Ухвала

від 05.08.2024 по справі 711/8646/19

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/8646/19

Провадження № 2/711/93/24

ДОДАТКОВЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого - судді Скляренко В.М.

при секретарі Копаєвій Є.В.

за участі:

представника позивача адвоката Стратілатова К.Г.

представника відповідача адвоката Іоненка В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиградобуд» про стягнення вартості частини у майні товариства, -

в с т а н о в и в:

В провадженні суду перебувала на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Черкасиградобуд» про стягнення вартості частини у майні товариства.

22.07.2024р. суд ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги повністю та вирішив стягнути з ТОВ «Черкасиградобуд» на користь ОСОБА_1 частину вартості частки у статутному капіталі товариства, яка належала ОСОБА_2 , в розмірі 1849541,84 грн.

Разом з тим, ухвалюючи судове рішення суд не вирішив питання про розподіл судових витрат через неподання сторонами доказів в обґрунтування їх розміру, внаслідок чого на підставі ч. 8 ст. 141 ЦПК сторонам було надано строк до 27.07.2024р. для подання відповідних доказів та призначено судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат.

25.07.2024р. на адресу суду надійшла заява представника позивача адвокат Стратілатов К.Г. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, в якій заявлено вимогу про відшкодування позивачу за рахунок відповідача наступних судових витрат: судовий збір в розмірі 7444,11 грн.; витрати на правову допомогу в розмірі 90000 грн.; витрати на проведення експертизи в розмірі 8649,14 грн.; витрати на виготовлення технічного паспорту в розмірі 1500грн. В обґрунтування вимог в заяві зазначено, що оскільки позов було задоволено в повному обсязі, то всі судові витрати позивача слід покласти на відповідача.

Від сторони відповідача не надходило додаткових доказів щодо понесених судових витрат.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги про відшкодування судових витрат та просив покласти судові витрати, що зазначені в його заяві від 25.07.2024р., на відповідача в повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Іоненко В.П. в судовому засіданні пояснив, що сторона відповідача не заперечує проти відшкодування витрат позивача з оплати судового збору та проведення судової оціночно-будівельної експертизи, але повністю заперечує проти відшкодування витрат за виготовлення технічного паспорту. Щодо витрат на правову допомогу, то сторона відповідача не заперечує проти наявності у позивача права на їх відшкодування в розмірі, який має визначатись з урахуванням засад розумності та справедливості.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази на підтвердження розміру понесених сторонами судових витрат суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За обставинами справи судом встановлено, що під час судового провадження обидві сторони повідомляли суд про понесені ними судові витрати, які підлягають розподілу між сторонами за наслідком розгляду справи.

За обставинами даного судового провадження судом встановлено, що судові витрати сторін складаються із судового збору, сплаченого позивачем, витрат обох сторін пов`язаних із проведенням експертиз, а також витрат позивача, пов`язаних з виготовленням технічного паспорту та оплати правової допомоги.

Враховуючи ту обставину, що за наслідками розгляду справи судом задоволені позовні вимоги в повному обсязі, то понесені відповідачем судові витрати відшкодуванню не підлягають, а витрати позивача слід покласти на відповідача в повному обсязі.

Визначаючи розмір судових витрат, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача суд виходить з наступного.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах пропорційності, змагальності та диспозитивності (ст.ст. 11, 12, 13 ЦПК України).

Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства полягає, зокрема, у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз вищенаведених положень законодавства свідчить, що в силу принципу диспозитивності, якщо сторона відмовляється від здійснення свого права на відшкодування судових витрат за рахунок іншої сторони (заявляє вимогу про відшкодування витрат в меншому розмірі чи просить не відшкодовувати їй відповідні витрати), то у суду відсутні правові підстави для ухвалення рішення про розподіл таких витрат.

В той же час, заявляючи вимогу про відшкодування судових витрат в певному розмірі, саме на сторону, яка заявляє відповідну вимогу, покладається обов`язок надати суду докази розміру таких витрат, які сторона сплатила або має сплатити. Відсутність відповідних доказів, або невідповідність таких доказів вимогам належності, допустимості та достовірності, є підставою для визнання таких вимог необґрунтованими.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України зменшують зміст обов`язку сторони доказування певних обставин, в тому числі і розміру судових витрат, у тому випадку, коли інша сторона визнає такі обставини і у суду не виникає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Щодо судового збору.

За наявними в матеріалах справи квитанціями судом встановлено, що під час судового провадження позивачем понесені витрати з оплати судового збору в загальній сумі 12381,31 грн., з яких: 11775,71 грн. за подання позову /т. 1 а.с. 58, 210, 218; т. 3 а.с. 140/; 605,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову /т. 4 а.с. 74/.

Натомість сторона позивача просила відшкодувати їй за рахунок відповідача судовий збір в розмірі 7444,11 грн. За таких обставин суд доходить висновку, що сторона позивача заявила вимогу про часткове відшкодування за рахунок відповідача понесених нею витрат з оплати судового збору. Оскільки така вимога не суперечить закону та відповідає засадам диспозитивності, то витрати з оплати судового збору слід компенсувати позивачу за рахунок відповідача саме в розмірі 7444,11 грн.

Щодо витрат з оплати послуг експерта.

Стосовно витрат позивача на проведення судової експертизи, то суд зауважує, що у своїй заяві сторона позивача просила відшкодувати їй витрати на проведення експертизи в розмірі 8649,14 грн. без конкретизації відносно якого саме висновку експерта стосуються такі витрати. На підтвердження понесення таких витрат стороною позивача надано суду рахунок №1300 від 09.04.2021р. та квитанцію про оплату такого рахунку №ПН4234761 від 09.04.2021р.

Представник позивача в судовому засіданні додатково пояснив, що відповідні докази стосуються оплати позивачем саме експертизи, яка була проведена на виконання ухвали суду від 21.04.2021р.

Разом з тим, суд звертає увагу, що під час судового провадження стороною позивача в якості доказу подавався до суду висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 19.04.2021р. №435/485/21-23, складений за замовленням позивача судовим експертом Черкаського відділення КНДІСЕ Науменко О.В. Вартість такої експертизи складала 8649,19 грн., що підтверджується відповідним рахунком №1300 від 09.04.2021р., і була повністю сплачена позивачем, що підтверджується відповідною квитанцією №ПН4234761 від 09.04.2021р.

Натомість відповідний доказ висновок експерта від 19.04.2021р. №435/485/21-23 був відхилений судом з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення суду від 22.07.2024р. За таких обставин, витрати позивача на проведення такої експертизи не підлягають розподілу між сторонами і їх слід покласти на позивача.

В той же час, за клопотанням позивача під час судового провадження судом постановлено ухвалу від 21.04.2021р., якою по справі призначено судову оціночно-будівельну експертизу. Проведення такої експертизи було доручено експертам КНДІСЕ, а витрати з оплати такої експертизи було покладено на позивача.

На виконання ухвали суду від 21.04.2021р. експертом Черкаського відділення КНДІСЕ було проведено судову оціночно-будівельну експертизу, за результати якої складений висновок експерта №15/22-23, 19-20/23-23 від 12.01.2023р., який і був використаний судом для встановлення обставин справи, які мають істотне значення. Наявність такого експертного висновку свідчить про те, що послуги експерта були оплачені в повному обсязі, а отже витрати з оплати таких послуг підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи пояснення представників сторін, то суд доходить висновку, позивач просить йому відшкодувати, а сторона відповідача не заперечує проти цього, саме витрати з оплати проведення судової експертизи, за результатами якої був складений висновок експерта №15/22-23, 19-20/23-23 від 12.01.2023р.

Разом з тим, єдиним доказом, наявним в матеріалах справи щодо розміру вартості послуг експерта за складання такого висновку є рахунок №1514 від 28.07.2022р., відповідно до якого вартість експертизи складає 5096,79 грн. /т. 3 а.с. 63/. Інших доказів щодо розміру витрат, пов`язаних з оплатою такого експертизи, суду не надано.

За таких обставин, враховуючи зміст вимог сторони позивача та позицію сторони відповідача, беручи до уваги, що за клопотанням позивача по справі призначалась судова оціночно-будівельна експертиза (експертний висновок №15/22-23, 19-20/23-23 від 12.01.2023р., який був використаний судом в якості належного та допустимого доказу по праві), яка була сплачена позивачем, що визнається сторонами, і відповідач не заперечує свого обов`язку з відшкодування відповідних витрат, а розмір вартості послуг експерта підтверджується рахунком на суму 5096,79 грн., то з відповідача слід стягнути на користь позивача в якості відшкодування витрат з оплати судової експертизи суму коштів в розмірі 5096,79 грн.

Щодо витрат з оплати послуг з виготовлення технічного паспорту, то суд зауважує, що оцінка наданих стороною позивача доказів на підтвердження таких витрат (рахунок КП «ЧООБТІ» від 30.08.2022р. на суму 1500 грн. та квитанція від 02.09.2022р.) з точки зору належності, достовірності та достатності не дозволяють встановити зв`язок таких витрат з процесуальними діями, які вчиняла сторона позивача під час даного судового провадження. За таких обставин вимоги про відшкодування відповідних витрат є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Оцінюючи розмір заявлених стороною позивача вимог для компенсації витрат на правову допомогу суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу стороною позивача надано: договір про надання адвокатських послуг від 18.05.2022р. з додатковою угодою до нього від 18.05.2022р.; детальний опис робіт (наданих послуг) від 22.07.2024р.; акт приймання-передачі наданих послуг від 22.07.2024р.

Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 90000 грн., оскільки за умовами договору саме таку суму коштів позивач зобов`язаний сплатити своєму представнику протягом 90 днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Стосовно належності підтвердження розміру витрат, в контексті питання їх фактичного понесення позивачем, суд звертає увагу, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.). Отже та обставина, що відповідні витрати ще фактично не здійснені позивачем не є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат, оскільки умовами договору між позивачем та адвокатом передбачено можливість оплати вартості послуг адвоката після набрання рішення суду у справі законної сили.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В той же час Верховний Суд у від 20.07.2021р. у справі № 922/2604/20 висловив правову позицію, відповідно до якої зменшення розміру витрат на правничу допомогу є не обов`язком, а правом суду. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка просить зменшити відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій з визначенням витраченого адвокатом часу на їх вчинення:

- надання консультації 1 год.;

- складання процесуальних документів (клопотання по справі; адвокатські запити; заява про збільшення позовних вимог; заперечення на клопотання відповідача; заява про докази оплати судових витрат; забезпечення позову; заміна заходів забезпечення позову тощо) 52 год.;

- ознайомлення з матеріалами справи 4 год.;

- участь адвоката у судових засіданнях 9 год.

За обставинами судового провадження судом встановлено, що справа перебувала в провадженні суду на розгляді з 31.10.2019р. Для здійснення процесуальних дій судом призначалось 32 судових засідання. Представник позивача адвокат Стратілатов К.Г. здійснює представництво інтересів позивача з травня 2022 року і брав участь у дев`яти судових засіданнях. До травня 2022 року представництво інтересів позивача здійснювалось іншим адвокатом, який брав участь у семи судових засіданнях.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що за своєю сутністю спірні правовідносини характеризуються середнім рівнем складності, хоча судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Натомість тривалість розгляду справи обумовлена зупиненням провадження для проведення судової оціночно-будівельної експертизи, а також у зв`язку з оскарженням позивачем процедури ліквідації відповідача.

В той же час, суд визнає беззаперечним істотність значення предмету спору для позивача, оскільки внаслідок спору між сторонами позивач фактично обмежений у реалізації свого права власності відносно успадкованого після смерті батька майна протягом значного періоду часу, в той час як вартість такого майна є дуже значною.

Окремо суд звертає увагу на процесуальну поведінку відповідача, який під час судового провадження змінював своє ставлення щодо позовних вимог, а за спливом кількох років заявив клопотання про застосування строків позовної давності. При цьому очевидною є та обставина, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій відповідача, який заперечував зміст майнових прав позивача. Також суд враховує, що під час судового провадження відповідачем було вчинено дії, направлені на неправомірне припинення існування (ліквідацію) такої юридичної особи, що сприяло значній затримці у строках розгляду справи та вирішення судом спору по суті.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, беручи до уваги відсутність будь-яких заперечень зі сторони відповідача щодо розміру витрат позивача на правову допомогу, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 90000 грн. не є вочевидь необґрунтованою чи завищеною. За обставинами даної справи заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу відповідає засадам її співмірності з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи виконаної адвокатом, а також участь адвоката у дев`яти судових засіданнях).

При цьому, суд також враховує, що сторона відповідача не скористалася своїм правом, передбаченим ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, та не заявляла клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем.

За таких обставин, беручи до уваги розмір ціни позову, складність справи, значення справи для сторін, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, результат вирішення справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в повному їх розмірі, що складає 90000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, а також суму платежу, присуджену судом до стягнення з відповідача.

Таким чином, в порядку розподілу судових витрат за результатом розгляду справи по суті, на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача суму коштів в розмірі 102540,90 грн., в якості відшкодування витрат з оплати судового збору в розмірі 7444,11 грн., витрат на проведення експертизи в розмірі 5096,79 грн. та витрат з оплати правової допомоги в розмірі 90000 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.11-13, 81, 82, 133, 137, 141, 270 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Доповнити рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 22 липня 2024 року №711/8646/19 по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиградобуд» про стягнення вартості частини у майні товариства.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиградобуд» (код ЄДРПОУ 35579623; адреса місцезнаходження - бул. Шевченка, 266, м. Черкаси, 18002 ) на користь ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса проживання АДРЕСА_1 ) суму коштів в розмірі 102540 грн. 90 коп. в якості відшкодування судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: В.М. Скляренко