Ухвала

від 26.07.2024 по справі 473/4069/24

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/4069/24

УХВАЛА

іменем України

"26" липня 2024 р. суддя Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Вуїв О.В., дослідивши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про усунення перешкод в розпорядженні майном шляхом зняття арешту з майна, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в порядку цивільного судочинства до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до Першого відділу ДВС у Вознесенському районі про усунення перешкод в розпорядженні майном шляхом зняття арешту з усього належного їй рухомого та нерухомого майна, а також заборони на його відчуження, накладеного постановою державного виконавця ВДВС Вознесенського МРУЮ Барабанової Т.О. про арешт майна боржника від 04 липня 2017 року в межах виконавчого провадження №54223887, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса від 25 липня 2017 року №949, яким підтверджено заборгованість позивачки перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 78 263,01 грн.

Також просила зобов`язати уповноважену особу Першого відділу ДВС у Вознесенському районі виключити відомості про ОСОБА_1 , як боржницю, з Єдиного реєстру боржників у виконавчому провадженні №54223887.

Свої вимоги мотивувала тим, що виконавче провадження, в межах якого вона мала статус боржниці та було накладено обтяження у вигляді арешту, завершене у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу, відповідні матеріали знищенні у зв`язку із закінченням строку їх зберігання, а тому підстави для збереження чинності арешту відсутні.

Проте під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, суддя встановив наступне.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У статті 447 розділуVII «Судовий контроль за виконанням судових рішень»Цивільного процесуального кодексу Українипередбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином,розділом VII ЦПК Українивстановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень, в тому числі вирішення питань щодо законності рішень, дій чи бездіяльності виконавців під час виконання судових рішень, порушення прав сторін виконавчого провадження під час виконання, зобов`язання виконавців поновити порушені права сторін виконавчого провадження тощо.

Водночас такий контроль щодо виконання інших (не судових) рішень здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Зокрема, згідно ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

При цьому неможливо погодитися з твердженням позову про те, що спір між стороною завершеного виконавчого провадження (боржником) та державним виконавцем з приводу не зняття арешту, накладеного виконавцем на майно вказаного боржника в межах цього провадження, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема за правилами позовного провадження у зв`язку з наступним.

Зокрема у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, предметом розгляду якої було зняття арешту, накладеного на майно позивача, як боржника в межах виконавчого провадження (яке на час подачі позову було завершене та знищене) Верховний суд зазначив, що суди зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі за вимогами про зняття арешту з майна, оскількизакономпередбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 зроблено висновок, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 зазначено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбаченоЗаконом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивачка має бути відповідачем у справі. При цьому суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, проте не звернув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядали спір по суті.

У постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 вказано, що в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбаченоЗаконом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскількизаконому цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України.

Подібні правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №236/789/21, від 01 грудня 2021 року у справі №488/1013/20, від 27 березня 2024 року у справі №303/6292/20 та інших.

Однак вказані висновки слід враховувати в сукупності з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №820/4243/17, згідно якого спори щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою (нотаріусом), а не судом, підвідомчі адміністративному суду.

Крім цього, в своїй постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 465/8224/21 про скасування арешту (що є подібною тій, що перебуває на розгляді місцевого суду) Верховний Суд зазначив таке: «Підставою цього позову позивачка визначила протиправну бездіяльність органу державної виконавчої служби під час виконання виконавчого напису нотаріуса, що виразилось у наявності накладеного арешту на її майно, яке не скасоване у зв`язку з поверненням виконавчого документа.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Установивши, що позивачка фактично не погоджується з бездіяльністю, на її думку, державного виконавця у межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що цей спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивачка просить скасувати арешт, який був накладений державним виконавцем у межах виконання не судового рішення, а документа, виданого приватним нотаріусом».

Тому вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження, а підлягає розгляду відповідно до положень ст. 287 КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч.ч. 2, 5 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви.

Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

За встановлених обставин, у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 186, 258-260 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про усунення перешкод в розпорядженні майном шляхом зняття арешту з майна.

Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду з відповідною вимогою в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя: О.В.Вуїв