Рішення

від 17.07.2024 по справі 910/5381/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.07.2024Справа № 910/5381/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Служби безпеки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Оіл Груп"

про визнання недійсними пунктів договору, стягнення 26 861,53 грн.,

Представники сторін:

від позивача: Кудрявцев Г.В. (у порядку самопредставництва);

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Служба безпеки України (далі - позивач, Служба) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Оіл Груп" (далі - відповідач, Товариство) про:

- визнання недійсними пунктів 4.1-4.2 укладеного 30.03.2022 року між сторонами договору про закупівлю товарів за державні кошти № 19/17-7д в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 20 716,00 грн.;

- стягнення з відповідача на користь позивача 20 716,00 грн. податку на додану вартість, 1 133,84 грн. 3 % річних та 5 011,69 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою від 03.05.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/5381/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 29.05.2024 року.

У підготовчому засіданні 29.05.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.06.2024 року.

12.06.2024 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства від 12.06.2024 року на позовну заяву, в якому останнє визнало позовні вимоги в частині визнання недійсними пунктів 4.1-4.2 договору про закупівлю товарів за державні кошти від 30.03.2022 року № 19/17-7д та повернення на користь позивача грошових коштів у розмірі 20 716,00 грн., проте заперечило проти стягнення з відповідача нарахованих Службою 1 133,84 грн. 3 % річних та 5 011,69 грн. інфляційних втрат.

12.06.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 12.06.2024 року про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

У підготовчому засіданні 26.06.2024 року суд продовжив відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву до 12.06.2024 року та прийняв до розгляду означену заяву по суті справи. Крім того, суд встановив позивачу строк на подання відповіді на відзив до 05.07.2024 року, встановив відповідачу строк на подання заперечень до 15.07.2024 року, а також постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/5381/24 на 30 днів.

Ухвалою від 26.06.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/5381/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 17.07.2024 року.

05.07.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Служби від 05.07.2024 року на відзив на позовну заяву, в якій остання навела додаткові аргументи на підтвердження обґрунтованості пред`явлених у даній справі вимог.

У судовому засіданні 17.07.2024 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 17.07.2024 року не забезпечив, проте у клопотанні від 12.06.2024 року просив суд здійснювати розгляд справи без його участі.

У судовому засіданні 17.07.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.03.2022 року між Службою (покупець) та Товариством (продавець), з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 169 та відсічі військової агресії російської федерації проти України, укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 19/17-7д (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язався поставити та передати у власність покупця шини та диски код ДК 021:2015 - 34350000-5 (Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності), ДК 021:2015 - 34320000-6 (Механічні запасні частини крім двигунів і частин двигунів (диски колісні)) (далі - товар) відповідно до наданого письмового замовлення покупцем (додаток до Договору № 1) за середньоринковою вартістю, а покупець зобов`язався прийняти і сплатити вартість товару на умовах цього Договору.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін, а також скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

У письмовому замовленні (додатку № 1 до Договору) контрагенти погодили поставку Товариством на користь Служби наступного товару: 285/50R20 116W XL FR PremiumContact 6 Continental (індекс швидкості - W, індекс навантаження - 116) у кількості 4 одиниць; 205/65 R16С 107/105 Т Hankkok Radial RA28 (індекс швидкості - Т, індекс навантаження - 107/105) у кількості 20 одиниць; диск колісний R16 у кількості 4 одиниць.

Відповідно до пункту 4.1 Договору його загальна ціна складає 124 296,00 грн., в тому числі ПДВ 20 716,00 грн. Оплату буде здійснено по КПКВ 6521010 за КЕКВ 2210, загальний фонд.

Запропоновані ціни та товар включають: податок на додану вартість, вартість пакування, а також інші витрати, понесені продавцем (на сплату митних тарифів, податків, зборів тощо), транспортні витрати з доставки товару за адресою, вказаною в пункті 6.2 Договору (пункт 4.2 цієї угоди).

За умовами пункту 4.3 Договору його ціна може бути зменшена без зміни кількості та якості товару за взаємною згодою сторін.

Платником за цим Договором є Служба (пункт 5.1 Договору).

Пунктом 5.2 означеної угоди передбачено, що оплата за товар здійснюється покупцем на підставі частини 1 статті 49 Бюджетного кодексу України - протягом 30 банківських днів з дня отримання покупцем товару на підставі належним чином оформлених документів (рахунків-фактур, видаткових накладних тощо) продавця при наявності бюджетних призначень на ці цілі, з можливістю відстрочки платежу до кінця бюджетного року без нарахування штрафних санкцій.

Згідно з пунктом 5.3 Договору розрахунки за товар здійснюються покупцем у національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових сум на поточний рахунок продавця.

Відповідно до пункту 6.4 Договору право власності покупця на отриманий (переданий) продавцем товар виникає з моменту прийняття товару покупцем, що засвідчується підписанням сторонами усіх необхідних товарно-супровідних документів (видаткової накладної, актів приймання-передачі тощо).

Пунктом 7.1.1 Договору на покупця покладено обов`язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений (переданий) якісний товар.

За умовами пункту 12.1 Договору останній набуває чинності з дати укладення його сторонами та діє по 31.12.2022 року, але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором в частині взаєморозрахунків між ними та виконання продавцем гарантійних зобов`язань.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідач згідно з видатковою накладною від 30.03.2022 року № ГО-0000009 поставив, а Служба - прийняла погоджену означеними контрагентами у додатку № 1 до Договору продукцію вартістю 103 580,00 грн. без ПДВ. Разом із тим, загальна вартість цієї продукції разом з ПДВ склала 124 296,00 грн., у тому числі ПДВ - 20 716,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що товар, поставлений Товариством на підставі вищевказаної видаткової накладної, був у повному обсязі оплачений покупцем згідно з платіжним дорученням від 03.04.2022 року № 1625 на суму 124 296,00 грн. з призначенням платежу: "6521010;2210; автом. шини та диски; відп. до вид. накл. Від 30.03.22 № ГО-0000009, рах. від 30.03.22 № ГО-0000015 за дог. від 30.03.22 № 19/7-7д; в т.ч. ПДВ 20 716,00".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Служба посилалася на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що адресована Товариству претензія покупця від 28.09.2022 року № 19/17-1389 про повернення коштів, що становлять суму сплаченого позивачем ПДВ, була залишена продавцем без задоволення, і Товариство продовжує утримувати означені кошти, Служба звернулася до суду з даним позовом про визнання недійсними пунктів 4.1-4.2 Договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 20 716,00 грн., а також стягнення з Товариства на користь Служби 20 716,00 грн. безпідставно набутих коштів та нарахованих сум 3 % річних у розмірі 1 133,84 грн. та інфляційних втрат в сумі 5 011,69 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, слід встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 4.1 Договору його загальна ціна складає 124 296,00 грн., в тому числі ПДВ 20 716,00 грн. Оплату буде здійснено по КПКВ 6521010 за КЕКВ 2210, загальний фонд.

Запропоновані ціни та товар включають: податок на додану вартість, вартість пакування, а також інші витрати, понесені продавцем (на сплату митних тарифів, податків, зборів тощо), транспортні витрати з доставки товару за адресою, вказаною в пункті 6.2 Договору (пункт 4.2 цієї угоди).

У спірних у даній справі правовідносинах можливо припустити, що спірний Договір міг бути укладений його сторонами без включення до нього умов щодо ПДВ в розмірі 20 %. При цьому, суд зауважує, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 року в справі № 910/12764/20.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Разом із тим, 02.03.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Постанови до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Національної гвардії, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця Постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.

Відповідно до положень Постанови, її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". Постанова містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, за яким за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 03.06.2022 № 21/2/1-1520 Фінансово-економічне управління Служби звернулося до Державної податкової служби України за індивідуальною податковою консультацією відповідно до вимог пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України з метою встановлення інформації щодо розповсюдження постанови Кабінету Міністрів України № 178 на постачальників палива для потреб СБУ при укладанні договорів в частині застосування нульової ставки на додану вартість.

Згідно з наданою індивідуальною податковою консультацією Державної податкової служби України (лист від 20.06.2022 року № 93-00-21-03-02-05) нульова ставка податку на додану вартість відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та постанови Кабінету Міністрів України № 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені постановою Кабінетів Міністрів України № 178.

При цьому, норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Судом встановлено, що Договір укладено між Службою та Товариством після прийняття Постанови. При цьому, пункт 4.1 Договору містить положення про те, що сума цього правочину включає в себе ПДВ (20 716,00 грн.), а умовами пункту 4.2 наведеної угоди встановлено, що запропоновані ціни та товар включають, зокрема, податок на додану вартість.

Таким чином, оскільки покупцем товару за Договором є Служба, наведені пункти 4.1, 4.2 Договору суперечать Постанові в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20 716,00 грн., а не за нульовою ставкою.

Водночас, судом взято до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 року в справі № 910/12764/20 про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Відтак, Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 року в справі № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 року в справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 року в справі № 911/1626/18.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог Служби щодо визнання недійсними пунктів 4.1,4.2 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми податку на додану вартість у розмірі 20 716,00 грн., сплаченої позивачем за Договором, суд зазначає таке.

За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 20 716,00 грн. отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсними пунктів 4.1, 4.2 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення Товариства за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року в справі № 916/707/21.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача отриманої ним за Договором суми податку на додану вартість у розмірі 20 716,00 грн., як безпідставно набутих грошових коштів.

Розглянувши заявлені Службою вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 133,84 грн., нарахованих у період з 03.04.2022 року по 31.01.2024 року на суму боргу в розмірі 20 716,00 грн., а також інфляційних втрат в сумі 5 011,69 грн., нарахованих на означену суму боргу протягом наведеного періоду, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування компенсаційних виплат на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року в справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року в справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та інших.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, за змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 року в справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 року в справі № 910/2899/14 та від 01.06.2016 року в справі № 910/22034/15.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01.09.2022 року в справі № 910/9544/19. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов`язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається.

У той же час, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 року в справі № 910/3831/22, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 року в справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 року в справі № 918/47/18, від 17.08.2021 року в справі № 913/371/20 та від 27.03.2019 року в справі № 905/1313/18.

Отже, суд дійшов висновку про виникнення у відповідача обов`язку повернути майно (суму ПДВ за Договором) з моменту визнання судом цього правочину недійсним у відповідній частині. Наявність такого обов`язку відповідачем під час розгляду справи не заперечувалася.

За таких обставин, у задоволенні вимог Служби про стягнення з Товариства 3 % річних у розмірі 1 133,84 грн., нарахованих у період з 03.04.2022 року по 31.01.2024 року на суму боргу в розмірі 20 716,00 грн., а також інфляційних втрат в сумі 5 011,69 грн., нарахованих на означену суму боргу протягом наведеного періоду, слід відмовити.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Служби в даній справі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсними пункти 4.1, 4.2 укладеного між Службою безпеки України (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 33; код ЄДРПОУ 00034074) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Оіл Груп" (03191, місто Київ, вулиця Лятошинського Композитора, будинок 24, літ. А; код ЄДРПОУ 44106988) договору про закупівлю товарів за державні кошти від 30.03.2022 року № 19/17-7д в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 20 716,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Оіл Груп" (03191, місто Київ, вулиця Лятошинського Композитора, будинок 24, літ. А; код ЄДРПОУ 44106988) на користь Служби безпеки України (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 33; код ЄДРПОУ 00034074) 20 716 (двадцять тисяч сімсот шістнадцять) грн. 00 коп. безпідставно утримуваних коштів та 4 290 (чотири тисячі двісті дев`яносто) грн. 59 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 24.07.2024 року.

Суддя В.С. Ломака