Постанова

від 23.07.2024 по справі 910/7198/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7198/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Амірханяна Р. К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління регіональної статистики

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 (суддя Балац С. В.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 (головуючий суддя Майданевич А. Г., судді Коротун О. М., Сулім В. В.)

у справі № 910/7198/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київеско"

до Головного управління регіональної статистики,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України,

про зобов`язання включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу,

(у судовому засіданні взяли участь представники: відповідача - Височан Л. П., третьої особи - Харчук Р. І., вільний слухач Сумський Ю. А.)

СУТЬ СПОРУ

1. Позивач звернувся до суду з позовом про включення до проміжного ліквідаційного балансу відповідача, який перебуває в процесі припинення, вимог зі сплати ціни енергосервісного договору, строк дії якого ще не закінчився.

2. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність у відповідача у зв`язку із його ліквідацією обов`язку з виплати позивачу несплаченої частини ціни енергосервісного договору та задовольнили позовні вимоги.

3. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постало питання чи є у замовника енергосервісу обов`язок перед виконавцем з виплати несплаченої частини ціни енергосервісного договору у зв`язку із його ліквідацією без правонаступника.

4. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої відповідачем, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Київеско" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Головного управління регіональної статистики (далі - відповідач, скаржник), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України (далі - третя особа), про зобов`язання включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.

6. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, який перебуває у стані припинення, всупереч приписам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не включено кредиторські вимоги позивача в розмірі 3 487 759,23 грн до проміжного ліквідаційного балансу, які останнім були заявлені своєчасно.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі № 910/7198/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, позовні вимоги задоволено частково; зобов`язано відповідача в особі ліквідаційної комісії (комісії з припинення) включити кредиторські вимоги позивача в сумі 3 438 261,43 грн до проміжного ліквідаційного балансу.

8. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач як виконавець енергосервісу має право на отримання несплаченої частини ціни енергосервісного договору у зв`язку з ліквідацією відповідача (без можливості правонаступництва), а останній в особі ліквідаційної комісії має включити кредиторські вимоги позивача до проміжного ліквідаційного балансу.

Касаційна скарга

9. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. Скаржник в якості підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції (постанови Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 912/1433/16, від 19.06.2018 у справі № 915/966/17; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викликана тим, що вони не є тотожними, оскільки скаржник не має боргових зобов`язань перед позивачем), та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а також недостатнє встановлення обставин та доказів у справі.

11. На переконання скаржника, звернення позивача до суду викликано не виникненням чи наявністю боргу, а забезпеченням можливості отримати частину ціни договору за послуги, які позивач ще не надав скаржнику і зобов`язаний їх надавати до квітня 2026 року, тому висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог порушують права скаржника.

12. Крім того, скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги норми статті 205 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 609 ЦК України про припинення господарського зобов`язання у разі неможливості його виконання у зв`язку із виникненням обставин, за які жодна з його сторін не відповідає. Скаржник наголошує, що господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб`єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов`язанням.

Позиція інших учасників справи

13. Позивач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

14. Позивач зауважує, що відповідач в порушення норм частини другої статті 287 ГПК України не вказав у касаційній скарзі безпосередньо які саме норми матеріального права були порушені судом апеляційної інстанції.

15. Також, за доводами позивача, відповідач не вказав у скарзі і постанов Верховного Суду, у яких суд виклав висновки щодо застосування норм права, які були застосовані судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 910/7198/23, від висновку щодо застосування норм права яких необхідно відступити. Крім того, відповідач не навів у скарзі змісту висновків Верховного суду щодо застосування норм права, які були застосовані судом апеляційної інстанції, або хоча б посилань на такі висновки Верховного суду.

16. Позивач наголошує, що посилання у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій використано аналогію з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 912/1433/16 або від 19.06.2018 у справі № 915/966/17, є лише припущенням відповідача, оскільки у постанові апеляційної інстанції відсутні будь-які посилання на висновки Верховного Суду, зроблені ним за результатами розгляду вказаних вище справ. Більше того, зі змісту постанов Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 912/1433/16 та від 19.06.2018 у справі № 915/966/17 вбачається, що Верховний Суд не викладав жодних висновків щодо застосування норм права у вказаних вище постановах.

17. Також позивач звертає увагу Суду, що правовідносини у справі, що переглядається і у справах № 912/1433/16 і № 915/966/17 не є подібними.

18. На думку позивача, доводи відповідача у касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, що не може бути підставою для касаційного перегляду.

19. Щодо суті позовних вимог, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові правильно зазначив, що відповідач, уклавши з позивачем енергосервісний договір, взяв на себе довгострокове зобов`язання за енергосервісним договором, зміст якого полягає у виплаті позивачеві (виконавцеві енергосервісу) ціни енергосервісного договору у повному обсязі, зокрема у випадку ліквідації замовника енергосервісу виконавець енергосервісу має право на отримання несплаченої частини ціни енергосервісного договору.

20. Посилання відповідача на те, що судами не взято до уваги статтю 205 ГК України і статтю 609 ЦК України, на думку позивача, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач як юридична особа не ліквідований, енергосервісний договір є чинним і не припинений. Прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про ліквідацію юридичної особи відповідача не є підставо для припинення зобов`язань відповідача за укладеним енергосервісним договором.

21. Третя особа, у строк, встановлений Судом, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому скаргу просить задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

22. 11.04.2019 між відповідачем (замовником) та позивачем (виконавцем) укладено енергосервісний договір № 23.

23. Відповідно до пункту 1 зазначеного договору предметом є здійснення позивачем енергосервісу будівлі відповідача за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6 (ДК 021:2015:99999999-9 - "Не відображене в інших розділах"), оплата якого здійснюється за рахунок досягнутого в результаті здійснення енергосервісу скорочення відповідачем споживання теплової енергії порівняно із споживанням (витратами) за відсутності енергосервісу. Енергосервісом є комплекс технічних та організаційних енергозберігаючих (енергоефективних) та інших заходів енергосервісу, перелік, строки та умови впровадження яких наведено у додатку 1. Енергосервісний договір розроблено відповідно до вимог Примірного енергосервісного договору, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 845.

24. Пунктом 7.7 договору визначено, що оплата за договором здійснюється відповідачем протягом п`яти робочих днів з дати підписання акту про виконання зобов`язань відповідно до пункту 8.6 договору за рахунок коштів державного бюджету за КПКВК 1207010, КЕКВ 2276, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, за умови надходження коштів з державного бюджету на зазначені цілі.

25. Відповідач з 28.12.2022 перебуває у процесі припинення, про що свідчать дані Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

26. Відповідно до оприлюдненого повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи відповідача, встановлено строк заявлення кредиторами вимог до 28.02.2023.

27. 22.02.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою № 57, у якій посилаючись на наявність заборгованості відповідача, просив останнього розглянути та визнати кредиторські вимоги на суму 385 663,60 грн та письмово повідомити про результати розгляду вимог.

28. Відповідач 30.03.2023 листом № 12.1-07/67-23 повідомив позивача, що відповідно до затвердженого кошторису відповідача на 2023 рік та календарного плану до договору (додаток 7 до договору) на 2023 рік взято бюджетних зобов`язань у сумі 526 400 грн, які відповідач гарантує оплатити за умови отримання послуг з енергосервісу, належного їх документального оформлення та фінансування з державного бюджету. Також відповідач зазначив, що наразі за отримані послуги з енергосервісу згідно з актами про виконання зобов`язань позивачу сплачено 999 453,71 грн, у тому числі протягом січня-березня 2023 у сумі 281 493,14 грн. Залишок зобов`язань відповідача станом на 31.03.2023 перед позивачем за договором складає 3 572 170,46 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

29. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

31. Судові рішення у цій справі оскаржуються відповідачем з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.

32. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

33. Скаржник у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 912/1433/16, від 19.06.2018 у справі № 915/966/17.

34. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

35. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

36. Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

37. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

38. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

39. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

40. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

41. Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, він може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц і № 818/1688/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 і № 727/2878/19, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.09.2020 у справі № 260/91/19, від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18; від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21).

42. Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

43. Проте скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду у вказаних ним постановах, а саме не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в таких постановах. Заразом скаржником не зазначено норму права (абзац, пункт, частина статті), яку застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні та щодо застосування якої міститься висновок у наведених ним у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, від якого він хоче відступити. Крім того, сам скаржник у касаційній скарзі зазначає, що правовідносини у зазначених ним справах не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається (так, спори у справах № 912/1433/16 і № 915/966/17 виникли з кредитних правовідносин). До того ж, доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

44. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

45. Щодо доводів касаційної скарги відповідача із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

46. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

47. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

48. Верховний Суд враховує, що у касаційній скарзі в обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не зауважили факт невиконання позивачем умов енергосервісного договору в частині ненадання скаржнику акта про виконання зобов`язань, який є підставою для оплати послуг, а прийняли до уваги лише норми Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб`єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації" (а саме частину дванадцяту статті 5 цього Закону), що стосуються обов`язків замовника послуг.

49. Крім того, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги норми статті 205 ГК України та статті 609 ЦК України про припинення господарського зобов`язання у разі неможливості його виконання у зв`язку із виникненням обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, зокрема, скаржник наголошує, що господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб`єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов`язанням.

50. Відтак, колегія суддів враховує, що з огляду на відсутність висновку щодо застосування зазначених скаржником норм у контексті спірних правовідносин, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як необхідної умови для надання висновку.

51. Розглядаючи спір, господарський суд, перш за все, має встановити правову природу договору, надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

52. Спір між сторонами виник у зв`язку із несплатою відповідачем на користь позивача ціни енергосервісного договору у зв`язку із його ліквідацією.

53. Суди попередніх інстанцій встановили, що 11.04.2019 позивач і відповідач уклали енергосервісний договір № 23, пунктом 2 якого сторони встановили його ціну у розмірі 4 571 624,17, у тому числі ПДВ 761 937,36 грн.

54. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб`єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації" однією з істотних умов енергосервісного договору є ціна енергосервісного договору.

55. Згідно із частиною третьою статті 5 зазначеного Закону енергосервісний договір укладається за ціною, що дорівнює сумі скорочення витрат замовника енергосервісу на оплату паливно-енергетичних ресурсів, житлово-комунальних послуг порівняно з витратами, що були б здійснені за відсутності енергосервісу, яка має бути забезпечена виконавцем енергосервісу за весь строк дії енергосервісного договору, з урахуванням фіксованого відсотка суми скорочення витрат замовника енергосервісу на оплату відповідних паливно-енергетичних ресурсів та / або житлово-комунальних послуг, що підлягає до сплати виконавцю енергосервісу.

56. У разі якщо енергосервісним договором передбачено скорочення рівня споживання паливно-енергетичних ресурсів, житлово-комунальних послуг, енергосервісний договір укладається за ціною, що дорівнює добутку обсягу скорочення споживання замовником енергосервісу відповідних паливно-енергетичних ресурсів та / або житлово-комунальних послуг, який має бути забезпечений виконавцем енергосервісу за весь строк дії енергосервісного договору, і відповідних цін (тарифів), що діяли на дату оголошення про проведення конкурентної процедури закупівлі енергосервісу, з урахуванням фіксованого відсотка суми скорочення витрат замовника енергосервісу на оплату відповідних паливно-енергетичних ресурсів та / або житлово-комунальних послуг, що підлягає до сплати виконавцю енергосервісу.

57. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, станом на момент вирішення спору по суті сума кредиторських вимог, заявлених позивачем у цьому спорі, становить 3 438 261,43 грн (з урахуванням сплачених відповідачем 49 497,80 грн з ПДВ після відкриття провадження у справі).

58. Крім того, суди встановили, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.12.2022 до реєстру внесено запис № 1000701780013046020 про припинення відповідача в результаті його ліквідації. Станом на дату розгляду справи відповідач перебуває у процесі припинення.

59. Відповідно до частини першої статті 107 ЦК України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом.

60. Згідно з пунктом 21-1 статті 2 Бюджетного кодексу України довгострокове зобов`язання за енергосервісом - зобов`язання за енергосервісним договором розпорядника бюджетних коштів, в оперативному управлінні або господарському віданні якого знаходиться об`єкт, щодо якого здійснюється закупівля енергосервісу, відповідно до якого необхідно здійснити платежі протягом майбутніх та / або поточного бюджетних періодів у межах суми скорочення видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв (порівняно з видатками, які були б здійснені за відсутності енергосервісу).

61. Частиною дванадцятою статті 5 Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб`єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації" передбачено, що у разі ліквідації замовника енергосервісу відповідний розпорядник бюджетних коштів, що прийняв рішення про ліквідацію замовника енергосервісу, повинен забезпечити виплату виконавцю енергосервісу несплаченої частини ціни енергосервісного договору.

62. Відтак, враховуючи зазначені положення законодавства, суди попередніх інстанцій виснували, що включення кредиторських вимог позивача про стягнення ціни енергосервісного договору до проміжного ліквідаційного балансу відповідача забезпечує гарантування отримання виконавцем енергосервісу, який належним чином виконує свої зобов`язання за енергосервісним договором, всієї ціни енергосервісного договору, у тому числі у разі ліквідації замовника енергосервісу, як це передбачено частиною дванадцятою статті 5 зазначеного вище Закону.

63. Таких висновків суди дійшли й тому, що держава (якщо об`єкт енергосервісу знаходиться у державній власності) або відповідна територіальна громада (якщо об`єкт енергосервісу знаходиться у комунальній власності) набуває права власності без додаткової плати на все майно, утворене (встановлене) за енергосервісним договором. Адже пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб`єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації" передбачено, що істотною умовою енергосервісного договору є, зокрема, порядок переходу до замовника права власності на майно, що було утворено (встановлено) йому за енергосервісним договором. Також пунктом 12.7 укладеного між сторонами енергосервісного договору передбачено, що право власності на обладнання (матеріали) переходить до держави (в особі відповідача) на підставі, зокрема, дострокового припинення цього договору.

64. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій (необхідність застосування до спірних правовідносин зазначених вище норм права) та вважає їх обґрунтованими, прийнятими на підставі встановлених фактичних обставин справи належних та з урахуванням чинних положень законодавства, а тому відхиляє посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 205 ГК України та статті 609 ЦК України при прийнятті оскаржуваних рішень (також, зокрема, у зв`язку з тим, що ці норми передбачають припинення зобов`язань ліквідацією юридичної особи, проте судами встановлено, що станом на час розгляду справи відповідач не ліквідований, а перебуває у процесі припинення шляхом ліквідації).

65. Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували, зокрема, приписи частини дванадцятої статті 5 Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб`єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації", статті 205 ГК України та статті 609 ЦК України при задоволенні позовних вимог позивача про включення його кредиторських вимог з оплати ціни енергосервісного договору до проміжного ліквідаційного балансу відповідача.

66. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

67. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

68. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

69. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

70. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник (декларативно) посилається на неповне дослідження судами зібраних у справі доказів (без належного обґрунтування цієї підстави).

71. У розумінні пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.

72. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

73. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

74. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

75. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови необґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

76. Таким чином, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (щодо недослідження зібраних у справі доказів), також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови.

77. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та / чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

78. Верховний Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

79. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

80. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

81. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

82. Колегія суддів, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010, зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

84. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

85. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

86. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління регіональної статистики залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 910/7198/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил