач звернувся до Державної архівної служби України та Центрального державного архів-музею літератури і мистецтв України з листом, в якому повідомив останніх про необхідність припинення договору оренди № 4087 та виселення орендаря, у зв`язку з тим, що орендоване відповідачем приміщення перебуває в аварійному стані та потребує проведення ремонтно-реставраційних робіт. Також позивач просив відповідача посприяти пошуку та облаштування раціонального приміщення для розташування музею.

02.10.2017 позивач скерував на адреси відповідача, Державної архівної служби України та Міністерства культури України заяву за вих. №30-06/10447 про припинення чинності договору оренди №4087 від 29.09.2008 у зв`язку із закінченням строку його дії. На підтвердження направлення даної заяви, позивач надав копію списку згрупованих внутрішніх листів, бандеролей з оголошеною цінністю, посилок «листи рекомендовані та з рекомендованим повідомленням» від 03.10.2017 та фіскального чеку.

30.10.2023 члени робочої групи ФДМУ прибули за адресою: місто Київ, вулиця Володимирська, 22 «А», однак не змогли потрапити на об`єкт оренди для проведення огляду об`єкт орендованого майна, у зв`язку із забороною начальника юридичного відділу Кимченко Вікторії Іванівни та заступниці директора Кирилюк Ганни Василівни, що підтверджується актом про ненадання доступу до об`єкта оренди, складеного та підписаного 31.10.2023.

Враховуючи вищевикладене, та обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що у зв`язку із припиненням дії Договору оренди нерухомого майна, відповідач втратив статус орендаря та незаконно використовує державне нерухоме майно без належних правових підстав.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.10 ч.1 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендною є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України та частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із частиною шостою статтею 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 2 Про оренду державного та комунального майна», основною метою оренди є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, посилення фінансової спроможності підприємств державної або комунальної власності

Перелік об`єктів нерухомої культурної спадщини Національного заповідника «Софія Київська» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 р. № 500 «Про Національний заповідник «Софія Київська». Згідно додатку № 1 до цієї постанови до зазначеного переліку включений, зокрема, комплекс об`єктів Софійського собору, в тому числі об`єкт Бурса, XVIII ст.,

Бурса XVII ст. - єдина пам`ятка у складі Національного заповідника «Софія Київська», в якій з 1967 року на правах оренди розміщено Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України та перебуває на балансі Національного заповідника «Софія Київська».

Згідно до частини 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.06.2011 № 552-р цілісний майновий комплекс Національного заповідника «Софія Київська» передано до сфери управління Міністерства культури України.

Наказом Міністерства культури України від 02.09.2011 № 699/0/16-1 1 затверджено Акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного заповідника «Софія Київська» із сфери Мінрегіону до сфери управління Мінкультури. На підставі пункту 2 вищезазначеного наказу Міністерства культури України за Національним заповідником «Софія Київська» закріплено на праві оперативного управління цілісний майновий комплекс Національного заповідника «Софія Київська» у складі згідно із Актом приймання-передачі станом на 1 липня 2011р.

Відповідно до вищезгаданого Акту приймання-передачі до складу об`єкта передачі входять об`єкти, що є складовою Комплексу об`єктів Софійського собору, зокрема, і об`єкт Бурса, XVIII ст..

МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства "Мультимедійна платформа іномовлення України" та Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ") та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

Міністерство культури України, враховуючи звернення Національного заповідника «Софія Київська» та позивача, неодноразово повідомляло про недоцільність продовження дії зазначеного договору оренди №4087 від 29.09.2008.

Таким чином, однією з заявлених підстав припинення договору оренди є проведення ремонтно-реставраційних робіт приміщення пам`ятки архітектури, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Володимирська 22-а, на 3-й поверхах, корпусу №5 та перебуває на балансі Національного заповідника «Софія Київська».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що у зв`язку із припиненням дії Договору оренди нерухомого майна, відповідач втратив статус орендаря та незаконно використовує державне нерухоме майно без належних правових підстав.

Разом з тим, пунктом 17 статті 1 Закону України «Про культуру» передбачено,що об`єкти культурного призначення - цілісні майнові комплекси клубних закладів (клубів, будинків культури, палаців культури тощо), парків культури та відпочинку, бібліотек, музеїв, архівів історико-культурних заповідників, театрально-видовищних закладів (театрів, філармоній, концертних організацій, музичних колективів, ансамблів тощо), кінотеатрів, інших закладів культури; пам`ятки культурної спадщини, предмети колекцій, зібрання, фонди, будівлі, споруди культурного призначення та інші культурні цінності

Відповідно до ч.4 статті 20 Закону України «Про культуру» забороняється виселення закладів культури (театрів, філармоній, бібліотек, музеїв, архівів, художніх галерей (виставок), кінотеатрів, мистецьких шкіл, центрів дозвілля дітей та юнацтва, клубних закладів тощо) з приміщень без надання їм іншого рівноцінного приміщення.

Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.

Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності (частина перша цієї статті).

Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19 вересня 2013 року № 581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції щодо:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти "b", "c", "d" статті 1 Конвенції).

Згідно із статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти "a", "b", "e", "f", "g" цієї статті Конвенції).

Аналогічні зобов`язання передбачені статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини(ратифікованої Указом Президії Верховної Ради № 6673-XI ( 6673-11 ) від 4 жовтня 1988 року), відповідно до якої кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» у преамбулі до якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їх руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних і головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Водночас Україна взяла міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.

Статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Відтак, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами Конституції України, міжнародних договорів, ратифікованих у встановленому порядку, а також спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» передбачено, що забезпечення збереженості Національного архівного фонду, полягає в тому, що власники документів Національного архівного фонду або уповноважені ними юридичні чи фізичні особи зобов`язані утримувати в належному стані будівлі і приміщення архівних установ, підтримувати в них необхідний технологічний режим, а також у випадках, передбачених законом, створювати копії для страхового фонду і фонду користування документами Національного архівного фонду, іншим чином забезпечувати їх збереженість, а у разі віднесення їх до унікальних чи надання у користування поза архівними установами забезпечувати страхування за правилами, встановленими законодавством.

Власник, який передав архівні документи для зберігання архівній установі із залишенням за собою права власності на ці документи, у разі порушення нею умов зберігання документів, має право витребувати їх повернення у судовому порядку.

Державні архівні установи, архівні відділи міських рад можуть надавати юридичним і фізичним особам, які мають документи Національного архівного фонду, в межах виділених асигнувань допомогу в поліпшенні умов їх зберігання, реставрації та створенні фондів користування, а також на прохання власників приймати документи Національного архівного фонду на постійне чи тимчасове зберігання.

Забороняється розміщення архівних установ, у яких зберігаються документи Національного архівного фонду, в приміщеннях, що не відповідають вимогам зберігання таких документів та охорони праці працівників архівних установ, або переміщення цих установ без надання іншого рівноцінного приміщення, упорядкованого для зберігання архівних документів, роботи працівників і користувачів.

Крім того, статтею 14 Закону України «Про музеї та музейну справу» визначено, що власники музеїв зобов`язані забезпечувати їх будівлями (спорудами), збудованими за спеціальними проектами, або іншими упорядкованими приміщеннями, що відповідають вимогам функціонування музеїв, а також відповідним обладнанням та транспортом.

Приміщення музеїв, що є у державній чи комунальній власності, передаються їм на праві оперативного управління. Воно може бути вилучене лише за умови надання музею іншого рівноцінного приміщення. У разі вилучення приміщення музею, що є пам`яткою культурної спадщини, рішення про його вилучення приймається за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв.

Під час проектування та експлуатації музейних приміщень враховуються потреби дітей, осіб з інвалідністю, громадян похилого віку в доступі до культурної спадщини.

Музеям надається пріоритетне право на використання споруд, комплексів (ансамблів) та визначних місць, що є пам`ятками культурної спадщини.

Спірне приміщення є одним із найбільших архівних сховищ Європи літератури мистецького профілю, унікальною архівною установою України, яка зберігає документи та рукописи діячів літератури і мистецтва національного значення

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регламентуються Законом України «Про інформацію». Інформація, інформативний продукт в сучасному світі та документальна спадщина минулого є кодом української нації, задовольняють потреби громадянської міжнародної спільноти у реальних, а не сфальсифікованих фактах життя Української держави.

Збереження інформаційного суверенітету, формування ефективної системи безпеки інформаційній сфері на сьогодні є вкрай актуальною проблемою для України, яка є об`єктом зовнішньої інформаційної експансії, маніпулятивних пропагандистських технологій та руйнівного інформаційного вторгнення.

Державна архівна служба України з 1956 р. є членом Міжнародної ради архівів (МРА) за категорією «А» і несе відповідальність за співробітництво України з цією міжнародною організацією. МРА - міжнародна неурядова організація, створена 1948 році, яка має дорадчий статус в ЮНЕСКО (UNESCO) і об`єднує органи управління архівною справою, національні архіви, професійні організації архівістів та інші архівні установи понад 199 країн світу і їх територій.

До Міжнародного реєстру програми ЮНЕСКО «Пам`ять світу» рішенням Секретаріату ЮНЕСКО від 30 жовтня 2017 року, включено комплекс документів, що стосуються аварії на Чорнобильській АЕС, яка сталася в Україні 26 квітня 1986 року. Частина цієї документальної спадщини зберігається в ЦДАМЛМ України.

У вересні 2023 року фонди Відповідача поповнилися архівними документами про Бабиного Яру, які були також включені до Міжнародного реєстру програми ЮНЕСКО «Пам`ять світу». Головна концепція програми ЮНЕСКО «Пам`ять світу» полягає у тому, що всесвітня документальна спадщина є загальним надбанням, вона повинна всіляко зберігатися та захищатися в інтересах усіх, повинна бути доступною всім на постійній основі, без якихось перешкод і з відповідним визнанням культурних традицій та особливостей.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду із вимогою про виселення Центрального державного архів-музею літератури і мистецтв України, з орендованого приміщення, у зв`язку із припинення строку дії договору № 4087, мав врахувати положення Законів України «Про культуру», «Про Національний архівний фонд та архівні установи», «Про музеї та музейну справу».

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як вже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача.

У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно із статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до положень ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 5.7. договору сторони передбачили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язується повернути орендодавцеві орендоване майно у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з рахуванням нормального фізичного зносу.

Отже, у відповідності до положень діючого законодавства та договору відповідач у випадку припинення договору зобов`язаний повернути позивачу орендоване майно, а позивач відповідно має право вимагати його повернення.

За загальним правилом (ч.1 ст.5 ГПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Тобто, суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем долучено численні листи Національного заповідника «Софія Київська», Міністерства культури України (нове найменування - Міністерство культури та інформаційної політики України) про недоцільність продовження договору оренди державного нерухомого майна, про необхідність припинення договору оренди № 4087 та виселення орендаря, про перебування орендованого приміщення в аварійному стані та проведення ремонтно-реставраційних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання доручення Міністерства культури та інформаційної політики України щодо надання альтернативного приміщення для подальшої оренди ЦДАМЛМ УКРАЇНИ, позивачем та Національним заповідником «Софія Київська» відповідачу були запропоновані об`єкти нерухомого майна.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи фотокопіях, які долучені відповідачем, вбачається, що запропоновані позивачем приміщення перебувають в занедбаному стані, в промислових зонах, в незадовільному технічному, санітарному стані та не придатні для розміщення ЦДАМЛМ УКРАЇНИ.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку про відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують що позивачем вчинено всі необхідні заходи щодо пошуку або надання відповідачу іншого рівноцінного приміщення, упорядкованого для зберігання архівних документів.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4 ст. 257 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 роз`яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено по суті заявлених вимог, підстави для застосування положення законодавства щодо позовної давності відсутні.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО МІСТУ КИЄВУ відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені ст. ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складно та підписано: 23.07.2024.

Суддя М.Є.Літвінова