Постанова

від 30.07.2024 по справі 910/9597/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9597/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Губенко Н. М., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А. В.,

за участю представників сторін:

позивача - Леонова К. Ю. (адвоката),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Славної Н. І. (адвоката),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024

(суддя - Карабань Я. А.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024

(головуючий - Шапран В. В., судді - Буравльов С. І., Андрієнко В. В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-2000"

до Міністерства юстиції України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Семеновича Андрія,

за участю третіх осіб, які не заявляють самосійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2 ,

3. ОСОБА_3 ,

4. ОСОБА_4 ,

5. державного реєстратора Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області Петровської Ірини Петрівни,

про визнання протиправним та скасування наказу, скасування реєстраційної дії.

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-2000" (далі - Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, відповідач), в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Мін`юсту від 07.06.2023 № 2140/5 "Про задоволення скарги", виданий на підставі висновку від 16.05.2023 Центральної колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - Колегія), за результатами розгляду скарги Семеновича Андрія від 20.04.2023, зареєстрованої у Мін`юсті 21.04.2023 за № СК-1519-23;

- скасувати реєстраційну дію Департаменту державної реєстрації Мін`юсту від 07.06.2023 № 1003539950031005976, якою скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційну дію від 06.04.2023 №1003531070027005976 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену державним реєстратором Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області Петровською І. П. щодо Товариства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2. 13.12.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024, про задоволення позову повністю.

3. 10.01.2024 цей же місцевий господарський суд ухвалив додаткове рішення, залишене без змін цією ж постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024, про задоволення заяви Товариства та стягнення на його користь з Мін`юсту витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн.

4. Задовольняючи повністю заявлену Товариством суму витрат на професійну правничу допомогу, суди послалися на те, що Мін`юст не надав суду доказів на підтвердження неспівмірності цих витрат і клопотання про їх зменшення, тоді як позивач повністю обґрунтував цю суму.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстави відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

5. Мін`юст у касаційній скарзі просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду від 10.01.2024 і постанову суду апеляційної інстанції від 26.03.2024 у частині перегляду цього додаткового рішення та зменшити присуджений до стягнення з нього на користь Товариства розмір витрат на професійну правничу допомогу.

6. Підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на застосуванні судами статей 126, 129, 244 цього ж Кодексу без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18, від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 31.03.2021 у справі № 916/2087/18, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (пункт 21), від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (пункт 5.40), від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а, від 11.03.2021 у справі № 911/2681/19, від 21.07.2020 у справі № 915/1654/19, від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18, від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, стосовно застосування критерію розумності та співмірності суми витрат часу, складності справи й обсягу письмових доказів у справі при визначенні суми судових витрат.

7. Узагальнено доводи Мін`юсту зводяться до такого:

- заявлений Товариством розмір витрат на професійну правничу допомогу неспівмірний і необґрунтований;

- Товариство не надало доказів фактичного здійснення цих витрат, а саме: копій платіжних інструкцій, квитанцій чи інших документів, що підтверджують реальне перерахування коштів адвокату за надані послуги;

- Товариство не надало детального обґрунтування необхідності цих витрат, а лише навело їх перелік;

- цей спір є немайновим і не потребує будь-яких математичних розрахунків, а також подання фінансових та/або бухгалтерських документів, обсяг яких може бути досить значним, а вивчення - потребувати великого проміжку часу;

- ця справа є незначної складності, а фактичний обсяг наданих адвокатом послуг позивачу у суді та витрачений час, обґрунтованість поданих процесуальних документів, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених витрат є неспіврозмірним і необґрунтованим.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

8. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

9. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

10. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

11. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

12. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

13. Щодо застосування норми права без урахування висновку щодо застосування якої, викладеного у постанові Верховного Суду, слід звернути увагу на те, що наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

14. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше, ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Така правова позиція є сталою і послідовною та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23.

15. У постанові від 25.06.2024 у справі № 917/838/23 Верховний Суд зазначив, що: "при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин. У такому випадку правовий висновок розглядається "невідірвано" від самого судового рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних норм права".

16. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

17. Мін`юст указав низку постанов Верховного Суду (див. пункт 6 цієї постанови), в яких зазначені правові висновки, не враховані, на його думку, судами попередніх інстанцій.

18. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій колегія суддів зазначає таке.

19. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

20. Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

21. Згідно зі статтею 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

22. Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

23. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

24. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

25. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

26. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

27. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

28. Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 цього ж Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

29. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

30. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачена (постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

31. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

32. Згідно з частиною п`ятою статті 129 цього ж Кодексу під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд ураховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

33. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

34. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

35. Верховний Суд, застосовуючи частину шосту цієї статті, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

36. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

37. Розглядаючи заяву Товариства, суди встановили таке.

- 13.12.2023 Господарський суд міста Києва прийняв рішення, повний текст якого складений і підписаний 22.12.2023, про задоволення названого вище позову Товариства до Мін`юсту;

- 21.12.2023 від представника Товариства до місцевого господарського суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Мін`юсту витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн;

- ці витрати Товариство обґрунтувало договором про надання правової допомоги від 09.06.2023 № 09/06, укладеним ним з адвокатом Леоновим К. Ю.; додатковими угодами від 11 та 13.12.2023; актом наданих послуг на суму 80 000 грн з їх переліком; ордером серії АІ № 1409504 та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10623/10.

38. Відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 13.12.2023 до названого договору сума гонорару адвоката за надання правової допомоги у справі № 910/9597/23 склала 80 000 грн за такі послуги: підготовка та подання позову (зокрема, збір доказів, аналіз наданих клієнтом документів, формування правової позиції, консультування клієнта, технічні дії, пов`язані з поданням позову, як-от копіювання, засвідчення, поштова відправка тощо); представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції (зокрема, участь у судових засіданнях, підготовка пояснень, заперечень тощо). У цій же додатковій угоді сторони домовилися про те що гонорар сплачується адвокату на підставі підписаного акта протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/9597/23. Акт наданих послуг підтверджує надання адвокатом клієнту обумовлених договором послуг, а саме представник Товариства підготував і подав до суду першої інстанції позов з додатками, клопотання про долучення доказу і пояснення від 14.06.2023, відповідь на пояснення третьої особи від 15.08.2023, пояснення від 16.10.2023, а також прийняв участь у судових засіданнях 19.07.2023, 05.09.2023, 03.10.2023, 01 та 28.11.2023, 13.12.2023.

39. До того ж Мін`юст у запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення просив відмовити у її задоволенні з огляду на те, що розмір витрат є завищеним і не відповідає складності справи, тоді як про зменшення розміру цих витрат не заявляв.

40. Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення, а саме: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 27.06.2024 у справі № 910/12024/23.

41. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ураховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

42. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зважаючи на фактичні обставини справи, обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, предмет, підстави позову та результат вирішення спору, зробив висновок, що розмір заявлених Товариством до відшкодування за рахунок Мін`юсту витрат на правову допомогу у сумі 80 000 грн є співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами й обсягом фактично наданих ним послуг. Суд відхилив заперечення Мін`юсту щодо неспівмірності таких витрат, оскільки такі аргументи не відповідають обставинам справи і необґрунтовані. До того ж Мін`юст не клопотав до місцевого господарського суду про зменшення розміру цих витрат.

43. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають положенням статей 123, 126, 129, 244 ГПК України, прийняті з урахуванням усіх необхідних принципів і критеріїв розподілу судових витрат на оплату послуг адвоката та на підставі поданих сторонами доказів та встановлених судами обставин.

44. У постанові від 25.06.2024 у справі № 917/838/23 Верховний Суд зазначив, що: "Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень".

45. З доводів касаційної скарги Мін`юсту не вбачається того, у зв`язку з чим суд міг би замінити висновки судів першої й апеляційної інстанцій власною оцінкою, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений Товариством у судах попередніх інстанцій.

46. Здійснивши аналіз постанов Верховного Суду, висновки яких, на думку Мін`юсту, не враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про те, що застосування цими судами норм процесуального права в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.

47. До того ж Верховний Суд у постановах від 27.06.2024 у справах №№ 910/12024/23, 910/12024/23, від 02.07.2024 у справі № 910/2871/23, від 04.07.2024 у справах №№ 910/9098/22, 904/1106/23 неодноразово зазначав, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками обґрунтувань і дослідження й оцінки доказів за правилами статей 210, 86 ГПК України.

48. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив у діях судів попередніх інстанцій порушень приписів статей 126, 129, 244 ГПК України, які би призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 цього ж Кодексу Верховний Суд не має права. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка проведена з порушенням норм права. Наведена міра обґрунтування цієї постанови є достатньою, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.

49. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли підтвердження, суд касаційної інстанції не встановив порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні. Тому доводи касаційної скарги відхиляються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

51. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

52. Оскільки суд касаційної інстанції не встановив порушення судами норм процесуального права, то касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі № 910/9597/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуюча І. Кондратова

Судді Н. Губенко

О. Кролевець