Окрема думка

від 31.07.2024 по справі 346/705/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2024 року в справі № 346/705/15-ц (провадження № 61-494св24)

за позовом Державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Служба в справах дітей Коломийської міської ради, про виселення з учнівського гуртожитку ліцею без надання іншого житла

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року в складі судді Беркещук Б. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року в складі колегії суддів Василишин Л. В.,Фединяка В. Д., Максюти І. О.

У лютому 2015 року Державний навчальний заклад «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» (далі - ДНЗ «Коломийський ПЛСП») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Служба в справах дітей Коломийської міської ради Івано-Франківської області, про виселення з учнівського гуртожитку ліцею без надання іншого житла.

Позивач вказував, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області

від 10 червня 2013 року частково задоволено позов ДНЗ «Коломийський ПЛСП» та визнано недійсним договір, укладений 01 вересня 2009 року з ОСОБА_1 про тимчасове вселення його сім`ї в учнівський гуртожиток на АДРЕСА_1 ; виселено відповідачів та їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з жилого приміщення блоку № НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку без надання іншого жилого приміщення. Вказане рішення набрало законної сили та пред`явлено до примусового виконання. Проте в зв`язку з народженням ІНФОРМАЦІЯ_4 у відповідачів четвертої дитини - доньки ОСОБА_6 , виконавчий лист повернуто позивачу.

Відповідачі разом із неповнолітніми дітьми після набрання рішенням законної сили незаконно проживають в учнівському гуртожитку, що є перешкодою для забезпечення учнів ліцею житлом, а народження доньки не може бути перешкодою для їх виселення, ДНЗ «Коломийський ПЛСП» просив виселити малолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з жилого приміщення блоку № НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку ліцею без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2016 року позов задоволено. Вирішено виселити малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з житлового приміщення блоку № НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку ДНЗ «Коломийський ПЛСП», розташованого на АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2016 року рішення Коломийського міськрайонного суду від 25 травня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року (провадження № 61-9630св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Коломийського міськрайонного суду та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

06 червня 2023 року рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області позов задоволено. Вирішено виселити малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з жилого приміщення блоку № НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку ДНЗ «Коломийський ПЛСП», розташованого на АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.

28 листопада 2023 року постановою Івано-Франківського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 06 червня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року частково задоволено позов ДНЗ «Коломийський ПЛСП». Визнано недійсним договір, укладений 01 вересня 2009 року з ОСОБА_1 про тимчасове вселення його сім`ї в учнівський гуртожиток на АДРЕСА_1 . Також вирішено виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з жилого приміщення блоку АДРЕСА_2 , без надання іншого жилого приміщення. З урахуванням наведеного рішення суду будь-які правові підстави для проживання в спірному гуртожитку сім`ї ОСОБА_1 відсутні. ІНФОРМАЦІЯ_4 в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_6 , яка разом із батьками проживає в учнівському гуртожитку, в зв`язку з чим унеможливлено виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року. Неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише в разі набуття такого права батьками або законними представниками. У разі втрати цього права батьками або законними представниками правові наслідки поширюються і на неповнолітніх дітей. Тобто за відсутності правових підстав для проживання в спірному гуртожитку в батьків ОСОБА_6 , такі відсутні і в дочки.

Крім того, у власності одного з батьків дітей є квартира, подружжя має недобудований придатний для проживання будинок та житловий будинок за місцем їх реєстрації. Тобто виселення не буде надмірним тягарем для сім`ї відповідачів та буде адекватним заходом, зважаючи на об`єктивну необхідність у використанні кімнат, в яких проживають відповідачі з дочкою ОСОБА_6 , безпосередньо ліцеєм для проживання учнів.

04 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 28 березня 2018 року в справі № 357/3258/16-ц (провадження № 61-575св17), про те, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду;

- від 15 жовтня 2020 року в справі № 502/1177/19 (провадження № 61-10736св20), про те, що тривале проживання особи в житлі разом з членами сім`ї, несення протягом всього часу проживання витрат на обслуговування житла, сплату комунальних послуг, відсутність іншого житла дають підстави для висновку, що особа має достатні та триваючі зв`язки з відповідним місцем проживання, а її виселення буде непропорційним втручанням у право на житло;

- від 11 жовтня 2023 року в справі № 631/794/19 (провадження № 61-6842св23), про обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи.

Заявник зазначає, що проживання його сім`ї в гуртожитку не перешкоджає заселенню учнів ліцею, адже частина жилої площі переобладнана в навчальні приміщення, а частина кімнат в гуртожитку надана для проживання курсантів льотного училища. Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року не стосується малолітної дочки ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Суди не врахували довідку Коломийського відділу державної виконавчої служби в Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про те, що виконавче провадження з виконання вказаного рішення суду знищене і виконанню не підлягає.

Указував, що суди не виконали вказівки постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі про те, що ухвалення судом рішення про виселення малолітньої особи без надання іншого житла в м. Коломиї призведе до грубого порушення прав дитини, передбачених статтями 3, 47 Конституції України, частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу (далі - СК) України та статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Він та члени його сім`ї вселилися до гуртожитку на підставі договору від 01 вересня 2009 року, добросовісно сплачують комунальні послуги, іншого житла не мають. Виселення без надання іншого житла є непропорційним втручанням у право на житло. Його звільнено з роботи в ДНЗ «Коломийський ПЛСП», де він пропрацював 16 років, у зв`язку із скороченням штату, тому виселення можливе лише з наданням іншого житла. ІНФОРМАЦІЯ_6 в нього народилася ще одна дочка - ОСОБА_7 , що апеляційний суд встановив, але не врахував при вирішенні справи.

31 липня 2024 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишено без змін.

Верховний Суд керувався тим, що рішенням суду, що набрало законної сили, батьків малолітньої ОСОБА_6 , ще до її народження, було виселено зі спірного житлового приміщення гуртожитку, тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виснував, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , підлягає виселенню з жилого приміщення блоку № НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку ДНЗ «Коломийський ПЛСП», розташованого на АДРЕСА_1 . Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що самостійне проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в указаному житлі, враховуючи її вік, не відповідатиме інтересам дитини, оскільки її батьків було виселено із цього житла відповідно до закону.

Верховний Суд вказав, що не впливають на висновки судів доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що його звільнено з роботи в ДНЗ «Коломийський ПЛСП», де він пропрацював 16 років, у зв`язку із скороченням штату, тому виселення можливе лише з наданням іншого житла, та що 16 червня 2023 року в нього народилася ще одна дочка - ОСОБА_7 , адже позивач не ставить питання про виселення ОСОБА_7 , тому правовий зв`язок цієї дитини із жилим приміщенням в гуртожитку не входить до предмета доказування в справі. ОСОБА_1 виселено з жилого приміщення блоку № 31 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року, тому при розгляді цієї справи неможливість його виселення із спірного житла не може бути предметом повторної оцінки, що фактично є спробою ревізії судового рішення в іншій справі.

З такими висновками щодо результату вирішення спору не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України висловлюю окрему думку.

Встановлені в справі обставини свідчать про невиконуваність оскаржуваних судових рішень, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року в справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року в справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року в справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року в справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року в справі № 6-32цс14).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення в справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutia v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25).

В справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golderv. the United Kingdom, заява № 4451/70, пункти 28-36) ЄСПЛ було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі ЄСПЛ визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення в справі «Беллє проти Франції» (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36).

У постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року в справі № 2114/2-3819/11 (провадження № 61-1070св19), від 08 листопада 2023 року в справі № 285/5070/20 (провадження № 61-13036св22) вказано, що особам, які беруть участь в справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні спору.

Захист майнового чи немайнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.

Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 86) та інших).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. В рішенні від 15 листопада 1996 року в справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, має на меті гарантувати можливість реалізації позовних вимог у випадку задоволення позову.

Оцінка цього аспекту забезпечить виконуваність судового рішення та реальний захист порушених прав.

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року (справа № 0909/5869/2012) позов ДНЗ «Коломийський ПЛСП» частково задоволено; визнано недійсним договір, укладений 01 вересня 2009 року з відповідачем ОСОБА_1 , про тимчасове вселення його сім`ї в учнівський гуртожиток на АДРЕСА_1 ; виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з жилого приміщення блоку АДРЕСА_2 , без надання іншого жилого приміщення.

Тобто при розгляді цієї справи неможливість виселення ОСОБА_1 із спірного житла не може бути предметом повторної оцінки, що фактично є спробою ревізії судового рішення в іншій справі.

Однак рішення суду від 10 червня 2013 року дотепер не виконане і суди під час розгляду цієї справи не встановили, чи підлягає примусовому виконанню рішення судів про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , оскільки з 15 грудня 2015 року виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання та більше він до виконавчої служби не направлявся, а виконавче провадження за цим виконавчим листом знищено.

Судами не досліджено, чи не буде в разі задоволення позову лише щодо малолітньої ОСОБА_6 про виселення порушено її права, зокрема, на батьківську опіку в разі неможливості примусового виконання щодо батьків рішення суду про виселення.

Відповідно до пункту 2 розділу І Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84 (далі - Положення про гуртожитки), гуртожиток - це спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Положення про гуртожитки вселення до гуртожитків проводиться власником гуртожитку або уповноваженою ним особою на підставі ордера, форма якого наведена в додатку до цього Положення, виданого відповідно до статті 129 ЖК України, з одночасним укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку.

Особи, які проживають у гуртожитку, мають право, зокрема, в разі проживання в приміщенні, що перебуває у їх відособленому користуванні, без згоди власника вселити своїх малолітніх чи неповнолітніх дітей, а за згодою власника вселити до такого приміщення свою дружину або чоловіка, дітей, які досягли вісімнадцяти років, а також батьків (пункт 3 розділу ІІІ Положення про гуртожитки).

Відповідно до пункту 3 Порядку забезпечення гуртожитками осіб, які здобувають освіту в закладах професійної (професійно-технічної) освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 331 (далі - Порядок № 331), під терміном гуртожиток закладу професійної (професійно-технічної) освіти слід розуміти спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання іногородніх учнів, слухачів на період навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти.

Працівники закладу професійної (професійно-технічної) освіти можуть бути поселені у гуртожиток на період роботи за умови наявності у гуртожитку вільних місць та відсутності у них іншого місця проживання у населеному пункті, в якому розташований гуртожиток, за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації закладу освіти (профспілковим представником) (у разі наявності) на строк не більше одного року з моменту укладення договору найму жилого приміщення у гуртожитку з можливістю продовження такого строку.

У гуртожиток на строк до одного року можуть бути поселені члени сім`ї учня, слухача (чоловік або дружина та неповнолітні діти), особи, які здобувають освіту в інших закладах освіти, працівники інших закладів освіти, установ та організацій, особи, які направлені у відрядження до закладу професійної (професійно-технічної) освіти, за наявності у ньому вільних місць за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації закладу освіти (профспілковим представником) (у разі наявності).

У разі коли строк проживання в гуртожитку таких осіб перевищує один місяць, заклад професійної (професійно-технічної) освіти повинен погодити їх проживання у гуртожитку з власником або уповноваженим ним органом (пункт 4 Порядку № 331).

Доводи заявника про те, що він та члени його сім`ї вселилися до гуртожитку на підставі договору від 01 вересня 2009 року, добросовісно сплачують комунальні послуги, що його звільнено з роботи в ДНЗ «Коломийський ПЛСП», де він пропрацював 16 років, у зв`язку із скороченням штату, тому виселення можливе лише з наданням іншого житла, судами не перевірені в контексті особливостей правового регулювання користування саме учнівським гуртожитком.

Рішення суду від 10 червня 2013 року не було виконано у зв`язку з народженням у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 четвертої дитини - ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася п`ята дочка - ОСОБА_7 , що знову ставить під сумнів виконуваність судових рішень уже в цій справі.

Зміна демографічної ситуації в родині Глинянюків зумовлює потребу позивача в постійному повторному зверненні до суду за захистом порушеного права та створює передумови нівелювання принципу обов`язковості (стаття 18 ЦПК України) рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року в справі № 0909/5869/2012, що набрало законної сили.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Суди залишили без оцінки дієвість права позивача на судовий захист, ефективність заявленого позову та його реальну здатність відновити порушені права позивача, не визначили відповідний спосіб захисту в контексті висновку про те, що право членів сім`ї наймача користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності такого права в особи, членами сім`ї якого вони є, а з припиненням відповідного права особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Уточнення предмета чи підстав позову, як і дослідження обставин, що входять до предмета доказування, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому ухвалені в справі судові рішення необхідно було скасувати з передачею справи на новий розгляд.

Суддя О. М. Ситнік