Постанова

від 31.07.2024 по справі 346/705/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 346/705/15-ц

провадження № 61-494св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року в складі судді Беркещук Б. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року в складі колегії суддів Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О.,

в справі за позовом Державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Служба в справах дітей Коломийської міської ради, про виселення з учнівського гуртожитку ліцею без надання іншого житла та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року Державний навчальний заклад «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» (далі - ДНЗ «Коломийський ПЛСП») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Служба в справах дітей Коломийської міської ради Івано-Франківської області, про виселення з учнівського гуртожитку ліцею без надання іншого житла.

Позивач вказував, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області

від 10 червня 2013 року частково задоволено позов ДНЗ «Коломийський ПЛСП» та визнано недійсним договір, укладений 01 вересня 2009 року з ОСОБА_1 про тимчасове вселення його сім`ї в учнівський гуртожиток на АДРЕСА_1 ; виселено відповідачів та їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з жилового приміщення блоку НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку без надання іншого жилого приміщення. Вказане рішення набрало законної сили та пред`явлено до примусового виконання. Проте в зв`язку з народженням ІНФОРМАЦІЯ_4 у відповідачів четвертої

дитини - доньки ОСОБА_6 , виконавчий лист повернуто позивачу.

Відповідачі разом із неповнолітніми дітьми після набрання рішенням законної сили незаконно проживають в учнівському гуртожитку, що є перешкодою для забезпечення учнів ліцею житлом, а народження доньки не може бути перешкодою для їх виселення, ДНЗ «Коломийський ПЛСП» просив виселити малолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з житлового приміщення блоку № НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку ліцею без надання іншого жилового приміщення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2016 року позов задоволено. Вирішено виселити малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з житлового приміщення блоку № НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку ДНЗ «Коломийський ПЛСП», розташованого на АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2016 року рішення Коломийського міськрайонного суду від 25 травня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року (провадження № 61-9630св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Коломийського міськрайонного суду від 25 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

06 червня 2023 року рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області позов задоволено. Вирішено виселити малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з житлового приміщення блоку № НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку ДНЗ «Коломийський ПЛСП», розташованого на АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

28 листопада 2023 року постановою Івано-Франківського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 06 червня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року частково задоволено позов ДНЗ «Коломийський ПЛСП». Визнано недійсним договір, укладений 01 вересня 2009 року з ОСОБА_1 про тимчасове вселення його сім`ї в учнівський гуртожиток на АДРЕСА_1 . Також вирішено виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з житлового приміщення блоку АДРЕСА_2 , без надання іншого жилого приміщення. З урахуванням наведеного рішення суду будь-які правові підстави для проживання в спірному гуртожитку сім`ї ОСОБА_1 відсутні. ІНФОРМАЦІЯ_4 в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_6 , яка разом із батьками проживає в учнівському гуртожитку, в зв`язку з чим унеможливлено виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року. Неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише в разі набуття такого права батьками або законними представниками. У разі втрати цього права батьками або законними представниками правові наслідки поширюються і на неповнолітніх дітей. Тобто за відсутності правових підстав для проживання в спірному гуртожитку в батьків ОСОБА_6 , такі відсутні і в дочки.

Крім того, у власності одного з батьків дітей є квартира, подружжя має недобудований придатний для проживання будинок та житловий будинок за місцем їх реєстрації. Тобто виселення не буде надмірним тягарем для сім`ї відповідачів та буде адекватним заходом, зважаючи на об`єктивну необхідність у використанні кімнат, в яких проживають відповідачі з дочкою ОСОБА_6 , безпосередньо ліцеєм для проживання учнів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 28 березня 2018 року в справі № 357/3258/16-ц (провадження № 61-575св17), про те, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду;

- від 15 жовтня 2020 року в справі № 502/1177/19 (провадження № 61-10736св20), про те, що тривале проживання особи в житлі разом з членами сім`ї, несення протягом всього часу проживання витрат на обслуговування житла, сплату комунальних послуг, відсутність іншого житла дають підстави для висновку, що особа має достатні та триваючі зв`язки з відповідним місцем проживання, а її виселення буде непропорційним втручанням у право на житло;

- від 11 жовтня 2023 року в справі № 631/794/19 (провадження № 61-6842св23), про обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи.

Проживання його сім`ї в гуртожитку не перешкоджає заселенню учнів ліцею, адже частина житлової площі переобладнана в навчальні приміщення, а частина кімнат в гуртожитку надана для проживання курсантів льотного училища. Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року не стосується малолітної дочки ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Суди не врахували довідку Коломийського відділу державної виконавчої служби в Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про те, що виконавче провадження з виконання вказаного рішення суду знищене і виконанню не підлягає.

Суди не виконали вказівки постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі про те, що ухвалення судом рішення про виселення малолітньої особи без надання іншого житла в м. Коломиї призведе до грубого порушення прав дитини, передбачених статтями 3, 47 Конституції України, частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу (далі - СК) України та статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Він та члени його сім`ї вселилися до гуртожитку на підставі договору від 01 вересня 2009 року, добросовісно сплачують комунальні послуги, іншого житла не мають. Виселення без надання іншого житла є непропорційним втручанням у право на житло.

Його звільнено з роботи в ДНЗ «Коломийський ПЛСП», де він пропрацював 16 років, у зв`язку із скороченням штату, тому виселення можливе лише з наданням іншого житла.

ІНФОРМАЦІЯ_6 в нього народилася ще одна дочка - ОСОБА_7 , що апеляційний суд встановив, але не врахував при вирішенні справи.

Позиція ДНЗ «Коломийський ПЛСП»

У відзиві на касаційну скаргу ДНЗ «Коломийський ПЛСП» зазначає, що цим спором заявник намагається переглянути рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року (справа № 0909/5869/2012). Учнівський гуртожиток має виконувати функцію забезпечення житлом саме учнів ліцею, більшість яких із малозабезпечених сімей. ОСОБА_1 із сім`єю має у власності інше житло.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Учнівський гуртожиток на АДРЕСА_1 перебуває на праві повного оперативного управління ДНЗ «Коломийський ПЛСП».

01 вересня 2009 року між ДНЗ «Коломийський ПЛСП» та ОСОБА_1 укладений договір на тимчасове заселення, відповідно до якого відповідачам з неповнолітніми дітьми надано житлове приміщення гуртожитку - блок № НОМЕР_1 в користування на АДРЕСА_1 та наказом директора навчального закладу від 20 серпня 2009 року № 90а ОСОБА_1 із сім`єю вселено на тимчасове проживання у вказане приміщення.

У пункті 1.3.9 договору зазначено, що наймач зобов`язувався звільнити займане житло разом з сім`єю за першою вимогою адміністрації.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року (справа № 0909/5869/2012) позов ДНЗ «Коломийський ПЛСП» частково задоволено; визнано недійсним договір, укладений 01 вересня 2009 року з відповідачем ОСОБА_1 , про тимчасове вселення його сім`ї в учнівський гуртожиток на АДРЕСА_1 ; виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з житлового приміщення блоку АДРЕСА_2 , без надання іншого жилого приміщення.

Рішення набрало законної сили з дня його проголошення.

Для примусового виконання рішення суду Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області 08 липня 2013 року видано виконавчі листи № 0909/5869/2012 про виселення відповідачів та їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з приміщення блоку № НОМЕР_1 учнівського гуртожитку ДНЗ «Коломийський ПЛСП», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення, передані на виконання до Відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції.

15 грудня 2014 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Микицеєм В. Д. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки наявна встановлена законом заборона щодо виконання рішення суду в частині виселення сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з трьома неповнолітніми дітьми в зв`язку з нововиявленими обставинами - народженням у них ІНФОРМАЦІЯ_4 четвертої дитини ОСОБА_6 . Відповідно до відповіді від 17 лютого 2023 року № 21.12-20 15460 у зв`язку з закінченням трирічного терміну зберігання виконавче провадження знищено. Повторно виконавчий лист на виконання не надходив.

Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради від 19 жовтня 2021 року НОМЕР_1, комісія вважала, що відсутні підстави для виселення дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням блоку № НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку на АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 17 червня 2014 року № 360 виділено ОСОБА_1 за клопотанням дирекції ліцею грошові кошти в сумі 40 000,00 грн для придбання житла.

Згідно з довідкою від 05 листопада 2020 року № 01-05/96 у ДНЗ «Коломийський ПЛСП» у 2020-2021 навчальному році навчалось 572 учні, станом на 01 вересня зареєстровано 298 заяв на проживання в гуртожитку ліцею, а поселено 135 учнів, при цьому гуртожиток розрахований на 98 місць. 163 учні, яких не вдалося поселити в гуртожиток, проживають в орендованих квартирах або з великими труднощами добираються до закладу.

За змістом наказу директора ДНЗ «Коломийський ПЛСП» від 01 вересня 2021 року № 53 «Про поселення учнів ліцею в гуртожиток» та доданого до нього списку до гуртожитку в 2021-2022 навчальному році поселено 121 студента.

Відповідно до листів ДНЗ «Коломийський ПЛСП» від 13 жовтня 2021 року № 01-05/93 та № 01-05/92 до гуртожитку поселено 11 учнів на платній основі, 21 учень проживає в орендованих квартирах.

Наказом директора ДНЗ «Коломийський ПЛСП» від 01 вересня 2023 року № 61 «Про відмову в поселенні в гуртожиток ліцею» у зв`язку з відсутністю місць для проживання учнів у гуртожитку ліцею 40 учням відмовлено в поселенні.

Згідно з листом ДНЗ «Коломийський ПЛСП» від 20 лютого 2023 року № 01-05/15 частина приміщень учнівського гуртожитку передана для потреб закладу освіти, переміщеного зі сходу України, і багатьом дітям, які навчаються, відмовлено в поселенні в гуртожиток.

ІНФОРМАЦІЯ_6 в подружжя народилася ще одна дочка - ОСОБА_7 .

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 25 вересня 1996 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.

Крім того, втручання в право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення в справі «Кривіцька і Кривіцький проти України»

від 02 грудня 2010 року).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Громадяни мають право на одержання в безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом (стаття 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України)).

Відповідно до статті 6 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки (частина перша статті 127 ЖК України).

Згідно з частиною другою статті 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Відповідно до положень статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

У пункті 2 розділу І Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84 (далі - Положення про гуртожитки), зазначено, що гуртожиток - це спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Положення про гуртожитки вселення до гуртожитків проводиться власником гуртожитку або уповноваженою ним особою на підставі ордера, форма якого наведена в додатку до цього Положення, виданого відповідно до статті 129 ЖК України, з одночасним укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку.

Особи, які проживають у гуртожитку, мають право, зокрема, в разі проживання в приміщенні, що перебуває у їх відособленому користуванні, без згоди власника вселити своїх малолітніх чи неповнолітніх дітей, а за згодою власника вселити до такого приміщення свою дружину або чоловіка, дітей, які досягли вісімнадцяти років, а також батьків (пункт 3 розділу ІІІ Положення про гуртожитки).

Відповідно до пункту 3 Порядку забезпечення гуртожитками осіб, які здобувають освіту в закладах професійної (професійно-технічної) освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 331 (далі - Порядок № 331), під терміном гуртожиток закладу професійної (професійно-технічної) освіти слід розуміти спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання іногородніх учнів, слухачів на період навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти.

Працівники закладу професійної (професійно-технічної) освіти можуть бути поселені у гуртожиток на період роботи за умови наявності у гуртожитку вільних місць та відсутності у них іншого місця проживання у населеному пункті, в якому розташований гуртожиток, за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації закладу освіти (профспілковим представником) (у разі наявності) на строк не більше одного року з моменту укладення договору найму жилого приміщення у гуртожитку з можливістю продовження такого строку.

У гуртожиток на строк до одного року можуть бути поселені члени сім`ї учня, слухача (чоловік або дружина та неповнолітні діти), особи, які здобувають освіту в інших закладах освіти, працівники інших закладів освіти, установ та організацій, особи, які направлені у відрядження до закладу професійної (професійно-технічної) освіти, за наявності у ньому вільних місць за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації закладу освіти (профспілковим представником) (у разі наявності).

У разі коли строк проживання в гуртожитку таких осіб перевищує один місяць, заклад професійної (професійно-технічної) освіти повинен погодити їх проживання у гуртожитку з власником або уповноваженим ним органом (пункт 4 Порядку № 331).

У частині четвертій статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року проголошено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III«Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно із статтею 18 Закону № 2402-III держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Встановивши, що рішенням суду, що набрало законної сили, батьків малолітньої ОСОБА_6 , ще до її народження, було виселено зі спірного жилового приміщення гуртожитку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виснував, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , підлягає виселенню з жилового приміщення блоку № НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку ДНЗ «Коломийський ПЛСП», розташованого на АДРЕСА_1 .

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що самостійне проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в указаному житлі, враховуючи її вік, не відповідатиме інтересам дитини, оскільки її батьків було виселено із цього житла відповідно до закону.

Необгрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суди не виконали вказівки постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року, якою попередні судові рішення в справі були скасовані з передачею справи на новий розгляд з тих підстав, що суди не встановили, чи дійсно проживання відповідачів у гуртожитку становить перешкоди для забезпечення учнів ліцею відповідним житлом.

У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 631/794/19 (провадження № 61-6842св23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено про обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи.

За нового розгляду справи суди встановили потребу учнів ліцею в забезпеченні житловою площею та що за кошти, виділені ОСОБА_1 на придбання житла, він придбав у м. Коломиї земельну ділянку, на якій розпочав будівництво житлового будинку на АДРЕСА_3 .

Згідно з актом про обстеження умов проживання від 17 жовтня 2023 року, складеним працівниками служби в справах дітей та органу опіки та піклування, оглянуто житловий будинок, який не зданий в експлуатацію і побудований на земельній ділянці, належній ОСОБА_1 , на АДРЕСА_3 . Житло розміщене на 1 і 2 поверсі 2 поверхового будинку, складається з 5 кімнат, кухні, 2 санвузлів та 2 коридорів. Опалення відсутнє, до будинку не під`єднано газ та воду, є електропостачання. Всередині будинку на 2 поверсі наявні 4 кімнати для кожної дитини. У кімнатах зроблено побілку, проведено електрику, але відсутні меблі.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності з 17 грудня 2021 року за відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано право власності (1/1) на квартиру на АДРЕСА_4 площею 45,8 кв. м.

Встановлені обставини свідчать про те, що виселення малолітньої ОСОБА_6 з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не порушить її право на житло, адже жиле приміщення гуртожитку не є її єдиним місцем проживання.

Фактичний висновок судів про те, що право членів сім`ї наймача користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності такого права в особи, членами сім`ї якого вони є, а з припиненням відповідного права особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї, є правильним.

Такі висновки застосовуються Верховним Судом у подібних правовідносинах щодо виселення із житла приватного житлового фонду, зокрема в постановах від 19 червня 2024 року в справі № 553/601/22 (провадження № 61-2129св24), від 12 червня 2024 року в справі № 449/1324/21 (провадження № 61-18320св23), від 23 травня 2024 року в справі № 303/8948/21 (провадження № 61-7920св22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Оскаржуваними судоми рішеннями не порушено права дитини, встановлені Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року і Законом № 2402-III, судами при ухваленні цих рішень першочергова увага була приділена якнайкращому забезпеченню інтересів дитини для проживання з батьками. Посилання касаційної скарги в цій частині на правильність висновків судів не впливають.

Оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання виселення на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, суди зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог, адже проживання відповідачів у гуртожитку становить перешкоди для забезпечення учнів ліцею відповідним житлом.

Доводи заявника про те, що він та члени його сім`ї вселилися до гуртожитку на підставі договору від 01 вересня 2009 року, добросовісно сплачують комунальні послуги, є безпідставними, адже правова підстава користування житловим приміщенням гуртожитку скасована преюдиційним судовим рішенням, що набрало законної сили. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України ці обставини доказуванню не підлягають.

Касаційна скарга мотивована також тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 357/3258/16-ц (провадження № 61-575св17), про те, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Спір у наведеній справі № 357/3258/16-цстосується виселення зі службового житла (наданої сім`ї військовослужбовця кімнати в гуртожитку) колишньої дружини військовослужбовця, яка після розірвання шлюбу продовжила проживати в цьому гуртожитку разом з малолітньою дитиною. Справа № 357/3258/16-ц не є подібною до обставин справи, що переглядається, тому посилання заявника на висновки в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 357/3258/16-ц (провадження № 61-575св17) безпідставні.

У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року в справі № 502/1177/19 (провадження № 61-10736св20), на яку посилається заявник, заначено, що тривале проживання особи в житлі разом з членами сім`ї, несення протягом всього часу проживання витрат на обслуговування житла, сплату комунальних послуг, відсутність іншого житла дають підстави для висновку, що особа має достатні та триваючі зв`язки з відповідним місцем проживання, а її виселення буде непропорційним втручанням у право на житло.

У справі № 502/1177/19 встановлено, що відповідач зайняв відповідне жиле приміщення за наявності правових підстав та не має іншого житла, тобто обставини порівнюваної справи є відмінними від справи, що переглядається. Посилання на висновки в постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року в справі № 502/1177/19 (провадження № 61-10736св20) нерелевантні.

Не впливають на висновки судів доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що його звільнено з роботи в ДНЗ «Коломийський ПЛСП», де він пропрацював 16 років, у зв`язку із скороченням штату, тому виселення можливе лише з наданням іншого житла, та що ІНФОРМАЦІЯ_6 в нього народилася ще одна дочка - ОСОБА_7 , з огляду на таке.

Позивач не ставить питання про виселення ОСОБА_7 , тому правовий зв`язок цієї дитини із жилим приміщенням в гуртожитку не входить до предмета доказування в справі.

ОСОБА_1 виселено з жилого приміщення блоку НОМЕР_1 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2013 року, тому при розгляді цієї справи неможливість його виселення із спірного житла не може бути предметом повторної оцінки, що фактично є спробою ревізії судового рішення в іншій справі.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

За наслідками касаційного розгляду справи Верховний Суд виснував про відсутність підстав для скасування рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, тому необхідно поновити їх дію.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін.

Поновити дію Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров