Постанова

від 31.07.2024 по справі 922/1302/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1302/22

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників:

ОСОБА_1 - Василенко Н.В.,

ОСОБА_2. - Агєєвої Е.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024,

ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024,

ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024,

ухвалу попереднього засідання Господарського суду Харківської області від 22.01.2024

у справі № 922/1302/22

за заявою ОСОБА_2

про неплатоспроможність ОСОБА_2 .

ВСТАНОВИВ:

У справі № 922/1302/22 ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2022 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 (Боржник), введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів, керуючим реструктуризацією боржника призначено арбітражного керуючого Артюха Юрія Володимировича та призначено попереднє засідання суду.

Після здійснення судом офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі, ОСОБА_1 звернувся з заявою з грошовими вимогами, в якій просив суд визнати його грошові вимоги до Боржника - ОСОБА_2 в розмірі 51 048 587,38 грн, з яких: 31427000,00 грн - основний борг, 11 017 531,28 грн - пеня, 5 933 192,09 грн - інфляційні втрати, 2670864,00 грн - 3% річних, та включити їх до реєстру вимог кредиторів.

В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на те, що 27.06.2018 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в розмірі 31427000,00 грн, які зобов`язався повернути в повному обсязі своєчасно до 27.10.2018, а у разі недотримання цього зобов`язання - виплатити вказану суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Заявник вказував, що ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою про стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно боржника до Києво-Святошинського районного суду Київської області, який ухвалою суду від 18.10.2021 відкрив провадження у справі №369/11910/21, а в подальшому, ухвалою суду від 16.08.2022 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

До заяви з грошовими вимогами (вх. № 11069 від 03.10.2022) додано низку документів, у тому числі: копію розписки від 27.06.2018; копію позовної заяви, поданої до Києво-Святошинського районного суду Київської області; розрахунки заборгованості; копії ухвал Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі від 01.09.2021, 03.09.2021, 09.09.2021, 18.10.2021, 16.08.2022 у справі № 369/11910/21.

Від керуючого реструктуризацією надійшло повідомлення про результати розгляду грошових вимог ОСОБА_1 до Боржника, а також повідомлення Боржника про результати розгляду грошових вимог ОСОБА_1 , в яких арбітражний керуючий Артюх Ю.В. та ОСОБА_2. проти заявлених вимог ОСОБА_1 заперечують у повному обсязі.

ОСОБА_2 заперечує факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів та факт підписання боргової розписки від 27.06.2018, що надана в копії до заяви з грошовими вимогами до боржника.

Додатково ОСОБА_2 посилається на те, що мав проблеми зі здоров`ям, що виникли внаслідок вживання наркотичних засобів, чим, на його думку, міг скористатися ОСОБА_1 для підписання боргової розписки.

Ухвалою суду від 03.03.2023 призначено у справі № 922/1302/22 судову почеркознавчу експертизу розписки від 27.06.2018, складеної від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 .

17.07.2023 до суду від Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшов висновок експерта від 07.07.2023 № СЕ-19/111-23/18808-ПЧ.

Представником заявника подано клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів справи, а саме засвідчені електронним підписом копії договору позики від 25.06.2018, укладеного між ОСОБА_1 та Майстренком І. О. про отримання першим від останнього в борг у розмірі 31427 000,00 грн, та розписки від 25.06.2018 на виконання цього договору, а також роздруківку Індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 1991 року по 2019 рік.

Враховуючи принципи змагальності та диспозитивності у господарському процесі, судом було долучено до матеріалів справи документи, додані до вищезазначеного клопотання.

Ухвалою суду від 02.11.2023 витребувано у Майстренка І.О. оригінал договору позики від 25.06.2018, укладеного між ОСОБА_1 та Майстренком І.О. , про отримання в борг 31 427 000,00 грн, а також оригінал розписки від 25.06.2018, що складена на виконання цього договору - для огляду в судовому засіданні. Зобов`язано Державну податкову службу України надати інформацію про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо Майстренка І. О. за період з 1991 по 2018 роки включно.

Від Державної податкової служби України надійшли відомості з Державного реєстру про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 за період з І кварталу 1998 по ІV квартал 2018 року, відповідно до яких сукупна сума виплаченого доходу ОСОБА_1 за вказаний період становить 87390,26 грн та сума податку на доходи фізичних осіб становить - 12454,11 грн.

Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів справи (а саме копій низки документів: відомостей з Пенсійного фонду України щодо Майстренка Ігоря Олександровича ; звітів суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку Майстренка Ігоря Олександровича ; податкових декларацій Майстренка Ігоря Олександровича ; свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.08.2018 у справі № 369/8384/18 за позовом Майстренка І.О. до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу; договорів купівлі-продажу квартир, сторонами яких не є ОСОБА_1 ; розписки від 24.06.2018, складеної Майстренком Ігорем Олександровичем на ім`я ОСОБА_9 ).

Від Державної податкової служби України надійшли відомості з Державного реєстру про суми виплачених доходів та утриманих податків Майстренка Ігоря Олександровича за період з 1991 по 2018 роки включно, за період з І кварталу 1998 по ІV квартал 2018 року, відповідно до яких сукупна сума виплаченого доходу Майстренку І.О. за вказаний період становить 1110739,44 грн та сума податку на доходи фізичних осіб становить - 93344,07 грн.

16.01.2024 до суду надійшло клопотання Майстренка І.О. про долучення письмових доказів (вх.№ 1391), в якому просив долучити до матеріалів справи наступні документи: індивідуальні відомості ПФУ щодо Майстренка І.О. за 1998 - 2023 роки; копії звітів ФОП Майстренка І.О. ДПІ за 2010 - 2011 роки; копії податкових декларацій ФОП Майстренка І.О. за 2012 - 2017 роки; роздруківки платіжних інструкцій з додатку Приват24; копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.08.2018.

Короткий зміст оскаржуваних ухвал суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою від 22.01.2024 Господарський суд Харківської області повернув Майстренку І.О. клопотання про долучення письмових доказів (вх.№1391 від 16.01.2024) з доданими до нього документами без розгляду.

Дослідивши зазначене клопотання суд встановив, що клопотання про долучення доказів (вх.№ 1391 від 16.01.2024) подано без додержання вимог частини другої статті 170 ГПК України, а саме, не містить підпису Майстренка І.О. , що є підставою для його повернення відповідно до частини четвертої статті 170 ГПК України.

Ухвалою від 22.01.2024 Господарський суд Харківської області відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до Боржника та відхилив грошові вимоги ОСОБА_1 за заявою (вх.№11069 від 03.10.2022) з грошовими вимогами до боржника.

Місцевий господарський суд, виходячи з усієї сукупності доказів, яка надана заявником - ОСОБА_1 на підтвердження заявлених грошових вимог до боржника у цій справі, та яка отримана судом від Державної податкової служби України, констатував, що ОСОБА_1 не доведено належними доказами реальність (дійсність) вищевказаних зобов`язань, що відповідно спростовує фінансову спроможність ОСОБА_1 надання відповідної позики ОСОБА_2 .

При постановленні ухвали місцевим судом враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у справі №902/221/22, щодо застосування статті 204 ЦК України в поєднанні з положеннями КУзПБ при розгляді заяви з кредиторськими вимогами за борговою розпискою.

За результатом попереднього засідання Господарським судом Харківської області постановлено ухвалу від 22.01.2024, визначено, що до реєстру вимог кредиторів фізичної особи ОСОБА_2 підлягають включенню визнані судом вимоги, а саме: ОСОБА_10 в розмірі 9 1055 623,70 грн основного боргу та 4962,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Суд першої інстанції керуючись положеннями статті 122 КУзПБ виходив з того, що чинною ухвалою суду від 25.01.2023 у цій справі задоволено заяву ОСОБА_10 з грошовими вимогами до Боржника, визнано її грошові вимоги в розмірі 91 055 623,70 грн основного боргу та 4962,00 грн витрат зі сплати судового збору, а тому вказані вимоги підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів.

Водночас грошові вимоги ОСОБА_1 до Боржника відхилені ухвалою суду від 22.01.2024, що свідчить про відсутність правових підстав для їх визнання в ухвалі суду за результатами попереднього засідання як підсумовуючого судового рішення.

Не погоджуючись з вказаними ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 25.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення; ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 у справі №922/1302/22 (про залишення без розгляду клопотання про долучення письмових доказів) залишив без змін; ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, винесену за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами у справі №922/1302/22 залишив без змін; ухвалу від 22.01.2024 винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/1302/22 залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення Майстренку І.О. клопотання про долучення письмових доказів з доданими до нього документами без розгляду згідно приписів ст. 170 ГПК України, враховуючи його оформлення з порушенням приписів процесуального законодавства (відсутність підпису Майстренка І.О. на клопотанні).

Переглянувши ухвали суду першої інстанції, винесені за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника, апеляційний суд, на підставі оцінки усієї сукупності доказів, наданих заявником ОСОБА_1 на підтвердження заявлених грошових вимог до Боржника у цій справі, та отриманих від Державної податкової служби України, підтримав висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для їх визнання у зв`язку з недоведеністю належними доказами реальність (дійсність) вищевказаних зобов`язань, що відповідно спростовує фінансову спроможність ОСОБА_1 щодо надання відповідної позики ОСОБА_2 .

Вказані висновки обґрунтовані встановленими обставинах відсутності в матеріалах справ належних та допустимих доказів джерела походження грошових коштів, так і мету надання позик, враховуючи тривалу низку таких перезапозичень - від ОСОБА_9 до Майстренка І.О. , від Майстренка І.О. до ОСОБА_1 та від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за відсутності доказів власного доходу позичальників, в розмірі, співставному сумі, що позичалась.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить:

- скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024;

- скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 у справі № 922/1302/22, якою було повернуто Майстренку І.О. клопотання про долучення письмових доказів (вх.№1391 від 16.01.2024) з доданими до нього документами без розгляду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити клопотання та долучити до матеріалів справи № 922/1302/22;

- скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, постановлену за результатами розгляду грошових вимог ОСОБА_1 , та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 , та визнати його грошові вимоги до боржника в розмірі 51 048 587,38 грн;

- змінити ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, постановлену за результатами попереднього засідання, та включити в її резолютивну частину визнані судом грошові вимоги ОСОБА_1 .

Вказує, що оскаржувані ухвали Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 в порушення вимог статті 236 ГПК України є несправедливими, упередженими, незаконними та необґрунтованими, ухваленими при неправильному застосуванні судом норм матеріального права та при порушенні норм процесуального права, без правильного врахування правових висновків Верховного Суду.

ОСОБА_1 стверджує про необґрунтоване повернення Майстренку І.О. клопотання про долучення письмових доказів у зв`язку з відсутністю на клопотанні підпису Майстренка І.О. , адже клопотання було складене та підписано Майстренком І.О. шляхом підписання прізвища та ініціалів у кінці клопотання, крім того, на кожній копії доданого до клопотання документу був проставлений графічний підпис Майстренка І.О . Скаржник зазначає про надмірно формалізований та упереджений підхід зі сторони судів та посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2021 у справі №754/8132/19.

Не погоджуючись з судовому рішення, винесеними за результатами розгляду грошових вимог ОСОБА_1 , скаржник зазначає про недотримання судами норм статей 45 - 47 КУзПБ та правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, не надання належного правового аналізу заявленим грошовим вимогам ОСОБА_1 та не дослідження належним чином усіх наданих ним доказів, що, на його думку, призвело до помилкового рішення відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його заяви з грошовими вимогами.

За доводами ОСОБА_1 , надана ним розписка про отримання ОСОБА_2 в борг грошових коштів є документом, який підтверджує не тільки факт укладення договору позики та зміст його умов, але й факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми, що узгоджується з правовою позицією, яка міститься у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 753/1349/20, проте була проігнорована судами першої та апеляційної інстанцій.

В аспекті дійсності боргової розписки ОСОБА_1 посилається на висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/111-23/18808-ПЧ, залишений проза увагою судами попередніх інстанцій.

Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували той факт, що ним були надані докази на підтвердження своєї фінансової спроможності передати боржнику ОСОБА_2 у борг станом на 27.06.2018 грошові кошти у сумі 31427000,00 грн, а також докази на підтвердження фінансової спроможності Майстренка І.О. передати у борг ОСОБА_1 31 427 000,00 грн та докази фінансової спроможності ОСОБА_9 передати у борг Майстренку І.О. грошові кошти у сумі 35 000 000,00 грн.

Згідно аргументів скаржника, дослідження судами першої та апеляційної інстанції питання мети запозичення та перезапозичення грошових коштів по ланцюгу правочинів за борговими розписками (від ОСОБА_9 до Майстренка І.О. , від Майстренка І.О. до ОСОБА_1 та від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ), виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника.

За доводами касаційної скарги, постановляючи ухвалу за результатом попереднього засідання, суди формально підійшли до заяви ОСОБА_10 з грошовими вимогами до Боржника, визнали їх без надання відповідного правового аналізу таким вимогами та без застосування правових висновків Верховного Суду при їх розгляді, водночас заява ОСОБА_1 про грошові вимоги до ОСОБА_2 була розглянута судами з явною упередженістю, порівняно, з грошовими вимогами ОСОБА_10 .

Позиція інших учасників справи

Боржник подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, а оскаржувані ухвали та постанову судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Об`єктом касаційного оскарження у цій справі є ухвала місцевого господарського суду про відмови у задоволенні заяви ОСОБА_11 про визнання грошових вимог до Боржника, ухвала попереднього засідання та прийнята за результатом їх апеляційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції.

Відтак предметом судового розгляду є питання правомірності відмови у задоволенні заяви конкурсного кредитора - фізичної особи ОСОБА_11 про визнання грошових вимог до боржника у справі про неплатоспроможність останнього.

Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до статті 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Згідно частини першої статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та розгляду їх заяв судом урегульовано нормами статті 45 КУзПБ.

Відповідно до частини першої статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Поряд з цим, у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії колегія суддів враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови від 26.02.2019 у справі № 908/710/18 від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 12.10.2021 у справі №01/1494 (14- 01/1494));

- законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником;

- надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20).

Така судова практика є сталою при застосуванні статей 45-47 КУзПБ, що містять правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 подав до суду заяву з грошовими вимогами до Боржника, в якій просив суд визнати його грошові вимоги до Боржника - ОСОБА_2 в розмірі 51 048 587,38 грн, з яких: 31 427 000,00 грн - основний борг, 11 017 531,28 грн - пеня, 5933192,09 грн - інфляційні втрати, 2 670 864,00 грн - 3% річних, що виникли на підставі договору позики (розписки) від 27.06.2018.

З наданої до заяви розписки, складеної від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що ОСОБА_2 одержав у борг від ОСОБА_1 31 427 000,00 грн, що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 27.06.2018 року становить 1 200 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути в повному обсязі своєчасно до 27.10.2018, а у разі недотримання даного зобов`язання - сплатити вказану суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Верховний Суд виходить з того, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 4) інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постановах Верховного Суду № 604/1038/16-ц, № 707/2606/16-ц, № 143/280/17, №559/2587/19, № 464/5314/17, № 319/1669/16, №524/4946/16, № 604/1038/16, та на які посилається скаржник в касаційній скарзі.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Переглядаючи судові рішення у цій справі, винесені за результатом розгляду заяви Кредитора з грошовими вимогами до Боржника за борговою розпискою, Верховний Суд звертається до правової позиції судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/22.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду наведеної справи врахувала, що "згідно з усталеною правовою позицією боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі - боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов`язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики".

Верховний Суд звертає увагу, що у справах про банкрутство тягар доведення наявності вимог до боржника належними, достатніми та допустимими доказами покладається саме на кредитора.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

В силу положень статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15 наведено правовий висновок, відповідно до якого на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом, принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.

З урахуванням значного розміру заявлених ОСОБА_1 кредиторських вимог, з огляду на заперечення Боржника щодо отримання від Кредитора в борг грошових коштів та підписання документи, що стосуються таких обставин, у суду виникли обґрунтовані сумніви в реальності виконання кредитором своїх зобов`язань на підставі боргової розписки, що слугувало підставою для витребування у ОСОБА_1 та у Державної податкової служби України відповідних документів на підтвердження джерел походження коштів, наданих у позику та інших додаткових документи на підтвердження заявлених кредиторських вимог (за їх наявності).

Як свідчать матеріали справи, заявником до суду подано клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів справи, а саме, засвідчені електронним підписом копії договору позики від 25.06.2018, укладеного між ОСОБА_1 та Майстренком І. О. про отримання першим від останнього в борг у розмірі 31 427 000,00 грн, та розписка від 25.06.2018 на виконання цього договору, а також роздруківку Індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 1991 року по 2019 рік, за якою дохід останнього за вказані роки в сукупності становить 253 030,36 грн.

Від Державної податкової служби України (супровідний лист від 08.11.2023 №13773/5/99-00-12-04-02-05) надійшли відомості з Державного реєстру про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) за період з І кварталу 1998 по IV квартал 2018 року, згідно яких сукупна сума виплаченого доходу ОСОБА_1 за вказаний період становить 87 390,26 грн. та сума податку на доходи фізичних осіб становить - 12 454,11 грн.

Зі змісту вказаних документів суди встановили, що ОСОБА_1 не мав власних грошових коштів в тій сумі, яка була зазначена у розписці від 27.06.2018 та яка передавалась ОСОБА_2 . Згідно наявних в матеріалах справи доказів та пояснень заявника, грошові кошти, які передавались ОСОБА_1 у борг ОСОБА_2 , були попередньо запозичені у Майстренка І.О. , про що свідчить договір позики від 25.06.2018 та розписка від 25.06.2018, складена на виконання цього договору, в копіях які надано до суду разом із вищевказаним клопотанням.

З урахуванням вищевказаних обставин, судами додатково досліджувалось питання фінансової спроможності Майстренка І.О. передати у борг ОСОБА_1 31 427 000,00 грн, які в подальшому останній передав у борг ОСОБА_2 , та докази на їх підтвердження.

Матеріали справи свідчать, що до суду надійшло клопотання про долучення письмових доказів (вх.№1391), подане від імені Майстренка І.О. , на підтвердження своєї фінансової спроможності, а саме, індивідуальні відомості Пенсійного фонду України за 1998-2023 роки, звіти ФОП Майстренка І.О. за 2010-2011 роки, податкові декларації ФОП Майстренка І.О. за 2012-2017 роки, роздруківки платіжних інструкцій Приват24 та копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.08.2018 у справі №369/8384/18, яким встановлено факт проживання однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу Майстренка І.О. та ОСОБА_4 .

Розглянувши подане Майстренком І.О. клопотання про долучення доказів суд першої інстанції встановив, що воно не містить підпису Майстренка І.О.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань та наслідки недотримання таких вимог визначені у статті 170 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини першої вищевказаної норми будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Відповідно до частини другої вказаної норми письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, якщо до суду подається клопотання, оформлене в паперовій формі, то таке клопотання підписується безпосереднім учасником справи або його представником.

Відповідно до частини четвертої вказаної норми суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Місцевий господарський суд, встановивши відсутність на клопотанні про долучення доказів підпису Майстренка І.О. , тобто оформлення клопотання з порушенням приписів процесуального законодавства, ухвалою від 22.01.2024 повернув його без розгляду на підставі пункту 4 статті 170 ГПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що вказані дії суду є надмірним формалізмом, оскільки дотримання приписів процесуального законодавства як учасниками справи, так і судом не є формалізмом.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 03.08.2021 у справі №754/8132/19 є необґрунтованим, оскільки вона прийнята в кримінальному провадженні та стосується відсутності підпису на додатках доданих до апеляційної скарги.

Вказане свідчить про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції від 22.01.2024 (про залишення без розгляду клопотання про долучення письмових доказів), яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції від 25.03.2024.

Поряд з цим, від Державної податкової служби України (лист від 21.11.2023 №14662/5/99-00-12-04-02-05) надійшли відомості з Державного реєстру про суми виплачених доходів та утриманих податків Майстренка Ігоря Олександровича (податковий номер НОМЕР_2 ) за період з І кварталу 1998 по IV квартал 2018 року, згідно яких сукупна сума виплаченого доходу Майстренку І.О. за вказаний період становить - 1 110 739,44 грн.

Дослідивши вищевказані докази, суди встановили, що Майстренко І.О. не мав власних грошових коштів в тій сумі, яка зазначена у розписці від 25.06.2018 про передачу Майстренком І.О. грошових коштів ОСОБА_1 .

Водночас, згідно з наданими поясненнями Майстренка І.О. , грошові кошти, які він передавав у борг ОСОБА_1 , були попередньо запозичені ним у ОСОБА_9 , про що свідчить розписка від 24.06.2018 на суму 35 000 000,00 грн. На підтвердження наявності у ОСОБА_9 таких коштів, Майстренко І.О. посилався на договори купівлі-продажу квартир, стороною яких є ОСОБА_9

Суди попередніх інстанцій дослідивши розписки від 24.06.2018 про отримання Майстренком І.О. від ОСОБА_9 в борг грошових коштів у сумі 35 000 000,00 грн, встановили, що Майстренко І.О. 09.09.2021 повернув вказані грошові кошти ОСОБА_9 , про що свідчить відповідна відмітка на зворотному боці копії розписки.

Інші наявні в матеріалах справи докази, на які посилався Майстренко І.О. , як встановили попередні суди, також не підтверджують його фінансову можливість станом на 25.06.2018 позичити ОСОБА_1 кошти у сумі 31 427 000,00 грн та/або повернути 09.09.2021 нібито запозичені грошові кошти у ОСОБА_9 , а саме:

- в частині суми - 6 042 655,00 грн, зокрема, копії договорів купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_4 , яка проживала з Майстренком І.О. сім`єю без шлюбу і померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається з рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.08.2018 та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , оскільки матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що кошти від продажу нерухомого майна ОСОБА_4 були використані у вищевказаних правочинах;

- в частині суми 6 132 000,00 грн, зокрема, копії нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_12 №171 від 19.01.2024 про те, що вона отримані від продажу у червні-липні 2021 року належних їй квартир грошові кошти у сумі 6132000,00 грн передала своєму сину Майстренку І.О. , оскільки навіть за умови передачі таких коштів у 2024 році (дата складання заяви - 19.01.2024, при цьому дата передачі грошових коштів не вказана), вказане не може підтверджувати фінансову спроможність Майстренка І.О. на 2,5 року раніше, коли, як зазначає Майстренко І.О. , він повернув грошові кошти ОСОБА_9 ;

- виписки по особовому рахунку ФОП Майстренка І.О. з 05.12.2020 по 01.01.2022, які підтверджують повернення юридичною особою фінансової допомоги, наданої їй Майстренком І.О. у 2018 році у вигляді безвідсоткової позики, оскільки вказане не свідчить про наявність додаткового джерела доходу Майстренка І.О. при її поверненні.

За встановлених обставин суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 та Майстренко І.О. не довели як джерело походження грошових коштів, так і мету надання позик, враховуючи значний розмір запозичених грошових коштів, тривалу низку таких перезапозичень за відсутності власного доходу позичальників, в розмірі, співставному сумі, що позичалась.

Відтак, всі вищевикладені обставини, встановлені попередніми судами на підставі всієї сукупності доказів, наданих заявником ОСОБА_1 на підтвердження заявлених грошових вимог у значному розмірі до боржника у цій справі, та отриманих судом від Державної податкової служби України, з урахуванням пояснень учасників справи, доводять той факт, що всупереч обов`язку доказування кредитором обґрунтованості своїх грошових вимог до Боржника сукупністю необхідних та достатніх доказів, ОСОБА_1 фактично не доведено належними письмовими доказами реальність (дійсність) вищевказаних зобов`язань, що відповідно спростовує фінансову спроможність ОСОБА_1 щодо надання відповідної позики ОСОБА_2 .

Щодо посилання скаржника на висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/111-23/18808-ПЧ, колегія суддів зазначає, що лише факт наявності розписки не є достатнім доказом для підтвердження передачі грошових коштів. Отримання позики повинно бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які б свідчили про подальшу реальну зміну майнового стану боржника.

Вищевикладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 01.03.2023 року у справі №902/221/22, в якій, крім іншого, зазначено, що не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.

Водночас, як встановили попередні судові інстанції, матеріали справи не міститься належних та допустимих доказів передачі готівкових грошових коштів у відповідній сумі по ланцюгу вищевказаних правочинів за борговими розписками - від ОСОБА_9 до Майстренка І.О. , від Майстренка І.О. до ОСОБА_1 та від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Наведені в касаційній скарзі аргументи з цього приводу фактично зводяться до незгоди з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для визнання його грошових вимог до Боржника.

Однак, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

З урахуванням встановлених судами обставин у їх сукупності, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про правильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 45 КУзПБ при ухваленні судових рішень за результатом персонального розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до Боржника у розмірі 31 427 000,00 грн та відмову в її задоволенні у зв`язку з недоведеністю.

Щодо доводів касаційної скарги в частині оскарження ухвали суду першої інстанції, винесеної за результатом попереднього засідання колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною четвертою статті 122 КУзПБ в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються: 1) обов`язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали; 2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто схвалений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.

Відповідно до частин першої - третьої статті 123 КУзПБ протягом трьох робочих днів після постановлення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду арбітражний керуючий згідно з цією ухвалою письмово повідомляє кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Участь кредиторів у зборах кредиторів, визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу та учасників зборів кредиторів з правом дорадчого голосу здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб. Основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є: 1) розгляд звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації про майновий стан боржника; 2) розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника; 3) прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність. Проведення зборів кредиторів та голосування на них здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом у даній справі здійснено персональний розгляд грошових вимог кредиторів до боржника, що звернулись із заявами до господарського суду, за результатом розгляду яких постановлено відповідні ухвали.

Так, ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.01.2023 визнано грошові вимоги ОСОБА_10 до Боржника в розмірі 91 055 623,70 грн основного боргу та 4962,00 грн витрат зі сплати судового збору. Зобов`язано керуючого реструктуризацією включити визнані вимоги ОСОБА_10 до реєстру вимог кредиторів відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства. Зобов`язано керуючого реструктуризацією включити витрати кредитора зі сплати судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника відповідно до частини другої статті 133 КУзПБ.

Зазначена ухвала господарського суду за результатами персонального розгляду грошових вимог ОСОБА_10 є чинною та обов`язковою до виконання на всій території України відповідно до статті 124 Конституції України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, 2024 відхилено грошові вимоги ОСОБА_11 за заявою (вх. № 11959 від 19.10.2022) з грошовими вимогами до боржника.

Враховуючи вищевикладене, суд правомірно дійшов висновку зазначити в ухвалі від 22.01.2024, винесеній за результатами попереднього засідання у справі, вимоги, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_13 , а саме ОСОБА_10 , вимоги якої визнано чинною ухвалою суду від 25.01.2023.

Водночас, результат розгляду грошових вимог ОСОБА_1 в ухвалі від 22.01.2024 (відхилено грошові вимоги ОСОБА_1 до Боржника) свідчить про відсутність правових підстав для їх визнання в ухвалі суду за результатами попереднього засідання як підсумовуючого судового рішення, що відповідає за обсягом і змістом всій сукупності розглянутих судом кредиторських вимог.

При цьому, мотиви, за якими суд дійшов висновку про відхилення грошових вимог ОСОБА_1 у відповідному розмірі, відображені як в індивідуальній (самостійній, окремій) ухвалі від 22.01.2024, так і в ухвалі попереднього засідання від 22.01.2024 за результатами розгляду вимог усіх кредиторів, яка містить посилання на ухвалу, винесені за результатом розгляду вимог кожного конкретного кредитора, зокрема ОСОБА_1 .

Аргументи скаржника про формальний підхід попередніх судів до заяви ОСОБА_10 з грошовими вимогами до Боржника та упереджений розгляд судами його заяви, Верховним Судом відхиляє з огляду на наявність чинної індивідуальної ухвали суду від 25.01.2023 про визнання грошових вимог ОСОБА_10 до Боржника (яка є обов`язковою до виконання), що свідчить про правомірність визнання грошових вимог ОСОБА_10 в ухвалі суду за результатами попереднього засідання як підсумовуючого судового рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних ухвал та постанови за результатом розгляду грошових вимог ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи, а відтак Верховний Суд не вбачає підстав для скасування законних та обґрунтованих ухвал суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних ухвал місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, ухвалу попереднього засідання Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 у справі №922/1302/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков C.В.

Пєсков В.Г.