Рішення

від 30.05.2024 по справі 759/2963/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2963/24

пр. № 2/759/2254/24

30 травня 2024 року суддя Святошинського районного суду міста Києва Єросова І.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» (03151, м.Київ, просп.Берестейський, 121В) про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

01.02.2024 р. адвокат Тихонов В.В., який представляє інтереси позивача, засобами поштового зв`язку звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України грошові кошти за невиконання зобов`язання у розмірі 15486,84 грн., з яких: 3% річних у розмірі 1877,92 грн. та інфляційні втрати у розмірі 13608,92 грн., а також понесені судові витрати. В обґрунтування позовних вимог вказує на стягнення на підставі рішення суду з відповідача заборгованості у розмірі 42000,00 грн., що належать позивачу на підставі свідоцтва від 24.12.2021 р. про право на спадщину за законом. Відповідач визнав вказану заборгованість та її розмір, сплативши заборгованість під час примусового виконання рішення суду 21.06.2023 р. Беручи до уваги ту обставину, що відповідач довідкою від 22.12.2021 р. №186 підтвердив та визнав розмір кредиторської заборгованості, право на яку успадковано позивачкою на підставі свідоцтва від 24.12.2021 р., беручи до уваги ігнорування відповідачем звернень позивача щодо погашення заборгованості та її стягнення під час примусового виконання рішення суду 21.06.2023 р., відповідач згідно вимог ст. 625 ЦК України зобов`язаний додатково сплатити на користь позивачки 3% річних та інфляційні втрати за період з 24.12.2021 р. по 20.06.2023 р.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, позивачу роз`яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачу право на подання заперечень на відповідь на відзив.

11.04.2024 р. до суду надійшов відзив у якому відповідач повністю заперечує позовні вимоги. Представник відповідача вказує на неможливість застосування до даних правовідносин, які виникли внаслідок прострочення сплати суми спадщини, положень ст. 625 ЦК України, а тому нарахування 3% річних та інфляційні втрати є необґрунтованим. Оскільки рішення суду про стягнення грошових коштів ухвалено не по зобов`язальних правовідносинах між сторонами.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить наступного висновку.

Встановлено, що державним нотаріусом Березанської міської державної нотаріальної контори Київської області Тищенко Н.В. посвідчено та видано ОСОБА_1 свідоцтво від 24.12.2021 року про право на спадщину за законом, відповідно до якого позивачка є спадкоємицею зазначеного у свідоцтві майна померлого.

Спадщина на яку видано свідоцтво, складалась із кредиторської заборгованості філії "Баришівська" ПНВК "ІНТЕРБІЗНЕС" перед спадкодавцем в розмірі 42 000 грн., що належала спадкодавцю та підтверджується довідкою, виданою філією "Баришівська" ПНВК "ІНТЕРБІЗНЕС" від 22.12.2021 року N 186.

Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м.Києві від 24.02.2023 р. позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» про стягнення заборгованості задоволено. Вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 42 000 грн. та судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп., а всього 42 992 грн. 40 коп.

Вказане рішення суду виконано відповідачем 21.06.2023 р. в порядку примусового виконання рішення, що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «Приватбанк» №1006 від 21.06.2023 р.

На підставі вищевказаного позивач розраховує 3% річних та інфляційні нарахування на суму 42000,00 грн. в межах періоду з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину - 24.12.2021 р. по момент фактичного виконання рішення суду - 20.06.2023 р.

Проведений позивачем розрахунок перевірено судом.

Відповідач не спростовує ні суми, ні періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Заперечення проти позову обґрунтовуються відсутністю підстав для такого стягнення, так як вказане зобов`язання не є грошовим і витікає зі спадкових правовідносин.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі N 646/14523/15-ц (провадження N 14-591цс18) зазначено, що стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" Книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц (провадження N 14-16цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 р. N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Тотожні висновки містяться у Постанові Верховного Суду від 28.09.2021 р. по справі N 759/4755/19.

Аналізуючи вищенавдені норми, суд доходить висновку, що законні права позивача порушено, а відтак вони підялгають захисту.

Доводи сторони відповідача щодо неможливості застосування до вказаних правовідносин ст. 625 ЦК України суд відхиляє з підстав їх необґрунтованості. Вказане зобов`язання є грошовим, заборгованість стягнуто в примусовому порядку на підставі рішення суду, а відтак вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню. Існування поряд із правовідносинами щодо стягнення заборгованості та відповідальності за невиконання зобов`язання, спадкових правовідносин, не виключає існування вказаного зобов`язання як грошового.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на правову допомогу суд враховує позицію Верховного суду, викладену у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20). Відповідно до якої необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи, що представником позивача не надано доказів здійснення фактичної оплати витрат на правову допомогу (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки), суд доходить висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення 4200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 207, 526, 527,530, 626, 628, 633, 638, 1048, 1050,1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 6-13, 18, 19, 71-79, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» (03151, м.Київ, просп.Берестейський, 121В) про стягнення грошових коштів, задовольнити.

Стягнути з Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес», код ЄДРПОУ: 01200244 (03151, м.Київ, просп.Берестейський, 121В) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) 3% річних у розмірі 1877,92 грн. та інфляційні втрати у розмірі 13608,92 грн.

Стягнути з Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес», код ЄДРПОУ: 01200244 (03151, м.Київ, просп.Берестейський, 121В) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя І.Ю. Єросова