Рішення

від 23.07.2024 по справі 156/410/24

ІВАНИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 156/410/24

Провадження № 2/156/180/24

Рядок статзвіту № 19

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 липня 2024 року сел.Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Малюшевської І. Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л. Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду сел. Іваничі цивільну справу № 156/410/24 за позовом

ОСОБА_1 , представник позивачки - адвокат Білецька Інна Миколаївна,

до Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області,

до ОСОБА_2 , представники відповідачки: адвокат Колодійчук Наталія Володимирівна,

про визнання права власності на земельну ділянку

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 не з`явилася,

представник позивачки - адвокат Білецька Інна Миколаївна,

представник відповідача - Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області Шевчук І.П.,

представники відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Колодійчук Наталія Володимирівна,

в с т а н о в и в :

І. Зміст спору

ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Білецьку Інну Миколаївну звернулася з позовом до Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку. Позовну заяву представник позивачки обґрунтувала тим, що згідно з даними з погосподарської книги №7 за 2020 рік житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , з присвоєним номером погосподарського обліку №05-0074-1, первинно (на момент створення як нерухомого майна) належав ОСОБА_3 . Право власності на зазначений житловий будинок в установленому законом порядку нею зареєстровано не було. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. За життя вона залишила заповіт, в якому зробила таке розпорядження: «... все моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, все те, що буде належати мені на день смерті і на яке матиму право по закону, в т.ч. житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , земельну частку/пай/ та майнову частку я заповідаю в рівних частинах своїм дочкам: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ...». Отже, після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина за заповітом, часом відкриття якої є її день смерті. ОСОБА_4 прийняла спадщину за заповітом після смерті своєї матері на частини спадкового майна оскільки, на момент відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем. Прийнявши спадщину та не оформивши своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частини заповіданого майна, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. ОСОБА_1 є рідною донькою померлої ОСОБА_4 і прийняла спадщину після смерті останньої шляхом подачі заяви після її смерті. Однак, оформити право власності на спадкове майно через нотаріальну контору у неї не було можливості в зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 12.06.2020 року за ОСОБА_1 визнано 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а право власності на іншу 1/2 частину вказаного будинку, визнано за відповідачем ОСОБА_2 .

Позивачка ОСОБА_1 мала бажання виділити належну їй частку житлового будинку в натурі, оскільки мала намір самостійно розпоряджатися своїм майном. Відповідачка ОСОБА_2 постійно проживала і проживає в республіці білорусь. З початком російсько-української війни добровільно вирішити питання щодо виділу спірної частини будинку можливості не було. Всі можливості вирішити спір в позасудовому порядку було вичерпано. А тому, позивачка, маючи намір виділити належну їй частку в натурі спірного житлового будинку, звернулась з позовом до суду про виділ в натурі 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 22.05.2023 року позивачу було виділено в натурі 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . Вказане судове рішення не змінено, не скасовано, воно набрало законної сили 04.07.2023 року.

Рішенням виконавчого комітету Поромівської сільської ради «Про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна в с. Будятичі» від 28.07.2023 року №64 самостійному об`єкту нерухомого майна - індивідуальному житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 . Зобов`язано старосту Старолішнянського старостинського округу внести відповідні зміни в погосподарський облік села Будятичі. 01.08.2023 року вказане рішення було зареєстровано в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.

10.08.2023 року позивачкою виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 .

30.08.2023 року державним реєстратором виконавчого комітету Нововолинської міської ради Єдинак О.О. було проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Власником значиться ОСОБА_1 .

Житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,0679 та, кадастровий номер: 0721187702:02:001:0029, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 .

Позивачка у 2023 році виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки, їй було присвоєно кадастровий номер. Згідно витягу з Державного земельного кадастру №НВ-56000663112023 від 10.10.2023 року, значиться земельна ділянка площею 0,0679 га, кадастровий номер 0721187702:02:001:0029, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Поромівської сільської ради «Про відміну (так в документі) у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передачу її у власність від 24.11.2023 року №29/18 позивачу по суті було відмовлено у затвердженні технічної документації щодо спірної земельної ділянки у зв`язку з: порушенням вимог п.5 ст.116 ЗК України - земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Дана земельна ділянка вже передана у приватну власність громадянці ОСОБА_3 с. Будятичі на підставі рішення Старолішнянської сільської ради від 21.10.1993 року №16/3 «Про приватизацію присадибних ділянок» видано державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-ВЛ №001079 від 25.03.1997 року на загальну площу 0,1474 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлово господарських (так в документі) будівель, але вказана земельна ділянка була не відображена на публічній кадастровій карті України. Крім цього, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1474 га, що належала ОСОБА_3 через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів.

Позивачка стверджує, що вона є єдиним власником будинку АДРЕСА_1 , та належно прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , яка в свою чергу прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , а тому просить визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку на підставі приписів частини 1 статті 377 ЦК України, відповідно до яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Таким чином, позов про визнання права власності на земельну ділянку позивачка обґрунтовує набуттям нею права власності на житловий будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці та яка призначена для його обслуговування та вважає, що право власності на земельну ділянку до неї перейшло на підставі статей 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Таким чином представник позивачки просить визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0679 га, кадастровий номер: 0721187702:02:001:0029, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 .

ІІ. Позиція учасників справи

У судовому засіданні представник позивачки адвокат Білецька І.М. позовні вимоги підтримала з мотивів, викладених у позовній заяві, а позов просила задовольнити повністю.

Представник відповідача Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області Шевчук І.П. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з тих мотивів, що вважає, що право власності на житловий будинок позивачкою було набуто з порушенням вимог чинного законодавства України.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Колодійчук Н.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та заперечила проти задоволення позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Так, відповідно до відзиву на позовну заяву відповідачка не визнає позовні вимоги, оскільки вважає, що право власності на житловий будинок позивачкою було набуто з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки у ОСОБА_4 було четверо дітей, а спадщину з не зрозумілих та невідомих причин прийняла тільки одна донька - ОСОБА_6 .

Так, як ОСОБА_2 постійно проживає та є громадянкою республіки білорусь, то представником ОСОБА_2 в Україні була її рідна сестра ОСОБА_7 , яка діяла на підставі відповідного Доручення. Не узгоджуючи жодних питань, а також ніяким чином не повідомивши представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , не враховуючи думку іншого співвласника ОСОБА_2 , 22 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Іваничівського районного суду Волинської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Оскільки ОСОБА_2 проживає на території республіки білорусь, а представник відповідача ОСОБА_2 ( ОСОБА_7 ) не була повідомлена та не знала про наявність позовної заяви тому справу розглянули без участі ОСОБА_2 , яка належним чином не була повідомлена про її розгляд.

Щодо прийнятого рішення Іваничівським районним судом Волинської області від 22.05.2023 року про виділення ОСОБА_1 в натурі 1/2 частини житлового будинку ОСОБА_2 не було відомо ніякої інформації. Крім того достовірно знаючи інформацію, що ОСОБА_2 приблизно з 1995 року проживає у республіці білорусь, і що в Україні у неї є законний представник - її рідна сестра ОСОБА_7 , ОСОБА_1 у позовній заяві останнім відомим місцем реєстрації зазначає: АДРЕСА_1 , тобто дана адреса, на думку сторони відповідача, зазначалася зважаючи, що ОСОБА_2 ніколи не зможе отримати від суду будь-які процесуальні документи, зокрема, у справі щодо виділення в натурі 1/2 частини житлового будинку. Оскільки ОСОБА_2 є громадянкою республіки білорусь та досить давно не проживає в Україні, саме тому їй було невідомо про судове рішення від 22.05.2023 року (щодо виділу частини житлового будинку внатурі). Крім того усі надіслані судом листи на «останнє відоме місце реєстрації» ОСОБА_2 поверталися у зв`язку з неможливістю їх вручення.

Позатим, 08 квітня 2024 року на електронну адресу адвоката Колодійчук Н.В. надійшла відповідь на адвокатський запит з додатками, серед яких наявний висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна №11/23 від 23 січня 2023 року, тоді, як предметом позовної заяви, яка була подана до суду 22 лютого 2023 року був виділ в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Виготовлений позивачкою 10.08.2023 року новий технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 , на думку відповідача, містить помилки, неточності та викликає сумніви щодо своєї законності, а саме: інженером сертифікованим зазначено ОСОБА_8 . Також зазначаючи нову поштову адресу: АДРЕСА_2 , вказують неіснуючий район: Володимир-Волинський, при цьому що назва району з 18.07.2022 року змінена на ОСОБА_9 .

Також представник відповідачки зазначає, що 29 вересня 2023 року було підготовлено та підписано Акт встановлення в натурі і погодження меж земельної ділянки, а вже 04 жовтня 2023 року позивачка розвалила свою 1/2 частину будинку на підтвердження чого долучає відповідне фото. 11 жовтня 2023 року 1/2 частина житлового будинку позивачки повністю розібрана і все сміття вивезено, крім того встановлено стовпці для майбутнього огородження (паркану). Також представник відповідачки стверджує, що при встановленні стовпців позивачем було захоплено частину житлового будинку ОСОБА_2 .

Також ОСОБА_2 не погоджується з тим, що ОСОБА_1 нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частину земельної ділянки саме через відсутність правовстановлюючих документів, оскільки після смерті ОСОБА_4 заповіту не залишила, а спадкоємцями, окрім ОСОБА_1 , є й інші діти ОСОБА_4 .

У зв`язку з такими обставинами, представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Колодійчук Н.В. просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 24.04.2024 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 21.05.2024 року.

15.05.2024 року від представника відповідачки адвоката Колодійчук Н.В. надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 21.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті на 11.06.2024 року.

У судове засідання 11.06.2024 року всі учасники справи не з`явилися у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 04.07.2024 року.

04.07.2024 року судом відмовлено представнику відповідача ОСОБА_10 у поновленні процесуального строку на подання клопотання про виклик в судове засідання експерта інженера-землевпорядника, таке клопотання залишено без розгляду з мотивів, викладених у відповідній ухвалі суду. У розгляді справи оголошено перерву до 23.07.2024 року.

22.07.2024 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява адвоката Назарук Ю.В. про вступ у справу як представника відповідачки ОСОБА_2 та клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися з матеріалалми справи та у зв`язку з тим, що адвокат Назарук Ю.В. з 15 липня по 25 липня 2024 року перебуватиме у щорічній відпустці, та не мала можливості попередньо ознайомитися з матеріалами провадження.

У судове засідання, призначене на 23.07.2024 року позивака ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 не з`явилися.

Згідно ч. 1ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Інтереси позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України представляє адвокат Білецька І.М., що підтверджується ордером серії АС № 1089351 виданим 02.04.2024 року.

Інтереси відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України представляє адвокат Колодійчук Н.В., що підтверджується ордером серії ВІ № 1214619 виданим 30.04.2024 року. Станом на день розгляду справи відомості про розірвання між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 договору про надання правничої допомоги у матеріалах справи відсутні.

У матеріалах справи також міститься ордер серії АС № 1102883 від 21.07.2024 року на надання правничої допомоги ОСОБА_2 адвокатом Назарук Ю.В.

У зв`язку із тим, що 23.07.2024 року в судове засідання для представлення інтересів з`явилася представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Колодійчук Н.В., яка відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України має повноваження на представлення інтересів відповідачки, оскільки договір про надання правничої допомоги між ОСОБА_2 та адвокатом Колодійчук Н.В. не розірвано, суд дійшов висновку про забезпечення у судовому засіданні адвокатом Колодійчук Н.В. представлення інтересів відповідачки ОСОБА_2 , у зв`язку із чим відмовив у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Назарук Ю.В. про відкладення розгляду справи. Інші підстави, які б унеможливили розгляд справи по суті - відсутні.

За таких обставин, суд розглянув справу з участю представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Білецької І.М., представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Колодійчук Н.В., та представника відповідача - Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області Шевчук І.П.

Разом з тим, в ході розгляду справи по суті ухвалою суду від 23.07.2024 року відмолено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_10 про зупинення провадження у справі № 156/410/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області про визнання права власності на земельну ділянку з мотивів, викладених у такій ухвалі.

ІV. Обставини справи, встановлені судом

Відповідно до рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 12.06.2020 року у цивільній справі № 156/253/20 позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Поромівської сільської ради Іваничівського району Волинської області про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в порядку спадкування задоволено повністю та визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожною по 1/2 частині житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . Рішення суду не змінене, не скасоване та набрало законної сили 07.08.2020 року (а.с.14-15).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 221864688 від 28.08.2020 року на підставі рішення суду у цивільній справі № 156/253/20 25.08.2020 року ОСОБА_1 зареєструвала право спільної часткової приватної власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 (а.с.16).

Згідно з рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 22.05.2023 року ОСОБА_1 виділено в натурі 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , яка складається з відокремленого житлового приміщення із самостійним виходом приміщення у житловому будинку літера "А-1" (1-4) площею 12,0 кв. м, (1-5) площею 4,8 кв. м, (1-6) площею 11,8 кв. м, загальною площею - 28,6 кв. м, житловою площею - 12,0 кв. м, хлів літера Б1, в самостійний об`єкт нерухомого майна. Припинено право спільної часткової власності на домоволодіння (житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами) АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_11 . Вказане судове рішення не змінене, не скасоване та набрало законної сили 04.07.2023 року (а.с.20-21).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області «Про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна в с. Будятичі» від 28.07.2023 року № 64 самостійному об`єкту нерухомого майна - індивідуальному житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 . Зобов`язано старосту Старолішнянського старостинського округу внести відповідні зміни в по господарський облік села Будятичі (а.с.22). Відповідно до Витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 01.08.2023 року рішення виконавчого комітету Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області «Про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна в с. Будятичі» від 28.07.2023 року № 64 зареєстроване під реєстраційним номером AR01:9788-1759-3357-3064 (а.с.23).

10.08.2023 року ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.24-26).

30.08.2023 року державним реєстратором виконавчого комітету Нововолинської міської ради Єдинак О.О. проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 . Таке підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав № 344675613 від 30.08.2023 року (а.с.27).

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,0679 та, кадастровий номер: 0721187702:02:001:0029, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 у 2023 році виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки, їй було присвоєно кадастровий номер. Згідно витягу з Державного земельного кадастру № НВ-56000663112023 від 10.10.2023 року, значиться земельна ділянка площею 0,0679 га, кадастровий номер 0721187702:02:001:0029, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 (а.с.28-45).

Рішенням виконавчого комітету Поромівської сільської ради «Про відміну у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передачу її у власність» від 24.11.2023 року №29/18 позивачці відмовлено у затвердженні технічної документації щодо спірної земельної ділянки у зв`язку із порушенням вимог п.5 ст.116 ЗК України (земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом), оскільки дана земельна ділянка вже передана у приватну власність громадянці ОСОБА_3 , мешканці с. Будятичі на підставі рішення Старолішнянської сільської ради від 21.10.1993 року № 16/3 «Про приватизацію присадибних ділянок» та їй видано державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-ВЛ №001079 від 25.03.1997 року на загальну площу 0,1474 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлово господарських будівель, але вказана земельна ділянка була не відображена на публічній кадастровій карті України (а.с.46).

Крім цього, постановою Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області від 02.04.2024 року позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1474 га, що належала ОСОБА_3 через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку (а.с.47).

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 позбавлена можливості в інший спосіб, окрім як в судовому порядку, оформити право власності на спірну земельну ділянку, у зв`язку з чим змушена звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

Відповідач Пороміськасільська радаВолодимирського районуВолинської областіта відповідачка ОСОБА_2 не визнають позовних вимог з мотивів, викладених вище.

V. Застосоване судом законодавство

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 13, 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

На підставі ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом (частина другастатті 318 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України право власності на землю гарантується, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону, а стаття 80 вказує, що суб`єкти права власності на землю суб`єктами права власності на землю у т.ч. є громадяни - на землі приватної власності.

Згідно ст.377 ЦК України (відповідно до чинної редакції) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно з ч.1 ст.120 ЗК України (відповідно до чинної редакції) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій ст.120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від них.

Аналіз норм статтей 120, 125 ЗК України та статті 377 ЦК України також свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - «збудоване на землі слідує за нею». Вказані висновки викладено Верховним Судом у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підставами виникнення і припинення прав на земельні ділянки, як і прав на інші об`єкти нерухомого майна, розташовані на них, є передбачені законом юридичні факти, що підтверджуються відповідними документами.

У відповідності до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст.ст. 77-79 ЦПК України.

Відповідно до положень ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

VI. Висновки суду

Як зазначено вище, суд розглядає у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та земельних правовідносин, в межах заявлених особою вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Так, сторона позивачки ОСОБА_1 звертаючись до суду із цим позов посилається на те, що у зв`язку із набуттям позивачкою права власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , на підставі статей 120 ЗК України та статті 377 ЦК України до ОСОБА_1 також перейшло право власності на земельну ділянку, на якій розташований вказаний будинок з надвірними будівлями і спорудами та яка призначена для його обслуговування.

Відповідачка ОСОБА_2 заперечує проти позову, зокрема, на підставі того, що право власності на житловий будинок позивачкою набуто з порушенням вимог чинного законодавства України. Щодо цього суд зазначає, що статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Також, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном». Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у даній конкретній справі втручання у право позивача на мирне володіння своїм майном є непропорційним.

Всі інші факти, які обґрунтовують заперечення відповідачки ОСОБА_2 не мають значення для вирішення цієї справи і не підлягають встановленню при ухваленні даного судового рішення.

Таким чином, із досліджених судом доказів слідує, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , проте не є власником земельної ділянки, на якій такий будинок розташований і яка призначена для його обслуговування. Власником всієї земельної ділянки загальною площею 0,1474 га, до складу якої на даний час входить частина земельної ділянки, яка призначена для обслуговування належного ОСОБА_1 житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_2 , залишається її баба ОСОБА_3 . Такі обставини склалися через те, що відомості про передану на підставі рішення Старолішнянської сільської ради від 21.10.1993 року № 16/3 у приватну власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1474 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлово господарських будівель, не внесені до Публічної кадастрової карти України, а тому вказана земельна ділянка не увійшла у спадкову масу після смерті ОСОБА_3 та не була оформлена за спадкоємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а після смерті ОСОБА_4 , належна їй частина земельної ділянки, у порядку спадкування не може бути оформленою за позивачкою ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Такі обставини призвели до порушення закону та права позивачки.

Слід зазначити, що обраний позивачкою спосіб захисту її порушеного права, на переконання суду, є належним та ефективним, оскільки такий матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав позивачки на стільки, на скільки це можливо.

Під час вирішення спору по суті суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_2 , оскільки такі не стосуються предмету позову. Так, доводи відповідача про незаконність спадкування та набуття позивачкою ОСОБА_1 права власності на житловий будинок не є предметом даного спору та не спростовують право власності позивачки на вказане майно. Таким чином, наведені у відзиві обґрунтування не спростовують обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог.

Пояснення представника відповідача Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області Шевчук І.П., якими та обґрунтовує заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1 є голослівними, оскільки не ґрунтуються на нормах закону та не підтверджуються жодними доказами, а відтак, судом до уваги не беруться.

Враховуючи вищевикладене, на підставі досліджених у цій справі доказів, як окремо, так і в їхній сукупності, з урахуванням обраного позивачкою способу захисту її порушеного права та в межах позовних вимог, суд виснував, що з набуттям позивачкою права власності на частину вказаного житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, до неї, як до нової власниці цього нерухомого майна, в силу положень статтей 120 ЗК України та 377 ЦК України, перейшло право власності на частину спірної земельної ділянки.

Таким чином, за позивачкою слід визнати право власності на земельну ділянку площею 0,0679 га, кадастровий номер: 0721187702:02:001:0029, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 . Відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 316, 321, 377, 386 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263- 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 86, 120, 125, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Поромівської сільськоїради Володимирськогорайону Волинськоїобласті, ОСОБА_2 про визнанняправа власностіна земельнуділянку -задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0679 га, кадастровий номер: 0721187702:02:001:0029, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень його(її)проголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація щодо сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Представник позивачки: адвокат Білецька Інна Миколаївна, ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ;

Відповідач:Поромівська сільськарада Володимирськогорайону Волинськоїобласті,код ЄДРПОУ 04333359, місцезнаходження: вул.Центральна,1Б, с.Поромів,Володимирський р-н, Волинська обл.;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , останнє відоме зареєстроване місце: АДРЕСА_1 ;

Представник відповідача: адвокат Колодійчук Наталія Володимирівна, адреса: АДРЕСА_5 , яка діє на підставі Ордеру серії ВІ № 1214619 від 30.04.2024 року та Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 1618 від 21.03.2017 року.

Повний текст судового рішення складено 02 серпня 2024 року.

Суддя І. Є. Малюшевська