Ухвала

від 23.07.2024 по справі 917/713/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/713/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Амірханяна Р. К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М."

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 (головуючий суддя Стойка О. В., судді Медуниця О. Є., Попков Д. О.)

у справі № 917/713/19

за позовом першого заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Решетилівської міської ради

до 1) Миргородської районної державної адміністрації і 2) Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М."

про визнання недійсними розпорядження, договору оренди землі і повернення земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Колодяжна А. В., представник відповідача-2 - Стасовський М. В.)

ВСТАНОВИВ:

1. Перший заступник прокурора Полтавської області (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Остап`ївської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (далі - позивач, Остап`ївська сільради) з позовом до Великобагачанської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1, Великобагачанська РДА) та Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М." (далі - відповідач-2, СФГ "С.Г.М.") з позовом про:

1) визнання недійсним розпорядження голови Великобагачанської РДА від 28.12.2018 № 440 "Про передачу в оренду земельних ділянок СФГ "С.Г.М.";

2) визнання недійсним договору оренди землі від 28.12.2018, укладеного між Великобагачанською РДА та СФГ "С.Г.М.", щодо земельної ділянки к.н. 5320283600:00:004:1610 площею 39 га, яка розташована в адміністративних межах Остап`ївської сільради;

3) зобов`язання СФГ "С.Г.М." передати земельну ділянку к.н. 5320283600:00:004:1610 площею 39 га вартістю 1 181 055,33 грн Остап`ївській сільраді.

2. Прокурор звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка площею 39 га з кадастровим номером 5320283600:00:004:1610 входила до складу земель колективної власності відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю КСП "Промінь Леніна" серії ПЛ, виданого 19.12.1995, як сінокоси та пасовища, та не підлягала паюванню, що підтверджується протоколом № 2 зборів співвласників, які мають право на земельну частку (пай) на ділянці приватизації колишнього КСП "Промінь Леніна" в адміністративних межах Остап`ївської сільради від 25.12.2002, яким затверджено "Проєкт організації земельних ділянок в розмірі права на земельну частку (пай) громадян ділянці приватизації колишнього КСП "Промінь Леніна" в адміністративних межах Остап`ївської сільської ради".

3. За наведених обставин, розпоряджаючись спірною земельною ділянкою як такою, що безпідставно внесена до категорії нерозподілених (невитребуваних) паїв, Великобагачанська РДА діяла поза межами передбачених статтею Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" повноважень.

4. Справа розглядалася неодноразово. Так, рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.03.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2021, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 21.12.2021 скасував постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 та рішення Господарського суду Полтавської області від 23.03.2021, справу передав на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

6. Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду цієї справи суду необхідно встановити, яким чином та яке саме право позивача порушується оспорюваними розпорядженням та договором оренди, з урахуванням того, що на момент винесення та укладення спірна земельна ділянка, згідно з установленими обставинами цієї справи, належала до земель колективної форми власності.

7. Під час нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.02.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

8. Місцевий господарський суд погодився з доводами прокурора, що на момент передачі в оренду відповідачу-2 спірної земельної ділянки вона не відносилася до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), проте дійшов висновку, що до 01.01.2019 ця ділянка належала до колективної власності та лише з 08.04.2019 відповідно до пункту 21 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України), зазначена земельна ділянка перейшла у комунальну власність позивача, а станом на момент прийняття спірного розпорядження відповідача-1 від 28.12.2018 № 440 та укладення договору оренди землі від тієї ж дати ця ділянка позивачеві не належала, факт припинення права колективної власності КСП "Промінь Леніна" на спірну земельну ділянку матеріалами справи не підтверджений.

9. Звідси, дійшовши висновку, що станом на момент прийняття спірного розпорядження та укладеного договору оренди землі позивач не був розпорядником спірної земельної ділянки, суд відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю доказів порушення прав позивача станом на 28.12.2018.

10. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 рішення Господарського суду Полтавської області від 21.02.2024 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

11. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Великобагачанська РДА при прийнятті оскаржуваного розпорядження від 28.12.2018 № 440 вийшла за межі наданих повноважень у галузі земельних відносин, оскільки здійснила розпорядження землями комунальної власності, відповідні повноваження щодо такого розпорядження належали і належать саме позивачеві як на момент вчинення відповідачами оспорюваних дій, так і на поточний момент. Звідси підлягає визнанню недійсним і договір від 28.12.2018 на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та земельна ділянка підлягає поверненню власнику.

12. Водночас, ураховуючи те, що оспорюване розпорядження від 28.12.2018 №440 вже виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення 28.12.2018 договору оренди, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову в частині визнання незаконним розпорядження Великобагачанської РДА від 28.12.2018 №440 через неефективність обраного позивачем способу захисту прав територіальної громади.

13. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, СФГ "С.Г.М." подало касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати в повному обсязі, рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

13.1. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

13.2. В обґрунтування касаційної скарги відповідач-2 посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права. СФГ "С.Г.М." наголошує на тому, що спірна земельна ділянка на момент передачі її у користування відповідачу-2 належала до категорії земель, які нерозподілені між землекористувачами та за формою власності до земель колективної форми, натомість матеріали справи не містять доказів порушення прав позивача на момент такої передачі.

13.3. Заявник касаційної скарги вважає, що суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права, які викладено в постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, від 11.08.2021 у справі № 523/7609/17, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20, від 27.04.2021 у справі № 917/670/20, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20.

14. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача-2 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 у цій справі з огляду на таке.

15. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

16. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

17. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

18. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

19. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

20. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

21. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

22. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

23. Так, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову про задоволення позову, виходив з того, що Розпорядження Великобагачанської РДА від 28.12.2018 № 440 прийнято з перевищенням повноважень, оскільки в порушення положень статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та статті 122 ЗК України Великобагачанська РДА розпорядилася земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які не були віднесені до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок.

24. Оскільки спірний договір оренди землі укладено на підставі розпорядження, яке винесено з порушенням вимог чинного законодавства, то договір є таким, що суперечить положенням статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та статті 122 ЗК України і підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

25. В контексті вказівок касаційної інстанції стосовно вирішення питання щодо наявності порушеного права позивача на момент прийняття оспорюваного розпорядження та укладання договору оренди землі суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлені обставини вказують на те, що спірна земельна ділянка не увійшла до складу земель державної та приватної власності, в свою чергу, розташована вона на території відповідної територіальної громади.

26. Таким чином, за висновками суду місцева територіальна громада набула право власності на спірну земельну ділянку у зв`язку із припиненням існування попереднього власника (КСП "Промінь Леніна").

27. Решетилівська міська рада Полтавської області як правонаступник Остап`ївської сільради з 01.01.20019 є власником спірних земель, а відтак має право на звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсними розпоряджень Великобагачанською РДА, договорів оренди землі, які прийнято та укладено із перевищенням наданих законом повноважень та які порушують інтереси держави.

28. Натомість, у справі № 910/5958/20, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві були вимоги про визнання недійсним контракту від 02.11.2011 № 1219, укладеного між Акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" і Компанією-нерезидентом "Ей/О Рігас Кугу Буветава". Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невідповідність контракту від 02.11.2011 № 1219 вимогам законодавства України, а саме приписам статті 228 ЦК України. Судами першої та апеляційної інстанцій у позові відмовлено. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що позивач, який не є стороною оспорюваного контракту, не довів наявності у нього іншого порушеного права (інтересу), аніж виникнення за контрактом обов`язку з відшкодування АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету. Відтак, Верховний Суд зазначив, що у задоволенні позову належало відмовити виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.

29. У справі № 910/7164/19, на постанову Верховного Суду від 28.05.2020 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов товариства до банку про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору на комплексне банківське обслуговування суб`єктів господарювання.

30. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що банком небезпідставно та без порушення встановлено позивачу високий ризик, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про необґрунтованість та неправомірність односторонньої відмови відповідача від договору, а отже, й підстави для задоволення позову відсутні.

31. У справі № 910/6393/20, на постанову Верховного Суду від 13.05.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

32. У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку про непідтвердження скаржником підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а щодо іншої зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України щодо незаконної, на думку скаржника, відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів Верховний Суд зазначив, що оскільки судами встановлено обставини, які свідчать про відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача, та у судів були відсутні підстави надавати оцінку доводам позивача щодо правової природи спірного договору, зокрема, перевіряти, чи є вказаний договір договором факторингу, то відмова у задоволенні клопотання про витребування додаткової угоди до договору про відступлення права вимоги не вплинула на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

33. У справі № 523/7609/17, на постанову Верховного Суду від 11.08.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження. Позовна заява мотивована тим, що фізична особа (іпотекодержатель) під час укладення іпотечного договору не мала необхідного обсягу правомочностей власника спірного майна.

34. Верховний Суд у цій справі ухвалив нове рішення про відмову в позові з підстав того, що недобросовісності іпотекодержателя у цій справі не встановлено, оскільки на момент укладення договору іпотеки фізична особа була власником переданого в іпотеку нежитлового приміщення, договір купівлі-продажу про придбання нею спірного об`єкту нерухомості був правомірний, її право власності було зареєстроване в державному реєстрі речових прав.

35. У справі № 910/12787/17, на постанову об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсними окремих пунктів кредитних договорів, укладених упродовж 2005 - 2015 років між відповідачами у справі.

36. Касаційна інстанція погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на відсутність порушення прав і законних інтересів позивача спірними договорами в оспорюваній частині, оскілки у справі йдеться про оскарження дійсності окремих пунктів кредитних договорів, які було укладено до фактичного утворення позивача, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про порушення такими кредитними договорами прав позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків. Крім того, на час внесення до статутного капіталу позивача майна, що є предметом іпотеки за іпотечними договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за спірними кредитними договорами, такі кредитні договори вже містили умови стосовно сплати позичальниками винагороди за користування кредитом, вони були погоджені їх сторонами та виконувалися, а право власності на зазначене майно (предмет іпотеки) вже було обмежено у встановлений чинним законодавством спосіб (перебувало в іпотеці), про що позивач був обізнаний, останній таким чином взяв на себе, у тому числі, ризик настання відповідних наслідків у виді невиконання боржниками (позичальниками) своїх кредитних зобов`язань.

37. Аналіз змісту наведених вище постанов переконливо свідчить про те, що правовідносини у справі № 917/713/19 та у справах № 910/5958/20, № 910/7164/19, № 523/7609/17, № 910/12787/17, на постанови Верховного Суду в яких посилається відповідач-2 у касаційній скарзі, не є подібним за підставами та предметами позову, встановленими фактичними обставинами справ та матеріально-правовим регулюванням.

38. При цьому посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справах № 910/5958/20, № 910/7164/19, № 523/7609/17, № 910/12787/17 не свідчить про помилковість застосування судами ст.ст. 203, 215 ЦК України у розглядуваній справі, оскільки висновки в наведених справах щодо застосування вказаних статей зроблені з огляду на конкретні фактичні обставини справи, які є відмінними від тих, що склалися у справі № 917/713/19. У даному випадку встановлення судами різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у порівнюваних справах.

39. В адміністративній справі №1340/4630/18 предметом розгляду були вимоги про визнання протиправним та нечинним рішення Львівської обласної ради від 18.09.2018 за № 745 "Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області". Верховний Суд у постанові від 15.08.2019, на яку в касаційній скарзі посилається відповідач-2, погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог, вказавши, що останній, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог громадської організації, дійшов правильного висновку про відмову в позові в цій частині, оскільки судам не надано доказів порушення прав позивача спірним рішенням, а також не встановлено, які конкретно права позивача порушені.

40. У справі № 910/15262/18, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про визнання недійсним договору та відшкодування збитків. В обґрунтування позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору управління майном (активами) від 06.09.2018, що укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, позивач посилався на те, що відповідачем-1 в порушення вимог статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" не було проведено конкурс для відбору суб`єктів оціночної діяльності, які б мали право здійснити оцінку активів переданих в управління за оспорюваним договором. В обґрунтування позовної вимоги про стягнення збитків, які завдані позивачу внаслідок укладення оспорюваного договору, позивач посилався на те, що після укладення оспорюваного договору він позбавлений можливості користуватись орендованим майном, яке передано в управління відповідачу-2, проте, зобов`язаний сплачувати за договором суборенди від 29.12.2017 №СУ/НА-02 орендну плату, а тому збитки позивача дорівнюють розміру сплаченої ним орендної плати. Судами першої та апеляційної інстанцій у позові відмовлено. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що позивачем, який не є стороною оспорюваного правочину, не було доведено порушення його прав, щодо захисту яких було пред`явлено позов у цій справі. Відтак, Верховний Суд зазначив, що відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

41. У справі № 910/6091/19, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про визнання недійсним додаткового договору про внесення змін до договору управління майном (активами). Позов обґрунтовано тим, що на думку позивача, відповідний додатковий договір підлягає визнанню нікчемним, оскільки суперечить статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" та є недійсним у силу вимог закону. Судами першої та апеляційної інстанцій у позові відмовлено. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що позивачем, який не є стороною оспорюваного правочину, не було доведено порушення його прав, щодо захисту яких було пред`явлено позов у цій справі. Відтак, Верховний Суд зазначив, що відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

42. У справі № 917/670/19, на постанову Верховного Суду від 27.04.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про надання послуг від 06.07.2019 № 11, в якому позивач наголошував на порушенні його прав як замовника за укладеним іншим договором від 27.06.2019 № 27/06-04 з одним із відповідачів.

43. Верховний Суд у наведеній справі погодився із висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на відсутність порушення прав і законних інтересів позивача спірним договором, зокрема, з урахуванням того, що залучення субпідрядника не впливає на права, обов`язки та відповідальність виконавця, що передбачені договором, укладеним з позивачем, тому залучення субпідрядника шляхом укладення договору від 06.07.2019 № 11 не є порушенням прав позивача у розумінні положень договору від 27.06.2019 № 27/06-04.

44. Зміст наведених вище постанов у справах № 1340/4630/18, № 910/15262/18, № 910/6091/19, № 917/670/19 свідчить про відмінність предмета спору, фактичних обставин, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права в цих справах і справі, яка розглядається, що свідчить про очевидну неподібність правовідносин. Звідси, посилання відповідача-2 на вказані постанови не свідчить про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду в частині надання оцінки наявності / відсутності порушених прав та законних інтересів позивача, оскільки вони (висновки) стосуються установлених судами фактичних обставин у кожній конкретній справі, що формують зміст спірних правовідносин, які в даному випадку, як уже зазначено, не є подібними.

45. Декларативним також визнається посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20 правовідносини у якій стосувалися оскарження рішення Антимонопольного комітету України стосовно вчинення товариством антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін реалізації товару на ринку послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках у територіальних межах Міжнародного аеропорту "Одеса", та є очевидно неподібними до правовідносин цієї справи № 917/713/19. Більше того, скаржник цитує загальний висновок із зазначеної постанови, який полягає в тому, що: "під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях", водночас таке цитування не містить аналізу подібності правовідносин у наведеній справі та справі, яка розглядається, а відповідні доводи відповідача-2 зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, до необхідності переоцінки обставин, а також до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення.

46. Разом з тим, скаржник не врахував, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

47. Окрім того, відповідні доводи відповідача-2 не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною 2 статті 287 ГПК України.

48. Підсумовуючи все зазначене колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України, а тому вказане (відповідно) не дає Верховного Суду підстав для розгляду поданої скарги по суті. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

49. В цій частині Суд також вважає за необхідне звернутися до власних висновків, наведених в ухвалі від 07.06.2023 у подібній справі № 917/664/19.

50. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

51. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

52. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 917/713/19 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача-2 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 у цій справі.

53. Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М." на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 у справі № 917/713/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил