Постанова

від 03.09.2024 по справі 473/4069/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.09.24

22-ц/812/1376/24

Справа №473/4069/24

Провадження № 22-ц/812/1376/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 вересня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Травкіною В.Р.,

за відсутності учасників справи належним чином повідомлених про дата, час та місце розгляду справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

представника ОСОБА_1

адвоката Коливая Сергія Васильовича

на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 липня 2024року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Вуївом О.В., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про усунення перешкод в розпорядженні майном шляхом зняття арешту з майна, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про усунення перешкод в розпорядженні майном шляхом зняття арешту з майна, зобов`язання вчинити певні дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що на примусовому виконанні у Вознесенському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебувало виконавче провадження №54223887 щодо виконання виконавчого напису №949, виданого 25 січня 2017року приватним нотаріусом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 78263,01 грн.

Згідно письмової відповіді Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області за №54506/20.3-34 від 04.06.2024 року, наданого на адвокатський запит від 21 травня 2024 року, повідомлено, що перевіркою даних в Автоматизованій системі виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у Вознесенському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебувало виконавче провадження № 54223887 за боржником ОСОБА_1 щодо виконання виконавчого напису №949, виданого 25 січня 2017 року приватним нотаріусом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 78263,01 грн.

Виконавче провадження закінчено в порядку пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з пунктом 1-2 Розділу 11 «Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 року № 1829/5, матеріали провадження знищені у зв`язку з закінченням терміну його зберігання.

Копії постанов про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна боржника та постанови про повернення виконавчого документа стягувачу сформовані з Автоматизованої системи виконавчого провадження та завірені начальником відділу.

04 липня 2017 року головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Барабановою Т.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54223887 з виконання виконавчого напису №949 від 25.01.2017 року, наданого приватним нотаріусом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 78263,01 грн.

04 липня 2017 року головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Барабановою Г.О. при примусовому виконанні виконавчого провадження № 54223887 була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме керуючись ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», з метою подальшого виконання рішення суду, постановлено накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1 .

Копію постанови направлено на виконання в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, та сторонам виконавчого провадження.

18 жовтня 2017 року головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Барабановою Т.О. при примусовому виконанні виконавчого провадження №54223887, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу.

Зазначає,що утравні місяці2024року їйстало відомопро арештїї нерухомогомайна таоголошення заборонина йоговідчуження,яке існуєзгідно постановивід 04липня 2017року,винесеного головнимдержавним виконавцемВознесенського міськрайонноговідділу державноївиконавчої службиГоловного територіальногоуправління юстиціїуМиколаївській області Барабановою Т.О., при примусовому виконанні виконавчого провадження №.54223887 - арешт майна боржника не припинявся

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно листа-відповіді від 22 квітня 2024 року за №42396/20.3-34 начальника відділу Ольги Буланча, станом на теперішній час виконавче провадження знищено за строками зберігання.

Оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу, а саме виконавче провадження закрито, немає підстав для збереження арешту.

Таким чином, державним виконавцем, виконавче провадження було завершене, але накладений арешт майна знятий не був, тобто державним виконавцем не було виконано норми чинного законодавства.

Начальник Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області фактично, відмовив заявнику у знятті арешту, оскільки станом на теперішній час, виконавче провадження знищено відповідно до п.9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби.

Виходячи з вищевикладеного, на час звернення з заявою до суду за наявності арешту (обтяження) накладеного на майно, порушується право приватної власності позивача, внаслідок чого вона позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а законних підстав для продовження обтяження на майно не існує.

Враховуючи вищевикладене позивач просила усунути перешкоди в розпорядженні майном шляхом зняття арешту з усього належного їй рухомого та нерухомого майна, а також заборони на його відчуження, накладеного постановою державного виконавця ВДВС Вознесенського МРУЮ Барабанової Т.О. про арешт майна боржника від 04 липня 2017 року в межах виконавчого провадження №54223887, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса від 25 липня 2017 року №949, яким підтверджено заборгованість позивачки перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 78 263,01 грн.;

зобов`язати уповноважену особу Першого відділу ДВС у Вознесенському районі виключити відомості про ОСОБА_1 , як боржницю з Єдиного реєстру боржників у виконавчому провадженні №54223887.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 липня 2024року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про усунення перешкод в розпорядженні майном шляхом зняття арешту з майна.

Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з відповідною вимогою в порядку адміністративного судочинства.

Постановляючи ухвали, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження, а підлягає розгляду відповідно до положень ст. 287 КАС України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Коливай С.В. вказує, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просив про її скасування та ухвалення нового судового рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Так,вказувала,що 15липня 2024року Миколаївськийокружний адміністративнийсуд,вирішуючи питанняпро прийняттяпозовної заявидо розгляду(справа№ 400/6562/24),ознайомившись зматеріалами адміністративноїсправи заадміністративним позовом ОСОБА_1 до Першоговідділу державноївиконавчої службиу Вознесенськомурайоні Миколаївськоїобласті провизнання бездіяльностіпротиправною тазобов`язаннявчинити певнідії,виніс ухвалусуду згідноякоїсуд встановив, що предметом у цій справі є зобов`язання відповідача зняти арешт з майна позивачки, накладеного в межах виконавчого провадження № 54223887, відкритого на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса від 25 січня 2017 року № 949 про стягнення з позивачки на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості в розмірі 78263,01 гривні.

Відтак предметспору вцій справістосується питань,пов`язанихз виконаннямвиконавчого написунотаріуса уприватно-правовихправовідносинах.З огляду на викладене, суд роз`яснив, що розгляд цієї справи відноситься згідно зі статтею 27 ЦПК України до юрисдикції Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

Звертає увагу суду про недопустимість спорів про підсудність.

Вказує, що врегулювання цього питання саме нормами ЦПК України обумовлено відсутністю спору між стороною виконавчого провадження та виконавцем, що свідчить про відсутність потреби в задіянні суду адміністративної юрисдикції, оскільки сторона виконавчого провадження не оспорює його рішень, дій чи бездіяльності, бо вирішення вказаного питання перебуває поза межами компетенції виконавця.

Про дату та час розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції в повні мірі не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи на виконанні у Вознесенському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебувало виконавче провадження № 54223887 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса №949 від 25 січня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 78263,01 грн.

04 липня 2017 року головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Барабановою Т.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54223887 з виконання виконавчого напису №949 від 25.01.2017 року, наданого приватним нотаріусом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 78263,01 грн.

04 липня 2017 року головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Барабановою Г.О. при примусовому виконанні виконавчого провадження № 54223887 була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження». З метою подальшого виконання рішення суду постановлено накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1

18 жовтня 2017 року головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Барабановою Т.О. при примусовому виконанні виконавчого провадження №54223887, на підставі пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

У статті 447 розділуVII «Судовий контроль за виконанням судових рішень»Цивільного процесуального кодексу Українипередбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином,розділом VII ЦПК Українивстановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень, в тому числі вирішення питань щодо законності рішень, дій чи бездіяльності виконавців під час виконання судових рішень, порушення прав сторін виконавчого провадження під час виконання, зобов`язання виконавців поновити порушені права сторін виконавчого провадження тощо.

Водночас такий контроль щодо виконання інших (не судових) рішень здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, предметом розгляду якої було зняття арешту, накладеного на майно позивача, як боржника в межах виконавчого провадження (яке на час подачі позову було завершене та знищене) Верховний суд зазначив, що суди зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі за вимогами про зняття арешту з майна, оскількизакономпередбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість твердження позову про те, що спір між стороною завершеного виконавчого провадження (боржником) та державним виконавцем з приводу не зняття арешту, накладеного виконавцем на майно вказаного боржника в межах цього провадження, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема за правилами позовного провадження.

Згідно з частиною другоюстатті 74 Закону України «Про виконавче провадження»рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У свою чергу, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Згідно зістаттею 287 КАС Україниучасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, за правилами адміністративного судочинства мають оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.

Схожі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 161/15523/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 346/79/17 та від 06 лютого 2019 року у справі № 678/1/16-ц.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 підставою цього позову фактично визначила протиправну бездіяльність органу державної виконавчої служби під час виконання виконавчого напису нотаріуса, що виразилось у незнятті накладеного арешту на її майно при завершені виконавчого провадження.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що цей спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивачка просить скасувати арешт, який був накладений державним виконавцем у межах виконання не судового рішення, а документа, виданого приватним нотаріусом.

Разом з тим колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області, в якій просила:

визнати протиправною бездіяльність Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо не зняття арешту та оголошення заборони на його відчуження з усього нерухомого майна, що належить позивачці, накладеного 18.10.2017 «Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження» ВП № 54223887 головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Барабановою Т.О.;

зобов`язати відповідача зняти арешт та оголошення заборони на його відчуження з нерухомого майна (об`єкт обтяження: арешт нерухомого майна), що належить позивачці, що був накладений 18.10.2017 «Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження» ВП № 54223887 головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Барабановою Т.О.;

зобов`язати уповноважену особу відповідача виключити відомості про боржника позивачку з Єдиного реєстру боржників по виконавчому провадженню № 54223887.

Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 липня 2024 року у справі № 400/6562/24 відмовив у відкритті провадженні у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Вказану ухвалу суд мотивував тим, що предметом у цій справі є зобов`язання відповідача зняти арешт з майна позивачки, накладеного в межах виконавчого провадження № 54223887, відкритого на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса від 25.01.2017 № 949 про стягнення з позивачки на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості в розмірі 78263,01 гривні.

Відтак, предмет спору в цій справі стосується питань, пов`язаних з виконанням виконавчого напису нотаріуса у приватно-правових правовідносинах, тому даний спір не може розглядатись за правилами адміністративного судочинства, а повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області.

Норма пункту 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини таосновоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує "право на суд", одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Ураховуючи зазначене, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів з врахуванням правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17 (провадження № 14-393цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17 (провадження № 14-516цс18), від 27 лютого 2019 року у справі № 442/7753,16-ц (провадження № 14-35цс19), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) вважає, що позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд позову по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному адміністративному судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.

Апеляційний суд виснує, що відмова у відкритті провадження у справі з тих підстав, що спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного, при наявності ухвали адміністративного суду, що набрала законної сили, якою відмовлено у відкритті провадження у справі за правилами адміністративного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Тому справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства з метою створення умов для ефективної реалізації права позивача на доступ до правосуддя, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у справах №490/9823/16-ц та №201/4802/16-а, де зазначено, що з огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п`ятої статті 170 КАС України Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в такому випадку справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

Отже, прийняття Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області ухвали від 26 липня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 з підстав того, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також прийняття Миколаївський окружний адміністративний суд ухвали 15 липня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , поставили під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, колегія суддів вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

Підсумовуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження за вказаним позовом ОСОБА_1 є помилковим, тому ухвалу слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги, з огляду на наявні у справі докази, є частково слушними.

Відповідно до частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ухвала про відмову у відкритті провадження постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не вирішувалася заява по суті заявлених вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Коливая Сергія Васильовича задовольнити.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 липня 2024року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 03 вересня 2024 року.