Рішення

від 18.07.2024 по справі 497/346/24

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18.07.2024

Справа № 497/346/24

Провадження № 2/497/284/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

18.07.2024 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання Ільєва Д.Д.,

за участю: адвоката Янковського О.В. представника відповідача ОСОБА_1 ,

адвоката Дідорчук І.І. представника позивачки ОСОБА_2 ,

та представника органу опіки і піклування Семкової М.І.,

розглянувши у відкритомусудовомузасіданні взалі судув м.Болградцивільну справуза позовом адвоката Дідорчук Ірини Ігорівни представника ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відібрання малолітньої дитини і повернення її за попереднім місцем проживання та про стягнення аліментів на утримання дитини,третя особа орган опіки та піклування в особі Городненської сільської ради Болградського району Одеської області,

ВСТАНОВИВ:

13.02.2024р. представникпозивача звернулася до суду з вищезазначеним позовом, якою просила:

- відібрати у відповідача ОСОБА_1 малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таповернути цюдитину матері позивачці ОСОБА_2 ;

- зобов`язати відповідачку ОСОБА_3 не чинити будь-яких перешкод позивачці ОСОБА_2 у відібрані малолітнього сина позивачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідача ОСОБА_1 ;

- допустити негайневиконання рішеннясуду вчастині відібраннямалолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у батька відповідача ОСОБА_1 та повернення цієї дитини матері позивачці ОСОБА_2 ;

- стягнути аліменти з ОСОБА_1 для утримання їхнього спільного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій в розмірі 2563грн. щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду з 13.02.2024р. і до досягнення дитиною повноліття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з щорічною індексацією.

- стягнути судові витрати з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки ОСОБА_2 в розмірі сплаченого позивачкою судового збору 2466грн.

Вимоги позову мотивовані тим, що з 27.09.2017р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, і в цей період - 31.03.2019р. - в них народився син ОСОБА_6 (копія свідоцтва про народження надається, оригінал знаходиться у Позивача).

Сумісне проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припининено у вересні 2021р., а рішенням Болградського районного суду Одеської області від 11.03.2022р. шлюб між ними було розірвано.

21.10.2021р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір про визначення місця проживання дитини та участі в її вихованні, і цей договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстровим №5055.

Відповідно до п.1 цього Договору, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 добровільно встановили порядок проживання та утримання їхнього спільного малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі «ДИТИНА»), - до досягнення його повноліття.

Відповідно до п.2 цього Договору, у зв`язку з тим, що дитина постійно проживатиме разом зі своєю матір`ю - ОСОБА_2 - за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ст.109 СК України, для встановлення участі в забезпеченні умови життя дитини та для реалізації права батька на особисте виховання дитини, - сторони домовилися, що дитина буде перебувати у батька 2 рази на місяць - з ранку понеділка до вечора п`ятниці першого та третього тижня кожного місяця та 2 рази на місяць з ранку суботи по вечір неділі другого та четвертого тижня. Крім того, відповідно до п.3 Договору, за узгодженням з матір`ю та за її згодою, дитина може додатково перебувати в батька у будь-який час. Спілкування батька з дитиною у свята здійснюється за попередньою домовленістю з матір`ю, а в разі недосягнення домовленості відповідно до викладеного графіку у пункті 2 цього Договору. Відповідно до п.4 Договору, Батько та Мати не чинитимуть перешкод у спілкуванні дитини з дідом, бабою, з іншими членами сім`їта родичами.

ОСОБА_2 , йдеться у позові, - не чинила перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з Дитиною, сумлінно виконувала умови Договору і навіть навпаки, намагалася порозумітися з відповідачем щодо його участі у спілкуванні та вихованні їх малолітнього сина.

Однак ОСОБА_1 порушив умови вищезазначеного Договору, та, не ставлячи до відома позивачку, без її згоди, забрав дитину та не повернув, і ще з 26.02.2022р. утримує Дитину у себе вдома, створює перешкоди у спілкуванні матері і дитини, що підтверджується численними зверненнями до органів опіки та піклування та правоохоронних органів (копії звернень надаються, оригінали знаходяться в Позивача).

За фактом викрадення дитини Позивач ОСОБА_2 зверталася в поліцію, та у березні 2022 року - звернулася до Служби у справах дітей Городненської сільської Ради Болградського району Одеської області з заявою про визначення місцем проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - місце проживання матері дитини за адресою: АДРЕСА_1 , та 11.04.2022р. - отримала Висновок органу опіки та піклування - Городненської сільської ради Болградського району Одеської області за №3, відповідно до якого місцем проживання дитини визначено місце проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 , після чого позивачка ОСОБА_2 подала позов до Болградського районного суду Одеської області про визначення місця проживання дитини з матір`ю (справа №497/761/22).

Під час розгляду справи №497/761/22 суду тричі було надано висновок органу опіки та піклування, а саме, - висновок органу опіки та піклування від 11.04.2022р. - був наданий Позивачем разом з позовом, від 02.09.2022р. - за ухвалою суду про необхідність надання відповідного висновку, а також - від 09.11.2022р. за ухвалою суду про необхідність надання відповідного висновку за позовною заявою ОСОБА_1 .

Рішенням Болградськогорайонного судуОдеської областівід 05.04.2023р.у справі№497/761/22-позов ОСОБА_2 було задоволенов повномуобсязі,та визначеномісцем проживаннямалолітньої дитини- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-з матір`ю - ОСОБА_2 , а у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Це рішення було оскаржене, та Постановою Одеськогоапеляційного судувід 16.01.2024р. рішення суду першої інстанції було залишене без змін, а скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Однак,відповідач ОСОБА_1 не виконуєрішення суду,що набралозаконної сили, дитину у добровільному порядку не віддає матері та перешкоджає матері забрати дитину за місцем її проживання.

Так, отримавши 20.01.2024р. Постанову Одеського апеляційного суду від 16.01.2024р., - позивач в черговий раз виїхала за місцем проживання відповідача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , - щоби забрати дитину згідно рішення суду за місцем її проживання, однак відповідач ОСОБА_1 дитину не повернув.

30.01.2024р. позивач знову виїхала за місцем проживання відповідача ОСОБА_1 щоби забрати дитину згідно рішення суду, однак відповідач ОСОБА_1 знову дитину не повернув.

У зв`язку з цим, 30.01.2024р. позивачем до Болградського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області було подано заяву (повідомлення) про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за ч.1ст.382 КК України. Заяву зареєстровано в ЄО за №377 від 30.01.2024 року.

Отже, станом на дату подання цієї позовної заяви, відповідач ОСОБА_1 у добровільному порядку дитину не повернув, рішення суду, що набрало законної сили - не виконав.

Позивач не надавала згоду на зміну місця проживання сина та добровільно не передавала його ОСОБА_1 . Лише на виконання умов укладеного між ними договору, дитина перебувала з відповідачем ОСОБА_1 , проте після закінчення часу перебування сина з батьком відповідно до умов Договору, батько самочинно, без згоди матері - дитину не повернув матері, у зв`язку чимвона була змушена звернутися до органу опіки та піклування для застосування заходів для повернення їй дитини, а потім - звернулася до суду.

Представник позивача - адвокат Дідорчук І.І. - у судовому засіданні просила задовольнити позовни вимоги, зазначивши, що відповідач ОСОБА_1 та його матір, з якою він проживає - відповідачка ОСОБА_3 - тривалий час - більше двох років - чинять перешкоди у спілкуванні дитини з матір`ю, чим, по-перше, порушують права малолітньої дитини, а також - матері дитини на спілкування, мати постійно вживає заходи для отримання можливості поспілкуватися з дитиною хочаби у домоволодінні колишньої свекрухи. але останнім часом їй і це було заборонено, оскільки вона не бажає виконати умову свекрути - повернутися "у сім`ю" - тобто. продовжувати прождивати з колишнім чоловіком і батьком дитини.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Янковський О.В. у судовому засіданні стверджував, що відповідач позов не визнає, просить відмовити у задоволанні позову, зазначивши, що позивачка сама не приходить у вказані часи для спілкування з дитиною.

Відповідачка ОСОБА_3 була сповіщена належним чином про дату, час та місце судового засідання, до суду не прибула. будь-яких письмових заяв чи пояснень не подавала.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування - Городненської сільської ради Болградського району Одеської області - ОСОБА_7 - будучи спочатку допитана у судовому засіданні в якості свідка, оскільки прибула у судове засідання ез довіреності, а потім - надала пояснення суду і в якості представника органу опіки і піклування, надавши на наступну дату судового засідання відповідну довіреність, - просила позовні вимоги ОСОБА_2 - матері дитини задовольнити, підтвепрдивши, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно чинять перешкоди у спілкуванні матері і дитини - позивачки ОСОБА_2 і її малолітнього сина ОСОБА_4 , та пояснила. що раніше відповідачі хоча би дозволяли матері і дитині бачитися і спілкуватися у домоволодінні відповідачів та через відеозв`язок. а останнім часом - навіть й цього недозволяють, вивозили малолітню дитину без дозволу матері за кордон, але наразі дитина проживає дійсно за адресою проживання відповідачів, в їх домоволодінні. Відповідачі не виконують рішення суду про передачу дитини матері, про що є відео у фейбуці - як вона, свідок та представник органу опіки, вмовляє відповідачів повернути дитину матері - прямо на вулиці, перед будинкуом відповідачів, але вони навіть не дозволили дитині вийти до матері, яка прийшла, як завжди, з подарунками до дитини, крім того, відповідачі ухвалу суду про забезпечення позову назвали підробкою і не виконали.

Вивчивши надані суду матеріали, вислухавши представника позивачки - адвоката Дідорчук І.І., представника відповідача - адвоката Янковського О.В., представника третьої особи - органу опіки та піклування - Городненської сільської ради Болградського району Одеської області - ОСОБА_7 , з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:

- згідно рішення Болградського районного суду Одеської області у справі №497/187/22 від 11.03.2022р., шлюб між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було розірвано (а.с.15);

- згідно договору про визначення місця проживання дитини та участі в її вихованні, - що був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за р.№5055, - дитина сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - має постійно проживати разом зі своєю матір`ю - позивачкою ОСОБА_2 - за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16);

- рішенням Болградського районного суду Одеської області у справі №497/761/22 від 05.04.2023р., місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - визначено з його матір`ю - позивачкою ОСОБА_2 , у задоволені вимог позову ОСОБА_1 - про визначення місця проживання дитини з ним - відмовлено (а.с.17-20);

- постановою Одеського апеляційного суду у справі №497/761/22 від 16.01.2024р. - апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 була залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін (а.с.21-29);

- згідно висновку органу опіки та піклування Городненської сільської ради №3 від11.04.2022р. - місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - визначено з матір`ю - позивачкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30);

- у висновку №5 органу опіки та піклування - Городненської сільської ради за вих.№510 від 02.09.2022р. - зазначено, що трирічній дитині в цьому віці більше потрібні любов та турбота матері; позививачка ОСОБА_2 - має більший потенціал та бажання виховувати та розвивати дитину, а тому - знову було визначено місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з матір`ю - позивачкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31-32);

- висновком органу опіки та піклування - Городненською сільською радою - за №7 від 09.11.2022р. знову було визначено місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з матір`ю - позивачкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.33-34);

- згідно довідки Голови органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Городненської сільської ради Болградського району Одеської оласті - від 17.11.2023р., - позивачу рекомендовано звернутися до правоохоронних органів та захищати свої порушені права та інтереси у судовому порядку (а.с.35);

- відповідно до відповідей Болградського РВП ГУНП в Одеській області від 20.04.2023р. за №64/1-3979 та від 03.04.2023р. за №64/1-3265 - позивачці відмовлено внесення вказаних нею відомостей до ЄРДР - з-за відсутності складу правопорушення в діях ОСОБА_1 (а.с.36-37);

- згідно відповіді Болградського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області від 02.11.2023р. за №64/1-10958 - в ході здійснення перевірки встановлено, що питання, зазначені в її зверненні, - відносяться до цивільно-правових відносини та вирішуються у приватному порядку у суді, крім того, з відповідачем ОСОБА_1 - було проведено відповідну профілактичну бесіду, направлену на недопущення порушення чинного законодавства України (а.с.38 );

- згідно талону-повідомленню єдиного обліку №145 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 11.01.2024р., талону-повідомленню єдиного обліку №4009 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію - від 16.12.2023р., та талону-повідомленню єдиного обліку №1145 при прийнятті і реєстрації заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 05.05.2023р. Болградського РВП ГУ НП в Одеській області - позивач ОСОБА_2 неодноразово зверталася до відділу поліції про застосування заходів щодо її колишнього чоловіка - відповідача ОСОБА_1 , який забороняє їй бачитися з їх спільною дитиною - сином ОСОБА_4 (а.с.39-41);

- згідно довідки Новотроянівського ліцею з дошкільним відділенням, початковою школою та гімназією Городненської сільської ради Болградського району Одеської області №66 від 16.11.2023р. - дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відвідувала молодшу групу у 2022р. - з 02.11 до 10.11.2022р. (а.с.42);

- відповідно до довідки про доходи №439 від 23.11.2023р., виданої ТОВ «Іна Україна», - позивачка працює на посаді графічний дизайнер, її середньомісячна заробітна плата становить 14980грн. (а.с.43-44);

- згідно характеристики відповідача ОСОБА_1 , що видана старостою с.Нові Трояни - ВК Н.Троянівської сільської ради - за вих.№144/02-16 від 24.06.2022р. - він наразі не працює. проживає з батьками. бабусею і братами, а, згідно характеристики позивачки ОСОБА_2 , - що видана виконкомом Городненської сільської ради за №37 від 27.04.2022р. - вона характеризується позитивно (а.с.46-47);

- згідно ухвали слідчого судді Болградського районного суду Одеської області у справі №497/236/24 від 07.02.2024р. - скарга позивачки ОСОБА_2 була задоволена та зобов`язано СВ БОлградського РВП ГУНП в Одеській області внести відомості до ЄРДР за заявою про вчинення кримінального правопорушення від 30.04.2024р. за №377 та розпочати досудове слідство (а.с.51-52);

- довідкою №25 про проходження психіатричного огляду від 07.02.2024р. підтверджується наявність психічного здоров`я у позивачки ОСОБА_2 (а.с.53);

- довідкою виданої Новотроянівського ліцею з дошкільним відділенням, початковою школою гімназією Городненської сільської ради Болградського району Одеської області №16 від 06.02.2024р. - підтверджується, що дитина сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з 01.01.2023р. до 31.12.2023р. - не відвідував середню групу дошкільного відділення Новотроянівського ліцею (а.с.54) - що представником позивачки розцінено як відсутність уваги щодо розвитку дитини з боку батька - відповідача ОСОБА_1 та бабусі - ОСОБА_3

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1ст.15 ЦК України). Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та перераховує, що може бути способами захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства», - кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017р. (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини зазначив про те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Частиною першою статті 162 СК України передбачено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Частиною першою статті 170 СК України встановлено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про наявність обгрунтованих підстав, підкріплених достатніми доказами - щодо необхідності відібрання сина позивачки ОСОБА_2 у відповідача ОСОБА_1 та передання дитини матері, - що, насамперед, відповідатиме інтересам дитини.

Так, у постанові від 26.02.2020 року (спр. №650/1631/19), Верховний Суд виклав наступні висновки, зокрема: «Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що небажання відповідача добровільно виконати судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України. З огляду на зазначене, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, обгрунтовано виходив з того, що відповідач самоправно, без згоди батька, забрала у нього малолітню дитину, тому має повернути її батькові, і правильно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 162 СК України. Беззаперечно ваоїсливим є також те, що суд першої інстанції керувався при цьому інтересами дитини».

Аналогічна правова позиція викладена також у Постанові КЦС ВС від 26.02.2020р. у справі №742/1593/19; постанові КЦС ВС від 5 квітня 2018 року у справі № 752/17200/17-ц; постанові КЦС ВС від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц; постанові КЦС ВС від 17 вересня 2020 року у справі № 673/258/19, тощо.

У постанові Верховного Суду від 6 грудня 2021 року у справі № 493/1516/20-ц, Верховний Суд виклав наступну позицію: «Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (частина перша статті 162 СК України). Вказана норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місгрі проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров 'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання. Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв`язку з чим у кожному випадку потрібно виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, проте з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них. Місце проживання малолітньої ОСОБА_4 після розірвання шлюбу визначено з мамою позивачем ОСОБА1 за погодженням батьків, що зазначено у судовому рішенні. Також розпорядженням Балтської районної державної адміністрації Одеської області від 02 жовтня 2020 року № 222/А-2020 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА 4 із матір ю ОСОБА_1. Встановивши, що ОСОБА_2 без згоди матері, з якою проживає донька, самовільно змінив місце проживання дитини, добровільно повернути дитину матері за місцем її постійного проживання відмовляється, у зв язку із чим дитина перебуває у розшуку, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача та інтересів дитини в порядку, визначеному статтею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України. Матеріали справи не містять доказів того, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоров ю дитини або негативно впливатиме на її розвиток. При задоволенні вимоги про відібрання дитини суди застосували частину другу статті 163 СК України за наявності достатніх правових підстав, оскільки ОСОБА_2 утримує дитину у себе не на підставі закону або рішення суду. За таких обставин вимога про відібрання малолітньої дитини від батька ОСОБА _2 та передачу її матері ОСОБА 1 є законною та обгрунтованою».

Аналогічна ситуація склалася і між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 щодо їх відношення до їхньої спільної малолітньої дитини: мати дитини, обережно відноситься до почуттів дитини і її психічного здоров`я. та діє в правовому полі - звертається за захистом прав своїх і дитини до суду і правоохороннизх оргнанів.

Натомість, відповідач ОСОБА_1 - діє у супереч інтересам дитини та Закону.

Згідно з ч.4ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, як стверджується у позові, - відповідач ОСОБА_1 не створив дитині належних умов для проживання та розвитку, не має самостійного доходу, ніде не працює, веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, поводиться агресивно. Дитина та відповідач ОСОБА_1 фактично знаходяться на утриманні батьків відповідача. Відповідач обмежує спілкування дитини з однолітками, дитина не відвідує дитячий садочок. Відповідач весь час утримує дитину вдома.

Так, відповідно до Довідки наданої Новотроянівським ліцеєм з дошкільним відділенням, початковою школою та гімназією Городненської сільської ради Белградського району Одеської області №66 від 16.11.2023р., малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відвідував молодшу групу дошкільного відділення Новотроянівського ліцею у 2022 році з 02.11. до 10.11.2022 року - тобто, дитина відвідувала дитячий садок лише 8 днів (а.с.42).

Відповідно ж до вищевказаної Довідки Новотроянівським ліцеєм з дошкільним відділенням, початковою школою гімназією Городненської сільської ради Белградського району Одеської області №16 від 06.02.2024 року за період з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року дитина дитячий садок взагалі не відвідувала.

З дій/бездіяльності відповідача ОСОБА_1 вбачається, що він почав влаштовувати дитину до дитячого садочка з метою створити видимість піклування про дитину, про його розвиток і це ним зроблено було лише безпосередньо перед подачею позовної заяви до суду про визначення місця проживання дитини з ним, хоча фактично дитина дитячий садочок взагалі не відвідує.

Дитина проживає разом з батьком з лютого 2022 року, але договір про надання дитині первинної медичної допомоги був укладений лише 05 липня 2022 року, - тобто, після отримання Відповідачем копії позовної заяви про визначення місця проживання дитини та після консультації з адвокатом з метою формуванням позиції захисту. Викладене підтверджується копією Декларації №0001-Х77Е-7МА0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 05.07.2022 року (копія в матеріалах справи, додана до позову, оригінал - у Позивача). Позивач вважає, що Відповідач не здатний забезпечити дитину, оскільки він не має постійного доходу.

Подальше перебування дитини з батьком, на думку представника позивачки, - є небезпечнм для життя, здоров`я і морального виховання дитини.

Крім того, саме ОСОБА_1 було порушено умови Договору про визначення місця проживання дитини та участі в її вихованні від 21.10.2021р. - що був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Траченко О.В. за р.№5055, і саме ОСОБА_1 самовільно, без згоди Позиваки, було змінене місце проживання дитини, ОСОБА_1 не займається належним вихованням та розвитком дитини, створює перешкоди Позивачці, як матері дитини, в реалізації в повній мірі її прав та обов`язків, що за своєю сукупністю негативно впливає на розвиток та психічний стан дитини, саме ОСОБА_1 не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання дитини та в добровільному порядку не повертає дитину за попереднім місцем проживання.

Тривале обмеження спілкування дитини з матір`ю призводить до негативних та неповоротних наслідків для дитини, враховуючи вік дитини, якій для всебічного розвитку, виховання та належного психічного стану потрібен не лише батько, а матір з притаманними їй якостями материнської любові, ніжності та турботи.

Вже майже два роки Позивач змушена боротися за відновлення свого порушеного права бути матір`ю та виховувати свою дитину.

Позивачка та її представник у позові стверджують, що протягом періоду з дня викрадення дитини, Відповідач-1 маніпулює та вводить суди в оману, свідомо затягує судові процеси, не допускає до дитини матір, органи опіки та піклування та правоохоронні органи, та, навіть, - не виконує рішення суду, яке набрало законної сили. Позивача не має можливості навіть спілкуватися та бачитися з дитиною, оскільки Відповідач-1 утримує її в себе та не реагує на її прохання дозволити контактувати з сином. Правоохоронні органи та органи опіки та піклування ніяким чином не можуть вплинути на таку незаконну поведінку Відповідача. Дитина позбавлена можливості спілкування з матір`ю, оскільки її повністю контролює батько. Відповідач-1 чинить активні та пасивні перешкоди в особистому спілкуванні матері з сином, та повністю заборонив участь матері у вихованні дитини та їх побаченнях, самовільно, без згоди Позивачки змінив місце проживання дитини та не повертає дитину матері за її попереднім місцем проживання. Неодноразово Позивачка намагалася зустрітися з сином, приїздила до місця утримання дитини, писала та дзвонила на всі відомі їй номери та адреси як Відповідача-1, так і його родичів із проханням дозволити побачитись чи принаймні організувати відеодзвінки з дитиною (video calls), надавати інформацію про неї для підтримання контакту, оскільки від особистих зустрічей та спілкування Відповідач-1 ухиляється. Проте жодної відповіді Позивачка так і не отримала, доступу до дитини не надано ні їй, ні представникам органів опіки та піклування, ні правоохоронним органам, куди неодноразово зверталася Позивачка. За весь цей час, ані правоохоронні органи, ані органи опіки та піклування жодного разу не забезпечили доступ матері до її дитини(!). Умисними діями Відповідача-1 дитину фізично та морально відчужують від матері, намагаючись створити передумови, щоб дитина її забула. Від матері приховується будь-яка інформація про дитину, про стан її здоров`я, безпеку, розвиток, умови проживання, харчування та інша важлива інформація. З кожним днем, коли між матір`ю і сином немає будь-якого контакту (спілкування, побачення), втрачаються психологічні та емоційні зв`язки між ними, дитина забуває свою матір та відвикає від неї. Усталений спосіб та графік життя дитини, що склався у неї за місцем її постійного проживання з матір`ю, протиправно порушується вже не один рік. Дитина поза її волею та усупереч її інтересам навмисно відчужується від матері. Позивачка не позбавлена батьківських прав та не обмежена у їх здійсненні. У справі про розлучення та у справі що розглядалась про визначення місця проживання дитини, встановлено, що Позивачка ніколи не вчиняла негативної поведінки щодо своєї дитини, є турботливою та люблячою матусею.

Батьки мають рівні права на вихання, спілкування та проведення часу з дитиною, але, наразі, батько дитини - відповідач ОСОБА_1 - умисно чинити перешкодипозивачці ОСОБА_2 в цьому. Тривале обмеження спілкування дитин» з матір`ю призводить до негативних та неповоротних наслідків для дитини, враховуючи вік дитини, якій для всебічного розвитку, виховання та належного психічного стану потрібен не лише батько, а матір з притаманними їй якостями материнської любові, ніжності та турботи, а отже є прямою загрозою щонайменше ного психологічному здоров`ю. Позивачка, стверджується у позові, припускає, що єдиною істиною метою Відповідача-1 на утримання дитини в себе є здобуття пільг в якості звільнення від мобілізації у військовий час та помста їй на ґрунті ревнощів, а не піклування про дитину. Бо, якби Відповідач-1 піклувався саме про дитину та його інтереси, - він би не забирав дитину в матері та не обмежував би їх спілкування, - адже, враховуючи вік дитини, розумів би, що для всебічного розвитку, виховання та належного психічного стану дитини потрібен не лише батько, а й мати з притаманними їй якостями материнської любові, ніжності та турботи.

У своїй постанові від 20 березня 2019 року у справі № 495/271/18 Верховний Суд виклав наступну позицію: «За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім "і (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Основні підстави для відібрання дитини зазначені у ч.1ст.164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, - йдеться у ч.1ст.170 СК України, і охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є неоезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров я аоо лише для морального вюсовання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, а також її фізичний та психічний розвиток. Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що не встановлені виключні обставини для відібрання малолітніх дітей у матері. Разом із тим суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені батьком дітей обставини, докази на підтвердження яких містяться в матеріалах справи, зокрема, що існують обставини, які свідчать про загрозу здійснення протиправних дій стосовно дітей з боку близького оточення матері, якщо вони залишаться проживати з матір 'ю та її сім`єю. їх поведінка сприяє формуванню негативних звичок у дітей та є небезпечною для їх правильного морального виховання. Суд першої інстанції, встановивши обставини справи щодо реальної загрози здійснення протиправних дій стосовно дітей з боку близького оточення матері, правильно вважав, що цього достатньо, щоб зробити висновок про те, що залишення дітей у матері є небезпечним для їх життя, здоров я і морального виховання».

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи вищезазначене, Позивачка вважає, що є пряма загроза життю та здоров`ю її малолітнього сина, що є ще однією безумовною підставою для відібрання дитини від Відповідача-1 та передачу дитини його матері.

Щодо презумції правомірності поведінки того з батьків, з яким проживала дитина.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі №279/3970/18, Верховний Суд виклав наступну позицію: «Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов 'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Малолітня дитина має проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного із її батьків. Якщо така особа змінить місце проживання дитини, зокрема шляхом викрадення, заінтересована особа має право подати до суду позов про повернення дитини у місце її проживання. Винятком з цього правила є дві ситуації, за наявності яких суд не ухвалюватиме рішення про повернення дитини у попереднє місце проживання: якщо залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров я. Для повернення дитини не потрібно доводити факт наявності нормальних умов для її виховання та розвитку. У статті 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина. Якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, а не самочинна зміна її місця проживання. Якщо відповідач доведе, що той, з ким проживала дитина, жорстоко поводився з нею, експлуатував дитину, тримав дитину в умовах, небезпечних для її життя та здоров 'я, у позові повинно бути відмовлено. Дитина не може бути повернута, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров я. Встановивши, що ОСОБА J самоправно, без згоди матері, з якою на підставі рішення органу опіки і піклування проживала маполітня дитина, змінив її місце проживання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, правильно застосувавши положення частини першої статті 162 СК України до спірних правовідносин».

Судом встановлено, що Позивачка, характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, офіційно працевлаштована, має постійний дохід, що підтверджується вищевказаними відповідними довідками.

Позивачка, стверджується у позові та ніким і нічим не спростовується, - належним чином виконує свої обов`язки щодо дитини, дитина постійно висловлює бажання проживати з матір`ю, завжди просила батька відпустити його поїхати з нею (коли він дозволяв їм зустрічатись).

Умови проживання Позивачки є належними для проживання дитини, Позивачка не вживає спиртні напої чи наркотичні засоби, не веде аморального способу життя.

Наразі будь-який зв`язок дитини з матір`ю втрачений

Неможливість бачитись з матір`ю може викликати в дитини погіршення стану психічного здоров`я та вад у вихованні.

Беручи до уваги малолітній вік дитини, в якому необхідність материнської любові, ніжності та турботи є важливим аспектом її виховання та формування гармонійної особистості, збереження родинних стосунків між родичами Позивача, їх психоемоційної стабільності, та той факт, що вихованням дитини Відповідач-1 не займається і того, що дитині ніхто не може замінити матір, а також те, що Відповідач-1 самочинно, без згоди Позивачки змінив місце проживання дитини та у добровільному порядку не виконує рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю, - суд дій8шов висновку. що, за доцільне, вимога позову про відібрання дитину у батька та повернення дитини матері - є обгрунтованою і заонною, та таою, що узгоджується з вимогами чинного законодавства, інтересами дитини і обставинами справи. які підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами.

Крім того, відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. А, згідно ч.3ст.181 СК України, за рішенням суду, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина; ч.2 статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлений прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років у розмірі 2563 гривні.

Відповідач ОСОБА_1 є працездатною особою, не має інших дітей та непрацездатних батьків чи інших родичів, а тому, враховуючи, що малолітній син з буде проживати з матір`ю - Позивачкою ОСОБА_2 та перебувати на повному її забезпеченні, - вимога позову про стягнення з Відповідача ОСОБА_1 аліментів для утримання сина - на користь Позивачки - в розмірі 2563 гривні щомісячно з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, з щорічною індексацією - є закнонною, обгрнтованою та такою, що підлягає також задоволенню.

Крім того, на тверде переконання позивачки і її представника, як зазначено у позові, дитину утримує у супереч чинного законодавства і інтересів дитини і матері - також матір відповідача ОСОБА_1 - бабуся дитини - Відповідач-2 - ОСОБА_3 , і ці твердження ніким не спростовані. Наразі дитина проживає у відповідача ОСОБА_1 - який проживає за однією адресою з відповідачкою ОСОБА_3 , яка. на думку позивачки, не бажає добровільно віддати дитину матері, у зв`язку з цим, вимога позову щодо заборони відповідачу-2 не чинити перешкод у відібрані дитини у Відповідача-1 та у поверненні дитини матері за її попереднім місцем проживання - також підлягає задоволенню з вищенаведених підстав.

Відповідно до ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень зокрема у справах про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позову стосовно негайного виконання рішення суду в частині відібрання дитини у батька та передачу її матері - відповідає вимогам зазначеної правової норми та обставинам справи, а тому - також підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 162, 163, 170 СК України, ст.ст. 4, 175, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Задовольнити позов адвоката Дідорчук Ірини Ігорівни представника позивачки ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відібрання малолітньої дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, та про стягнення аліментів на утримання дитини,третя особа орган опіки та піклування в особі Городненської сільської ради Болградського району Одеської області.

Відібрати у відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таповернути цюдитину матері позивачці ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) за адресою проживання матері дитини: АДРЕСА_4 .

Зобов`язати відповідачку ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) не чинити будь-яких перешкод позивачці ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) у відібрані малолітнього сина позивачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ).

Допустити негайневиконання рішеннясуду вчастині відібраннямалолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у батька відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) та повернення цієї дитини матері позивачці ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ).

Стягнути аліменти з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ), для утримання їхнього спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій в розмірі 2563 (дві тисячі п`ятсот шістдесят три) гривні щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду з 13.02.2024р. і до досягнення дитиною повноліття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з щорічною індексацією.

Стягнути судові витрати з відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивачки ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , в розмірі сплаченого позивачкою судового збору 2466 (дві тисячі чотириста шістдесят шість) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Болградський районний суд Одеської області з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин. Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 26.07.2024 року.

Суддя А.В. Кравцова