Постанова

від 25.07.2024 по справі 910/8787/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8787/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання Балли Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва

у складі судді Селівон А.М.

від 23.11.2023

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В., Майданевича А.Г.,

від 03.04.2024

у справі за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛВ`Ю ТЕКНОЛОДЖІ СЕРВІСЕЗ"

про визнання трудових відносин припиненими та стягнення 3 036 359,24 грн,

за участю представників:

від позивача: Путієнко Є.В.,

від відповідача: Шагірманов Д.О.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛВ`Ю ТЕКНОЛОДЖІ СЕРВІСЕЗ" про визнання трудових відносин між позивачем та відповідачем припиненими з 02.05.2023, у зв`язку зі звільненням позивачки на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України з посади директора товариства та стягнення на користь позивачки, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13.09.2023, 1 732 022,34 грн вихідної допомоги, 1311,32 грн компенсації за невикористану відпустку, 1 302 373,41 грн компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку та 652,17 грн заробітної плати, а всього 3 036 359,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на ненадання відповідачем копії наказу про її звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛВ`Ю ТЕКНОЛОДЖІ СЕРВІСЕЗ", а також нездійснення відповідачем виплати належної їй при звільненні вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку та заробітної плати.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань єдиним учасником товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛВ`Ю ТЕКНОЛОДЖІ СЕРВІСЕЗ" (код ЄДРПОУ 42319564) є Компанія "Оллв`ю Системз Елелсі", резидент Сполучених Штатів Америки.

Згідно із рішенням № 01/2023 Єдиного учасника товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛВ`Ю ТЕКНОЛОДЖІ СЕРВІСЕЗ" від 01.05.2023, вирішено припинити повноваження директора товариства - гр. ОСОБА_1 з 01.05.2023 та встановити, що 01.05.2023 є останнім робочим днем та останнім днем повноважень гр. ОСОБА_1 як директора товариства.

Про припинення повноважень директора гр. ОСОБА_1 було спершу повідомлено електронною поштою із направленням скан-копії рішення єдиного учасника товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛВ`Ю ТЕКНОЛОДЖІ СЕРВІСЕЗ" № 01/2023 про припинення повноважень останньої з 01.05.2023.

Також, 01.05.2023 відповідний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛВ`Ю ТЕКНОЛОДЖІ СЕРВІСЕЗ" про припинення трудових відносин разом з копією рішення єдиного учасника було направлено гр. ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, а в подальшому також було направлено повідомлення про нараховані суми.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.11.2023 у справі №910/8787/23, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, закрив провадження у справі № 910/8787/23 за позовом гр. ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛВ`Ю ТЕКНОЛОДЖІ СЕРВІСЕЗ" про визнання трудових відносин припиненими та стягнення 3 036 359,24 грн.

Ухвала мотивована тим, що позивачка звернулася до суду з метою встановлення дати припинення трудових відносин та за захистом своїх трудових прав на отримання сум при звільненні, що обґрунтовується положеннями трудового законодавства і не стосується реалізації позивачем як колишнім керівником товариства власних корпоративних прав у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛЛВ`Ю ТЕКНОЛОДЖІ СЕРВІСЕЗ".

За висновками судів, за наявності спору про звільнення члена виконавчого органу товариства з займаної посади за приписами пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України та частини 3 статті 99 ЦК України, підстави позову повинні зводитись до недотримання вимог законодавства та установчих документів щодо прийняття засновниками (учасниками) товариства відповідного рішення, тобто стосуватися корпоративних правовідносин, спори в яких відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України є предметом розгляду судів господарської юрисдикції.

В свою чергу припинення трудових відносин породжує права та обов`язки як для працівника, так і для роботодавця, зокрема, в частині проведення з працівником усіх необхідних розрахунків. Унаслідок припинення трудових відносин між сторонами може мати місце спір щодо дати такого припинення, підстав припинення трудового договору, які визначені трудовим законодавством, та проведення розрахунків тощо.

Позивачка у позовній заяві (з урахуванням заяв позивача про збільшення розміру позовних вимог) не ставить під сумнів та/або оскарження рішення або/бездіяльність відповідача в особі єдиного учасника товариства щодо винесення рішення про припинення повноважень директора, що, в свою чергу, виключає корпоративний спір та можливість віднесення його до юрисдикції господарського суду, натомість вирішення спорів, що виникають із трудових відносин, віднесено до юрисдикції загальних судів відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 910/8787/23, у якій просила їх скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження визначено абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав для касаційного оскарження позивачка зазначила про те, що суди попередніх інстанцій порушили норму статті 20 Господарського процесуального кодексу України та дійшли помилкового висновку щодо підсудності цієї справи судам цивільної юрисдикції. При цьому не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22. А також вказала на недотримання судом апеляційної інстанції вимог частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у її задоволенні, судові рішення залишити без змін. Зазначив, що у цій справі відсутні ознаки корпоративного спору щодо правомірності припинення повноважень позивача як директора і виконавчого органу Товариства, що є первинним для віднесення спору про стягнення сум, належних до виплати позивачці при звільненні, до господарської юрисдикції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Спір у цій справі виник з приводу визначення дати припинення повноважень позивачки як директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛВ`Ю ТЕКНОЛОДЖІ СЕРВІСЕЗ", визначення дати розірвання трудового договору на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, а також виплати належної їй при звільненні вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку та заробітної плати.

За висновками судів попередніх інстанцій, оскільки позивачка не ставить під сумнів рішення відповідача в особі єдиного учасника товариства про припинення повноважень директора, це виключає корпоративний спір та можливість віднесення його до юрисдикції господарського суду, натомість вирішення спорів, що виникають із трудових відносин, віднесено до юрисдикції загальних судів відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників врегульовано Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника.

За змістом частин 1 та 4 статті 39 цього Закону виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Частиною 12 цієї статті визначено, що з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу(частина 13 статті 39 цього Закону).

Відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тобто, підставою для розірвання договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України дає підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, провадження № 14-1цс19, від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, провадження № 12-100гс19).

Згідно зі статтею 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.

Розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття «припинення повноважень» не є тотожним поняттю «звільнення».

Разом із цим, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи.

До юрисдикції господарського суду Велика Палата Верховного Суду віднесла спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом за частиною третьою статті 99 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19) зробила висновки про те, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу такого товариства міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто не є предметом регулювання трудового права.

У постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження№ 12-293гс18), Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що рішення про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Оскільки цей спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання та зазначила, що: «За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України). До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення)».

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) Велика Палата Верховного Суду встановила, що припинення повноважень позивача як голови правління та його звільнення із займаної посади відбулося на підставі пункту 5 частині першої статті 41 КЗпП України, тому з урахуванням установлених обставин дійшла висновку, що цей спір потрібно розглядати за правилами господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) встановила, що позивач перебувала на посаді фінансового директора в товаристві та була членом виконавчого органу товариства - дирекції, її повноваження припинено на підставі частини третьої статті 99 ЦК України та звільнено на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Отже, критерієм розмежування справ цивільного судочинства від справ господарського судочинства є одночасно як суб`єктивний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

Основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами.

Здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на припинення / усунення від виконання своїх повноважень одноосібного виконавчого органу відповідно до статті 99 ЦК України можлива в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене статутом, і підставою такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили обставини перебування позивачки на посаді директора Товариства, а також прийняття єдиним учасником товариства рішення про припинення повноважень директора. Однак, суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачка оскаржує законність припинення її повноважень з 01.05.2023, оскільки за її доводами припинення нею виконання повноважень директора товариства відбулося 02.05.2023. А також, оскаржує законність дій відповідача щодо подальшого виконання ним обов`язку, пов`язаного з розірвання з нею трудового договору саме з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України), та, зокрема, пов`язаного з цим обов`язку відповідача, здійснити виплату вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що цей спір потрібно розглядати за правилами господарського судочинства, відповідно висновки судів попередніх інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є помилковими.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до положень частини 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України помилковими, у зв?язку з чим ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду скасовуються з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати

У зв`язку із скасуванням рішень судів попередніх інстанцій і передачею справи для продовження розгляду, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 скасувати.

3. Справу № 910/8787/23 передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець