Окрема думка

від 31.07.2024 по справі 757/54645/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

31 липня 2024 року м. Київ

справа № 757/54645/16-ц

провадження № 61-6487св24

Постановою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2024 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року скасовано.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету фізичного виховання і спорту України, треті особи: Український центр оцінювання якості освіти, Офіс Генерального прокурора, про скасування наказу, направлено до апеляційного суду для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Направляючи справу для продовження її розгляду до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що, постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року, апеляційний суд виявив надмірний формалізм, залишив поза увагою обставини, пов`язані зі складанням повного судового рішення та його оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, у зв`язку з чим дійшов передчасного про відмову у відкритті апеляційного провадження. Зокрема, апеляційний суд не встановив, чи наявні докази на підтвердження дати складання повного тексту рішення суду першої інстанції та вручення повного тексту оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції стороні, яка не була присутньою при його ухваленні.

Однак з висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повністю погодитися не можу з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Тлумачення вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

В цій справі апеляційний суд установив, що оскаржуване рішення суд першої інстанції ухвалив 08 грудня 2022 року, а апеляційну скаргу Офіс Генерального прокурора на зазначене судове рішення подав 14 березня 2024 року, тобто, більше, ніж через рік після її постановлення. При цьому, заявник був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску такого строку.

Оскільки апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту оскарженого судового рішення, тому наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, виходячи з вимог частини другої статті 358 ЦПК України. При цьому поважність причин пропуску такого строку значення немає.

Висновок колегії суддів, що строк на апеляційне оскарження слід відраховувати з дня оприлюднення рішення суду першої інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень суперечить положення статті 358 ЦПК України та висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, який зроблений в постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

У зазначеній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав, що у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

В апеляційній скарзі Офіс Генерального прокурора не зазначав про неповідомлення його про розгляд справи або про виникнення обставин непереборної сили і доказів на підтвердження таких обставин не надавав.

Вважаю, що колегії суддів належало прийняти постанову про залишення без змін постанови апеляційного суду від 28 березня 2024 року, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

Суддя М. Є. Червинська