Постанова

від 25.06.2024 по справі 910/18419/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2024 р. Справа№ 910/18419/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Фелді О.В. (в залі суду);

від відповідача: Нестеришин Т.С. (в залі суду);

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024

у справі № 910/18419/23 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері-бурове обладнання (Україна)»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)»

про стягнення 832 405,56 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діскавері-бурове обладнання (Україна)» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» про стягнення 832 405,56 грн, з яких: 656 918,33 грн - вартість частини втраченого відповідачем вантажу при перевезенні згідно з укладеним з позивачем договором транспортного експедирування №Т-092734/230621 від 23.06.2021, 175 487,23 грн - пеня за порушення строків доставки вантажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18419/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері-бурове обладнання (Україна)» 656 918 грн 33 коп. вартості втраченого вантажу, 175 487 грн 23 коп. пені та 12 486 грн 08 коп. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що за умовами заявки (доповнення) № 1 від 25.11.2022 до договору транспортного експедирування його сторони погодили, що: товар, який повинен бути доставлений в Україну з США, займає 9 вантажних місць та важить 5 197 кг.; загальний строк поставки товару не буде перевищувати 49 днів. Натомість товар за вказаною заявки (доповнення) № 1 від 25.11.2022 до договору транспортного експедирування, був доставлений відповідачем лише 20.02.2023, тобто із запізненням на 37 днів, та з частковою втратою - замість 9 вантажних місць (загальною вагою 5 197 кг) доставлено було 8 вантажних місць (загальною вагою 4 993,60 кг). Факт часткової втрати товару визнається відповідачем та підтверджується Актом прийому-передачі товару, який Доказів того, що строки, визначені у заявці, є орієнтовними та не обов`язковими для дотримання, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд відхиляє відповідні заперечення відповідача у цій частині як необґрунтовані. За результатом розгляду даної справи судом встановлено наявність підстав для компенсації відповідачем вартості частини втраченого вантажу (товару) на загальну суму 17 964,00 доларів США, що становить 656 918,33 грн, у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору зі сторони відповідача та ненадання ним жодних доказів, які б свідчили про наявність вини будь-якої іншої особи за втрату цього вантажу. Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача вартості втраченого вантажу в сумі 656 918,33 грн підлягають задоволенню судом. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за порушення строків доставки вантажу, погоджених обома сторонами у заявці, суд встановив їх правильність, арифметичну вірність, відповідність умовам договору та вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим такі позовні вимоги також задовольняються судом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18419/23, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20 березня 2024 року у справі № 910/18419/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Діскавері-бурове обладнання (Україна)» у задоволенні його позовних вимог. Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Діскавері-бурове обладнання (Україна)».

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом першої інстанції не враховано та не здійснив належного дослідження сукупності наявних у матеріалах доказів, що стосуються предмета та підстав позову з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів, визначених ГПК України.

Скаржник вказує на те, оскільки перевезення вантажу за заявкою передбачало лише два види перевезень, то в заявці було передбачено вартість перевезення за два їх види: EXW Houston-Gdansk 4 100 USD, авто доставка Gdansk-Стрий 1 600 EUR, будь-яких автомобільних перевезень у США ні договором, ні заявкою не передбачалось, оскільки потреба у цьому була відсутня.

Скаржник зазначає про те, що з моменту отримання морським перевізником «Danmar Lines» (у тому числі його агентом) вантажу у вантажовідправника, відповідальність за вантаж лежить саме на такому перевізнику (і в межах відповідальності такого перевізника). При втраті вантажу морським перевізником таких перевізник зобов`язаний відшкодувати вартість вантажу в розмірі 2 спеціальних прав запозичень за кожен кілограм втраченого вантажу (за умови, що вартість вантажу не оголошувалася. Перевезення вантажу за заявкою здійснювалось без оголошення вартості, про що свідчать умови заявки).

Скаржник визнає втрату частини вантажу вагою 203,4 кг, яка сталась у США при доставленні вантажу морським перевізником від вантажовідправника до свого портового складу. Також скаржник зазначає про те, що відповідач не здійснював безпосереднє перевезення вантажу позивача, у взаємовідносинах із позивачем відповідач виступав експедитором, а безпосередньо перевезення вантажу за заявкою здійснювали перевізники - морське перевезення та автомобільне перевезення.

На думку скаржника, є помилковим твердження суду першої інстанції про те, що морському перевізнику було передано вантаж, який займав 8 вантажних місць, загальною вагою 4 993,60 кг, замість вантажних місць загальною вагою 5 197 кг.

Скаржник вказує на те, що позивач у заявах по суті справи фактично стверджував, що втрата вантажу відбулася при здійсненні автомобільного перевезення у США. відповідач аргументовано заперечував проти цього з міркувань та доказів, наведених вище. При цьому, якщо навіть припустити, що, як стверджує позивач, втрата вантажу відбулася при його автомобільному перевезенні в США, то, враховуючи те, що позивач і відповідач є резидентами України, а не США, то таке перевезення для них важалося би міжнародним, яке регулюється нормами відповідних міжнародних конвенцій, і в цьому разі відповідальність відповідача була обмежена сумою 2 265,95 доларів США.

Оскільки позивачем не була задекларована вартість вантажу по Заявці, відповідальність автомобільного перевізника, відповідно до п. 3 ст.23 Конвенції CMR була би обмежена лімітом у 1694,32 Спеціальних Прав Запозичення (203,4 кг*8,33 СПЗ). Станом на момент пред`явлення позивачем претензії відповідачу (15.02.2023) вартість 1 СПЗ у співвідношенні до долара США становила 1.337380 доларів США, що складало суму 2 265,95 доларів США.

На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував аргументів відповідача та доказів, наявних в матеріалах справи, зокрема, того, що заявка №1 до договору взагалі не містить узгоджених сторонами договору строків доставки - сторони лише в «Примітках, особливих вимогах» (остання графа Заявки) погодили певні етапи доставки: 5 - 7 днів - забір вантажу, 35 днів - порт - порт, 5 - 7 днів - авто. Судом етапу забору вантажу фактично «присвоєний» його вид - автомобільне перевезення, хоча в самій Заявці сторони не визначали цей етап як автомобільне перевезення. Крім того, судом у рішенні вказується, що «При цьому сторони у своїх поясненнях посилаються, зокрема, на здійснення автомобільного перевезення вантажу та його втрату при такому перевезенні. Водночас матеріали справи не містять відповідних доказів, тож такі твердження не приймаються судом до уваги.». Судом проігноровані посилання відповідача на умови п. 2.1.5 договору щодо того, що будь-які терміни (строки) доставки вантажів, погоджені сторонами, є орієнтовним транзитним часом доставки. Тому і зазначення в заявці строків певних етапів (а не строків доставки) абсолютно співвідноситься із положеннями п.2.1.5 договору. В протилежному випадку, за наявності узгодженого між сторонами строку доставки, він був би зазначений у заявці. Умова про орієнтовні транзитні строки доставки вантажу в поточних умовах запровадженого в Україні воєнного стану, мінливої логістичної системи міжнародних перевезень, яка також залежить від погодних умов, поточної пропускної спроможності транспортної інфраструктури, митних та карантинних процедур і обмежень, є істотною умовою будь-якого договору щодо міжнародного перевезення, в тому числі за участю відповідача і без такої умови відповідач не вступав би у договірні відносини із позивачем.

Скаржник вважає, що жодними матеріалами справи не підтверджується встановлення сторонами строку доставки вантажу за заявкою, матеріалами справи підтверджується встановлення сторонами орієнтовного транзитного часу доставки - саме тому сторони виділили із доставки лише певні етапи та встановили для них орієнтовні строки (що свідчить застосування конструкції 5-7 днів та зазначення про те, що такі строки є орієнтовними, тобто приблизними), а за відсутності встановлених сторонами строків доставки відповідач не може нести відповідальність за порушення таких невстановлених строків.

Скаржник вказує, що здійснене позивачем ототожнення строків доставки вантажу із етапами доставки не відповідає умовам договору та заявки. Тривалість етапів доставки згідно заявки встановлені лише для їх окремих частин (етапів) та не охоплюють усього процесу міжнародної політранспортної доставки (наприклад, не включені етапи навантажувально-розвантажувальних робіт, проходження митних та інших обов`язкових процедур).

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що морський перевізник не допускав втрату частини вантажу, твердження та доводи скаржника з даного приводу спростовуються наявними у справі письмовими доказами та не відповідають дійсності.

Весь вантаж, що був запакований у 9 місць, зі складу продавця забрав автоперевізник - ААА Cooper Transportation, що прямо підтверджується відомостями з квитанціїї № 55995139-7 від 06.12.2022 (додаток № 9 до позову). Вантаж був отриманий автоперевізником 06.12.2022 та доставлений портовому оператору наступного дня - 07.12.2022, в подальшому, згідно із портовою квитанцією від 07.12.2022, портовому оператору було доставлено лише 8 палет, загальною вагою 4 993,60 кг, і за даними морської накладної № ІАНА26811 від 02.01.2023, на яку посилається скаржник, морському перевізнику для перевезення було передано 8 палет загальною вагою (брутто) 4 993,600 кг, тобто, морський перевізник не допускав втрату частини вантажу у кількості 1 палети загальною вагою 203,4 кг.

Позивач вказує на те, що забір вантажу за заявкою № 1 від 25.11.2022 визначено як окремий (тобто самостійний) етап транспортування, який передує початку його морського перевезення, окрім того, умови поставки у сполученні «Houston-Gdansk» у заявці (доповненні) № 1 від 25.11.2022 до договору транспортного експедирування визначені сторонами згідно із базисом EXW, коли на покупця покладено обов`язки з транспортування товару прямо від складу/фабрики продавця до місця призначення, водночас, адреса місцезнаходження відправника/продавця вантажу є іншою та відмінною від адреси порту навантаження морського перевізника.

Доводи скаржника про те, що автоперевізник - ААА Cooper Transportation, є агентом морського перевізника, є голослівними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Оскільки на підставі належних та допустимих доказів скаржник не довів, що ліміти його відповідальності, як експедитора за договором транспортного експедирування, через втрату вантажу саме автоперевізником менші заявленої до стягнення позивачем вартості частини втраченого вантажу - 656 918,33 грн, то до спірних правовідносин сторін повинне застосовуватися саме загальне правило про відшкодування збитків у повному обсязі.

Позивач зазначає, що у даній справі експедитор самостійно та на власний розсуд залучив до виконання своїх обов`язків на території Сполучених Штатів Америки інших осіб - перевізників, натомість позивач не має жодних договірних (зобов`язальних) правовідносин із перевізниками, що здійснювали доставку вантажу за межами України, оскільки їх самостійно та на власний розсуд залучав експедитор, тому саме останній, в силу імперативних вимог ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про ТЕД», ч. 2 ст. 932 та ст. 618 ЦК України, повинен нести відповідальність перед позивачем за втрату частини вантажу перевізником, за дії якого експедитор несе відповідальність у тому ж порядку, як і за власні дії.

Позивач вказує на те, що відповідачем порушено умови договору транспортного експедирування в частині гранично допустимого строку доставки вантажу, а тому суд першої інстанції правомірно стягнув пеню на користь позивача, а доводи скаржника з даного приводу не спростовують законність вказаних висновків суду, крім того, укладений між сторонами даного спору договір у розумінні цивільного законодавства є зобов`язанням, тому наведені у заявці (доповненні) № 1 від 25.11.2022 терміни є строками його виконання. Загальний максимальний строк доставки вантажу не міг перевищувати 49 днів (7+35+7), і вантаж повинен був бути доставлений позивачу до 13.01.2023, натомість відповідач доставив позивачу вантаж лише 20.02.2023, тобто з порушенням строку доставки на 37 днів.

Позивач наголошує, що проект укладеного сторонами договору транспортного експедирування від 23.06.2021 був запропонований саме відповідачем, тому всі суперечності його умов повинні трактуватися проти скаржника.

Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу

Відповідач вказує на те, що твердження позивача, що втрата частини вантажу відбулася на території США автомобільним перевізником AAA Cooper Transportation, при здійсненні окремого етапу перевезення вантажу із США до України, є лише припущенням, оскільки будь-які належні та допустимі докази цього позивачем не надані. У перевезенні вантажу відсутні будь-які документи з автомобільного перевезення вантажу на території США, оскільки перевезення вантажу розпочалося у США морським перевізником «DANMAR LINES».

Також відповідач зазначає, що навіть якщо в США мало місце автомобільне перевезення вантажу, то в цьому випадку відповідальність відповідача обмежувалася б умовами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві (Конвенція CMR) - розмір відшкодування вартості втраченого вантажу був би обмежений розміром 8,33 спеціальних прав запозичення за 1 кг. втраченого вантажу, що складало б 1694,32 СПЗ (2 265,95 доларів США), тому і у випадку міжнародного морського перевезення, і у випадку міжнародного автомобільного перевезення, застосовуються умови та ліміти відповідальності. Така практика є загальносвітовою та застосовується в усій системі міжнародних перевезень.

Відповідач у відповіді на відзив вказав на те, що в договорі сторони визначили, що будь-які терміни (строки) доставки вантажів, погоджені сторонами, є орієнтовним транзитним часом доставки (п.2.1.5 договору). В заявці сторони визначили етапи доставки: забір вантажу - 5-7 днів; порт- 35 днів; авто - 5-7 днів. Будь-якого загального строку доставки сторони ні в договорі, ні в заявці не визначали. Ні позивачем, ну судом в рішенні не обґрунтовано та не пояснено чим зумовлено визначення загального строку доставки математичною дією «додавання» днів кожного етапу по заявці. Оскільки сторони в заявці обумовили строки кожного етапу, відповідальність за порушення строків може мати місце у разі порушення строків по окремому етапу (забір вантажу, порт-порт, авто).

Узагальнені доводи додаткових пояснень

Відповідач вказує на те, що календарні строки/терміни доставки визначені не були, а відповідальність експедитора за втрату вантажу визначалася лімітами відповідальності перевізника, який допустив втрату вантажу.

Втрата вантажу сталася на першому етапі - етапі морського перевезення перевізником «DANMAR LINES» після прийняття агентом морського перевізника (AAA Cooper Transportation) вантажу у вантажовідправника.

Розмір відповідальності відповідача становить 406,8 спеціальних прав запозичень, що складає 544,05 доларів США або 19 996,88 грн станом на дату пред`явлення позивачем претензії.

Відповідач зазначає, що імперативні строки доставки вантажу не були встановлені домовленістю сторін; доставка вантажу здійснювалася у розумний строк, який відповідачем забезпечений; оскільки сторонами не були визначені строки доставки вантажу, відповідачем не було прострочено виконання такого зобов`язання, то підстави для покладення на відповідача відповідальності за порушення строків доставки є безпідставним та протиправним.

Явка учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні 25.06.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18419/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.06.2024 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20 березня 2024 року у справі №910/18419/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Діскавері-бурове обладнання (Україна)» у задоволенні його позовних вимог.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи № 910/18419/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18419/23. Призначено справу № 910/14475/23 до розгляду у судовому засіданні 04.06.2024.

До Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява, в якій позивач просить продовжити встановлений судом у справі № 910/18419/23 строк на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу у даній справі до 14.05.2024, у зв`язку із тим, що представництво інтересів позивача у суді першої інстанції здійснював адвокат Фелді О.В., який подавав Клопотання про відкриття доступу до даної справи в Електронному кабінеті. Проте в Електронний кабінет зазначеного представника позивача ухвала Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/18419/23 не надходила, а про існування ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/18419/23 представник позивача - адвокат Фелді О.В. дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень 06.05.2024, при цьому, станом на дату направлення заяви представнику позивача невідомо чи отримувало ТОВ «Діскавері - бурове обладнання (Україна)» копію ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 року про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/18419/23 в Електронному кабінеті.

Зазначене також відображено і у поданому до Північного апеляційного господарського суду відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідачем до Північного апеляційного господарського суду подано заперечення на заяву позивача, у якому відповідач вказав на те, що на його переконання, зазначені представником позивача доводи щодо неможливості подання Позивачем відзиву на апеляційну скаргу в межах п`ятнадцятиденного строку, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024, є як такими, що не свідчать про неможливість подання позивачем відзиву на апеляційну скаргу, так і не підтверджені будь-якими доказами, оскільки та обставина, що ухвала Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 не направлялася представникові позивача чи позивач не повідомив свого представника про надходження вказаної ухвали не є обставиною, яка свідчить про порушення судом апеляційної інстанції будь-яких вимог процесуального закону або такою, що була би об`єктивною перешкодою для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії з подання відзиву на апеляційну скаргу.

Зазначені заперечення також викладені у відповіді на відзив на апеляційну скаргу.

Як вбачається із довідок про доставку електронного документа, ухвала Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 910/18419/23 отримана позивачем 22.04.2024 о 18:11, а представником позивача 07.05.2024 о 23:45.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи викладене, воєнний стан та обмеження спричинені цим станом з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, у судовому засіданні оголошено перерву до 25.06.2024.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 23.06.2021 між позивачем (клієнт) та відповідачем (експедитор) укладено договір транспортного експедирування №Т-092734/230621 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого він регулює взаємовідносини сторін при наданні транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів, митного оформлення, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.

Пунктами 1.2, 1.3, 1.4 договору передбачено, що у відповідності до цієї угоди та узгоджених сторонами заявок до нього, які є його невід`ємними частинами, клієнт доручає експедитору, а експедитор за дорученням від імені та за рахунок клієнта забезпечує надання (в інтересах останнього) послуг транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) його вантажів, що перевозяться комбінованим способом, включаючи авіа, морський, залізничний і автомобільний транспорт на будь-якій території, а також надання інших послуг клієнту за погодженням сторін. клієнт, в свою чергу, зобов`язується оплатити послуги експедитора, у розмірі погодженому сторонами у відповідній заявці та компенсувати додаткові витрати в порядку та на умовах, передбачених даним договором. Щодо кожної партії вантажу, запланованої до перевезення, сторони підписують заявку. У заявці сторони фіксують основні умови перевезення. У разі виявлення відмінності реальних параметрів і характеристик вантажу від раніше погоджених сторонами, заявка на перевезення підлягає автоматичному коригуванню з врахуванням реальних параметрів вантажу та погоджених сторонами у першочерговій заявці тарифів.

Відповідно до п.п. 2.1.1 - 2.1.3 договору відповідач зобов`язався за плату і за рахунок клієнта забезпечувати якісне і коректне ТЕО, організацію перевезення вантажів клієнта різними видами транспорту на території України та за її межами, а також надавати інші послуги клієнту за погодженням сторін; представляти та захищати інтереси клієнта, діяти як його представник від свого імені та і або від імені та за дорученням клієнта, за рахунок останнього в аеропортах, морських і річкових портах, на залізницях, та інших підприємства, установах, організаціях, . а також державних органах та органах місцевого самоврядування з питань, транспортно-експедиторської діяльності, митного оформлення вантажів згідно цього договору та від повідних заявок до нього; обирати оптимальний з точки зору якості, надійності та економічної доцільності маршрут і спосіб перевезення вантажів та здійснювати контроль за перевезенням.

У пункті 2.1.4. договору відповідач зобов`язався інформувати клієнта, на його запит, про всі обставини, які мають важливе значення для виконання експедитором свої зобов`язань за даним договором та відповідною заявкою.

Відповідно до пунктів 2.1.5., 2.1.6. договору експедитор зобов`язаний вживати усіх залежних від нього розумних заходів для доставки вантажу у відповідності з даними термінами (строками). Будь-які терміни (строки) доставки вантажів, погоджені сторонами письмово, є орієнтовним транзитним часом доставки; забезпечити своєчасну подачу транспортного засобу під завантаження, у термін (строк) погоджений у відповідній заявці. У разі настання дорожньо-транспортної пригоди або поломки транспортного засобу, експедитор забезпечує оперативну його заміну з метою недопущення затримки/ доставки вантажу з повідомленням клієнта; При цьому експедитору надається додатково 1 доба для подачі транспортного засобу клієнту.

Пунктом 2.2.3. договору передбачено право експедитора самостійно вибирати субпідрядників, засоби транспорту і маршрут, вступати у договірні відносини, а також здійснювати розрахунки як від свого імені, так і від імені клієнта, для виконання своїх зобов`язань за цим договором.

За умовами пунктів 3.1.1., 3.1.2. договору позивач зобов`язався своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його особливості та властивості, умови його обробки, перевалки, зберігання і перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов`язків за договором. клієнт зобов`язаний своєчасно надати письмові чіткі, достатні, здійснимі доручення та інструкції і гарантувати, що зазначені особливості вантажів і опис є повними та правильними, а також те, що ці дані, так само як і будь-які інші дані, надані клієнтом або від його імені, відповідають дійсності; погодити з експедитором заявку на надання транспортно-експедиційних послуг з точним зазначенням всіх умов перевезення. Заявка повинна містити такі дані: маршрут перевезення; опис вантажу (найменування, код УКТЗЕД, загальна вага нетто, загальна вага брутто; вид і спосіб упаковки; кількість вантажних місць, розміри і вага кожного вантажного місця; найменування вантажовідправника, вантажоодержувача та їх адреси; прізвище, ім`я, по батькові відповідального за відвантаження/приймання вантажу представника вантажовідправника; вантажоодержувача і засоби зв`язку з ним; місце, дату і час завантаження/доставки вантажу, інструкції з оформлення товаросупровідної документації, особливі умови перевезення кожної партії вантажу. Перелік наданої Інформації, який повинен міститися в заявці, не є вичерпним і може бути доповнений або скорочений клієнтом і експедитором на їх розсуд.

Згідно з п. 3.1.3. договору заявка може бути надана експедитору з використанням факсимільного та електронного зв`язку, при цьому вона має силу оригіналу. При цьому клієнт зобов`язаний протягом 5 (п`яти) днів надати експедитору оригінал даної заявки. У разі не передання клієнтом підписаного оригіналу заявки експедитору, останній має право не приступати до виконання своїх обов`язків або припинити виконання власних зобов`язань до моменту втримання оригіналу відповідної заявки.

Клієнт повинен передати експедитору всі необхідні оригінали супровідних документів на вантаж, документи для належного здійснення митного, екологічного, санітарно-епідеміологічного та інших видів державного контролю та нагляду, документи для забезпечення безпечних умов перевезення вантажу, оригінали довіреностей, необхідних для представлення інтересів клієнта при виконанні цього договору тощо. Документи, що не мають всіх необхідних даних, реквізитів і додатків вважаються ненаданими. Експедитор має право відкласти виконання своїх обов`язків за договором до надання документів та інформації в повному обсязі (п. 3.1.4 договору).

У пункті 3.1.5 договору сторони погодили обов`язок позивача надавати вантаж до перевезення у належній упаковці, що забезпечує збереження вантажу під час перевезення, і гарантувати, що вантажі правильно упаковані та марковані, що відповідає стандартам для транспортування авто/авіа морським/залізничним транспортом. Клієнт або його відправник здійснює завантаження та кріплення вантажу на відповідному транспортному засобі відповідно до рекомендацій експедитора чи зазначеного їм перевізника. Клієнт зобов`язується відшкодувати експедитору збитки, будь-яку заподіяну шкоду або витрати, понесені експедитором, якщо такі збитки, шкода або витрати були наслідком неналежного пакування, маркування, завантаження, кріплення вантажу або були викликані властивостями вантажу.

Відповідно до п. 5.2. договору відповідальність експедитора наступає в разі його прямої вини в порушенні умов договору, що може виявлятися в невиконанні або неналежному виконанні ним своїх обов`язків за договором, нездійсненні необхідних заходів, що стало причиною матеріального збитку клієнта. В цьому випадку експедитор зобов`язаний компенсувати клієнтові прямі збитки, які виникли в результаті порушення експедитором своїх обов`язків по організації перевезення вантажів.

Пунктом 5.3. договору сторони встановили, що відповідальність за вантаж під час його морського, авіа, авто або залізничного перевезення несе відповідно морський, авіа, авто або залізничний перевізник, згідно правил, умов та лімітів відшкодування збитків їдкого перевізника, викладених у його коносаменті чи інших його правилах / умовах. Відповідальність експедитора, за наявності його вини, визначається в межах положень коносаментів, правил/умов перевізника, на підставі яких перевозиться вантаж. Відповідальність експедитора обмежується положеннями діючих міжнародних конвенцій, які регулюють та стосуються відповідного виду перевезення.

Експедитор не несе відповідальності за кількість та/або якість вантажу та/або його упаковку, якщо вантаж доставленого в місце доставки вантажу при наявності непошкоджених пломб, якими був опломбований контейнер або транспортний засіб на місці завантаження/митного оформлення вантажу. Сторони в заявках до договору можуть погоджувати умови щодо страхування вантажу або додаткові умови відповідальності. (п.п. 5.4., 5.5. договору).

У пункті 5.6. договору сторони домовились, що експедитор, за наявності його вини у простроченні строків доставки вантажу, зобов`язаний сплатити на користь клієнта пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Сума пені не може перевищувати розмірів провізних платежів, отриманих експедитором щодо цих вантажів.

Пунктами 5.7.1-5.7.9 договору встановлено, що експедитор не несе відповідальності:

- за затримку доставки вантажу при виконанні договору, якщо така затримка пов`язана з обмеженою пропускною здатністю портів, аеропортів, залізниць, об`єктів інфраструктури та / або інших структурних підрозділів;

- за дії/бездіяльність державних контролюючих органів (прикордонних, митних, ветеринарних, фітосанітарних, екологічних, карантинних тощо) в тому випадку, якщо Експедитором були витребувані, а клієнтом були надані всі необхідні і достатні документи для здійснення цими органами своїх функцій;

- за помилки, упущення або неналежне виконання клієнтом вказівок експедитора по конкретному перевезенню або зобов`язань за даним договором;

- за обробку вантажу, завантажувальні/розвантажувальні, стивідорні та інші роботи або послуги, виконані самим клієнтом або особою, що діє від його імені та в його інтересах;

- за відсутність або невідповідність стандартам тари та/або упаковки, якщо цей обов`язок не покладений на експедитора відповідною заявкою;

- за цінності або небезпечні вантажі, якщо експедитор не повідомлений про них на момент укладення договору та відповідної заявки;

- за підвищену уразливість вантажу і його схильність до погіршення, а саме: гниття, випаровування, підвищеної чутливості до холоду, тепла, вологи тощо, якщо клієнт не узгодив такі обставини з експедитором у відповідній заявці;

- за обставини, яких експедитор не міг уникнути і наслідків, яких не міг передбачати (форс-мажорні обставини);

- за непрямі втрати, такі як упущена вигода, втрата ринку збуту тощо.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача 832 405,56 грн, з яких: 656 918,33 грн - вартість частини втраченого відповідачем вантажу при перевезенні згідно з укладеним з позивачем договором транспортного експедирування №Т-092734/230621 від 23.06.2021, 175 487,23 грн - пеня за порушення строків доставки вантажу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення визначає Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

У статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що:

- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

- експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного. Положення цього Закону поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником (стаття 2 цього Закону).

Відповідно до ст. 4 означеного Закону транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб`єкти господарювання.

Статтею 14 цього ж Закону встановлено, що експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

За приписами статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до наведених положень чинного законодавства для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди, необхідною є наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірні дії або бездіяльність особи; завдання шкоди та її розмір; безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою; вина завдавача шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У той же час саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2022 між позивачем, як покупцем (Покупець) та Kelbro Inc dba Process Solutions International, як продавцем, укладено Договір № 2609-2022 за умовами п. 1.1. якого продавець зобов`язується виготовити і передати у власність позивачу обладнання та комплектуючі в кількості, вказаній в Додатках до цього Договору (Специфікаціях), що становлять його невід`ємну частину.

Відповідно до Комерційного інвойсу № 36237 від 01.11.2022 продавець - Kelbro Inc dba Process Solutions International відвантажив покупцю відповідну партію товару товар на загальну суму 94 680,00 доларів США.

Позивач оплатив відвантажений за вказаним Комерційним інвойсом товар платіжною інструкцією в іноземній валюті від 07.10.2022 на суму 61 038,00 доларів США та платіжною інструкцією в іноземній валюті від 12.12.2022 на суму 33 642,00 долари США, на загальну суму 94 680,00 доларів США.

25.11.2022 між позивачем та відповідачем узгоджено заявку (доповнення) № 1 до договору транспортного експедирування, за умовами якої експедитор повинен був доставити ТОВ «Діскавері - бурове обладнання (Україна)», відвантажений за Комерційним інвойсом № 6237 від 01.11.2022 товар.

На виконання зазначеної заявки (доповнення) № 1 від 25.11.2022 відповідач забезпечив доставку (експедирування) придбаного позивачем товару у Kelbro Inc dba Process Solutions International.

Доставка товару здійснювалася відповідачем з міста Х`юстон (штат Техас, Сполучені Штати) до міста Стрий (Львівська область, Україна).

Так, з умовами заявки (доповнення) № 1 від 25.11.2022 до договору транспортного експедирування його сторони погодили, що: товар, який повинен бути доставлений в Україну з США, займає 9 вантажних місць та важить 5 197 кг; загальний строк поставки товару не буде перевищувати 49 днів.

Натомість товар за вказаною заявки (доповнення) № 1 від 25.11.2022 до договору транспортного експедирування, був доставлений відповідачем лише 20.02.2023, тобто із запізненням на 37 днів, та з частковою втратою - замість 9 вантажних місць (загальною вагою 5 197 кг) доставлено було 8 вантажних місць (загальною вагою 4 993,60 кг).

Факт часткової втрати товару визнається відповідачем та підтверджується Актом прийому - передачі товару, який 20.02.2023 підписаний уповноваженими представниками як обох сторін.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями щодо компенсації вартості товару, сплати пені за порушення строків доставки товару та інших витрат, проте відповідачем такі претензії залишені без задоволення, що і зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Вимогу про компенсацію вартості частини втраченого вантажу (товару) на загальну суму 17 964,00 доларів США позивач висунув відповідачу у претензії від 15.02.2023 за вих. № 96. Станом на 15.02.2023 офіційний курс долара США по відношенню до гривні було встановлено в такому розмірі: 1 долар США = 36,5686 грн. Вимогу про сплату пені за порушення строків доставки вантажу на загальну суму 4 798,85 доларів США позивач висунув відповідачу у претензії № 3 від 25.05.2023. Станом на 25.05.2023 офіційний курс долара США по відношенню до гривні було встановлено у такому розмірі: 1 долар США = 36,5686 грн.

Відтак позивач просить стягнути з відповідача 656 918,33 грн вартості частини втраченого вантажу (товару) та 175 487,23 грн пені за порушення строків доставки вантажу.

Так, відповідно до заявки (доповненні) № 1 від 25.11.2022 до договору транспортного експедирування сторони погодили наступні строки доставки вантажу:

- 5 - 7 днів - забір вантажу (автомобільне перевезення вантажу).

- 35 днів - порт - порт (морське перевезення вантажу).

- 5 - 7 днів - авто (автомобільне перевезення вантажу).

Доказів того, що ці строки є орієнтовними та не обов`язковими для дотримання, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду про відхилення відповідних заперечень відповідача у цій частині як такі, що є не обґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, у зв`язку із чим, доводи позивача про порушення відповідачем строків доставки вантажу на 37 днів підтверджуються матеріалами справи.

Слід зазначити, що зазначені строки доставки вантажу викладені у графі заявки: «Примітки, особливі вимоги», тобто дотримання зазначених строків, згідно із заявкою є саме, в тому числі - вимогою, погодженою сторонами.

Також із матеріалів справи вбачається втрата вантажу - замість 9 вантажних місць (загальною вагою 5 197 кг) доставлено було 8 вантажних місць (загальною вагою 4 993,60 кг), що відповідачем визнається.

Водночас, відповідач посилається на те, що вантаж було втрачено морським перевізником, тож відповідальність експедитора обмежена умовами відповідного коносамента, однак, зазначене спростовується тим, що як вбачається із матеріалів справи, весь вантаж, що був запакований у 9 палет, зі складу продавця забрав автоперевізник - ААА Cooper Transportation, що прямо підтверджується відомостями з квитанції № 55995139-7 від 06.12.2022 (додаток № 9 до позову) та доставлений портовому оператору наступного дня - 07.12.2022, однак, згідно із портовою квитанцією від 07.12.2022, портовому оператору було доставлено лише 8 палет, загальною вагою 4 993,60 кг, і за даними морської накладної № ІАНА26811 від 02.01.2023, морському перевізнику для перевезення було передано 8 палет загальною вагою (брутто) 4 993,600 кг.

Відповідачем не надано доказів того, що морським перевізником здійснювалось автоперевезення з адреси місцезнаходження відправника/продавця вантажу до адреси порту навантаження морського перевізника, як не надано доказів, які б свідчили про наявність вини будь-якої іншої особи за втрату цього вантажу, у зв`язку із чим, позовна вимога про стягнення з відповідача вартості втраченого вантажу в сумі 656 918,33 грн підлягає задоволенню.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 5.6. договору сторони домовились, що експедитор, за наявності його вини у простроченні строків доставки вантажу, зобов`язаний сплатити на користь клієнта пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Сума пені не може перевищувати розмірів провізних платежів, отриманих експедитором щодо цих вантажів.

Здійснивши перерахунок розрахунку пені за порушення строків доставки вантажу, погоджених обома сторонами у заявці, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про його правильність, арифметичну вірність, відповідність умовам договору та вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим такі позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 175 487,23 грн за порушення строків доставки вантажу.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що відповідачем не спростовано того, що умови поставки у сполученні «Houston-Gdansk» у заявці (доповненні) № 1 від 25.11.2022 до договору транспортного експедирування визначені сторонами згідно із базисом EXW, коли саме на покупця покладено обов`язки з транспортування товару прямо від складу/фабрики продавця до місця призначення, те, що весь вантаж, що був запакований у 9 місць, зі складу продавця забрав автоперевізник - ААА Cooper Transportation, що прямо підтверджується відомостями з квитанції № 55995139-7 від 06.12.2022 (додаток № 9 до позову) та доставлений портовому оператору наступного дня - 07.12.2022, однак, згідно із портовою квитанцією від 07.12.2022, портовому оператору було доставлено лише 8 палет, загальною вагою 4 993,60 кг, і за даними морської накладної № ІАНА26811 від 02.01.2023, на яку посилається скаржник, морському перевізнику для перевезення було передано 8 палет загальною вагою (брутто) 4 993,600 кг, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для компенсації відповідачем вартості частини втраченого вантажу (товару) на загальну суму 17 964,00 доларів США, що становить 656 918,33 грн, у зв`язку із неналежним виконанням умов договору зі сторони відповідача, відсутність доказів того, що строки, зазначені у заявці, є орієнтовними та не обов`язковими для дотримання, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 656 918,33 грн вартості частини втраченого вантажу (товару) та 175 487,23 грн пені за порушення строків доставки вантажу, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18419/23, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Доводи скаржника про те, що автоперевізник - компанія AAA Cooper Transportation є агентом морського перевізника (DANMAR LINES) не доведені належними доказами.

Враховуючи відсутність доказів того, що саме морський перевізник допустив втрату частини вантажу, того, що по місту Х`юстон положення Конвенції CMR не поширюються, скаржником не доведено наявність договірних умов для його обмеженої майнової відповідальності перед позивачем за втрату частини вантажу.

Крім того, як вже зазначалось, забір вантажу за заявкою № 1 від 25.11.2022 визначено як окремий (тобто самостійний) етап транспортування, який передує початку його морського перевезення, тому доводи скаржника про те, що будь-яких автомобільних перевезень у США ні договором, ні заявкою не передбачалося - оскільки потреба у цьому була відсутня, не відповідають дійсності та спростовуються умовам заявки (доповнення) № 1 від 25.11.2022 до договору транспортного експедирування, оскільки у вказаному документі передбачено окремий (тобто самостійний) етап перевезення - Забір вантажу, який виконано автоперевізником - компанією AAA Cooper Transportation.

Також, слід зазначити, що безпосередньо у заявці (доповненні) № 1 від 25.11.2022 до договору транспортного експедирування зазначено, що умови поставки вантажу визначені сторонами згідно з базисом EXW (Ex Works - Франко завод), коли на покупця покладено обов`язки з транспортування товару прямо від складу/фабрики продавця до місця призначення.

Скаржником не надано жодних доказів на підтвердження того, що автоперевізник - компанія AAA Cooper Transportation є агентом морського перевізника (DANMAR LINES).

Також скаржником, при виконанні зобов`язань за договором не повідомлено позивача про відмінність між кількістю вантажу, зазначеного у заявці та кількістю вантажу, переданого морському перевізнику.

Міжнародне автомобільне перевезення вважається таким лише за умови, коли місце прийняття вантажу та місце його доставки знаходяться у різних країнах, водночас, у даній же справі автоперевізник - AAA Cooper Transportation здійснював перевезення вантажу в межах одного міста США - Х`юстон, від складу виробника до портового терміналу, тому відповідальність відповідача не може бути обмежена лімітами відповідальності автоперевізника, які містяться у Конвенції CMR.

Окремі етапи доставки вантажу є складовими єдиного процесу - загального строку його доставки, тому загальний максимальний строк доставки вантажу не міг перевищувати 49 днів (7 + 35 + 7), і вантаж повинен був бути доставлений позивачу до 13.01.2023, водночас, відповідачем доставлено позивачу вантаж лише 20.02.2023, тобто з порушенням строку доставки на 37 днів, при цьому відповідачем не доведено, що затримка з доставки вантажу на 37 днів пов`язана з обмеженою пропускною здатністю портів, аеропортів, залізниць, об`єктів інфраструктури та/або інших структурних підрозділів, що є саме його процесуальним обов`язком.

Враховуючи викладене, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18419/23.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції»).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18419/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18419/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18419/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18419/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/18419/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова підписана 01.08.2024, у зв`язку із перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич