Ухвала

від 02.08.2024 по справі 320/12740/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 320/12740/23

адміністративне провадження № К/990/27478/24

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року

у справі №320/12740/23 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховного Суду про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Верховного Суду України, Верховного Суду, у якому просила:

- стягнути з Верховного Суду України, Верховного Суду за виконану ОСОБА_1 роботу належну заробітну плату за період з 12 листопада 2020 року по 21 листопада 2022 року в сумі 857008,23 грн (сума до виплати після утримання податків та зборів становить 712 717,65 грн);

- стягнути з Верховного Суду України, Верховного Суду компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 200 859,91 грн (сума до виплати після утримання податків та зборів становить 163 678,09 грн).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Верховного Суду України, Верховного Суду на користь ОСОБА_1 не виплачену заробітну плату за період з 12 листопада 2020 року по 21 листопада 2022 року, в сумі 857008,23 грн з урахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів і висновків суду.

Стягнуто з Верховного Суду України, Верховного Суду на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 200 859,91 грн з урахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів і висновків суду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року касаційну скаргу повернуто скаржнику.

15 липня 2024 року позивач повторно звернувся до Верховного Суду.

За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі міститься посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження.

В обґрунтування скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.09.2018 року у справі № 813/6286/15, 17.06.2020 року у справі № 826/10249/18, 20.01.2020 року у зразковій справі № 560/2120/20, 24.09.2020 року у справі № 280/788/19, 16.01.2018 року у справі № 243/5366/16-ц, від 09.09.2020 року у справі № 212/5797/15-ц, 13.01.2020 року у справі № 803/203/17.

При цьому, вказує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права - статей 19, 125 Конституції України, статей 104, 105 ЦК України і процесуального права - статей 73- 75, 90 КАС України, неправильне тлумачення закону та застосування закону, який не підлягав застосуванню, а також незастосування законів, які мають застосовуватися, зокрема:

- статті 3, 6, 8, 21, 43, 55, 92, 124, 129-1, 151-2,152 Конституції України;

- статті 10, 80, 81, 93, 96 ЦК України;

- статті 36, 49, 94, 95, 98, 110, 115 КЗпП України;

- статті 19, 155, 156 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»;

- пункти 4-2, 5, 57, Закону України від 21.11.2023 № 3481-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України», який набрав чинності 27.12.2023; частина 2 розділу II Прикінцеві положення вказаного Закону, у якому зазначено, що його положення поширюються на правовідносини, що виникли у зв`язку з перейменуванням Верховного Суду України у Верховний Суд;

- статті 1, 2, 5, 6, 50, 57, 58 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу»;

- статті 2, 88, 91, 98 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України»;

- стаття 51-3 Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII «Про запобігання корупції»;

- статті 2, 8, 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

- пункти 7, 9, 13 Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.2011 № 59;

- статті 13, 17, 25 Закону України від 01.03.2020 № 199-ІХ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»;

- статті 2, 22, 51 Бюджетного кодексу України (у редакції від 14.10.2020 № 907-ІХ, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);

- статті 2, 22, 51 Бюджетного кодексу України (у редакції від 01.01.2021 № 1081-IX, 1082-ІХ, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);

- стаття 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»;

- статті 2, 22, 51 Бюджетного кодексу України (у редакції від 01.01.2022 № 1928-ІХ, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);

- стаття 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»;

- пункти 2, 3 статті 1 частини II, пункти 1, 5 статті 4 частини II, пункт 1 статті 8 частини II, статтю 18 частини II, статтю 25 частини II, пункт 2 статті 27 частини II Європейської соціальної хартії від 03.05.1996;

- статті 1, 4, 9, 13, 24, 25, 30, 33, 34 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці»;

- статті 4, 10, 17, 18, 19-1 -21, 23 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки»;

- статті 1-4, 6, 8 Закону України від 19.10.2020 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат»;

- статті 1, 5 Закону України від 03.07.1999 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення»;

- пункти 3-5, 7 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

- пункти 2.2.8., 2.3.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України 13.01.2004 № 5.

При цьому, із касаційної скарги неможливо встановити, які саме висновки щодо застосування норми не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.

Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

При цьому, проаналізувавши вказані позивачем постанови Верховного Суду встановлено, що правовідносини у справах є неподібними до обставин даної справи.

Так посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки; а витяги та цитати з постанов Верховного Суду, наведені хаотично та не мають взаємозв`язку з висновками суду в оскаржуваній постанові.

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не застосовані певні норми права та правові висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права без взаємозв`язку з предметом позову та обставинами справи, не є належним обґрунтуванням пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Враховуючи, що касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд не вирішує.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №320/12740/23 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховного Суду про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Е. Мацедонська