Постанова

від 30.07.2024 по справі 363/3878/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року місто Київ.

Справа № 363/3878/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8242/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Немировська О.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (до зміни імені - ОСОБА_2 ) на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 серпня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1 (до зміни імені - ОСОБА_2 ) до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Старшого державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Картошкіної Марини Михайлівни, Начальника Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Попка Володимири Вікторовича, Акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк», Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_3 , треті особи - Приватний нотаріус Вишгородського району Київської нотаріального округу Голуб Людмила Андріївна, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними електронних торгів, акту про реалізацію предмету іпотеки, свідоцтва про право власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому, остаточно уточнивши позовні вимоги, просила:

-визнати недійсним і таким, що не підлягає виконанню з моменту вчинення, виконавчий напис №2057 від 27 листопада 2018 року вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.;

-визнати недійсними електронні торги проведені 29 травня 2020 року Державним підприємством «СЕТАМ» Міністерства юстиції України, протокол проведення електронних торгів №482504 від 29 травня 2020 року в частині продажу лоту за реєстраційним номером 419866: а саме садового будинку з надвірними будівлями площею 236,3 кв.м., та земельної ділянки площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , переможцем яких є ОСОБА_3 ;

-визнати недійсним акт старшого державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Картошкіної М.М. від 11 червня 2020 року про реалізацію предмета іпотеки;

-визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_3 від 08 липня 2020 року видане приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., про посвідчення права власності ОСОБА_3 на садовий будинок загальною площею 46,6 кв.м зазначеного літерою «А», з надвірними будівлями: вбиральня - літера «Б», душ - літера «В», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_4 від 08 липня 2020 року, видане приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., про посвідчення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-витребувати з чужого незаконного володіння у приватну власність ОСОБА_2 вказані садовий будинок та земельну ділянку;

-зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» здійснити реєстрацію Додаткової угоди №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року (реєстрацію Договору від 30 червня 2016 року про внесення змін до Договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та подати зазначені договори уповноваженому державному виконавцю як мирову угоду між ОСОБА_2 і АТ КБ «Приватбанк» в процесі виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області (виконавчий лист №363/1790/15-ц від 12 серпня 2016 року) для передачі на затвердження до Вишгородського районного суду Київської області в порядку статті 434 ЦПК України.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що після ухвалення Вишгородським районним судом Київської області 18 квітня 2016 року рішення про стягнення з неї на користь ПАТ КБ «Приват Банку» суми заборгованості за кредитним договором №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року в розмірі 85 708,7 доларів США, що за курсом НБУ від 08 квітня 2015 року становить 2 014 154, 45 грн., а також судових витрат в розмірі 3 654 грн. а всього 2 017 808, 45 грн., з метою реструктуризації вказаної заборгованості між нею та банком укладено Додаткову угоду №1 від 23 червні 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року та договір №1 від 30 червня 2016 року про внесення змін до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року. За результатами укладання вказаних угод пункт 2 договору іпотеки викладено в новій редакції, згідно якого іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року з повернення кредиту, наданого у вигляді непоновлюваної кредитної лінії, в сумі 717 442,72 грн.

Однак, ПАТ КБ «Приватбанк» після реструктуризації вказаної заборгованості до державного виконавця із заявою про відмову від примусового виконання рішення від 18 квітня 2016 року та укладення з ОСОБА_2 . мирової угоди в процесі виконання рішення суду у справі №363/1790/15-ц не звернувся, коли остаточне оформлення реструктуризації (оформлення зменшення та часткового списання) встановленого судом (рішенням суду) боргу мало бути проведено виключно через відповідне рішення суду в порядку статті 434 ЦПК України. У той же час банк звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., яким 27 листопада 2018 року вчинено виконавчий напис №2057 про звернення стягнення на предмет іпотеки - садовий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь стягувача АТ КБ «Приватбанк».

Вказаний виконавчий напис вважає таким, що не підлягає виконанню, зі змісту якого вбачається, що документом, за якими стягнення заборгованості проведено у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, є договір іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, коли її заборгованість виникла не виключно з нього, а з системно пов`язаних між собою трьох договорів, а саме Договору «Про реструктуризацію кредиту за кредитним договором №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, укладеного в формі додаткової угоди №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, договору №1 від 30 червня 2016 року про внесення змін до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року та самого договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року зі змінами та доповненнями, яким встановлено виключно її зобов`язання перед банком, а зобов`язання банку перед боржником вважаються (презюмуються) належним чином виконаними ще в 2006 році шляхом надання кредиту. Проте нові зобов`язання банку щодо здійснення реструктуризації її заборгованості за кредитним договором №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, від яких її зобов`язання погашати позику є похідними, містяться виключно у додатковій угоді №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року та в договорі №1 від 30 червня 2016 року про внесення змін до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, які нотаріус для встановлення безспірності заборгованості не застосовувала і до уваги не брала, а тому її висновок про це є хибним та незаконним. Також посилалася на те, що банк реєстрацію Додаткової угоди №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не здійснив, а тому вона на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису не вступила в дію.

Крім того, посилалася на те, що придбаний нею садовий будинок мав загальну площу 46,6 кв.м., який згодом був добудований та реконструйований, в результаті чого його загальна площа зросла до 236,3 кв.м, однак вона не встигла зареєструвати своє права власності на зазначене майно в передбаченому законом порядку. У той же час державний виконавець, в порушення вимог ч. 10 ст. 440 ЦПК України, з поданням до суду для вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку під час виконання виконавчого напису, не звертався і виставив на продаж будинок загальною площею не 236,3 кв.м, а 46,6 кв.м, що підтверджується виданим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А. свідоцтвом НОМЕР_3 від 08 липня 2020 року.

Також посилалася на те, що в акті державного виконавця від 11 червня 2020 року про реалізацію предмета іпотеки садовий будинок і земельна ділянка вказані як один об`єкт продажу, проданий за ціною 868400 гривень, а в спірних свідоцтвах зазначено майно самочинно розділено нотаріусом на два окремі об`єкти продажу, на кожний з яких видано окреме свідоцтво.

Крім того в позовній заяві, посилалася на те, що кредитний договір №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року укладено в іноземній валюті, а предмет іпотеки підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки використовується (використовувався) нею як постійне місце проживання.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 31 серпня 2021 року в задоволенні позовної заяви відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що між нею та відповідачем було укладено додаткові угоди з метою реструктуризації вказаної заборгованості а не у зв`язку з проведенням Банком реструктуризації кредиту. Вказує, що банком відповідно до додаткової угоди кошти у вигляді кредитної лінії їй фактично не надавались, а отже практично реструктуризації проведено не було.

Вказує на невідповідність висновків суду вимогам статті 88 Закону України «Про нотаріат» відповідно до приписів якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Зазначає, що на момент вчинення нотаріального напису у неї була повністю відсутня будь-яка заборгованість за Договором іпотеки від 08 серпня 2006 року, оскільки фактично не одержувала обумовленої договором кредитної лінії у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в сумі 717 442,72 грн.

Наголошує, що частина її будинку, який поза її волею незаконно продано на підставі виконавчого напису нотаріуса, відноситься до категорії нерухомого майна, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, що суперечить статті 440 ЦПК України.

Посилається на порушення процедури проведення електронних торгів, відсутність безспірності заборгованості та порушення в діях нотаріуса й державного виконавця.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , залишено без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 серпня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 31 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи судове рішення апеляційного суду, Верховний Суд виходив з того, що висновки судів про відсутність підстав для визнання оспореного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є передчасними.

Зокрема, суд касаційної інстанції зауважив, що визначена нотаріусом у безспірному порядку заборгованість у виконавчому написі суперечить рішенням судів у справах

№ 2-1023/12, № 363/1790/15-ц та договору про реструктуризацію заборгованості. Зтексту виконавчого напису та матеріалів справи невідомо, які документи пред`явив стягувач для звернення стягнення на заставне майно відповідно до пункту 1-1 Переліку.Також на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено відомості про зміни до договору іпотеки, які підлягали врахуванню приватним нотаріусом Бондар І. М.

Тому суд касаційної інстанції виснував, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконалася належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і у самому розмірі такої заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року справу прийнято до розгляду та призначене судове засідання.

У судовому засіданні 30 липня 2024 року ОСОБА_3 , його представник ОСОБА_4 та представник АТ КБ «ПриватБанк» - Абібулаєва Т.Г. заперечували проти задоволення апеляційної скарги. ОСОБА_1 в судовому засіданні 02 липня 2024 року доводи апеляційної скарги підтримала в повному обсязі в судове засідання 30 липня 2024 року не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою (том 4, а.с. 103).

Заслухавши пояснення учасників процесу, доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 08 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № KIY0GК00830013, згідно з яким банк надав, а ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 30 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 09 серпня 2021 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором того ж дня, 08 серпня 2006 року, сторони уклали договір іпотеки, згідно з пунктом 7 якого іпотекодавець надав в іпотеку банку нерухоме майно а саме: садовий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0509 га, кадастровий номер: 3221888800371710007, розташовану в СТ «Лотос» на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва.

Згідно з відомостями, що містяться у технічному паспорті, що є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа, садовий будинок - цегляний, збудований в 1990 році, загальною площею 46,6 кв. м, 15 % зносу, до нього прилягають надвірні будівлі: убиральня літ. «Б», душ літ. «В», огорожа №1-3, колонка літ. «І».

Відповідно до пункту 10 договору іпотеки іпотека за цим договором поширюється і на частину об`єкта предмета іпотеки, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмету іпотеки після укладення цього іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до пункту 18.8.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Пунктом 18.10 договору іпотеки визначено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з пунктом 18.8 цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмету іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.

Відповідно до пунктів 24, 26, 27 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.8.1 18.8.2, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі.

У разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 50% від його загальної вартості згідно з пунктом 13 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті.

Реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України. Іпотека за цим договором підлягає державній реєстрації в порядку та строки, передбачені чинним законодавством України.

13 січня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про внесення змін до договору про надання споживчого кредиту від 08 серпня 2006 року № KIY0GK00830013 (реструктуризація/зміна валюти виконання зобов`язання), в якій просила здійснити перерахунок залишку боргу в національну валюту України - гривню, згідно з курсом Національного банку України на момент прийняття Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», а саме 8 грн. за 1 дол. США, дозволити виплату залишку заборгованості за договором у сумі 416 700,05 грн та продовжити строк кредитування до 09 серпня 2026 року під обумовлені договором 18 % річних.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2016 року у справі №363/1790/15-ц, яке набрало законної сили 01 серпня 2016 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № KIY0GK00830013 у розмірі 85 708,70 дол. США, що еквівалентно 2 014 154,45 грн, судові витрати у розмірі 3 654 грн, а всього - 2 017 808,45 грн.

На виконання вказаного рішення суду 12 серпня 2016 року Вишгородським районним судом Київської області видано виконавчий лист №363/1790/15-ц.

23 червня 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 підписано додаткову угоду № 1 до договору іпотеки від 08 серпня 2006 року № КІY0GК00830013, відповідно до пункту 1 якої, у зв`язку з проведенням банком реструктуризації кредиту, кредитний договір від 08 серпня 2006 року № KIY0GK00830013, про що сторонами була укладена додаткова угода від 23 червня 2021 року № 1, сторони узгодили внести зміни в договір, виклавши пункт 2 в наступній редакції:

«За цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року з:

- повернення кредиту, наданого у вигляді непоновлюваної кредитної лінії, в сумі 717 442,72 грн на наступні цілі: на споживчі потреби у розмірі 700 136,82 грн, і на оплату страхових платежів у сумі 17 305,90 грн у строк до 14 червня 2026 року включно;

- сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік у період сплати з 08 до 14 числа кожного місяця;

- сплати комісії в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати;

- щомісячного надання грошових коштів (щомісячний платіж) у період сплати сумою не менше 12 759,79 грн згідно з графіком погашення кредиту додатку до додаткової угоди до кредитного договору для погашення заборгованості за кредитним договором, яка включає заборгованість за кредитом та відсотками;

- сплати відсотків за користування кредитом за порушення іпотекодавцем зобов`язань з погашення кредиту у розмірі 36% на рік від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом;

- сплаті пені у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день просрочки, але не менше 1 грн. При цьому відсотки за користування кредиту на суму простроченої заборгованості додатково до вищезгаданої пені банком не нараховується. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається у іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату сплати. Виконання зобов`язань зі сплати відсотків, винагороди за надання фінансового інструменту, а також сплати інших винагород, штрафів, пень та інших платежів, відшкодувати збитки, витрати у відповідності порядку та строки, зазначені у кредитному договорі».

Згідно з пунктом 3 вказаної додаткової угоди вона є невід`ємною частиною договору та вступає в дію з моменту нотаріального посвідчення та реєстрації в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна.

30 червня 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 08 серпня 2006 року № КІY0GК00830013, посвідченого приватним нотаріусом Голуб Л. А. за реєстровим № 8164, згідно з пунктом 1 якого у зв`язку з проведенням банком реструктуризації кредиту, кредитний договір від 08 серпня 2006 року № KIY0GK00830013, про що сторонами укладена додаткова угода № 1 від 23 червня 2016 року, сторони узгодили внести зміну в договір, виклавши пункт 2 в редакції додаткової угоди № 1 до договору іпотеки від 08 серпня 2006 року № КІY0GК00830013.

Відповідно до пунктів 3, 4 договору № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 08 серпня 2006 року № КІY0GК00830013 вказаний договір про внесення змін є невід`ємною частиною договору іпотеки, набирає чинності з дати його нотаріального посвідчення та припиняє свою дію з дня припиненням дії договору іпотеки.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 116142142 від 05 березня 2018 року після підписання додаткової угоди 30 червня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідну відмітку про перенесення запису на земельну ділянку та будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою старшого державного виконавця Вишгородського РВ ДВС Хмелевої М. В. від 04 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 363/1790/15-ц, виданого 12 серпня 2016 року Вишгородським районним судом Київської області на підставі рішення суду від 18 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № KIY0GK00830013 у загальному розмірі 2 017 808,45 грн, копію якої направлено ОСОБА_2 04 жовтня 2016 року.

13 вересня 2018 року постановою державного виконавця Вишгородського РВ ДВС Картошкіної М. М. виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 363/1790/15-ц приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_7, яке перебувало на виконанні у Вишгородському РВ ДВС, копію якої направлено ОСОБА_2 13 вересня 2018 року.

27 листопада 2018 року приватний нотаріус Бондар І. М. вчинила виконавчий напис № 2057 про звернення стягнення на предмет іпотеки - садовий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,0509 га, кадастровий номер: 3221888800:37:171:0007, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 . Зазначене майно на підставі договору іпотеки № KIY0GK00830013, посвідченого 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Голуб Л. В., за реєстровим № 8164, передане в іпотеку АТ КБ «ПриватБанк». За рахунок коштів отриманих від реалізації нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі: заборгованість за кредитом - 672 071,63 грн; заборгованість за відсотками - 233 119,06 грн; пеня - 104 047,21 грн, що всього становить 1 009 237,90 грн. Витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису, становлять 3 500,00 грн. Всього з урахуванням витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису, розмір заборгованості становить 1 012 737,90 грн. Строк за який проводиться стягнення - одинадцять років одинадцять місяців шістнадцять днів, з 08 серпня 2006 року до 24 липня 2018 року.

Постановою заступника начальника Вишгородського РВ ДВС Матвієнка М. М. від 10 вересня 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 27 листопада 2018 року № 2057, копія якої 13 вересня 2019 року направлена на адресу ОСОБА_2

19 грудня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт нерухомого майна боржника, а саме: садового будинку, загальною площею 236,3 кв. м, основною площею 128,2 кв. м з надвірними будівлями, та земельної ділянки площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Копію постанови ОСОБА_2 отримала нарочно 25 травня 2020 року.

10 лютого 2020 року державним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання TOB «АН Константа-Груп».

Відповідно до звіту TOB «АН Константа-Груп» № КG15022020-4 про оцінку майна від 15 лютого 2020 року суб`єктом оцінки є садовий будинок, загальною площею 236,3 кв. м, основною площею 128,2 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на земельній ділянці площею 0,0509 га, кадастровий номер: 3221888800:37:171:0007, за адресою: АДРЕСА_1 , що є приватною власністю ОСОБА_2 . Ринкова вартість об`єкта оцінки (без ПДВ, з урахуванням вартості земельної ділянки) становить 1 085 500,00 грн. Крім того оцінювачем додаткового зазначено, що згідно з технічним паспортом від 03 жовтня 2018 року садовий будинок збудовано самочинно, який підлягає здачі в експлуатацію.

Згідно з технічним паспортом на садовий будинок, виготовленим 03 жовтня 2018 року, встановлено, що його побудовано самочинно під час переобладнання в 2009 році, а також зведено навіс літ. «Г» та сарай літ. «Е».

Листом Вишгородського РВ ДВС від 20 лютого 2020 року № 15367 ОСОБА_2 повідомлено про результати визначення вартості нерухомого майна.

11 березня 2020 року Вишгородський РВ ДВС направив ДП «СЕТАМ» заяву на реалізацію арештованого майна № 17278 та просив внести до системи електронних торгів «СЕТАМ» інформацію про арештоване нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , а саме: садовий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, кадастровий номер 3221888800371710007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

24 квітня 2020 року постановою старшого державного виконавця Вишгородського РВ ДВС Картошкіної М. М. виконавче провадження № НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 27 листопада 2018 року № 2057 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_7, яке перебувало на виконанні у Вишгородському РВ ДВС.

З протоколу проведення електронних торів від 16 квітня 2020 року № 475299 з реалізації спірного майна (лот № 412004) відомо, що призначені на вказану дату торги не відбулися, оскільки від жодного учасника торгів не надійшла цінова пропозиція.

Повторні електронні торги з реалізації спірного майна (лот № 419866) відбулися 29 травня 2020 року, переможцем яких став ОСОБА_3 , про що складено протокол про проведення електронних торів від 29 травня 2020 року № 482504.

11 червня 2020 року старший державний виконавець Вишгородського РВ ДВС Картошкіна М. М. склала акт про реалізацію предмета іпотеки, з якого вбачається, що ОСОБА_3 08 червня 2020 року перерахував кошти за придбаний предмет іпотеки, включаючи гарантійний внесок у розмірі 868 400,00 грн, а прилюдні торги відбулися з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

08 липня 2020 року приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Голуб Л.А. відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі виконавчого напису від 27 листопада 2018 року № 2057, на підставі акта ВП № НОМЕР_8 про реалізацію предмета іпотеки від 11 червня 2020 року, затвердженого Вишгородським РВ ДВС та на підставі протоколу про проведення електронних торів від 29 травня 2020 року № 482504, видала свідоцтва № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 про право власності ОСОБА_3 на садовий будинок літ. «А» площею 46,6 кв. м з надвірними будівлями: вбиральня літ. «Б», душ літ. «В», та земельну ділянку площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів з таким висновком частково не погоджується, виходячи з наступного.

Щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню:

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1, підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з нотаріально посвідчених договорів, що передбачають сплату грошових сум, додаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Боржник у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Подібний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції у цій справі та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зауважив, що визначена нотаріусом у безспірному порядку заборгованість у виконавчому написі суперечить рішенням судів у справах№ 2-1023/12, № 363/1790/15-ц та договору про реструктуризацію заборгованості. З тексту виконавчого напису та матеріалів справи невідомо, які документи пред`явив стягувач для звернення стягнення на заставне майно відповідно до пункту 1-1 Переліку.Тому суд касаційної інстанції виснував, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконалася належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і у самому розмірі такої заборгованості.

Водночас суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить з`ясувати, на підставі яких документів, поданих кредитором відповідно до пункту 1-1 Переліку, приватний нотаріус вчинила оспорюваний виконавчий напис; перевірити, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мала безспірну заборгованість перед стягувачем, зокрема, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

На виконання вказівок, які містяться у постанові суду касаційної інстанції, апеляційний суд вжив заходів, спрямованих на встановлення переліку документів, які були надані кредитором нотаріусу разом із заявою про видачу виконавчого напису.

Водночас нотаріус на запит суду повідомив, що запитувані судом документи були знищені за закінченням терміну зберігання.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи та заперечення через призму принципу змагальності та балансу вірогідностей, а також надані ними докази в контексті наявності підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, апеляційний суд зазначає таке.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що:

- заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2012 року у справі № 2-1023/12 задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року в розмірі 65 422,35 дол. США звернуто стягнення на будинок загальною площею 46,6 кв. м та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки

ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України;

- рішенням Апеляційного суду Київської області від 06 червня 2013 року у справі № 2-1023/12, з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 червня 2013 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2012 року в частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та розміру стягнення судового збору змінено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року у розмірі 65 422,35 дол. США, що еквівалентно 522 515,22 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді садового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 . Предмет іпотеки, загальною вартістю 38 538,00 дол. США підлягає реалізації із застосуванням процедури продажу, передбаченої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: шляхом продажу садового будинку і земельної ділянки ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі іпотечного договору від 08 серпня 2006 року, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя і передбачає право ПАТ КБ «ПриватБанк» на продаж предмета іпотеки без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця за початковою ціною на рівні , не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадій оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2012 року в частині задоволення позову про виселення скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові у цій частині;

- рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2016 року у справі № 363/1790/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № KIY0GK00830013 у розмірі 85 708,70 дол. США, що еквівалентно 2 014 154,45 грн, судові витрати у розмірі 3 654 грн, а всього - 2 017 808,45 грн.

Тобто, кредитор неодноразово реалізовував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом до звернення для вчинення виконавчого напису, змінюючи розмір заборгованості відповідно до періоду звернення до суду з позовом.

Крім того, в порядку реструктуризації заборгованості, визначеної рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2016 року у справі № 363/1790/15, між ОСОБА_2 та банком укладено додаткову угоду № 1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки від 08 серпня 2006 року № КІY0GК00830013 та договір від 30 червня 2016 року № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 08 серпня 2006 року № КІY0GК00830013.

У результаті укладення вказаних угод пункт 2 договору іпотеки викладено в новій редакції, згідно з якою іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № КІY0GК00830013 з повернення кредиту, наданого у вигляді непоновлюваної кредитної лінії, в сумі 717 442,72 грн.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 116142142 від 05 березня 2018 року, після підписання додаткової угоди 30 червня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідну відмітку про перенесення запису на земельну ділянку та будинок, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . У вказаній інформації зазначено, що іпотекою забезпечено виконання зобов`язання за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № КІY0GК00830013 у розмірі 717 442,72 грн (т. 2, а. с. 21-28).

Натомість 27 листопада 2018 року приватний нотаріус Бондар І. М. вчинила виконавчий напис № 2057 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому за рахунок коштів отриманих від реалізації нерухомого майна запропонувала задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 1 009 237,90 грн, а також зазначила, що строк, за який проводиться стягнення,складає одинадцять років одинадцять місяців і шістнадцять днів (з 08 серпня 2006 року до 24 липня 2018 року).

Колегія суддів зауважує, що визначення приватним нотаріусом строку нарахування заборгованості, у межах якого звертається стягнення, в понад 11 років суперечить вимогам статті 88 Закону України «Про нотаріат», за змістом якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Колегія суддів наголошує, що банк ще в 2012 році змінив строк виконання основного зобов`язання, достроково звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. У 2016 році банк підтвердив свої наміри достроково стягнути заборгованість з ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), пред`явивши відповідний позов до суду.

Апеляційний суд нагадує, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Водночас у виконавчому написі нотаріус запропонував звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості (у тому числі процентів та пені), нарахованої в період з 08 серпня 2006 року до 24 липня 2018 року, незважаючи на те, що ще з 2012 року банк втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку.

Надані до апеляційного суду 26 липня 2024 року представником банку додаткові пояснення також підтверджують, що до заборгованості зазначеній у виконавчому написі включена пеня, нарахована за межами строку кредитування.

Подальше укладення сторонами додаткової угоди від 23 червня 2016 року до договору іпотеки, в якому строк кредитування продовжено з 2021 до 2026 року, не впливає на ту обставину, що з 2012 року до укладення цієї угоди банк не мав права продовжувати нараховувати проценти та пеню на суму основного боргу. Крім того, чинним законодавством не передбачено можливості продовження строку, який вже сплив з урахуванням його зміни банком в односторонньому порядку.

Колегія суддів також ураховує, що визначена нотаріусом до стягнення сума заборгованості суперечить як судовим рішенням у справах № 2-1023/12, № 363/1790/15-ц, так і додатковим угодам сторін, у результаті укладення яких у відповідних державних реєстрах зазначено, що іпотекою забезпечено виконання зобов`язання за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № КІY0GК00830013 у розмірі 717 442,72 грн (а не визначена нотаріусом сума в розмірі 1 009 237,90 грн).

Тому колегія суддів констатує, що, звертаючись до нотаріуса з заявою про видачу виконавчого напису, АТ КБ «ПриватБанк» належним чином не обґрунтувало безспірність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № КІY0GК00830013, а також періоду її нарахування, який перевищує три роки, що згідно з вимогами статті 88 Закону України «Про нотаріат» є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами позивачки про те, що виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, саме з моменту його вчинення, оскільки рішення суду за такою вимогою не має ретроспективної дії, про що детально буде зазначено в наступному розділі цієї постанови.

Щодо визнання результатів електронних торгів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавчою службою укладається відповідний договір.

Згідно з пунктом 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня2016 року № 2831/5, електронний аукціон - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 дійшла висновку про те, що, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами статей 650, 655 тачастини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах, публічних торгах та визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

У правовій доктрині сформульовано точку зору, згідно з якою продавцем майна, яке реалізується з торгів у рамках виконання рішення суду, є власник майна, оскільки саме його майно продається; держава не переносить на себе право власності на це майно і діє в зазначеному випадку від імені власника-боржника.

Таким чином, з аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку реалізації арештованого майна вбачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особи, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц зазначено, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу і така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами першою - третьою та частинами п`ятою, шостою статті 203 ЦК, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочинуЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина першастатті 215 цього Кодексу).

Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Тобто, для визнання судом торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частина перша та друга статті 273 ЦПК України).

Аналіз вказаних норм, з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), свідчить про те, що наявність підстав для визнання недійсними торгів має встановлюватися судом саме на момент їх проведення. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності торгів, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

По своїй суті публічні торги мають бути найбезпечнішою підставою набуття майна, оскільки публічна процедура реалізації майна має гарантувати невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, набутого у такий спосіб. Очевидно, що використання як підстави для оспорення торгів визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суттєво підриває стабільність обороту та характеристику власне торгів як найбезпечнішої підстави набуття майна, за умови, що такої підстави недійсності не існувало в момент проведення публічних торгів.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21.

У справі, що переглядається, електронні торги з реалізації належного позивачці майна відбулись 29 травня 2020 року.

Натомість з вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивачка звернулася до суду вже після проведення електронних торгів в жовтні 2020 року. Тобто, на момент проведення оспорюваних торгів, що відповідає моменту укладення правочину з реалізації належного позивачці майна, виконавчий напис нотаріуса, який був правовою підставою для проведення торгів, був чинним.

Суд касаційної інстанції неодноразово виснував, що наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним має встановлюватися судом саме на момент його вчинення.

Тому рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, у тому числі й щодо недійсності правочину, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Отже, саме лише посилання позивачки на визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за встановлених судом обставин цієї справи не є підставою для визнання електронних торгів недійсними та, відповідно, скасування похідних від проведених торгів акта і свідоцтв.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21 з посиланням на пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 вказав, що за подібних обставин права позивачки можуть бути захищені шляхом відшкодування завданої їй шкоди(частина третя статті 386 ЦК України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна.

Відтак позивачка не позбавлена права звернутися до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування у порядку частини третьої статті 386 ЦК України заподіяної їй шкоди внаслідок примусового відчуження належного їй майна з прилюдних торгів на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому було визнано таким, що не підлягає виконанню.

Проте у справі, що переглядається, таких вимог позивачкою не заявлено.

Оцінюючи інші доводи позивачки щодо наявності підстав для визнання торгів недійсними, а саме, що державний виконавець передав на торги спірне нерухоме майно з меншою площею, ніж фактична площа житлового будинку з урахуванням здійсненої позивачкою реконструкції, суд першої інстанції встановив, що позивачкадійсно придбала житловий будинок з площею 46,6 кв. м., проте у подальшому шляхом переобладнання самочинно збільшила площу будинку до 236,3 кв. м., а також самочинно збудувала надвірні будівлі (навіс та сарай).

Тобто, первісним предметом іпотеки були земельна ділянка та житловий будинок площею 46,6 кв. м.

Разом із тим, суд першої інстанції обґрунтовано врахував положення частини шостої статті 5 Закону України «Про іпотеки», за змістом якої у разі, якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про іпотеку» передача в іпотеку об`єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва, об`єктів незавершеного будівництва та майнових прав на них.Обтяження об`єкта незавершеного будівництва іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.Після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

Новоствореним об`єктом нерухомості, який підлягає реєстрації вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року в справі №335/640/15-ц).

Місцевий суд установив, що реалізований на торгах будинок переобладнаний (реконструйований) з того будинку, який є предметом іпотеки, на земельній ділянці, яка також є предметом іпотеки і щодо якого існує відповідна державна реєстрація обтяження, а тому самочинне будівництво, на яке посилається позивачка, в силу вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку» вважається предметом іпотеки, не дивлячись на відсутність прийняття його в експлуатацію і відповідної державної реєстрації реконструйованого будинку.

Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звернення стягнення на спірне майно здійснювалося в порядку Закону України «Про іпотеку», а частинадесята статті 440 ЦПК України застосуванню не підлягала.

Крім того, місцевий суд слушно зазначив, що державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі електронні торги з реалізації рухомого майна організовує і проводить організатор електронних торгів. Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні підготовчих дій з метою проведення електронних торгів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком підлягають оскарженню в спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження». Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними (правова позиція Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року в справі № 201/18443/17).

Тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання електронних торгів, акта та свідоцтв недійсними.

Вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, набутого відповідачем у власність на підставі електронних торгів, законність яких підтверджена судом, задоволенню теж не підлягає.

Щодо інших позовних вимог

У позовній заяві ОСОБА_1 просила також зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» здійснити реєстрацію Додаткової угоди №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року (реєстрацію Договору від 30 червня 2016 року про внесення змін до Договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та подати зазначені договори уповноваженому державному виконавцю як мирову угоду між ОСОБА_2 і АТ КБ «Приватбанк» в процесі виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області (виконавчий лист №363/1790/15-ц від 12 серпня 2016 року) для передачі на затвердження до Вишгородського районного суду Київської області в порядку статті 434 ЦПК України.

У апеляційній скарзі вимогу про зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» здійснити реєстрацію Додаткової угоди №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року(реєстрацію Договору від 30 червня 2016 року про внесення змін до Договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивачка не підтримала.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання банку подати зазначені правочини уповноваженому державному виконавцю як мирову угоду між позивачкою і АТ КБ «Приватбанк» в процесі виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області (виконавчий лист №363/1790/15-ц від 12 серпня 2016 року) для передачі на затвердження до Вишгородського районного суду Київської області в порядку статті 434 ЦПК України, колегія суддів наголошує, що предметом спору у справі, що переглядається, є безпідставне, на переконання позивачки, вибуття нерухомого майна з її володіння.

Зазначене вибуття відбулося не в процесі виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості у справі №363/1790/15-ц, а винятково на підставі виконавчого напису нотаріуса №2057 від 27 листопада 2018 року та проведених згідно з ним електронних торгів.

Тому обставини, хід та порядок виконання судового рішення у справі №363/1790/15-ц не входять до предмета доказування у справі, що переглядається, та, відповідно, не підлягають встановленню і оцінці судом.

У випадку, якщо ОСОБА_1 не згодна з ходом виконання судового рішення у справі №363/1790/15-ц, вона може оскаржити дії чи бездіяльність виконавця в межах зазначеної судової справи.

Крім того, суд першої інстанції слушно зазначив, що укладена між сторонами додаткова угода №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року та наступний договір від 30 червня 2016 року не є мировою угодою між позивачкою та АТ КБ «Приватбанк» в процесі виконання рішення суду у справі №363/1790/15-цв розумінні статті 434 ЦПК України.

Висновки щодо суті апеляційної скарги та судових витрат

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахування наведеного колегія суддів уважає, що:

- апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню;

- рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 серпня 2021 року у частині вирішення позовної вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, належить скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 27 листопада 2018 року № 2057, вчинений приватним нотаріусом Бондар І. М.;

- у іншій частині рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 серпня 2021 року підлягає залишенню без змін.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, пропорційно задоволеним позовним вимогам у загальному розмірі 3 783, 60 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 (до зміни імені - ОСОБА_2 ) -задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 серпня 2021 року у частині вирішення позовної вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 27 листопада 2018 року № 2057, вчинений приватним нотаріусом Бондар І. М.

У іншій частині рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 серпня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, пропорційно задоволеним позовним вимогам у загальному розмірі 3 783, 60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389ЦПК України.

Повний текст постанови складено 31 липня 2024 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

О.В. Немировська