Постанова

від 25.07.2024 по справі 308/16939/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/16939/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 липня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Гусоньки З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 вересня 2023 року, ухвалене головуючою суддею Крегул М.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення суду про поновлення на роботі

встановив:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, який мотивує тим, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.07.2022 по справі № 308/8429/19 було визнано незаконним його звільнення з посади торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 20.06.2019. Постанова апеляційного суду була залишена в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.11.2022 року.

Разом з цим, позивач вказує на те, що вирішення питання щодо стягнення з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21.06.2019 по 05.07.2022, як це передбачено ч. 2 ст. 235 КЗпП України, судом вирішено не було, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період у розмірі 600 134,85 грн. Під час визначення вказаної суми позивач керувався, в тому числі, п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100.

Окрім цього, позивач у позовній заяві вказує, що постанова Закарпатського апеляційного суду від 05.07.2022, яка набрала законної після її оголошення і підлягала негайному виконанню в частині поновлення позивача на роботі виконана не була, у зв`язку з чим, позивач був змушений звернутися до суду про видачу виконавчого листа. 15.11.2022 державний виконавець у телефонній розмові повідомив позивачеві, що відповідач видав наказ про його поновлення на роботі від 03.11.2022. Таким чином позивач вважає, що затримка поновлення його на роботі виникла з вини відповідача, а тому просив суд стягнути з відповідача на його користь 74 526,55 грн середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 06.07.2022 по 15.11.2022.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на користь ОСОБА_1 685.207,30 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21.06.2019 по 05.07.2022 включно, з урахуванням коригування цієї суми на коефіцієнт підвищення посадового окладу за весь період вимушеного прогулу (сума визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів).

Стягнуто з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на користь ОСОБА_1 74 526,55 грн середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 06.07.2022 по 15.11.2022 включно (сума визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів).

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Додатковим рішеннямУжгородського міськрайонногосуду Закарпатькоїобласті від23.10.2024було допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 суми середньомісячної заробітної плати у розмірі 15 689,80 грн., з обов`язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків і зборів, нарахованих з даної суми у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» посилався на незаконність та необґрунтованість рішення суду внаслідок порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав установленими та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Вважає, що судом неправильно визначено базові місяці для обрахунку середнього заробітку. Зокрема, базою для обрахунку середньої заробітної плати є сума 787,49 грн., враховуючи його заробітну плату за березень та квітень 2019 року. Позивач працював у травні 2019 року та йому було нарахованого і виплачено заробітну плату в розмірі 1666,67 грн. Тому вважає, що базою для обрахунку заробітної плати позивача мали бути використані травень 8 робочих днів та квітень 21 робочий день і середня заробітна плата позивача за вказані місяці склала 554,83 грн.

Також зазначає, що п. 10 Порядку №100 було виключено на підставі Постанови КМ №1213 від 09.12.2020 з 11.12.2020, а тому вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач з урахування коефіцієнта підвищення підлягав застосуванню до 11.12.2020, а правові підставі застосування коефіцієнта підвищення з 12.12.2020 по 05.07.2022 були відсутні.

Крім того вказує, що судом не враховано вимоги ст. 233 КЗпП України зі змінами щодо строків звернення позивача до суду за захистом порушених прав. Апелянт вказує на пропущення позивачем тримісячного строку давності звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що визначено ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (зі змінами, які набрали законної сили 19.07.2022 р. на підставі Закону 2352-ІХ), оскільки після набрання рішенням суду по справі № 308/8429/19 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, останній не заявляв жодної позовної вимоги щодо стягнення із ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20.06.2019 та був обізнаний про не нарахування (не виплату) йому середнього заробітку у зв`язку із винесеним рішення від 05.07.2022. Позивач звернувся до суду із даним позовом вже після внесення змін до Закону, а відтак, діє принцип незворотності дії закону у часі.

Також відповідач вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності щодо звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, оскільки 03.08.2022 ОСОБА_1 вже був переконаний у порушенні своїх прав внаслідок невиконання судового рішення через невинесення наказу про його поновлення, що вбачається зі змісту його листа від 03.08.2022 з приводу негайного виконання постанови Закарпатського апеляційного суду по справі № 308/8429/19 від 05.07.2022, з яким він звернувся до відповідача. При цьому, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а відтак строк пред`явлення до суду позовних таких вимог обмежуються 3-ма місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, доводи відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Та ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що при ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами порушення його прав щодо виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу і порушення строку виконання рішення про поновлення на роботі, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд окрім висновку в частині дати з якої припинено застосування коефіцієнта підвищення при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з наступних доводів.

У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 з листопада 2016 по 20.06.2019 перебував у трудових відносинах з ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево».

Наказом ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» № 248-К від 20.06.2019 ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогули.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.07.2022 по справі № 308/8429/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» задоволено частково, та судом постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді торговельного агента ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 20.06.2019. Постанова набрала законної сили з моменту її прийняття.

ОСОБА_1 15.11.2022 р. подав на ім`я директора ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» ОСОБА_2 заяву в якій просив надати йому для ознайомлення наказ про поновлення на посаді торговельного агента з 20.06.2019 року на виконання постанови апеляційного суду.

Наказ № 371/2-К від 03.11.2022 р. про поновлення ОСОБА_1 на посаді торговельного агента ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 20.06.2019 р. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 15.11.2022 р. в 16:51.

Постановою заступника Мукачівського відділу ДВС у Мукачівському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.11.2022 р., виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 308/8429/19 від 05.09.2022 р. закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно із частиною першою статті3та статтею4КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається зКЗпПУкраїни та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплатупраці» (далі-Закон №108/95-ВР), заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону №108/95-ВР закріплено перелікнорм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюютьсяКЗпПУкраїни та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті таКЗпПУкраїни, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону№108/95-ВРКонституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини IЄвропейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованоїЗаконом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12Закону№108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться устатті 94 КЗпПУкраїни і статті 1Закону№108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється нароботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівникбув незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19.

Відповідно до приписів частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Неодноразово Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Відтак, твердження ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з приводу того, що суд першої інстанції не вправі був застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду при розгляді даної справи є безпідставними.

Щодо посилань відповідача з приводу пропуску позивачем тримісячного строку на звернення до суду за захистом порушеного права.

Факт незаконності звільнення позивача, відповідачем встановлено постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в справі №308/8429/19, яку залишено в силі постановою КЦС в складі ВС від 04.11.2022 року, якою визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з 20.06.2019 року.

Оскільки у справі №308/8429/19 не вирішувалось питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тоді як час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим роботодавцем, то за цієї обставини ОСОБА_1 звернувся 19 грудня 2022 року із даним позовом до суду.

Між тим, відповідно до вимог частини першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції по 18.07.2022 р.) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX (набрав чинності 19.07.2022 р.) викладено частини першу, другу статті 233 КЗпП України у новій редакції. Зокрема, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно приписів частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Системний аналіз статті 235 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування йому середнього заробітку.

З набранням законної сили судовим рішенням про поновлення на роботі працівник вправі вимагати виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня, коли він фактично приступить до роботи. Таку вимогу роботодавець може виконатидобровільно,протабелювавши працівника як такого, що приступив до роботи або видавши відповідний наказ про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому має зазначити причини, через які поновлений працівник не міг фактично приступити до роботи, тривалість вимушеного прогулу та розмір належної йому виплати.Якщо роботодавець відмовиться добровільно виконати вимогу працівника,останній маєправо звернутисяз відповідноюзаявою докомісії потрудових спорах(якщотака створенана підприємстві)або безпосередньодо суду.Зазначене обґрунтуваннянаведено упостанові від26.05.2021р.у справі№303/6802/19 Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

А звідси, визначальними є такі юридично значимі обставини при встановленні початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як виконання роботодавцем рішення суду, що набрало законної сили про поновлення працівника на роботі та здійснення одночасної виплати працівнику середнього заробітку за прогул.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 15.11.2022 р. подав на ім`я директора ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» ОСОБА_2 заяву в якій просив надати йому для ознайомлення наказ про поновлення на посаді торговельного агента з 20.06.2019 року на виконання постанови апеляційного суду від 05 липня 2022 року в справі №308/8429/19.

На виконання даної заяви ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» було ознайомлено ОСОБА_1 у цей же день з наказом за № 371/2-К від 03.11.2022 р. про його поновлення на посаді торговельного агента ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 20.06.2019 року. Проте, зміст даного наказу не містить приписів про нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за час прогулу.

Тож, до моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, а це у даному випадку 03.11.2022 р., трудові відносини, які існували до порушення такого права не вважались відновленими. Відтак, до настання зазначеної дії з виконання рішення суду в ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» не виникало правової підстави для здійснення нарахування й виплати заробітної плати (середнього заробітку за прогул), що є свідченням відсутності у працівника законних підстав для звернення до суду із заявленою вимогою раніше ніж було виконано судове рішення. Оскільки ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» не винесло розпорядчого документу по здійсненню бухгалтерією підприємства нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати (середнього заробітку) за час прогулу в момент винесення наказу 03.11.2022 р. про поновлення на роботі працівника, то саме у цей момент і було порушено його право на отримання заробітку від роботодавця внаслідок незаконного звільнення. То з цього моменту в ОСОБА_1 і розпочався перебіг відліку тримісячного строку на звернення до суду із заявою про вирішення даного трудового спору стосовно оплати праці.

Із позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 звернувся 19.12.2022 року. А з моменту виконання рішення суду ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» 03.11.2022 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді торговельного агента ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» пройшло тільки півтора місяця, що є менше тримісячного строку, який визначено законодавцем для захисту трудового права.

Зазначене не дає колегії суддів підстав зробити висновок про те, що ОСОБА_1 пропустив тримісячний строк, який надано працівнику для звернення із заявою про вирішення трудового спору.

Також колегія суддів зазначає про те, що позовні вимоги у цій справі за №308/16936/22 є похідними від тих вимог, які було задоволено у справі №308/8429/19 про поновлення на роботі ОСОБА_1 , які перебувають між собою у тісному матеріально-правовому взаємозв`язку та виникли у той період, коли була чинною до 19.07.2022 року стаття 233 КЗпП України, яка передбачала про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Оскільки період за який середній заробіток обраховується є сталим для звільненого працівника, тому ОСОБА_1 і заявив позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах строку з 20.06.2019 року по 05.07.2022 року. Зазначене також доводить ту обставину, що ОСОБА_1 не пропустив строк для звернення до суду про стягнення заробітної плати за прогул, так-як таку просив тільки за період по 05.07.2022 р., коли була чинною попередня редакція статті 233 КЗпП України.

А звідси, твердження ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з приводу того, що ОСОБА_1 при зверненні до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу пропустив строк визначений статтею 233 КЗпП України є неспроможними, оскільки ґрунтуються на помилковому розумінні (тлумаченні) змісту даної матеріальної норми.

Щодо посилань відповідача з приводу здійснення обрахувань середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Звертаючись ізрозглядуваним позовомдо суду ОСОБА_1 вказував,що йогобуло незаконнозвільнено 20червня 2019року іззайманої посади торговельного агента ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево», у зв`язку із чим перебував у вимушеному прогулі. Та постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в справі №308/8429/19 його звільнення було визнано незаконним та поновлено на роботі з 20.06.2019 року.

Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом,Законом України "Про оплату праці"та іншими нормативно-правовими актами.

У першому реченні частини першої статті 27 Закону №108/95-ВР зазначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. за № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок - 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи

з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо

і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У постанові Верховного Судувід 20 січня 2021 року у справі

№ 760/2881/19вказано,що увипадках стягненняна користьпрацівника середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу взв`язкуз незаконнимзвільненням абопереведенням,відстороненням відроботи -невиконанням рішенняпро поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку № 100. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом другим пункту 8 вказаного Порядку встановлено, що в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Також у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі

№ 758/10562/19 вказано, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100. Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованихробочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячнечисло робочих днів у розрахунковому періоді(абзац 2 пункту 8 Порядку № 100).

Визначаючи розмір середньомісячної зарплати ОСОБА_1 у відповідності до вимог Порядку № 100, колегія суддів виходить з наступного.

Так останніми двома календарними місяцями, які передували події звільнення позивача 20.06.2019 р. мали би були місяці квітень і травень 2019 р.

Проте у травні місяці 2019 р. позивач перебував на лікарняному з 14.05. по 23.05.19 р., що доводиться лікарняним листком непрацездатності серії АДМ № 820719.

Відповідно до підпункту е) абзацу першого пункту 4 і абзацу другогопункту 4 розділу ІІІ. Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: соціальні виплати та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Колегія суддів наголошує на тім, що законодавець при визначенні середньомісячної заробітної плати передбачив те, що обчислення такої здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, та при цьому останнім не передбачено, що у ці 2 місяці включно входить і місяць в якому мало місце звільнення працівника.

Визначаючи середній заробіток за час вимушеного прогулу такого ж принципу з врахування конкретних двох повністю відпрацьованих місяців, що передували звільненню зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19.

А звідси, такими місяцями є квітень і травень 2019 року.

Згідно довідки про дохід ОСОБА_1 від 23.05.2019 № ЗУ-00000009 сукупний дохід у березні становив 17 740,37 грн., а у квітні 14423,60 грн., що сукупно становить - 32163,97 гривень.

У місяці березні 20 р.д., а у місяці квітні 21 р.д., що сукупно становить 41 робочий день.

Тож, 32163,97 : 41 = 784,49 грн., що становить розмір середньоденної заробітної плати.

Пунктом 10 розділу IV. Порядку № 100 було передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. за № 1213 (яка набрала чинності 12.12.2020 р.) внесено зміни до Порядку № 100 та було виключено пункт 10 розділу IV. цього Порядку.

У зв`язку із цим ОСОБА_1 має право на здійснення корегування посадового окладу на коефіцієнт його підвищення у період по 11 грудня 2020 року.

Наказом ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» від 02.01.20р. за № 03 встановлено з 01.01.2020 р. розмір посадових окладів працівників торговельний агент 5000,00 грн.; наказом від 25.08.20р. за № 366-К встановлено з 01.09.2020 р. розмір посадових окладів працівників торговельний агент 5200,00 грн.

За період з 21.06.2019 р. по 31.08.2020 р. було 300 робочих днів, тому 784,49 грн. х 300 р.д. = 235347,00 грн., середній заробіток за прогул.

За період з 01.09.2020 р. по 11.12.2020 р. було 73 робочі дні. Оскільки з 01.09.20 р. збільшено посадовий оклад торговельного агента із суми 5000,00 до суми 5200,00 грн., то коефіцієнт підвищення становить 1,04 (5200 : 5000). Відтак, середньоденна заробітна плата з 01.09.20р. становить 815,87 (784,49 х 1,04) грн.

Тому, 815,87 грн. х 73 р.д. = 59558,51 грн.,середній заробітокза прогул.

За період з 12.12.2020 р. по 05.07.2022 р. було 389 робочих днів, тому 815,87 грн. х 389 р.д. = 318151,43 грн., середній заробіток за прогул.

Сукупно середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 червня 2019 року по 05 липня 2022 року становить загальну суму в розмірі 613.056,94 гривень, який і підлягає стягненню з ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на користь ОСОБА_1 .

В супереч зазначеному суд першої інстанції здійснив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу і за період з 12.12.2020 р. по 05.07.2022 р., тоді як з цієї дати пункт 10 розділу IV. Порядку №100 було виключено постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. за № 1213.

А звідси, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу слід змінити, шляхом зменшення стягнутої судом першої інстанції суми із 685207,30 грн. до суми 613.056,94 гривень, яка відповідає вимогам чинних нормативно-правових актів трудового законодавства.

Таким чином, доводи ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» в частині того, що суд першої інстанції безпідставно здійснив нарахування стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу і після 11 грудня 2020 року є підставними, які колегія суддів врахувала та зменшила розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу до суми 613 056,94 гривень.

А доводи ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» в частині того, що судом першої інстанції безпідставно взято до розрахунку середньоденної зарплати місяці березень і квітень 2019 р., тоді як належало взяти місяці квітень і травень 2019 р. та відповідно належало здійснити розрахунок із суму 554,83 грн., а не 784,49 грн. середньоденної зарплати, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суперечать вищенаведеному, тому не можуть бути врахованими.

Щодо посилань відповідача з приводу здійснення обрахувань середньої заробітної плати.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1Конституції України).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно

з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий

і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Статтею 236 КЗпП України визначено, у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 року справа № 709/1465/19 викладено правову позицію, що при розумінні роботи, як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Тож, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

За обставинами справи не дивлячись на те, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.07.2022 року в справі № 308/8429/19, яка набрала законної сили з моменту її прийняття, було поновлено ОСОБА_1 на посаді торговельного агента ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 20.06.2019 року.

Зазначене судове рішення було виконано ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» у примусовому порядку з дотриманням усіх належних процедур тільки 15.11.2022 року хоч наказ від 03.11.2022 року за № 371/2-К і було видано раніше, який не було доведено до відома та ознайомлення з останнім ОСОБА_1 .

Матеріали справи не містять доказів об`єктивної неможливості додержання ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» вимог закону щодо своєчасного поновлення порушених трудових прав працівника, або щодо наявності реальних перешкод, які б унеможливлювали виконання роботодавцем такого свого обов`язку.

Наведене вказує на те, що не дивлячись на наявність у роботодавця імперативного обов`язку з негайного виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» допустило порушення трудових прав ОСОБА_1 з негайного поновлення на роботі, що в сою чергу є підставою для стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду.

Позаяк судове рішення від 05.07.2022 року було виконано роботодавцем в контексті висновків постанови Верхового Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 року справа № 709/1465/19 лише 15 листопада 2022 року, то приписи частини першої статті 233 КЗпП України щодо звернення до суду в тримісячний строк є дотримані ОСОБА_1 бо саме з цієї дати дізнався про здійснення виконання судового рішення, а за захистом порушеного права звернувся до суду 19 грудня 2022 року.

Розрахунок стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду здійснюється в порядку передбаченому Порядку №100.

Як вище було зазначено колегією суддів, такий середньоденний заробіток становить суму 784,49 гривень, яка враховується у розрахунку.

Позаяк невиконання постанови апеляційного суду мало місце з 05.07.2022 року по 14.11.2022 року, що у свою чергу становить 95 робочих днів, то середній заробіток за час невиконання судового рішення становить суму в розмірі 74 526,55 (784,49 грн. х 95 р.д.) гривень, які також підлягають стягненню з ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на користь ОСОБА_1 .

Незгода ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» із судовим рішенням в цій частині, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з даної вимоги.

Та позаяк, інших доводів, які б давали підставу для висновків, що рішення суду першої інстанції ухвалене в супереч вимог норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не містить, то звідси, слід визнати, що така скарга є частково обґрунтованою у спірних правовідносинах.

Разом з наведеним, слід наголосити на тім, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

А звідси, доводи апеляційної скарги у спірних правовідносинах не являються тими обставинами, які б слугували підставою для колегії суддів стосовно відхилення заявлених позовних вимог, та не впливають на правові висновки у спірних правовідносинах і не спростовують викладеного вище.

Таким чином, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку виконання судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Але, рішення суду першої інстанції в частині стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягає зміні, шляхом зменшення такого до розміру 613056,94 гривень. У решті рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін.

Відтак, наведене у відповідності до змісту ч. 4 ст. 376 ЦПУ України, є підставою для зміни рішення суду першої інстанції шляхом зменшення розміру стягнутого середнього заробітку за прогул, та у зв`язку із цим, апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статті 368,374,376,381,382-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево», задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2023 року змінити в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши із суми 685.207,30 гривень до суми 613.056,94 гривень.

У решті рішення суду та додаткове рішення суду, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний тексту постанови суду складено 05 серпня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: