Рішення

від 29.07.2024 по справі 240/33108/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/33108/23

категорія 108010100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

з участю секретаря судового засідання Федорчук Д.В.,

представника позивача Молот Є.О., відповідача ОСОБА_1 , представника третьої особи Зубченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Рачкинди Світлани Анатоліївни, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог, - Управління майном Житомирської обласної ради, Міністерство юстиції України, про визнання протиправною та скасування дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом (т.1 а.с.74-92, 136-152), в якому просить:

- визнати п.1 рішення одинадцятої сесії Житомирської обласної ради від 14.07.2022 №421 "Про створення Управління майном Житомирської обласної ради" нечинним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили;

- визнати п.2 рішення одинадцятої сесії Житомирської обласної ради від 14.07.2022 №421 "Про створення Управління майном Житомирської обласної ради" нечинним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили;

- визнати протиправною та скасувати дію державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради ОСОБА_1 по вчиненню реєстраційної дії №1003051020000018416 від 19.07.2022 про реєстрацію органу місцевого самоврядування Управління майном Житомирської обласної ради (код юридичної особи 44736531), вчинену на підставі рішення Житомирської обласної ради від 14.07.2022 № 421.

В обґрунтування позовних вимог щодо реєстраційної дії, зазначає, що подані реєстратору для реєстрації документи суперечать вимогам Конституції України та законів України, а тому реєстратор, відповідно до ст. 28 Закону № 755-ІV повинна була відмовити в задоволенні у державній реєстрації; вказана дія проведена з порушенням порядку державної реєстрації та підлягає скасуванню.

У позові (т.1 а.с.74-92, 136-152), який був поданий на виконання ухвали від 22.02.2024 (т.1 а.с.69) про залишення позовної заяви без руху не було на усунення недоліків позову, зазначено, крім іншого, обґрунтування порушення реєстраційною дією державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради № 1003051020000018416 від 19.07.2022 прав, свобод, інтересів позивача, а тому ухвалою від 11.03.2024 (т.1 а.с.101-102) позовну заяву було повернуто позивачу.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2024 (т.1 а.с.125-126) вказану ухвалу від 11.03.2024 було скасовано та справу направлено до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою від 05.06.2024 (т.1 а.с.183-184) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Суд ухвалою від 12.07.2024 (т. 2 а.с.123-126) залишено без розгляду позов в частині позовних вимог про визнання нечинними пунктів 1, 2 рішення одинадцятої сесії Житомирської обласної ради від 14.07.2022 №421 "Про створення Управління майном Житомирської обласної ради".

Тобто предметом спору, який вирішує суд, є реєстраційна дія державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Рачкинди С.А. (далі - Відповідач) за №1003051020000018416 від 19.07.2022 про реєстрацію органу місцевого самоврядування Управління майном Житомирської обласної ради (код юридичної особи 44736531).

Відповідач подала відзив на позов (т.1 а.с.228-233), в якому просить відмовити в задоволені позовних вимог, вказуючи, що спірна дія вчинена у відповідності до вимог законодавства, зокрема Закону № 755-ІV, та надала суду копію матеріалів реєстраційної справи (т.2 а.с.103-117).

Позивач відповіді на відзив не подав.

Управління майном Житомирської обласної ради подало пояснення щодо позову (т.1 а.с.191-195), в яких просить відмовити у зв`язку з безпідставністю в задоволенні позову.

Міністерство юстиції України подало пояснення щодо позову (т.1 а.с.213-215).

В судовому засіданні:

- представник позивача просила позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві та пояснила, що спірною дією порушуються права позивача, як члена територіальної громади Житомирської області, оскільки правочини, які вчинені Управлінням майном Житомирської обласної ради, яке зареєстровано як юридична особа з порушеннями, можуть потягнути визнання цих правочинів в майбутньому нечинними (недійсними);

- Відповідач просила відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що реєстраційна дія вчинена у відповідності до законодавства; спірною дією ніяким чином не порушуються права позивача;

- представник Управління майном Житомирської обласної ради просила відмовити в задоволенні позову;

- представник Міністерство юстиції України не прибула, подала клопотання (т.2 а.с.130) про розгляд справи без її участі.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, позивач як депутат Житомирської обласної ради приймав участь в пленарному засіданні одинадцятої сесії Житомирської обласної ради 14.07.2022 (т.2 а.с.34-37) на якому було прийнято рішення № 421 "Про створення Управління майном Житомирської обласної ради" (т.1 а.с.156-165).

19 липня 2022 року виконуючим обов`язки голови Житомирської обласної ради Відповідачу були подана заява та документи (т.2 а.с.106-112) щодо державної реєстрації юридичної особи Управління майном Житомирської обласної ради та державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради ОСОБА_1 здійснено реєстраційну дію №1003051020000018416 (т.1 а.с.170-174) про реєстрацію Управління майном Житомирської обласної ради (ЄДРПОУ: 44736531).

Позивач, який є депутат Житомирської обласної ради, місцем проживання якого, відповідно до зазначеної в позові інформації є м. Київ, вважаючи, що спірною дією порушуються його права як члена територіальної громади Житомирської області, звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETSN005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп суд зазначив, що частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується в конкретних правовідносинах.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

У пункті 9 частини 5 статті 160 КАС України передбачено, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

При цьому порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності в особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим способом, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Під час розгляду кожної справи суд повинен установити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Умовою звернення до суду з позовом є реальне порушення прав заінтересованої особи.

Відсутність порушеного права встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Оскільки позивач не обґрунтував та не доказав, що спірною реєстраційною дією порушено його права та інтереси, в задоволенні позову належить відмовити.

При цьому суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи відмову у позові та приписи ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати, здійсненим позивачем, які складаються зі сплаченого судового збору, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Рачкинди Світлани Анатоліївни (м-н ім. С.П. Корольова, 4/2 м. Житомир, 10014, код 04053625), треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог, - Управління майном Житомирської обласної ради (м-н ім. С.П. Корольова, 12 м. Житомир, 10014, код 44736531), Міністерство юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, 00015622), про визнання протиправною та скасування дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк

Повне судове рішення складене 09 серпня 2024 року