Постанова

від 24.07.2024 по справі 914/160/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2024 р. Справа №914/160/24

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддівСкрипчук О.С.

Плотніцький Б.Д.

розглянувшиапеляційну скаргу ТзОВ «Буртехпостач» (вх. № ЗАГС 01-05/1220/24 від 26.04.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2024 (суддя Запотічняк О.Д.) повний текст складено 08.04.2024)

у справі № 914/160/24

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнівський аграрій»</a> (надалі ТзОВ «Рокитнівський аграрій»), смт. Рокитне, Рівненська обл.,

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Буртехпостач»</a> (надалі ТзОВ «Буртехпостач»), м. Львів

про:стягнення 165 160,77 грн.

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рокитнівський аграрій»</a> звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буртехпостач»</a> про стягнення 165 160,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем, відповідно до умов укладеного між учасниками спірних правовідносин договору купівлі продажу № 1-13/04/22 від 13.04.2022, поставлено, а відповідачем прийнято жито врожаю 2021 року на загальну вартість 168 192,00 грн., однак, ТзОВ «Буртехпостач» поставлений товар оплатив лише частково у розмірі 80 000 грн., внаслідок чого у відповідача утворився борг у розмірі 88 192, 00 грн. Зважаючи на несвоєчасне виконання договірних зобов`язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу 61 901,08 грн - пені, 11 044,88 грн інфляційних втрат та 4 022,81 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.04.2024 року у справі № 914/160/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Буртехпостач» на користь ТзОВ «Рокитнівський аграрій» 125 481,66 грн та 2 300,54 грн. судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено.

При прийнятті рішення суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 168 192,00 грн., а саме видатковою накладною № 30 від 05 липня 2022 року. Зважаючи на те, що відповідачем поставлений товар оплачено частково у розмірі 80 000 грн., в останнього виник борг перед позивачем у розмірі 88 192 грн. Щодо нарахування пені суд першої інстанції вказав, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Зважаючи на те, що договором не передбачено іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, суд дійшов до висновку про нарахування штрафних санкцій лише за шестимісячний період з моменту прострочення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТзОВ «Буртехпостач» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що прийняте рішення не в повній мірі відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Скаржником не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині стягнення основної суми боргу за поставку товару, просить скасувати рішення виключно в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Зокрема, скаржник зазначає, що укладеним між сторонами договором не врегульований порядок оплати за товар, який поставляється на умовах передоплати, а відтак сторони не досягли згоди щодо порядку та строків розрахунків, а тому, слід керуватись ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Тобто, на думку скаржника, строк виконання зобов`язання щодо оплати товару настає зі спливом семи днів з моменту пред`явлення вимоги про оплату боргу. Зважаючи на те, що позивачем надано лише копію фіскального чеку, з якого неможливо встановити чи справді направлялась претензія вих. № 27 від 22.03.2023 відповідачу, відсутні підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат не настав. Окрім того, скаржник вказує, що наявний в матеріалах справи рахунок № 8 від 25.07.2022 не містить посилання на договір, а зазначені в цьому рахунку сума та кількість товару не відповідають сумі та кількості, яка зазначена у видатковій накладній, що додатково вказує на те, що оплата за товар повинна відбутись не на підставі попередньої оплати, а по факту поставки.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що п. 8.2 договору визначено, що товар, який визначений у специфікації до договору і який поставлений за накладними, оформленими між сторонами в період дії договору, вважається поставленим на підставі даного договору, крім того, оскільки відповідач не заперечує факту виникнення боргу перед позивачем в апеляційній скарзі, то доводи відповідача щодо ненастання строку для нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат є безпідставними. Вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2024 по справі № 914/160/24 є повністю законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 914/160/24 та ухвалено здійснити перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2024 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ст. 114 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що колегія суддів (головуючий-суддя Кравчук Н.М. судді: Плотніцький Б.Д., Скрипчук О.С.) перебувала у відпустці, апеляційну скаргу ТзОВ «Буртехпостач» на рішення господарського суду Львівської області від 02.04.2024 року у справі №914/160/24 розглянуто поза межами строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

13 квітня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рокитнівський аграрій» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буртехпостач» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 1-13/04/22 відповідно до умов якого (п. 1.1. договору) Продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, надати у власність Покупця товар, а саме жито урожаю 2021 року, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти та оплати товар.

Відповідно до п. 1.2, 1.3 Договору найменування, ціна, загальна кількість товару, що є предметом поставки за Договором, визначаються у специфікації, що додається до цього Договору та є його невід`ємною частиною. Обсяги закупівель можуть змінюватись залежно від потреб «Покупця».

Пунктом 2.2, 2.5 Договору встановлено, що ціна договору становить 162 501 грн., в т.ч. ПДВ. Оплата здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів з рахунку Покупця, на банківський рахунок Продавця, вказаний у цьому Договорі або у накладній на товар. Оплата товару проводиться Покупцем передоплатою. Моментом здійснення Покупцем оплати є момент зарахування грошових коштів на рахунок Продавця.

Відповідно до п. 3.2, 3.3 Договору прийняття-передача товару у власність Покупця відбувається у пункті поставки, вказаному у п. 3.1. Договору. Право власності на товар від Продавця до Покупця переходить в момент підписання відповідної накладної. Зобов`язання «Продавця» щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі належного товару належної якості у власність Покупцю у місці поставки.

Пунктом 8.2. Договору встановлено, що товар, який визначений в специфікації до Договору, і який поставлений за накладними, оформленими між сторонами в період дії даного Договору вважається поставленим на підставі даного Договору, навіть за відсутності вказівки на даний договір в накладній. Специфікацією, що є додатком 1 до Договору, визначено товар, який поставляється згідно умов Договору жито врожаю 2021 року.

Відповідно до видаткової накладної № 30 від 05.07.2022 позивач поставив відповідачу жито врожаю 2021 року на загальну вартість 168 192, 00 грн. Дана видаткова накладна є підписаною обома сторонами договору.

Однак, відповідачем за поставлений товар оплачено лише 80 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 355 від 05.07.2022.

Згідно з п. 5.2. договору у разі порушення з вини Покупця строків оплати партії товару, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення.

Згідно з п 7.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Враховуючи, що ТзОВ «Буртехпостач» свого обов`язку по оплаті товару у повному обсязі не виконало, здійснивши лише часткову його оплату, в той час як поставка товару виконана в повному обсязі, у відповідача 05.07.2022 року виникла заборгованість за договором на суму 88 192,00 грн. Окрім того, внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання щодо здійснення оплати, за поставлений товар, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 61 901,08 грн, 3 % річних в розмірі 4 022,81 грн. та інфляційні втрати в розмірі 11 044,88 грн.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом з метою захисту порушених прав.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Як зазначалося вище, між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі продажу № 1-13/04/22 від 13.04.2022 року, відповідно до умов якого позивач передає у власність відповідача товар, а саме жито урожаю 2021 року, а відповідач зобов`язується прийняти та оплати товар. Отже, правовідносини, які склалися між сторонами, слід кваліфікувати як такі, що виникли за договором поставки.

Частинами першою, другою статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Згідно зі статтею 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 ЦК передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

Відповідно до ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК).

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 168 192,00 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи видатковою накладною № 30 від 05 липня 2022 року.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач неналежно виконав взяті на себе договірні зобов`язання щодо оплати, отриманого від позивача товару, оплативши його частково, в розмірі 80 000,00 грн. Заборгованість на момент подання позову до суду складала 88 192,00 грн.

Факт виникнення боргу у розмірі 88 192, 00 грн., за поставлений товар, відповідачем в апеляційній скарзі не оспорюється.

Щодо доводів скаржника про те, що, оскільки сторони не врегулювали в Договорі порядок оплати за товар, який поставляється на умовах передоплати, а відтак сторони не досягли згоди щодо порядку та строків розрахунків, а тому, початок нарахування даних сум починається після спливу 7 днів з моменту одержання вимоги, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі N 918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов`язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч. 1 ст. 655 ЦК, яка встановлює обов`язок продавця передати товар саме у власність покупця (аналогічні висновки викладені у постанові ОП КГС ВС від 18.08.2023 у справі № 927/211/22).

Судом встановлено, що п. 3.2 та 3.3 Договору визначено, що право власності на товар від Продавця до Покупця переходить в момент підписання відповідної накладної. Одночасно п. 2.5 Договору визначено відповідач зобов`язаний здійснити оплату за товар передоплатою.

Як зазначалось вище, п. 8.2 Договору передбачено, що товар, який визначений в специфікації до Договору, і який поставлений за накладними, оформленими між сторонами в період дії даного Договору вважається поставленим на підставі даного Договору, навіть за відсутності вказівки на даний договір в накладній. Одночасно п. 7.1. договору встановлено, що строк дії договору є до 31.12.2022 року.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм права, умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 1-13/04/22 від 13.04.2022, колегія суддів вважає підставним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що поставка товару відбувалась в межах договору № 1-13/04/22 від 13.04.2022, а відтак зважаючи на те, що сторони визначили здійснення саме попередньої оплати за поставлений товар, то відповідач зобов`язаний був здійснити оплату за товар до моменту його передачі, тобто, до 05.07.2024 включно, однак своїх обов`язків за договором не виконав, у зв`язку з чим йому було нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

Доводи скаржника про відсутність належних доказів надсилання йому вимоги про оплати боргу не спростовують висновків суду першої інстанції та не мають значення для правильного вирішення спору, оскільки обов`язок оплатити поставлений товар пов`язується не із фактом надсилання вимоги про оплату боргу, а з фактом поставки товару, тобто до моменту його передачі відповідачу.

Як зазначалося вище, згідно з п. 5.2. договору у разі порушення з вини Покупця строків оплати партії товару, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення.

Ч.2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, ст.253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 253 ЦК України).

Зважаючи на те, що поставка товару відбулась 05.07.2024, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що початок строку нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є 06.07.2024 року (наступний день після поставки товару).

Одночасно колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання обмежується шестимісячним строком в силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки договором не передбачено іншого строку чи терміну нарахування штрафних санкцій, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про нарахування пені лише за період із 06.07.2024 по до 05.01.2023.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області 02.04.2024 року у справі №914/160/24.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, п. 10 ч. 3 ст. 2, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буртехпостач»</a> залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області 02.04.2024 року у справі №914/160/24 залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.

5.Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяН.М. Кравчук

Судді Б.Д. Плотніцький

О.С. Скрипчук