Ухвала

від 05.08.2024 по справі 947/14643/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1154/24

Справа № 947/14643/24 1-кс/947/8241/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційніскарги захисника ОСОБА_6 та представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на ухвалуслідчого суддіКиївського райсудум.Одеси від29.05.2024про арештмайна ук/п №12022150000000273 від 01.11.2022за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах к/п №12022150000000273 від 01.11.2022було задоволено клопотання ст. детектива підрозділу ТУ БЕБ в Одеській області ОСОБА_9 та було накладено арешт на вилучене 21.05.2024 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме на 65 купюр номіналом 200 гривень кожна, 57 купюр номіналом по 500 грн., 25 купюр по 1000 грн. кожна, одна купюра номіналом 50 доларів США та 5 купюр номіналом по 20 доларів США кожна, а всього 66 500 гривень та 150 доларів США; банківську картку АТ «Приватбанк» золота для виплат № НОМЕР_1 .

Обґрунтовуючи прийняте рішення слідчий суддя вказував на те, що метою накладення арешту є його збереження як речового доказу, окрім того, санкцією ст. 191 КК України передбачене покарання у виді конфіскації майна, відтак на теперішній час таке втручання у право власності є співмірним із завданнями кримінального провадження.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

Не погодившись із ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_10 , подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржуване рішення є незаконним а необґрунтованим з таких підстав:

- під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя всупереч приписів КПК України не дослідив жодного доказу, зміст доданих до клопотання документів оголошено не було;

- слідчим суддею не зазначено, яким саме критеріям, визначеним ст. 98 КПК України відповідає вилучене майно. Окрім того, накладаючи арешт зокрема на грошові кошти слідчий суддя не з`ясував хто є їх власником, водночас грошові кошти належать на праві спільної сумісної власності дружині ОСОБА_10 ОСОБА_7 , банківська картка належить ОСОБА_7

- поза увагою слідчого судді залишилося, що детективом фактично не були усунуті недоліки, зазначені в ухвалі Одеського апеляційного суду від 17.06.2024, якою була скасована ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно та клопотання було повернуто прокурору для усунення недоліків, оскільки заявляючи про необхідність накладення арешту на грошові кошти детектив надав відомості про право власності на зовсім інше майно-на квартиру, в якій був проведений обшук;

- детективом був порушений порядок звернення із клопотанням, оскільки відповідно до ст. 171 КПК України із клопотанням про арешт майна третьої особи має право звернутися виключно прокурор;

За таких обставин, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 15.07.2024 та постановити нову ухвалу, якою відмовити детективу у задоволенні його клопотання про арешт майна.

Окрім того, на вказану ухвалу подав апеляційну скаргу представник ОСОБА_7 ОСОБА_8 , доводи якої ідентичні доводам захисника ОСОБА_6 . тому, представник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 15.07.2024 та постановити нову ухвалу, якою відмовити детективу у задоволенні клопотання про арешт майна.

Оскільки учасники судового розгляду до суду не з`явилися, відповідно до положень ч. 4 ст. 107 КПК України розгляд проведено без фіксації за допомогою технічних засобів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно дост. 2 КПКУкраїни завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Водночас, приписами ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні,3) наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч.2 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як вбачаєтьсязі змістуклопотання пронакладення арештуна майнов межахк/п№12022150000000273від 01.11.2022за ч.5ст.191,ч.2ст.366КК Українидетектив ОСОБА_9 визначив метою накладення арешту на майно необхідність запобігання зникненню, втраті або пошкодженню речей.

Окрім того, як вбачається із клопотання метою накладення арешту на майно є необхідність збереження речових доказів, а також забезпечення конфіскації як виду покарання.

Приписами ч. 5 ст. 170 КПК України регламентовано, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно доматеріалів,які наданіапеляційному суду,постановою ст.детективу підрозділуТУ БЕБв Одеськійобл. ОСОБА_9 від 22.05.2024зазначені вищегрошові коштита банківськакартка вилучені 21.05.2024 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 грошові кошти на банківська картка були визнані речовими доказами (а.п. 82-85).

Апеляційний суд критично оцінює доводи захисника відносно того, що слідчим суддею не зазначено, яким саме критеріям, визначеним ст. 98 КПК України відповідає вилучене майно, оскільки зазначене майно, на переконання апеляційного суду має очевидні ознаки речових доказів, а саме вилучені грошові кошти могли бути набуті кримінально протиправним шляхом, банківська картка може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження

У цьому контексті апеляційний суд зауважує, що триває досудове розслідування яке полягає у збиранні, дослідженні, оцінці, перевірці та використаннідоказівз метою встановлення наявності або відсутності складу кримінального правопорушення.

Що стосується аргументів апелянтів з приводу того, що детективом був порушений порядок звернення із клопотанням, оскільки відповідно до ст. 171 КПК України із клопотанням про арешт майна третьої особи має право звернутися виключно прокурор, апеляційний суд зауважує, що положення ст. 171 КПК України є спеціальними відносно положень ст. 64-2 КПК України, відтак звернення детектива із клопотання про арешт майна не становить істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства.

Більш того, зазначені доводи не є релевантними з огляду на відсутність доказів того, що тимчасово вилучене майно є спільною сумісно власністю ОСОБА_10 та його дружини.

Водночас, апеляційний суд враховує доводи, викладені у клопотанні детектива відносно того, що грошові кошти були вилучені у шафі приміщення спальної кімнати ОСОБА_10 , а банківська картка на приліжковій поличці. Окрім того, апеляційний суд враховує, що підозрюваний вказував на те, що його дружина тривалий час перебуває у респ. Молдова та на запитання з яких підстав його дружина, перебуваючи у іншій країні, зберігає свої заощадження в м. Миколаєві ОСОБА_10 відповісти не зміг.

Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Відтак, з огляду на те, що санкція інкримінованого ОСОБА_10 злочину передбачає покарання у виді конфіскації майна, апеляційний критично оцінює доводи захисника з приводу того, що детективом фактично не були усунуті недоліки, зазначені в ухвалі Одеського апеляційного суду від 17.06.2024, якою була скасована ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно та клопотання було повернуто прокурору для усунення недоліків.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що на дному етапі досудового розслідування застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна є обґрунтованим.

Водночас, колегія суддів звертає увагу апелянтів на можливість звернення з клопотанням до слідчого судді, суду про скасування арешту в порядку ст. 174 КПК України, при умові, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Отже, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді відсутні.

Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , в інтересахпідозрюваного ОСОБА_10 , та представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 15.07.2024 про накладення арешту на майно, перелік якого міститься в резолютивній частині ухвали, вилучене 21.05.2024 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 у к/п №12022150000000273 від 01.11.2022за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4