Постанова

від 31.07.2024 по справі 759/9114/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2024 року місто Київ

справа № 759/9114/21

апеляційне провадження № 22-ц/824/14131/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року у складі судді Журибеди О.М. у справі за позовом приватного акціонерного товариства спільного підприємства «Партнер» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року приватне акціонерне товариство спільне підприємство «Партнер»(далі - ПрАТ СП «Партнер») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва від 29 липня 1996 року № 1041 «Про будівництво напівпідземних гаражів - автостоянок на 35, 36, 37 ділянках в 13-му мікрорайонні житлового масиву «Біличі» позивач виконував роботи з будівництва напівпідземних гаражів в 13 мікрорайонні на житловому масиві Біличі по АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва від 22 червня 1999 року № 846 «Про прийняття в експлуатацію об`єктів комунального призначення у Ленінградському районі м. Києва» затверджений акт державної приймальної комісії від 29 травня 1999 року про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом напівпідземних гаражів на 58 машиномісць на дільниці АДРЕСА_2 , яким їх експлуатацію покладено на позивача.

Рішенням Київської міської ради від 18 березня 2004 року № 125/1335 вказана земельна ділянка відведена позивачу для експлуатації та обслуговування напівпідземних гаражів на 58 автомобілів.

Власникам транспортних засобів, які приймали участь у фінансуванні будівництва, були надані документи для оформлення права власності на передане в користування гаражне приміщення у напівпідземних гаражах позивача та укладені з ними договори на експлуатацію та обслуговування, в тому числі з ОСОБА_1 .

Відповідно до умов договору від 18 лютого 2014 року № 1041 позивач бере на себе обов`язки по зберіганню і охороні транспортних засобів власника гаража № НОМЕР_1 та обслуговування гаражу встановленого на земельній ділянці, відведеній позивачу на АДРЕСА_1 , а автовласник (відповідач) бере на себе зобов`язання вчасно вносити щомісячні внески за охорону та на експлуатаційні витрати.

Відповідач з грудня 2017 року припинив сплачувати за послуги автостоянки. За весь період заборгованості відповідач сплачував за гараж та охорону автомобіля до грудня 2017 року в повному обсязі. За період 10 грудня 2017 року по 11 квітня 2021 року відповідач не сплатив жодного обов`язкового щомісячного платежу за послуги автостоянки. За таких обставин позивач вимушений звернутись до суду з позовом про примусове стягнення існуючої заборгованості за період з грудня 2017 року по квітень 2021 року, в тому числі інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Із урахуванням наведених обставин, ПрАТ СП «Партнер» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором від 18 лютого 2014 року № 1041, а саме: загальну суму боргу - 32 020 грн, пеню - 32 020 грн, суму інфляційних втрат у розмірі - 1 882,59 грн, три проценти річних - 865,98 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року позов ПрАТ СП «Партнер»задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ СП «Партнер»на користь ОСОБА_1 заборгованість по договору від 18 лютого 2014 року № 1041 в розмірі 32 020 грн, пеню в розмірі 4 000 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 1 882,59 грн, 3% річних у розмірі 865,98 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СП «Партнер» судовий збір у розмірі 2 270 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 4 500 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати внесків на відшкодування витрат на утримання, експлуатацію та благоустрій автостоянок і гаражів, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі основного боргу 32 020 грн; суми інфляційних витрат в розмірі 1882, 59 грн.; трьох прцоентів річних в розмірі 865, 98 грн - підлягають задоволенню. Разом з тим, суд вважав за необхідне зменшити розмір пені до 4 000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що розміри земельної ділянки, орендованої позивачем, не відповідають дійсності, оскільки у рішенні Київської міської ради від 18 березня 2004 року № 125/1335про передачу в оренду земельної ділянки вказується площа 0,41 га, а відповідно до податкової декларації податок сплачується лише за 0,3952 га.

Також судом першої інстанції не враховано, що 3 вересня 2021 року проведено перереєстрацію земельної ділянки, проте щодо цього жодних відомостей до договору внесено не було.

Крім того, позивач у позовній заяві вказував, що гаражний кооператив розташований на земельній ділянці за кадастровим номером № 8000000000:75:122:0005, на підтвердження чого позивачем надано суду довідку № Ю-19737/2016. Однак відповідно до публічної карти Держгеокадастру на земельній ділянці за кадастровим номером № 8000000000:75:122:0005 знаходиться проїзна частина та тротуар.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Представник ПрАТ СП «Партнер» - Телецький В.Т. у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував відсутність у позивача правових підстав на володіння земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування напівпідземного гаража по АДРЕСА_1 , спростовуються документами, які містяться в матеріалах справи.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договірні відносини між сторонами існують, договір є чинним, послуги надаються позивачем та споживаються відповідачем, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому на боржника покладено обов`язок з оплати внесків на відшкодування витрат на утримання, експлуатацію та благоустрій автостоянок і гаражів, де зазначене право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва «Про будівництво напівпідземних гаражів-автостоянок на 35, 36, 37 ділянках в 13-му мікрорайоні житлового масиву Біличі» від 29 липня 1996 року № 1041 доручено ДКП «Партнер» фінансування та виконання будівництва напівпідземних гаражів-

автостоянок на ділянках № 35, 36, 37 в 13-му мікрорайоні житлового масиву Біличі по 24 машино-місця кожна (том І а. с. 18).

20 травня 1997 року між Головним управлінням капітального будівництва КМДА (замовник) та СП «Партнер» (інвестор-підрядник) укладено інвестиційно-підрядний договір № 4, за умовами якого інвестор-підрядник фінансує та виконує будівництво напівпідземної автостоянки-гаражу на ділянці № 35 в 13 мікрорайоні на житловому масиві Біличі на 24 машино/місць, а замовник приймає не себе виконання функцій замовника по будівництву об`єкта в частині, передбаченій цим договором (том І а. с.19, 20).

Розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації від 22 червня 1999 року № 846 «Про прийняття в експлуатацію об`єктів комунального призначення у Ленінградському районі м. Києва» затверджений акт державної приймальної комісії від 29 травня 1999 року про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом напівпідземних гаражів на 58 машиномісць на дільниці АДРЕСА_2 та їх експлуатацію покладено на позивача (том І а. с. 23).

31 серпня 1999 року замовник Головне управління капітального будівництва КМДА відповідно до умов інвестиційного підрядного-договору від 20 травня 1997 року № 4 передало на баланс інвестору-підрядчику ДКП «Партнер» напівпідземні гаражі на 58 машиномісць на дільниці АДРЕСА_2 (том І а. с. 40).

Рішенням Київської міської ради від 18 березня 2004 року № 125/1335 СП «Партнер» відведена земельна ділянка для експлуатації та обслуговування напівпідземного гаража на 58 автомобілів на АДРЕСА_1 (том І а. с. 22).

18 лютого 2014 року між ПрАТ СП «Партнер» та ОСОБА_1 укладено договір на експлуатацію та обслуговування № 1041, за умовами якого ПрАТ СП «Партнер» взяв на себе обов`язки по зберіганню і охороні транспортних засобів власника в гаражі № НОМЕР_1 встановленого на земельній ділянці, відведеній ПрАТ СП «Партнер» по АДРЕСА_1 , а власник взяв на себе зобов`язання вчасно вносити щомісячні внески за охорону та на експлуатаційні витрати визначені на основі собівартості утримання машино-місця на умовах цього договору (пункт 1.1).

Пунктом 2.3. зазначеного договору передбачено, що ПрАТ СП «Партнер» виконує свої обов`язки по зберіганню і охороні майна у напівпідземному гаражі, а власник вносить внески за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати на основі щомісячних визначених розрахунків ПрАТ СП «Партнер» з врахуванням змін в нормативній та законодавчій базі, яка регулює правовідносини в оплаті праці, електроенергії, ставок орендної плати за користування земельною ділянкою, росту цін на матеріали та ремонт, у тому числі при проведені державою індексації доходів населення, інших заходів, що впливають на зміну вартості експлуатаційних витрат та на утримання охорони.

Відповідно до пункту 3.1. договору власник вносить грошові внески за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати не пізніше 10 числа кожного місяця, на основі розрахунку, що додається до договору (том І а. с. 13).

Наказом ПрАТ СП «Партнер» від 30 грудня 2016 року № 124 з 1 січня 2017 року встановлено щомісячний внесок на відшкодування витрат 600 грн на один гаражний бокс (том І а. с. 30).

У подальшому з урахуванням обставин визначених в договорі та збільшенням витрат на утримання охорони та експлуатацію гаражних боксів, наказамиПрАТ СП «Партнер» був змінений розмір щомісячний внесок на відшкодування витрат, який з 1 січня 2018 року становив 720 грн за один гаражний бокс, з 1 січня 2020 року - 825 грн за один гаражний бокс, з 1 січня 2021 року - 970 грн за один гаражний бокс (том І а. с. 30-35).

Розрахунки заборгованості ОСОБА_1 , надані позивачем свідчать, що заборгованість утворилась з грудня 2017 року по квітень 2021 року, тоді як ОСОБА_1 сплачував за гараж до грудня 2017 року, що свідчить про добровільну сплату платежів до 2017 року (том І а.с. 12, 74).

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно з статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина 1 статті 629 ЦК України).

Згідно із положеннями статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (частина 1 статті 946 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 977 ЦК України якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.

Договір зберігання транспортних засобів вважається укладеним з моменту передання майна на зберігання, що свідчить про його реальний характер. Між тим, загальні положення про зберігання передбачають обов`язок професійного зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому (частина 2 статті 936 ЦК України).

Тобто, зазначена норма передбачає можливість укладення договору зберігання за конструкцією консенсуального і цілком поширюється на спеціальні види зберігання, а отже - і на договір зберігання транспортних засобів.

Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати внесків на відшкодування витрат на утримання, експлуатацію та благоустрій автостоянок і гаражів, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Судом встановлено, що 18 лютого 2014 року між ПрАТ СП «Партнер» та ОСОБА_1 укладено договір на експлуатацію та обслуговування № 1041.

Кожна із сторін, уклавши зазначений договір, взяла на себе зобов`язання, а саме: позивач зберігати автомобіль, що належить автовласнику (відповідачу) в гаражі № НОМЕР_1 з виконанням усіх необхідних умов, передбачених в договорі, а відповідач вносити грошові внески за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати на умовах, визнаних договором.

Будь-які докази того, що відповідач не отримував послуг позивача щодо зберігання та охорони транспортних засобів в гаражі № НОМЕР_1 у матеріалах справи відсутні.

Сторони, укладаючи договір на експлуатацію та обслуговування від 18 лютого 2014 року № 1041, дійшли згоди про те, що розмір внесків за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати розраховує позивач, при цьому розмір встановлених позивачем внесків підлягає зміні (пункт 2.3 договору).

ПрАТ СП «Партнер» визначало розмір внесків та відображало їх розрахунок у плановій детальній калькуляції собівартості утримання одного машиномісця на автостоянці, з урахуванням змін у нормативній та законодавчій базі, яка регулює правовідносини з оплати праці, електроенергії, ставок орендної плати за користування земельною ділянкою, росту цін на матеріали та ремонт, в тому числі при проведенні державою індексації доходів населення, інших заходів, що впливають на зміну вартості експлуатаційних витрат та на утримання охорони.

Наказом ПрАТ СП «Партнер» від 30 грудня 2016 року № 124 з 01 січня 2017 року встановлено щомісячний внесок на відшкодування витрат 600 грн на один гаражний бокс (одне машино/місце для паркування). У подальшому з урахуванням обставин визначених в договорі та збільшенням витрат на утримання охорони та експлуатацію гаражних боксів, наказами ПрАТ СП «Партнер» був змінений розмір щомісячний внесок на відшкодування витрат, який з 1 січня 2018 року становив 720 грн за один гаражний бокс, з 1 січня 2020 року - 825 грн за один гаражний бокс, з 1 січня 2021 року - 970 грн за один гаражний бокс.

Розрахований розмір внесків відображений у планових детальних калькуляціях собівартості утримання одного машиномісця, відповідно до яких до витрат, які здійснює ПрАТ СП «Партнер», відносяться, зокрема на електроенергію, обслуговування об`єкта, ремонтні роботи, обов`язкові платежі та податки.

Згідно з наданих стороною позивача взаєморозрахунків ОСОБА_1 до грудня 2017 року сплачував грошові внески за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати, заборгованість утворилась з грудня 2017 року по квітень 2021 року.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що у відповідача станом на 1 квітня 2023 року утворилася заборгованість, яка складається із суми основного боргу у розмірі 32 020,00 грн, суми інфляційних витрат в розмірі 1 882,59 грн, 3 % річних в розмірі 865,98 грн.

Правильність зробленого позивачем розрахунку щомісячних внесків, які підлягають сплаті відповідачем, а також розміру заборгованості, яка утворилася у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань, відповідачем не спростовано.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, встановивши, що відповідач не виконував належним чином умов договору на експлуатацію та обслуговування від 18 лютого 2014 року № 1041, укладеного із ПрАТ СП «Партнер», а саме не сплачував грошові внески за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати у зв`язку із чим у нього станом на 1 квітня 2021 року утворилася заборгованість, яка складається із суми основного боргу у розмірі 32 020 грн, суми інфляційних витрат в розмірі 1 882,59 грн, три проценти річних в розмірі 865,98 грн, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Положення частини 3 статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 4 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).

Пунктом 4.1. договору на експлуатацію та обслуговування від 18 лютого 2014 року № 1041 передбачено, що у випадку затримки оплати зі сторони власника (пункт 3.1) він оплачує ПрАТ СП «Партнер» пеню у розмірі 0,5% від суми затримки платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до наданого представником позивача розрахунку заборгованості, розмір пені за прострочення сплати грошового зобов`язання згідно з договору за період з 1 травня 2020 року по 10 квітня 2021 року становить 49 271,24 грн.

В позовній заяві позивач зазначає, що сума пені перевищує суму основного боргу з договором, а тому просить стягнути пеню у розмірі 32 020 грн пропорційно сумі основного боргу.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до 4 000 грн, оскільки наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права користування земельною ділянкою, на якій розташований гаражі, спростовуються рішенням Київської міської ради від 18 березня 2004 року №125/1335, згідно з яким ПрАТ СП «Партнер» надано в довгострокову оренду (строком на 25 років) земельну ділянку для експлуатації та обслуговування напівпідземних гаражів на АДРЕСА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги не відповідають встановленим обставинам справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статі 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: