Постанова

від 22.07.2024 по справі 520/1541/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1475/24

Справа № 520/1541/15-ц

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач Київська районна адміністрація Одеської міської ради

відповідач ОСОБА_1

третя особа - Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Завальнюк Дмитро Юрійович

на заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2016 року

у цивільній справі за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, про приведення об`єкту нерухомості до попереднього стану,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року Київська райадміністрація Одеської міськради звернулась до суду з вимогами ухвалити рішення, яким зобов`язати ОСОБА_1 привести квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану відповідно до технічного паспорту, виданого КП «ОМБТІ та РОН» у 2013 році шляхом демонтажу добудованого приміщення за рахунок коштів ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача на користь райадміністрації судовий збір у сумі 243 грн 60 коп.

Свої вимоги мотивує тим, що Київською районною адміністрацією Одеської міської ради було проведено перевірку, якою встановлено, що власником квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 виконана незаконна самовільна реконструкція зазначеної квартири шляхом здійснення добудови зі збільшенням площі квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2016 року ухвалено позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 привести квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану відповідно до технічного паспорту КП «БТІ» ОМР у 2013 році, шляхом демонтажу добудованого приміщення за рахунок коштів ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської районної адміністрації Одеської міської ради судовий збір у сумі 243 грн 60 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що в процесі здійснення реконструкції нерухомого майна, відповідачем були порушені приписи діючого законодавства України, що у свою чергу, необхідно кваліфікувати як здійснення реконструкції без затвердженої документації.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Завальнюк Д.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив pаочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.04.2016 року - скасувати.

Прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 про приведення квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану відповідно до технічного паспорту КП «БТІ» ОМР у 2013 році, шляхом демонтажу добудованого приміщення за рахунок коштів позивача.

Узагальнені доводиособи,яка подалаапеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми процесуального права, відповідач не був належним чином сповіщений про час та місце розгляду справи, спір розглянутий із порушенням правил юрисдикції.

В позовні заяві та матеріалах справи не зазначено, в чому саме можлива реконструкція порушує суспільні інтереси або права інших осіб, в чому саме істотність порушення будівельних норм і правил.

Узагальнені доводита запереченняінших учасниківсправи

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Представник Київської районноїадміністрації Одеськоїміської ради надіслав відзив на апеляційну скаргу у якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Пояснення учасників справи

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Завальнюк Д.Ю. надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримав, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції є помилковим, а також прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини встановлені у справі

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09.10.2013 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.13).

Головним спеціалістом відділу благоустрою території Київської районної адміністрації ОСОБА_2 , головним спеціалістом сектору архітектури Київського району управління архітектури та містобудування ОСОБА_3 та головним державним інспектором інспекційного відділу № 1 міста Одеси інспекції ДАБК в Одеській області Романюк І.І., з виїздом на місце проведено візуальне обстеження об`єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В ході обстеження встановлено наступне: власником вищезазначеної квартири проводиться роботи з реконструкції квартири шляхом розширення площі за рахунок балкону; на момент проведення перевірки будівельні роботи не проводились власник об`єкту був відсутній.

23.10.2014 року після звернення до Управління архітектури та містобудування та Інспекції ДАБК в Одеській області Київською районною адміністрацією Одеської міської ради було винесено розпорядження № 598 про зобов`язання відповідача привести самочинно реконструйовану квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у відповідність до технічного паспорту, виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» у 2013 році, шляхом демонтажу добудованого приміщення у десятиденний термін.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 вимог Київської районної адміністрації Одеської міської ради та порушенням положень ст. 73 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», що визначає «акти органів місцевого самоврядування є обов`язковими до виконання всіма підприємствами, установами, організаціями і громадянами, які постійно проживають на відповідній території» Київська рай адміністрація звернулась до суду з цим позовом.

Згідно інформації, що міститься в державному реєстрі речових прав, за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв.м. житловою 16.5 кв.м. Проте у відомостях про підставу такої реєстрації відсутня інформація про дозвільні документи на проведення будівельних робіт та документи про введення в експлуатацію добудованого об`єкту.

Також у вказаному реєстрі міститься інформація про збільшення площі: загальна з 53,2 кв.м. до 58,7 кв.м.; житлова з 16,9 кв.м. на 16.5 кв.м., проте відсутні підставі такого збільшення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності (стаття 143).

Згідно зі статтями 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (пункт б частини першої статті 80 ЗК України).

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (частини перша - друга статті 83 ЗК України).

У частині другій статті 152 ЗК України зазначено, що лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду(частина п`ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (частина п`ята статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Згідно з частинами першою - третьою та восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру. Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою (частина четверта статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, у разі проведення нового будівництва або реконструкції об`єкта будівництва, що передбачає зміну геометричних розмірів фундаментів у плані, замовник будівництва зобов`язаний підтвердити своє право на проведення будівельних робіт документом, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій буде розміщено об`єкт нерухомості, та, відповідно, вказати інформацію про такий документ у декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Судовим розглядом встановлено, що власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 здійснено реконструкціїя нерухомого майна, що підтверджується:

- технічним паспортом, виданим КП «БТІ» ОМР у 2013 році колишньому власнику квартири ОСОБА_5 , з якого вбачається, що спірна квартира має житлову кімнату площею 16,9 кв.м. і загальну площу 53,2 кв.м. і технічним паспортом, виданим КП «БТІ» у 2015 році, де загальна площа квартири зазначена 58,7 кв.м. кімната площею 16,9 кв.м. реконструйована за рахунок прибудови закритої лоджії і обладнання коридору; фотофіксацією спірного об`єкта нерухомості (а.с.15);

- актом обстеження від 06.05.2014 року (а.с.14);

- відповіддю Управління архітектури та містобудування від 29.05.2014 року (а.с.9);

- відповіддю ІДАБК в Одеській області від 26.06.2014 року (а.с.10).

За таких обставин, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо зобов`язання відповідача привести квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану відповідно до технічного паспорту, виданого КП «ОМБТІ та РОН» у 2013 році шляхом демонтажу добудованого приміщення.

Доводи апеляційної скарги, відносно того, що державою в особі уповноваженого органу - Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції було засвідчено право власності відповідача саме на загальну площу 58,7 кв.м., житлову 16.5 кв.м. на увагу не заслуговують.

Так, при розгляді 07 квітня 2020 року справи №916/2791/13 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності немає. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У відповідності до Постанови Верховного Суду від 16 лютого 2021 року, справа № 914/2070/19, факт здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК України, оскільки така реєстрація не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

Також, не заслуговують на увагу доводи, що в позовній заяві та матеріалах справи не зазначено, в чому саме можлива реконструкція порушує суспільні інтереси або права інших осіб, в чому саме істотність порушення будівельних норм і правил.

В даному випадку самочинну прибудову було здійснено за рахунок землі комунальної власності, тобто, це не була внутрішня реконструкція квартири.

Крім того, не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що «…правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови».

За обставин, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва, навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 204/3027/20 (провадження № 61-2199св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 204/1053/20 (провадження № 61-21119св21), від 22 червня 2023 року у справі № 592/16491/18 (провадження № 61-9539св22), від 04 січня 2024 року у справі № 680/1009/16-ц (провадження № 61-3906св23).

Відповідачем не надала доказів того, що усунення порушення прав позивача через самочинне будівництво можливе без застосування крайнього заходу знесення спірної споруди, а шляхом проведення перебудови.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

З урахуванням приписів статті 328 ЦК України відповідач не мав жодних юридичних підстав вважати, що у нього виникло право власності на самочинно споруджений об`єкт. Це право не виникає з факту його державної реєстрації. Остання, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, є тільки одним із фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення цього права (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (пункт 55), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 116),від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 46), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (пункт 123)).

Тому задоволення позову щодо знесення самочинної прибудови до квартири на земельній ділянці, яка є власністю територіальної громади, відновить рівновагу між загальними інтересами територіальної громади у користуванні та розпорядженні належною їй комунальною земельною ділянкою й індивідуальним інтересом відповідачки у правомірному користуванні та розпорядженні її квартирою у багатоквартирному будинку. Відповідно до цього майновий тягар, пов`язаний із задоволеною вимогою, не можна вважати для відповідача надмірним.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість висновків рішення суду, щодо задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги його не спростовують, разом з тим, вважає, що рішення суду постановлено з порушенням вимог процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною другою статті 128 ЦПК України визначено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстави, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Ухвалюючи заочне рішення місцевий суд зазначив, що в судове засідання позивач не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи, причини неявки суду невідомі.

Проте,у матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують повідомлення відповідача ОСОБА_1 та/або його представника про призначення справи до розгляду.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128-130, 223 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Однак,ухвалюючи оскаржуванесудове рішення,суд першоїінстанції назазначені вимогизаконодавства увагине звернув,розглянув справубез належногоповідомлення відповідача тайого представника про дату, час та місце її розгляду, розгляд справи не відклав, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У зв`язку з наведеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Заочне рішення Київськогорайонного судуміста Одесивід 12квітня 2016року скасуванню з постановленням по справі нового судового рішення.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Заочне рішенняКиївського районногосуду містаОдеси від12квітня 2016року необхідно скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Завальнюк Дмитро Юрійович задовольнити частково.

Заочне рішенняКиївського районногосуду містаОдеси від12квітня 2016року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 привести квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану відповідно до технічного паспорту КП «БТІ» ОМР у 2013 році, шляхом демонтажу добудованого приміщення за рахунок коштів ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської районної адміністрації Одеської міської ради судовий збір у сумі 243 грн 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 липня 2024 року.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький