Постанова

від 24.07.2024 по справі 751/534/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 липня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/534/23

Головуючий у першій інстанції Ченцова С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/425/24

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Мальцева І.В.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство Чернігівський

обласний центр крові

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова у складі судді Ченцової С.М. від 02 листопада 2023 року, місце ухвалення рішення - м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 06 листопада 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові про відновлення порушених трудових прав, в якому просив: визнати неправильними причини формулювання звільнення позивача з Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові, згідно наказу №122/1-к від 13.10.2022 року, внаслідок чого застосувати обов`язкові наслідки, що передбачені ч.3 статті 235 КЗпП України; стягнути з Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі 58 757 грн. 76 коп. У березні 2023 року, до початку першого судового засідання, позивач змінив предмет позову, подавши відповідну заяву (а.с.40), і остаточно просив: визнати протиправним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові №122/1-к від 13.10.2022 року; поновити ОСОБА_1 з 14.10.2022 року на роботі у Комунальному некомерційному підприємстві Чернігівський обласний центр крові, внаслідок чого застосувати інші повноваження суду при винесенні рішення про поновлення, зокрема, передбачені ч.2 статті 235 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначав, що він працював в КНП Чернігівський обласний центр крові на посадах завідувача відділу, лікаря-трансфузіолога відділу заготівлі крові та її компонентів, виконуючого обов`язки завідувача відділу організації і трансфузіологічної допомоги. 29.06.2022 року генеральним директором КНП Чернігівський обласний центр крові Бузницькою Л.М. було видано наказ №64-к про оголошення догани ОСОБА_1 , у зв`язку із порушенням трудової дисципліни; 01.07.2022 року у зв`язку із повторним порушенням трудової дисципліни, було видано наказ про оголошення догани №65-к та наказ №67-к про звільнення позивача із займаної посади з 01.07.2022 року. Вказані накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності були оскаржені позивачем у суді, і КНП Чернігівський обласний центр крові самостійно наказом від 07.09.2022 року №112-к скасувало накази №64-к Про оголошення догани від 29.06.2022 року, №65-к Про оголошення догани від 01.07.2022 року та №67-к Про звільнення від 01.07.2022 року, поновивши позивача на роботі; головному бухгалтеру відділу фінансового забезпечення було наказано розрахувати та виплатити позивачу компенсацію за час вимушеного прогулу, за період з 02.07.2022 року по 12.09.2022 року. Дані обставини стали підставою для закриття провадження у цивільній справі №751/2858/22, в якій ОСОБА_1 оскаржував ці накази. Про скасування вказаних наказів позивачу стало відомо від своїх представників лише 05.10.2022 року, оскільки особисто він участі у цивільній справі №751/2858/22 не приймав. 05.10.2022 року позивач написав заяву про звільнення за власним бажанням, яку направив відповідачу поштою рекомендованим відправленням. Рішення, яке прийняте роботодавцем за наслідками розгляду його заяви, позивач не отримав, тому звернувся 03.12.2022 року до роботодавця із запитом, на який 28.12.2022 року отримав відповідь, разом із копією наказу №122/1-к від 13.10.2022 року, в якому було зазначено, що позивача звільнено з роботи 13.10.2022 року, за угодою сторін, за п.1 статті 36 КЗпП України. Позивач вважає вищевказаний наказ протиправним і таким, що підлягає скасуванню в частині формулювання причини звільнення, оскільки він не відповідає дійсному мотиву звільнення, а також порушує трудові права позивача на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, що передбачено ст.44 КЗпП України. Оскільки позивач два попередні місяці, що передують звільненню не працював, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи із виплат за попередні два місяці роботи, тобто, за червень, липень 2022 року.

У заяві про зміну предмету позову (а.с.40) позивач, посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 38 КЗпП України, згідно яких належним способом захисту порушених прав працівника є визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення працівника на роботі, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просив визнати протиправним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові №122/1-к від 13.10.2022 року; поновити ОСОБА_1 з 14.10.2022 року на роботі у Комунальному некомерційному підприємстві Чернігівський обласний центр крові, внаслідок чого застосувати інші повноваження суду при винесенні рішення про поновлення, зокрема, передбачені ч.2 статті 235 КЗпП України, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 02.11.2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30.11.2023 року у задоволення заяви ОСОБА_1 та заяви Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові про ухвалення додаткового рішення, щодо розподілу судових витрат - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 02.11.2023 року скасувати повністю, та ухвалити нове рішення про задоволення вимог заявленого позову, внаслідок чого змінити розподіл судових витрати. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02.11.2023 року є неправомірним, зокрема, через те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що відмовивши у задоволенні вимог заявленого ним позову, суд першої інстанції фактично визнав правомірним наказ відповідача №122/1-к від 13.10.2022 року про звільнення позивача з 13.10.2022 року, при цьому, суд першої інстанції не зазначив докази, на підставі яких підтверджується пропозиція (ініціатива) позивача звільнитися з роботи за угодою сторін (позивача. відповідача), згідно п.1 статті 36 КЗпП України. За доводами апелянта, суд першої інстанції в рішенні від 02.11.2023 року перерахував наведені сторонами обставини та докази на ix підтвердження, обмежившись при цьому виключно формальним висновком про правильність рішення роботодавця щодо звільнення працівника за угодою сторін, на підставі п.1 статті 36 КЗпП України, і не розкривши, в чому полягає суть правильності рішення роботодавця, що є предметом cпopy (наказу на звільнення), уникнув ухвалення висновків щодо з`ясованих обставин справи: чи розривав позивач трудовий договір самостійно, в односторонньому порядку (без будь-якої згоди роботодавця на таке розірвання), згідно п.3 статті 38КЗпП України, коли подав заяву від 05.10.2022 року про звільнення, чи позивач за допомогою такої заяви висунув роботодавцю пропозицію розірвати трудовий договір, на яку той погодився, як наслідок дві сторони дійшли обопільної згоди розірвати трудовий договір, зокрема, дату звільнення; яким законом роботодавець наділяється повноваженнями розірвати трудовий договір за інших приводів та з інших підстав, що встановлені законом, які позивачем у заяві на звільнення не зазначалися, чи в такому випадку трудовий договір розірванню не підлягає (продовжується), а роботодавець повинен ухвалити рішення про відмову в задоволенні заяви позивача від 05.10.2022 року, із посиланням на закон i викладенням мотивів для відмови працівнику в розірванні трудового договору з ініціативи працівника. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не мотивував, чому він не дотримався частини 4 статті 263 ЦПК України, не застосовував правові висновки Верховного Суду, які викладені в постановах від 13.06.2018 року в справі №741/1128/17, від 17.04.2019 року в справі №216/7189/14-ц, від 13.04.2022 poку в справі №344/1017/20, в яких зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника i його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору, i які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України), не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору; при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися; належним способом захисту порушених прав працівника в такому випадку є визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення працівника на роботі, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Апелянт стверджує, що відповідні мотиви для відступлення від вказаних правових висновків Верховного Суду суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 02.11.2023 року не навів. Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції не обґрунтував застосування ним до спірних відносин п.1 ч.1 статті 36 КЗпП України, виходячи із встановлених фактичних обставин справи. За доводами апелянта, у рішенні суду першої інстанції від 02.11.2023 року не назначено конкретного доказу, на підставі якого судом встановлено ту обставину, що позивач пропонує роботодавцю розглянути питання щодо розірвання трудового договору за угодою сторін, натомість, судом встановлено, що позивач ініціює розірвання трудового договору за власною ініціативою (ч.3 ст.38 КЗпП України), що виключає необхідність будь-якої згоди роботодавця. Апелянт стверджує, що наведене дає підстави для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02.11.2023 року не містить належної мотивації відмови судом у позові, і тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Комунальне некомерційне підприємство Чернігівський обласний центр крові просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02.11.2023 року - залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представники позивача ОСОБА_1 - адвокат Підгорний К.Є. та ОСОБА_2 підтримали вимоги та доводи поданої апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові - адвокат Руденок П.С. просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін рішення суду першої інстанції від 02.11.2023 року.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явився.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 29.06.2022 року генеральним директором КНП Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради було видано наказ №64-к Про оголошення догани, у зв`язку із порушенням трудової дисципліни, і керуючись статтями: 147-152 КЗпП України, було оголошено догану завідувачу відділу, лікарю-трансфузіологу відділу заготівлі крові та її компонентів, в.о. завідувача відділу організації і трансфузіологічної допомоги ОСОБА_1 (а.с.16).

01.07.2022 року генеральний директор КНП Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради видала наказ №65-к Про оголошення догани, яким у зв`язку із повторним порушенням трудової дисципліни, халатне відношення до виконання службових обов`язкiв, як в.о. завідувача відділу організації і трансфузіологічної допомоги та виявлення фактів свідомого підписання завідомо неправдивих даних і приховуванні інформації про стан свого здоров`я, що може спричинити тяжкі наслідки, керуючись статтями: 147-152 КЗпП України, було оголошено догану ОСОБА_1 (а.с.17).

01.07.2022 року генеральним директором КНП Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради було видано наказ №67-к Про звільнення, яким у зв`язку із неодноразовими порушеннями трудової дисципліни, халатне відношення до виконання службових обов`язків ОСОБА_1 , керуючись п.3 ч.1 ст. 40, ст.ст. 147-152 КЗпП України, було звільнено завідувача відділу, лікаря-трансфузіолога відділу заготівлі крові та її компонентів, в.о. завідувача відділу організації і трансфузіологічної допомоги ОСОБА_1 із займаної посади з 01.07.2022 року (а.с.18).

07.09.2022 року відповідачем було видано №112-к Про поновлення на роботі ОСОБА_1 , яким скасовано дію наказів КНП Чернігівський обласний центр крові ЧОР: №64-к від 29.06.2022 року Про оголошення догани, №65-к від 01.07.2022 року Про оголошення догани, №67-к від 01.07.2022 року Про звільнення; поновлено на роботі завідувача відділу заготівлі крові та її компонентів лікаря-трансфузіолога ОСОБА_1 з 12.09.2022 року; ОСОБА_1 приступити до виконання своїх посадових обов`язків з 12.09.2022 року; головному бухгалтеру відділу фінансового забезпечення наказано розрахувати та виплатити компенсацію за час вимушеного прогулу за період з 02.07.2022 року по 12.09.2022 року (а.с.19).

Ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.10.2022 року у цивільній справі №751/2858/22 було задоволено клопотання представника позивача - адвоката Підгорного К.Є. про відмову від позову, провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, було закрито (а.с.20-21).

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу, ОСОБА_1 на роботу у вересні та жовтні 2022 року не виходив (а.с.64-69).

Як вбачається із копії заяви ОСОБА_1 від 05.10.2022 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до КНП Чернігівський обласний центр крові із даною заявою, у якій просив звільнити його з роботи за власним бажанням 05.10.2022 року, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Вказана заява ОСОБА_1 зареєстрована відповідачем 13.10.2022 року (а.с.15).

Відповідно до наказу №122/1-к від 13.10.2022 року Про звільнення з роботи, завідувача відділу, лікаря-трансфузіолога відділу заготівлі крові та її компонентів ОСОБА_1 було звільнено з роботи 13.10.2022 року за угодою сторін, на підставі п.1 статті 36 КЗпП України (а.с.14).

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 03.12.2022 року, адресованої відповідачу, позивач повідомив, що 30.11.2022 року на його банківську картку від відповідача надійшла заробітна плата у розмірі 1 106 грн. 06 коп. У зв`язку з чим, позивач просив відповідача: сплатити йому кошти у розмірі, передбаченому ч.1 ст. 117 КЗпП України, повідомити про види заробітної плати, період нарахування, та надіслати копію заяви про звільнення від 05.10.2022 року та прийняте по ній відповідачем рішення (а.с.6).

Листом №01-06/436 від 28.12.2022 року КНП Чернігівський обласний центр крові надав позивачу відповідь на вказаний запит, щодо виплати коштів у сумі 1 106 грн. 06 коп., повідомивши, що зазначені кошти - це сума компенсації за невикористану відпустку за період вересень-жовтень 2022 року. До відповіді додано завірену копію заяви позивача про звільнення від 05.10.2022 року та завірену копію наказу КНП Чернігівський обласний центр крові від 13.10.2022 року №122/1-к Про звільнення з роботи (а.с.13).

Відповідно до листа №02-45/0306 від 12.04.2023 року Спеціалізованої державної установи Український центр трансплант-координації, ОСОБА_1 працює в установі на посаді лікаря-трансфузіолога у відділі координації діяльності з надання трансфузіологічної допомоги з 02.08.2022 року (згідно з наказом про прийняття на роботу від 29.07.2022 №85к/тр) по теперішній час. Відповідно до даного наказу, він прийнятий на основну роботу, зі строком випробування 3 місяці (а.с.51,52).

Згідно довідки про доходи КНП Чернігівський обласний центр крові від 03.06.2024 року №01-06/195, складеної відповідно до вимог постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року (із наступними змінами), середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 20 000 грн. 00 коп., середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 909 грн. 09 коп. (а.с.203, зворот).

Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 02.11.2023 року, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, дослідивши докази у справі, дійшов висновку, що наказ Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради №122/1-к від 13.10.2022 року про звільнення з 13.10.2022 року лікаря-трансфузіолога відділу заготівлі крові та її компонентів ОСОБА_1 , за угодою сторін, на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, винесено відповідачем відповідно до вимог трудового законодавства, юридичні підстави для задоволення позову про визнання протиправним та скасування даного наказу відсутні, тому у задоволенні позову необхідно відмовити. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є похідними від основної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, то за даних обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній частині також не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02.11.2023 року є незаконним та необґрунтованим; не містить в собі належної мотивації щодо відмови судом у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

За доводами апелянта, суд першої інстанції в рішенні від 02.11.2023 року перерахував наведені сторонами обставини та докази на ix підтвердження, обмежившись при цьому виключно формальним висновком про правильність рішення роботодавця щодо звільнення працівника за угодою сторін, на підставі п.1 статті 36 КЗпП України, і не розкривши, в чому полягає суть правильності рішення роботодавця, що є предметом cпopy (наказу на звільнення), уникнув ухвалення висновків щодо з`ясованих обставин справи: чи розривав позивач трудовий договір самостійно, в односторонньому порядку (без будь-якої згоди роботодавця на таке розірвання), згідно п.3 статті 38КЗпП України, коли подав заяву від 05.10.2022 року про звільнення, чи позивач за допомогою такої заяви висунув роботодавцю пропозицію розірвати трудовий договір, на яку той погодився, як наслідок дві сторони дійшли обопільної згоди розірвати трудовий договір, зокрема, дату звільнення; яким законом роботодавець наділяється повноваженнями розірвати трудовий договір за інших приводів та з інших підстав, що встановлені законом, які позивачем у заяві на звільнення не зазначалися, чи в такому випадку трудовий договір розірванню не підлягає (продовжується), а роботодавець повинен ухвалити рішення про відмову в задоволенні заяви позивача від 05.10.2022 року, із посиланням на закон i викладенням мотивів для відмови працівнику в розірванні трудового договору з ініціативи працівника. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не мотивував, чому він не дотримався частини 4 статті 263 ЦПК України, не застосовував правові висновки Верховного Суду, які викладені в постановах від 13.06.2018 року в справі №741/1128/17, від 17.04.2019 року в справі №216/7189/14-ц, від 13.04.2022 poку в справі №344/1017/20, в яких зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника i його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору, i які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України), не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору; при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися; належним способом захисту порушених прав працівника в такому випадку є визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення працівника на роботі, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Апелянт стверджує, що відповідні мотиви для відступлення від вказаних правових висновків Верховного Суду суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 02.11.2023 року не навів.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 13.04.2022 року в справі №344/1017/20, провадження №61-16781св21 зазначено наступне:

…У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

У частині першій статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 року у справі №6-34цс13 зазначено, що … За змістом статті 38 КЗпП працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.11.2021 року в справі №712/513/20, провадження №61-18331св20, вказано, що … При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України, працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення із порушенням порядку, встановленого законом.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами (а.с.15), що ОСОБА_1 05.10.2022 року подав заяву про звільнення з підстав порушення відповідачем законодавства про працю, зокрема, внаслідок незаконного звільнення з роботи, оголошення догани, а в подальшому, самостійного скасування відповідачем цих наказів. У поданій заяві позивач вказував, що він не бажає працювати у роботодавця, який не виконує законодавство про працю, тому на підставі ч.3 статті 38 КЗпП України, ОСОБА_1 просив звільнити його з роботи. Тобто, позивач мав волевиявлення на звільнення саме з підстав, передбачених у ч.3 статті 38 КЗпП України.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.11.2023 року, відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради №122/1-к від 13.10.2022 року про звільнення з 13.10.2022 року лікаря-трансфузіолога відділу заготівлі крові та її компонентів ОСОБА_1 , за угодою сторін, на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, винесено відповідачем відповідно до вимог трудового законодавства.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що даний висновок суду першої інстанції, не узгоджується із фактичними, документально підтвердженими обставинами справи, та нормами права, які регулюють спірні правовідносини. При цьому, необхідно зазначити, що у разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства - ч.3 статті 38 КЗпП України, не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору, зокрема, на п.1 статті 36 КЗпП України. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення мають причини, що спонукали працівника до написання заяви про розірвання трудового договору з власної ініціативи.

За даних обставин, наказ Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради №122/1-к від 13.10.2022 року про звільнення ОСОБА_1 за п.1 статті 36 КЗпП України, є незаконним і підлягає скасуванню, і дана обставина є підставою для оновлення порушених прав працівника.

Доводи відповідача щодо порушення позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку, з дня вручення копії наказу про звільнення, для звернення до суду щодо вирішення трудового спору у справі про звільнення, апеляційний суд вважає необґрунтованими. Оскільки відповідачем не спростовано належними та достатніми доказами посилання позивача на ті обставини, що копію наказу про своє звільнення від 13.10.2022 року ОСОБА_1 отримав лише 28.12.2022 року. Належних доказів того, що позивач отримав копію наказу про своє звільнення 21.10.2022 року електронною поштою, матеріали справи в собі не містять. Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, згідно пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Станом на день подання ОСОБА_1 даного позову до суду, строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), на території України не закінчився.

Відповідно до ч.2 статті 235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці, за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Із врахуванням вказаних норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.

Крім того, положеннями розділу ІІІ вказаного Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Даний правовий висновок наведено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.02.2022 року в справі №569/1159/20-ц, провадження № 61-10714св21.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV вказаного Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про доходи КНП Чернігівський обласний центр крові від 03.06.2024 року №01-06/195, складеної відповідно до вимог постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року (із наступними змінами), середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 20 000 грн. 00 коп., середньоденна заробітна плата складає 909 грн. 09 коп. (а.с.203, зворот).

Періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 є хронологічний період з 14.10.2022 року по 23 липня 2024 року, що становить 441 робочий день.

Отже сума, яка підлягає стягненню з КНП Чернігівський обласний центр крові на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 14.10.2022 року до 23.07.2024 року, становить 400 908 грн. 69 коп., виходячи із розрахунку: (909 грн. 09 коп. - середньоденна заробітна плата позивача х 441 робочий день = 400 908 грн. 69 коп.), із подальшим утриманням з даної суми податків та інших обов`язкових платежів, що відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 року у справі №9901/407/19, провадження №11-43заі21.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 - необхідно задовольнити, при цьому, рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 02.11.2023 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30.11.2023 року, скасувати. За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради №122/1-к від 13.10.2022 року Про звільнення з роботи ОСОБА_1 . Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача відділу, лікаря-трансфузіолога Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради з 14.10.2022 року. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 400 908 (чотириста тисяч дев`ятсот вісім) грн. 69 коп. (податки та інші обов`язкові платежі із вказаної суми не утримано).

Оскільки тлумачення положень статті 270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового рішення, його невід`ємною складовою, то додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30.11.2023 року, яким відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 та заяви Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, також підлягає скасуванню.

Згідно з ч.8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки матеріали даної цивільної справи не містять в собі доказів проведення оплати позивачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надану йому в суді першої інстанції адвокатом Підгорним К.Є. на суму 6 000 грн., то за даних обставин, відсутні підстави для стягнення вказаної суми із відповідача на користь позивача.

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги, що апеляційним судом позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, та враховуючи, що на підставі п.1 ч.1 статті 5 Закону України Про судовий збір, позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, із відповідача Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради в дохід держави необхідно стягнути 12 706 грн. 73 коп. судового збору, який підлягав сплаті позивачем при поданні позовної заяви: (1 073 грн. 60 коп. + 4 009 грн. 09 коп. = 5 082 грн. 69 коп.) та апеляційної скарги: (5 082 грн. 69 коп. х 150% = 7 624 грн. 04 коп.). Таким чином, стягненню з Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради в дохід держави підлягає 12 706 (дванадцять тисяч сімсот шість) грн. 73 коп. судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 02 листопада 2023 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30 листопада 2023 року, скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради №122/1-к від 13.10.2022 року Про звільнення з роботи ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача відділу, лікаря-трансфузіолога Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради з 14.10.2022 року.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 400 908 (чотириста тисяч дев`ятсот вісім) грн. 69 коп. (податки та інші обов`язкові платежі із вказаної суми не утримано).

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Чернігівський обласний центр крові Чернігівської обласної ради в дохід держави 12 706 (дванадцять тисяч сімсот шість) грн. 73 коп. судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: