Рішення

від 02.08.2024 по справі 335/1039/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/1039/24 2/335/1152/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2024 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Шалагінової А.В.,

за участі секретаря судового засідання Савченко О.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача-1 ОСОБА_2 ,

представника відповідача-2 (в режимі відеоконференції) Сороки В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107Б, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НДІ-ХОЛДІНГ» до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Міністерства внутрішніх справ, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном,

ВСТАНОВИВ:

29.01.2024 ТОВ «НДІ-ХОЛДІНГ» в особі представника адвоката Войтовича Є.М. звернулось до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі ГУНП в Запорізькій області, відповідач-1), третя особа Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що позивач є власником нежитлового нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . У вересні 2023 року позивачу стало відомо, що 30.07.2010 на зазначене вище нерухоме майно накладено арешт за реєстраційними №№ 171696, 171744 на підставі постанови № 40810011 від 29.07.2010 старшого слідчого Ленінського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області Білоуса С.А. Зазначений арешт перешкоджає позивачеві вільно володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

Оскільки позивач позбавлений можливості скасувати вищезазначену постанову слідчого про накладення арешту на майно у межах кримінального провадження, просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні нерухомим майном шляхом скасування обтяження (арешту нерухомого майна), накладеного на все нерухоме майно позивача та вилучення із Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про арешт майна №№ 171696, 171744, що внесені на підставі постанови № 40810011 від 29.07.2010 старшого слідчого Ленінського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_3 , стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Відповідач-1 в особі представника ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, зазначивши у відзиві, що ГУНП у Запорізькій області утворене 07.11.2015 та не є правонаступником Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області. Крім того, арешт було накладено на нерухоме майно позивача слідчим СВ Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області в межах кримінальної справи № 408140011 за ч. 4 ст. 190 КК України. Арешт майна відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) є заходом забезпечення кримінального провадження. ГУНП в Запорізькій області не накладало арешту на майно позивача. Позивач не надав доказів того, що з 29.07.2010 по вересень 2023 року він звертався до суду з клопотанням про скасування цього арешту. Також з урахуванням положень КПК України вважає, що питання про скасування арешту майна може вирішити суд в порядку кримінального судочинства. Просила у задоволенні позову відмовити.

Судом проведено такі процесуальні дії у цій справі.

Ухвалою судді від 31.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження та призначене підготовче судове засідання на 13.03.2024 на 13:00 год., встановлено строки подання заяв по суті справи.

13.02.2024 надійшов відзив відповідача-1 на позовну заяву.

Ухвалою суду від 14.05.2024 до участі у цій справі за клопотанням представника позивача залучено Міністерство внутрішніх справ України (далі МВС України, відповідач-2) як співвідповідача, встановлено йому строк для подання відзиву на позовну заяву.

31.05.2024 через систему «Електронний суд» надійшов відзив відповідача-2 в особі представника ОСОБА_4 , в якому позовні вимоги не визнав, із посиланням на правові висновки Верховного Суду зазначив, що ГУНП з огляду на свій правовий статус є правонаступником УМВС. Посадові особи МВС України не приймали рішення щодо накладення арешту на спірне нерухоме майно. Крім того, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Запорізьке міське управління ГУМВС України у Запорізькій області припинене з 25.04.2024. МВС України не є його правонаступником. Також зазначив, що спірні правовідносини виникли під час дії КПК України 1960 року. Тому в порядку цивільного судочинства розгляд вимог про скасування арешту майна, накладеного у кримінальній справі, є неможливим. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 27.06.2024 закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та справу призначено до судового розгляду по суті на 02.08.2024 на 11:00 год.

Ухвалою суду від 11.07.2024 задоволено клопотання представника відповідача-2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Також пояснив, що достеменно не відомо, чи накладався даний арешт в межах кримінального провадження. Згідно з чинним на той час законодавством, для внесення до Реєстру запису про обтяження нерухомого майна передбачалось надання до органу реєстрації заяви обтяжувача. Цієї заяви також в матеріалах справи немає. В порядку КПК України позивач позбавлений можливості звернутись до суду, оскільки не відомо, хто є учасниками кримінальної справи № 40810011, який суд розглядав справу та який результат її розгляду. Позивач не є учасником цієї справи. Також, юридична особа не має права за правилами КПК України 1960 року звертатись з клопотанням про скасування арешту. Накладення вказаного арешту було незаконним, оскільки слідчий не був наділений такими повноваженнями щодо накладення арешту на майно юридичної особи.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначила, що згідно з наданою інформацією 28.01.2011 у кримінальній справі № 40810011 було пред`явлено обвинувачення та справа направлена на розгляд до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Окрім того, ГУНП в Запорізькій області не є належним відповідачем. Вважала, що відповідати за позовом має Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні також заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позов. Пояснив, що МВС України є центральним органом виконавчої влади і не наділено повноваженнями щодо проведення досудового розслідування та контролюючими функціями за досудовим розслідуванням. Позивач мав направити запити щодо чинності цього арешту у кримінальній справі, що ним зроблено не було. МВС України інформацією по цій справі не володіє.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. Заяв, клопотань від нього не надходило. З урахуванням положень ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суд вважав за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Позивач ТОВ «НДІ-ХОЛДІНГ» (ЄДРПОУ 33652622) є юридичною особою, зареєстроване 15.07.2005, діє на підставі Статуту, затвердженого в новій редакції загальними зборами його учасників, протокол № 17/2010 від 15.07.2010 (а.с. 914, 15).

Згідно з інформацією з додатку «Реєстр нерухомості», ТОВ «НДІ-ХОЛДІНГ» є власником будівлі № 10000080 літ. И-2 у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 4806,6 кв.м (станція очистки промстоків) (а.с. 16).

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи №№ 171696, 171744 про обтяження нерухомого майна позивача на підставі постанови про накладення арешту № 40810011 від 29.07.2010, винесеної ст. слідчим СВ Ленінського РВ ЗМУ Білоус С.А. (а.с. 1619).

Відповідно дост. 41 Конституції Українита ч.ч. 1, 2ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 15.05.2013 у справі № 6-26цс13, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 316 та ч.1 ст. 319 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 № 6(з наступними змінами) за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Положеннями КПК України 1960 року передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час досудового розслідування рішення про скасування арешту майна, КПК України 1960 року не встановлював.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу XI «Перехідні положення» чинного КПК України (2012 року) арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 766/21865/17 та від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц.

Окрім того, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №727/2878/19 зроблено висновок, відповідно до якого спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК Українивласникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивач вказує, що вказаний арешт створює перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому нерухомим майном, а тому предметом заявленого позову визначив усунення таких перешкод шляхом скасування обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

З листа СУ ГУНП в Запорізькій області від 09.02.2024 № 1434/6/03-2024 випливає, що 28.01.2011 досудове розслідування у кримінальній справі № 4081001 завершено пред`явлення обвинувачення, яке ймовірно скероване до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для розгляду по суті та до органу досудового розслідування не поверталось. Надати постанову про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно ТОВ «НДІ-ХОЛДІНГ» з метою забезпечення вироку та відшкодування шкоди у кримінальній справі № 4071001 за ч. 4 ст. 190 КК України, а також постанову слідчого від 22.02.2011, якою скасовано арешт в частині щодо певних юридичних осіб не надається за можливе.

Отже, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що арешт на нерухоме майно позивача було накладено постановою слідчого у кримінальній справі № 4071001 за ч. 4 ст. 190 КК України, в якій було пред`явлено обвинувачення певним особам та справу направлено до суду.

Враховуючи дату постанови слідчого про накладення арешту 29.07.2010, суд доходить висновку, що дана постанова виносилась слідчим за правилами КПК України 1960 року.

Разом із тим, матеріали справи не містять копії цієї постанови, а також даних про результати судового розгляду вказаної кримінальної справи. Сторонами під час підготовчого судового засідання клопотання про витребування вищезазначених доказів не заявлялось.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з положеннями ч.ч. 13 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказіву цивільнихсправах неє обов`язкомсуду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У даному випадку предметом доказування у цій справі, з урахуванням предмета та підстав позову, визначених позивачем, є наявність перешкод у позивача в користуванні та розпорядженні своїм нерухомим майном у виді арешту нерухомого майна, накладеного у межах кримінальної справи.

Водночас, доказами, наданими сторонами у межах розгляду справи, обставини, на які посилався позивач в обґрунтування позовних вимог, не доводяться, адже суду не надано доказів як накладення цього арешту, оскільки не надано копії постанови слідчого у кримінальній справі № 4081001, так і не надано доказів на підтвердження завершення розгляду даної кримінальної справи судом та не вирішення у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, питання щодо скасування цього арешту. Сторони не звертались із відповідними запитами до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з метою встановлення даних обставин. Також сторони не звертались із клопотаннями про витребування таких доказів судом в порядку ст. 84 ЦПК України під час розгляду цієї справи. Самостійно суд позбавлений процесуальної можливості витребування зазначених доказів з власної ініціативи.

Крім того, суд також звертає увагу, що з урахуванням наведених вище положень КПК України 1960 року та чинного КПК України, правових висновків Верховного Суду, розгляд питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 1960 року, можливий у разі, якщо це питання не було вирішено в порядку кримінального-процесуального законодавства у визначених ним випадках. Зокрема, ч. 4 ст. 174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Отже, за відсутності доказів завершення розгляду судом кримінальної справи № 4081001 (зокрема, закриття кримінального провадження або ухвалення відповідного вироку), а також відомостей стосовно того, чи було судом за наслідками розгляду кримінальної справи скасовано або не скасовано спірний арешт майна, не є можливим розгляд судом в порядку цивільного судочинства питання про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом скасування арешту майна.

За таких обставин, суд доходить висновку про недостатність доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку доводам представників відповідачів щодо неналежних відповідачів у цій справі, суд враховує правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 4 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, щоліквідаціяюридичної особи публічного правамає місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань і функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.

Відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду, що наведені, зокрема, у постановах від 27.02.2020 у справі № 826/27239/15, від 25.06.2020 у справі № 420/6852/18, від 06.08.2020 у справі № 821/3865/15-а, від 22.10.2020 у справі № 520/5147/19, від 05.11.2020 у справі № 752/2391/17, від 04.08.2022 у справі № 824/3161/14-а, відповідне Головне управління Національної поліції України з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником відповідного Головного управління Міністерства внутрішніх справ України.

Водночас, позивач визначив відповідачами у справі Головне управління Національної поліції України та Міністерство внутрішніх справ України, у той час як постанову про накладення арешту на майно позивача виніс слідчий Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, який був підрозділом Запорізького міського управління ГУМВС України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 08672408), яке було припинене з 25.04.2024 згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наведеними у відзиві відповідача-2 на позов. У позовній заяві та у доданих до неї документах відсутні відомості про те, що Ленінський РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області мав статус юридичної особи або був підрозділом ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області без статусу юридичної особи, а також що Ленінський РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області було ліквідовано (припинене) без правонаступника. Незважаючи на те, що дана інформація міститься у відкритому доступі, позивачем не надано суду відповідного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підтвердження вищезазначених обставин.

Крім того, відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.08.1976 № 6 «Про судову практику про виключення майна з опису» (зі змінами та доповненнями), а також у пункті 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Відтак, позивачем у даному випадку не доведено, що саме ГУНП в Запорізькій області та МВС України є особами, які мають відповідати за пред`явленим позовом.

Доводам представника відповідача-1 щодо неможливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства оцінка надана в ухвалі суду від 27.06.2024 про призначення справи до судового розгляду.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «НДІ-ХОЛДІНГ», з огляду на що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у цій справі, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.2-4,10-12,13,81,82,89,137,141,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НДІ-ХОЛДІНГ» до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Міністерства внутрішніх справ, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частини рішення постановлені в нарадчій кімнаті та складені 02 серпня 2024 року.

Рішення складене в повному обсязі 12 серпня 2024 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «НДІ-ХОЛДІНГ», РНОКПП 33652622, зареєстроване місце проживання: вул. Карпенка-Карого, буд. 60, м. Запоріжжя, 69084;

Відповідач-1 Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, ЄДРПОУ 40108688, адреса місцезнаходження: вул. Матросова, буд. 29, м. Запоріжжя, 69005;

Відповідач-2 Міністерство внутрішніх справ України, ЄДРПОУ 00032684, адреса місцезнаходження: вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01024;

Третя особа Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ЄДРПОУ 40302166, адреса місцезнаходження: вул. Маяковського, буд. 20а, м. Запоріжжя, 69032.

Суддя А.В. Шалагінова