Рішення

від 30.07.2024 по справі 495/8287/23

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/8287/23

Провадження № 2/513/53/24

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2024 року Саратський районний суд Одеської області у складі головуючої судді Бучацької А.І., за участю: секретаря судового засідання Русавської Н.В., позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Манової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в селищі Сарата Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

1.Стислий виклад позиції позивача.

09 серпня 2023 року представник позивачки адвокат Каланжов В.І. звернувся до Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до відповідача про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Комунального підприємства "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, що виявилась у невиданні наказу про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати строком на 80 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку у відповідності до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану";

зобов`язати Комунальне підприємство "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати строком на 80 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку у відповідності до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Позовні вимоги обґрунтував тим, що позивачка перебуває у трудових відносинах з відповідачем, є багатодітною матір`ю та через небезпеку для власного життя та життя своїх дітей, викликану збройною агресією РФ вона із дітьми була вимушена виїхати до Республіки Німеччини, де отримала тимчасове місце проживання.

З метою збереження свого робочого місця 14.07.2023 року вона звернулась до відповідача із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, передбаченої ч.4 ст.12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", яку відповідач зобов`язаний їй надати, оскільки факт її виїзду за межі України підтверджується Посвідкою на проживання № 125888699, виданою Окружним судом Ноймаркту, копію якої вона надала відповідачу.

У відповіді від 18.07.2023 року роботодавець повідомив позивачку, що Посвідка на проживання лише підтверджує той факт, що вона має "дозвіл на проживання", на даний час вона перебуває на території України та працює в КП "Саратська ЦЛ", тому нею втрачено право на відпустку без збереження заробітної плати, передбачену ч.4 ст.12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану". Крім того, лікарня є об`єктом критичної інфраструктури та не вистачає медичних сестер тощо.

Представник позивачки зазначає, що ОСОБА_1 виїхала до Німеччини та наразі перебуває під захистом цієї держави на підставі Конвенції про захист цивільного населення під час війни (Женевська Конвенція від 12.08.1949 р.), проживання у Німеччині підтверджено Посвідкою, тому перебування ОСОБА_1 на Україні та її особисте з`явлення до лікарні із заявою не може свідчити про відсутність факту виїзду позивачки за межі України.

Приїзд ОСОБА_1 до України є вимушеною мірою та пов`язаний саме із наданням заяви про відпустку та отримання відповідного наказу, проте вона не отримує позитивну відповідь. Попередні відпустки без збереження заробітної плати були надані позивачці на підставі ч.3 ст.12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Позивачка вважає відмову у наданні їй відпустки без збереження заробітної плати незаконною та такою, що порушує її права на отримання відпустки, передбаченої ч.4 ст.12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

2.Стислий виклад заперечень відповідача.

У письмових поясненнях представник відповідача адвокат Манова І.М. просила відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування послалась на те, що відпустка без збереження заробітної плати тривалістю не більше 90 календарних днів, передбачена ч.4 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" надається в обов`язковому порядку за заявою працівника, який виїхав за межі території України № 2136-ІХ або набув статусу внутрішньо переміщеної особи. При цьому саме працівник має підтвердити той факт, що він "виїхав за межі території України" або "набув статус внутрішньо переміщеної особи".

Законом № 2136-ІХ та іншими нормативними актами не визначено перелік документів, які має надати працівник на підтвердження свого виїзду за межі території України та набуття статусу внутрішньо переміщеної особи.

На заяву ОСОБА_1 від 14 липня 2023 року про надання відпустки без збереження заробітної плати у період дії воєнного стану на підставі ч.4 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", КП "Саратська ЦЛ" роз`яснила, що з 30 червня 2023 року ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків медсестри з переливання крові хірургічного відділення, її табелюють і нараховують заробітну плату, працює вона на території України, в КП "Саратська ЦЛ", за адресою: вул. Соборна, 2, смт. Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області, тому право на відпустку без збереження заробітної плати за ч.4 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ позивакою втрачено.

З вказаних підстав вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

3. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 серпня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі № 495/8287/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 серпня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача КП "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області адвоката Манової І.М. та цивільну справу передано за підсудністю до Саратського районного суду Одеської області.

03 жовтня 2023 року до Саратського районного суду Одеської області надійшла ухвала Одеського апеляційного суду про відкриття провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Цією ж ухвалою витребувано з Саратського районного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 495/8287/23.

10 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи 495/8287/23 надійшли до Саратського районного суду Одеської області та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 10.10.2023 головуючим суддею у справі визначено суддю Бучацьку А.І..

Ухвалою Саратського районного суду від 11 жовтня 2023 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії та провадження у справі зупинено до перегляду ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 серпня 2023 року в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року було залишено без змін ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 серпня 2023 року.

Ухвалою Саратського районного суду від 27 лютого 2024 року провадження у цивільній справі було поновлено, призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою від 09.04.2024 року за клопотанням представника відповідача адвоката Манової І.О. оголошено перерву до 09:00 години 02.05.2024 року.

Протокольною ухвалою від 02.05.2024 року за клопотанням представника позивачки адвоката Каланжова В.І. підготовче засідання відкладено на 16:00 годину 30.05.2024 року.

Протокольною ухвалою від 30.05.2024 року задоволено клопотання позивачки про надання їй часу для ознайомлення з письмовими поясненнями представника відповідача, підготовче засідання відкладено.

Ухвалою суду від 23 липня 2024 року підготовче засідання закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

4. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

В судовому засіданні позивачка підтримала позов у повному обсязі. Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ст. ст. 79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази суд встановив, що між сторонами виникли трудові правовідносини, які регулюються наступними нормами права.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Ст.29 Закону України "Про відпустки" встановлено, що спори, які виникають щодо надання відпусток, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про працю.

Згідно з частиною 1 ст.233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Наступними Указами Президента України строк дії воєнного стану було продовжено і він триває на даний час.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (далі- Закон № 2136-ІХ), цей Закон визначає, зокрема, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану. На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 2136-ІХ, главу XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України доповнено пунктом 2 такого змісту: "Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Отже, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

19.07.2022 року статтю 12 Закону№ 2136-ІХ було викладено у новій редакції, відповідно до частин другої - четвертої якої передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

Як вбачається з копії трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 01.08.1996 року працює у Саратській районній лікарні на посаді медичної сестри операційної відділення переливання крові, 02.01.2007 року переведена на посаду старшої медичної сестри відділення переливання крові. 06.01.2021 рокупідприємство змінило назву на Комунальне підприємство"Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (а.с.144 ).

Позивачка ОСОБА_3 має Посвідку на проживання № 125888600, тип посвідки - дозвіл на проживання, дата видачі 14.07.2022, дата закінчення 04.03.2024. Місце видачі: Окружний суд Ноймаркту. Посвідка видана згідно з параграфом 24 Закону про перебування, параграф 78 А дозволено працевлаштування за місцем проживання (а.с.4).

Наказом № 41-в від 14.03.2022 року ОСОБА_1 на підставі її заяви надано щорічну відпустку тривалістю 31 календарних днів з 21.03.2022 р по 20.04.2022 р. за період роботи 01.06.2021- 31.05.2022 рр. з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с.135).

Наказом № 122-в від 16.06.2022 року ОСОБА_1 за її заявою надано відпустку тривалістю 20 календарних днів, як жінці, яка мас 2-х дітей до 15-ті років за 2021 -2022 р.р. з 04.07.2022 р. по 23.07.2022 р. (а.с.136).

Наказом № 137-в від 28.06.2022 року ОСОБА_1 за її заявою надано відпустку без збереження заробітної плати, передбачену ч.3 ст.12 Закону №2136-ІХ, з 25.07.2022 року по 25.08.2022 року на період дії воєнного стану (а.с.137).

Наказом № 177-в від 01.08.2022 року ОСОБА_1 за її заявою надано відпустку по догляду за дитиною до 6-ти років з 02.08.2022 року по 10.03.2023 рокуну (а.с.138).

08.03.2023 року ОСОБА_1 подала до КП Саратська ЦЛ заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 68 днів з 13.03.2023 у зв`язу з воєнним станом (а.с.183).

Наказом № 44-в від 08.03.2023 року ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати, передбачену ч.3 ст.12 Закону № 2136-ІХ, з 23.03.2023 року по 19.05.2023 року на період дії воєнного стану (а.с.139).

Наказом № 116-в від 22.05.2023 року ОСОБА_1 за її заявою надано відпустку без збереження зхаробітної плати тривалістю 39 календарних днів з 22.05.2023 року по 29.06.2023 року, на період оголошення карантину ( а.с.140).

14 липня 2023 року ОСОБА_1 особисто подала директору КП "Саратська ЦЛ" заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати в порядку ч.4 ст.12 Закону № 2136-ІХ тривалістю 90 календарних днів з 17 липня 2023 року. В заяві зазначила, що перебування її на території України на момент подання заяви не спростовує факту її виїзду, оскільки вона перебуває під захистом Німеччини, а її перебування в Україні є тимчасовим, вимушеним заходом для подання заяви про відпустку. До заяви додала копію посвідки на проживання від 14.07.2022 № 125888699 та копію офіційного перекладу посвідки (а.с.143).

18.07.2023 року відповідач відмовив позивачці у наданні вказаної відпустки з посиланням на те, що вона перебуває на території України та працює в КП "Саратська ЦЛ", тому нею втрачено право на відпустку без збереження заробітної плати, передбачену ч.4 ст.12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану". Крім того, лікарня є об`єктом критичної інфраструктури та не вистачає медичних сестер.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону №2136 (в редакції, чинній з 19.07.2022 року) у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

Отже відпустка без збереження заробітної плати надається тривалістю не більше 90 календарних днів у період дії воєнного стану. Закон не обмежує можливості працівника реалізувати своє право на цю відпустку кілька разів, однак загальна тривалість відпусток (частин), яку працівник може вимагати надати відповідно до цієї норми не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану.

Така відпустка надається в обов`язковому порядку виключно працівникам, які виїхали за межітериторії України, або набули статус внутрішньо переміщеної особи.

В разі повернення працівника на територію України, виходячи із умов її надання, відсутні підстави для надання такої відпустки. Виходячи із умов надання зазначеного виду відпустки позивачка в даному випадку має підтвердити факт, що вона "виїхала за межі території України". Факт отримання позивачкою Посвідки на проживання в Німеччині № НОМЕР_2 не підтверджує факту виїзду позивачки за межі території України, тому суд не погоджується з доводами позивачки в цій частині.

При цьому суд враховує, що у відповідності до п. 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно з Табелем обліку використання робочого часу хірургічного відділення КП "Саратська ЦЛ" за липень 2023 р. ОСОБА_1 перебувала на роботі з 03 по 05 липня включно, з 17 по 21 липня включно, з 24 по 28 липня включно (а.с.159). Тобто на час подання заяви про відпустку, передбачену ч.4 ст.12 Закону №2136-ІХ, позивачка перебувала на території України, а не за її межами. Суду не надано належних та допустимих доказів, які би підтвердили факт виїзду позивачки за межі території України.

Пунктом 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про критичну інфраструктуру" встановлено, об`єкти критичної інфраструктури - об`єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про критичну інфраструктуру", віднесення об`єктів до критичної інфраструктури здійснюється за сукупністю критеріїв, що визначають їх соціальну, політичну, економічну, екологічну значущість для забезпечення оборони країни, безпеки громадян, суспільства, держави і правопорядку, зокрема для реалізації життєво важливих функцій та надання життєво важливих послуг, свідчать про існування загроз для них, можливість виникнення кризових ситуацій через несанкціоноване втручання в їх функціонування, припинення функціонування, людський фактор чи природні лиха, тривалість робіт для усунення таких наслідків до повного відновлення штатного режиму.

У відповідності до пункту 5 ч.4 ст. 9 цього закону до життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, належать, зокрема: охорона здоров`я.

Статтею 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я встановлено, що охорона здоров`я - система заходів, спрямованих на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя. Такі заходи здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, заклади охорони здоров`я; фізичні особи - підприємці, які зареєстровані у встановленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики; медичні та фармацевтичні працівники, фахівці з реабілітації, громадські об`єднання і громадяни.

З огляду на вказане, суд приймає до уваги ту обставину, що робота будь-якого закладу охорони здоров`я має надважливе значення та не може бути зупинена, особливо в умовах воєнного стану.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.2-15, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 02 серпня 2024 року.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий 26.05.2022 року органом 5118, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Каланжов Владислав Іванович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 002903 від 16.11.2016 р., видане Радою адвокатів Одеської області, адреса: 67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 27.

Відповідач: Комунальне підприємство "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, адреса: вул. Соборна, 2, селище Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеська область, код ЄДРПОУ 01998880.

Представник відповідача: Манова Інна Миколаївна, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю ОД № 003515, видане 21.11.2018 року Радою адвокатів Одеської області, 68200, селище Сарата, вул. Чкалова, 15, Білгород-Дністровського району Одеської області.

Суддя А. І. Бучацька