Рішення

від 06.10.2010 по справі 36/295

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/295

06.10.10

За позовом    Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі філіалу

                       “Теплові розподільчі мережі Київенерго”

До                       Суб‘єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1

Про                         стягнення 31 115  грн.  12 коп.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача            Голубев А.Г. -. –по дов. № Д07/2009/12/31-3 від 31.12.2009р.

Від відповідача        не з»явився

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги  Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”в особі філіалу “Теплові розподільчі мережі Київенерго” про стягнення з Суб‘єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 31 115 грн. 12 коп., із яких: 29 353 грн. 86 коп. основний борг, 1 536 грн. 43 коп.. пені, 3% річних в сумі 224 грн. 83 коп. за неналежне виконання взятих на себе зобов‘язань згідно договору оренди № 218 від 04.05.2007р.

Ухвалою Господарського суду мсіта Києва від  12.08.2010р. порушено провадження у справі №36/295, розглдя справи призначено на 13.09.2010р.

У зв»язку з неявкою в судове засідання 13.09.2010р. представника відповідача розгляд спраив було відкладено  на 06.10.2010р.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні 06.10.2010р. підтримав в повному обсязі.

Відповідач  письмовий відзив на позов не надав, представника в судове засідання 06.10.2010 року  не направив, не виконав вимог суду викладених в ухвалах суду   від 12.08.2010р. та 13.09.2010р.

       Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали суду направлялись на адреси відповідача, що зазначені в позовній заяві та  Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб –підприємців.

       Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

        Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за  наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

        Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна” об’єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4) орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5).

04.05.2007 між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго”в особі директора філіалу “Теплові розподільчі мережі Київенерго”(орендодавець) та Суб‘єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір № 218 про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 213/3304 від 16.03.2006 передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі –об‘єкт оренди) за адресою м. Київ, проспект Маяковського, 79Б для розміщення складу та виробництва.

Згідно п. 2.1. договору об’єктом оренди є нежиле приміщення на І поверсі загальною площею 101,65 кв. м.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до п. 4.1. договору передбачено, що орендодавець зобов’язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту прийому-передачі об’єкт оренди.

Факт передачі позивачем та відповідно прийняття відповідачем об‘єкта оренди підтверджується актом приймання-передачі від 04.05.2007.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 29 353,86 грн. та нарахована пеня –1536, 43  грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частина 1 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна ”визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 9.1. договору строк дії договору встановлений сторонами з 04.05.2007 до 01.05.2008.

Відповідно до п. 9.5. договору договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно із ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна ”у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

З вказаних правових норм вбачається, що після закінчення строку дії договору, в разі заперечень однієї із сторін договору щодо подальшого користування орендарем орендованих приміщень протягом місяця після закінчення строку дії договору, такий договір оренди припиняється, а орендар зобов’язаний звільнити орендоване приміщення та передати його орендарю.

Зважаючи на те, що відповідач з відповідним листом, як це передбачено ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, протягом місяця після закінчення терміну дії договору до позивача не зверталась, а позивач в свою чергу за відсутності листа зі свого боку не заперечував проти продовження орендних відносин, договір є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах спочатку до 01.05.2009 потім до 01.05.2010.

            Умовами п. 4.14. договору визначено, що орендар після припинення дії договору та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов‘язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі.

Пункт 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначає, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

12.07.2010р. між сторонами по справі був підписаний  акт прийому –передачі  приміщень, відповідно до якої  відповідач  передав приміщення на І поверсі загальною площею 101,65 кв. м.   за адресою м. Київ, проспект Маяковського, 79Б позивачу.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п 3.1. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 № 34/91, та на дату підписання договору становить 18 грн. 00 коп. за 1 кв. м. орендованої площі 11,00 кв. м (виробництво товарів для вишивання та рукоділля) та 20 грн. 41 коп. за 1 кв. м орендованої площі 90,65 кв. м (склад), що в цілому складає 2 047 грн. 97 коп. (дві тисячі сорок сім грн. 97 коп.) на місяць без ПДВ.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Пунктом 3.4. договору визначено, що додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 3.5. договору встановлює, що орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

За умовами п. 3.6. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати у визначені договором строки, в результаті чого виникла заборгованість по орендній платі з урахуванням індексу інфляції за період з грудня 2009 року по 12 липня 2010 року в розмірі 29 353,86 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 29 353,86 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Статтею 29 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п.1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних  платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати орендних платежів.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг оренди відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.3. договору, розмір якої, за обґрунтованим розрахунками позивача становить  1536,43 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1536,43 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по оплаті орендної плати, позивач на підставі  ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь  з відповідача 224, 83 грн. –3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 224,83 грн. –3 % річних (за обґрунтованим розрахунком позивача).

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись  ст. ст. 49, 82-85 Господарського процессуального кодексу  України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

             Стягнути з Суб‘єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі філіалу “Теплові розподільчі мережі Київенерго”(м. Київ, вул. Володимирська, 82Г, код ЄДРПОУ 25665166) 29 353 грн. 86 коп. основного боргу, 1536 грн. 43 коп.  пені, 224 грн. 83 коп.  - 3% річних, 311 грн. 15 коп. витрат по сплаті держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

            Після набрання рішенням законної сидли видати наказ.

Суддя

                                 Трофименко Т.Ю.

Повний текст рішення складено

08.10.2010р.