Ухвала

від 11.09.2024 по справі 473/4069/24

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/4069/24

УХВАЛА

іменем України

"11" вересня 2024 р. суддя Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Вуїв О.В., дослідивши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про усунення перешкод в розпорядженні майном шляхом зняття арешту з майна, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в порядку цивільного судочинства до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до Першого відділу ДВС у Вознесенському районі про усунення перешкод в розпорядженні майном шляхом зняття арешту з усього належного їй рухомого та нерухомого майна, а також заборони на його відчуження, накладеного постановою державного виконавця ВДВС Вознесенського МРУЮ Барабанової Т.О. про арешт майна боржника від 04 липня 2017 року в межах виконавчого провадження №54223887, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса від 25 липня 2017 року №949, яким підтверджено заборгованість позивачки перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 78 263,01 грн.

Також просила зобов`язати уповноважену особу Першого відділу ДВС у Вознесенському районі виключити відомості про ОСОБА_1 , як боржницю, з Єдиного реєстру боржників у виконавчому провадженні №54223887.

Свої вимоги мотивувала тим, що виконавче провадження, в межах якого вона мала статус боржниці та було накладено обтяження у вигляді арешту, завершене у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу, відповідні матеріали знищенні у зв`язку із закінченням строку їх зберігання, а тому підстави для збереження чинності арешту відсутні.

Ухвалою від 26 липня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі. У цій же ухвалі позивачці роз`яснено право на звернення до суду з відповідною вимогою в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року ухвалу Вознесенського міськрайонного суду від 26 липня 2024 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У своїй постанові апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що цей спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивачка просить скасувати арешт, який був накладений державним виконавцем у межах виконання не судового рішення, а документа, виданого приватним нотаріусом.

Однак, враховуючи ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі 400/6562/24 за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (яка набрала законної сили), з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів апеляційного суду з врахуванням правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 442/7753,16-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 вважала, що позивачці має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд позову по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному адміністративному судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.

Проте, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, суддя встановив наступне.

1.Встановлено,що утравні 2024року ОСОБА_1 вже зверталасяв порядкуцивільного судочинствадо Вознесенськогоміськрайонного судуМиколаївської областіз аналогічнимпозовом доПершого відділу ДВСу Вознесенськомурайоні проусунення перешкодв розпорядженнімайном шляхомзняття арештуз майна(справа№ 473/2515/24). Проте ухвалою судді Вуїва О.В. від 20 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі. У цій же ухвалі позивачці роз`яснено право на звернення до суду з відповідною вимогою в порядку адміністративного судочинства.

Вказаній обставині апеляційний суд не надав жодної оцінки під час ухвалення постанови.

Однак вказана ухвала (як і ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року в адміністративній справі 400/6562/24) не оскаржувалася та набрала законної сили, що, з урахуванням положень Цивільного процесуального кодексу України та роз`яснень Миколаївського апеляційного суду, наданих в постанові від 03 вересня 2024 року, унеможливлює повторне звернення з відповідним позовом до суду.

Таким чином, суд позбавлений можливості відкрити провадження у цій справі за правилами позовного провадження.

2. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19).

Також в черговий разі слід наголосити на тому, що у статті 447 розділуVII «Судовий контроль за виконанням судових рішень»Цивільного процесуального кодексу Україничітко передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином,розділом VII ЦПК Українивстановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень, в тому числі вирішення питань щодо законності рішень, дій чи бездіяльності виконавців під час виконання судових рішень, порушення прав сторін виконавчого провадження під час виконання, зобов`язання виконавців поновити порушені права сторін виконавчого провадження тощо.

При цьому, неможливо погодитися з твердженням позову про те, що спір між стороною завершеного виконавчого провадження (боржником) та державним виконавцем з приводу не зняття арешту, накладеного виконавцем на майно вказаного боржника в межах цього провадження, підлягає розгляду за правилами позовного провадження у зв`язку з наступним.

Зокрема у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, предметом розгляду якої було зняття арешту, накладеного на майно позивача, як боржника в межах виконавчого провадження (яке на час подачі позову було завершене та знищене) Верховний суд зазначив, що суди зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі за вимогами про зняття арешту з майна, оскількизакономпередбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 зроблено висновок, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 зазначено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбаченоЗаконом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивачка має бути відповідачем у справі. При цьому суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, проте не звернув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядали спір по суті.

У постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 вказано, що в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбаченоЗаконом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскількизаконому цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України.

Подібні правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №236/789/21, від 01 грудня 2021 року у справі №488/1013/20, від 27 березня 2024 року у справі №303/6292/20 та інших.

Аналогічні висновки щодо того, що спір між ОСОБА_1 (як боржницею у виконавчому провадженні) та Першим відділом ДВС у Вознесенському районі слід розглядати за правилами, встановленими розділом VII ЦПК України, також викладені у постанові Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому вказаний спір, з урахуванням висновків Миколаївського апеляційного суду, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, однак за правилами, встановленими розділом VII ЦПК України, тобто шляхом оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (що передбачає подачу скарги), а не за правилами позовного провадження шляхом подачі позову про зняття арешту з майна.

За встановлених обставин, у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України та роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду з відповідною вимогою в порядку цивільного судочинства шляхом подачі скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби за правилами розділу VII ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 186, 258-260 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про усунення перешкод в розпорядженні майном шляхом зняття арешту з майна.

Роз`яснити ОСОБА_1 її право на звернення до суду з відповідною вимогою в порядку цивільного судочинства шляхом подачі скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби за правилами розділу VII ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя: О.В.Вуїв