Постанова

від 07.08.2024 по справі 537/2060/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 537/2060/22

провадження № 61-6708св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Олійник Лілії Михайлівни на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2023 року в складі судді Харченка В. Ф., додаткове рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2024 року в складі судді Харченка В. Ф. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року в складі колегії суддів Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Даценко Юлії Іванівни на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2023 року в складі судді Харченка В. Ф. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року в складі колегії суддів Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного сільсько-господарського підприємства «Дружба» про солідарне стягнення заборгованості за договором позики, стягнення 3 % річних та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 і Приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба» (далі - ПСП «Дружба») 300 000,00 дол. США неповернутої позики за договором від 30 березня 2019 року;

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 10 000,00 дол. США неповернутої позики за договором від 30 березня 2019 року;

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ПСП «Дружба» 33 312,33 дол. США -

3 % річних за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Вказував, що 30 березня 2019 між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики б/н, згідно якого він передав у безвідсоткову позику відповідачу 300 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою від 30 березня 2019 року.

Згідно з пунктом 4.1 договору строк повернення позики становив до 01 листопада 2019 року, після закінчення якого протягом наступного одного календарного дня позичальник зобов`язувався повернути суму позики в повному обсязі.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики б/н від 30 березня 2019 року укладено договори поруки між ним та ОСОБА_3 , згідно якого останній зобов`язався відповідати за обов`язками ОСОБА_2 частково в розмірі 10 000,00 дол. США основного боргу; між ним та ПСП «Дружба», згідно якого ПСП «Дружба» зобов`язалося відповідати перед ОСОБА_1 в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, сплату індексу інфляції, 3 % річних, штрафу, пені.

Станом на 17 серпня 2022 року ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

19 грудня 2023 року рішенням Семенівського районного суду Полтавської області позов задоволено частково. У задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ПСП «Дружба» на користь ОСОБА_1 29 564,38 дол. США - 3 % річних від простроченої суми боргу за договором позики. У задоволенні позову про стягнення 3 % річних від простроченої суми боргу за договором позики в більшому розмірі (33 321,33 дол. США) відмовлено. У задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено повністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Зменшено обсяг майна, на яке постановою Полтавського апеляційного суду

від 18 жовтня 2022 року в справі накладено арешт: зерно пшениці 3 класу урожаю 2022 року в кількості 1 890,00 тон, яка належить ПСП «Дружба», в межах розміру позовних вимог 325 076,71 дол. США до 171,887 тон в межах розміру задоволених судом позовних вимог 29 564,38 дол. США.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір позики передбачає можливість укладення між сторонами в письмовій формі новації щодо заміни зобов`язання із повернення грошових коштів на зобов`язання із повернення позики зерновими культурами із розрахунку вартості зернових за курсом Національного банку України на день повернення позики, але на письмову вимогу позикодавця. 11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 письмово запропонував ОСОБА_2 заміну грошового зобов`язання на товарне із розрахунку 215 дол. США за 1 тону зерна кукурудзи. ОСОБА_2 прийняв пропозицію письмово 12 жовтня 2021 року. Заміна грошового зобов`язання за договором позики на товарне зобов`язання 13 жовтня 2021 року відбулася в спосіб обміну згаданими письмовими повідомленнями (зміна письмового правочину іншим правочином у письмовій формі). Зберігання із 13 жовтня 2021 року ОСОБА_2 зерна кукурудзи замінило грошове зобов`язання за договором позики перед ОСОБА_1 . У період з 10 до 16 травня 2022 року особами, на яких має прямий та/або опосередкований вплив ОСОБА_1 , прийнято 1400 тон зерна кукурудзи. Заперечень чи претензій щодо визначеної ціни 1 тони зерна кукурудзи в еквіваленті 215 дол. США за 1 тону ОСОБА_1 не пред`являв. Суд виснував про повернення позичальником суми позики.

Також суд зазначив, що протягом 02 листопада 2019 року - 13 жовтня 2021 року ОСОБА_2 допустив прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики. Тому солідарні боржники несуть відповідальність перед позивачем за неповернення грошової позики в розмірі 3 % річних від простроченої суми 300 000 дол. США.

02 лютого 2024 року додатковим рішенням Семенівського районного суду Полтавської області зменшено 107 000,00 грн витрат на оплату правничої допомоги адвоката Даценко Ю. О., які підлягають розподілу між сторонами, і стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката Даценко Ю. О.

Зменшено 83 000,00 грн витрат на оплату правничої допомоги адвоката

Христич О. С., які підлягають розподілу між сторонами, і стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПСП «Дружба» 32 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката Христич О. С.

Додаткове рішення мотивовано тим, що позов задоволено на 8,86963 % щодо ціни позову. Враховуючи всі аспекти та складність справи, часу, витраченого представниками відповідачів на виконання робіт, обсягу виконаних робіт, суд визнав за можливе і доцільне зменшити розмір витрат на правничу допомогу та стягнути на користь відповідача ОСОБА_2 40 000,00 грн замість заявлених 107 000,00 грн, а на користь відповідача ПСП «Дружба» - 32 000,00 грн замість заявлених 83 000,00 грн.

11 квітня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ПСП «Дружба» задоволено частково.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 19 грудня

2023 року в частині задоволення позовних вимог до ПСП «Дружба» та стягнення судових витрат з ПСП «Дружба» скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПСП «Дружба» про солідарне стягнення заборгованості за договором позики та солідарне стягнення 3 % річних відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, накладені постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року в справі у вигляді накладення арешту на зерно пшениці 3 класу урожаю 2022 року в кількості 1 890,00 тон, яка належить ПСП «Дружба», в межах розміру позовних вимог 325 076,71 дол. США.

В іншій частині рішення Семенівського районного суду Полтавської області

від 19 грудня 2023 року залишено без змін.

Додаткове рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2024 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що на підставі договору позики ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 300 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 листопада 2019 року. Умовами договору було передбачено, що в разі неможливості повернення позичальником суми позики (грошових коштів) за цим договором позики на підставі письмової вимоги позикодавця в дводенний строк з моменту отримання вимоги, виконання зобов`язання за цим договором за згодою сторін забезпечується товаром, а саме зерновою культурою кукурудзою з відповідними показниками, з урахуванням умови зберігання товару на складі позичальника до моменту його продажу позикодавцем та з доставкою товару за рахунок позичальника до місця відвантаження зазначеного позикодавцем на склад Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Віденський млин». В цьому випадку між сторонами укладається договір зберігання товару на безоплатній основі та товар передається позичальником позикодавцю за актом прийому-передачі. Сторонами не заперечується, що грошові кошти в строки, визначені договором, позичальником повернуто не було. У вересні 2021 року сторони дійшли згоди щодо повернення суми позики товаром, а саме зерном кукурудзи, що підтверджується, зокрема, скріншотом переписки між сторонами та поясненнями сторін. Згідно з довідкою ПСП «Дружба» від 25 липня 2023 року № 290 на зберіганні на складі в с. Очеретувате перебувало 1 400 тон зерна кукурудзи в період 01 вересня 2021 року - 16 травня 2022 року; в період з 10 по 16 травня 2022 року власник зерна - ОСОБА_2 . вивіз зерно зі складів підприємства. На початку травня 2022 року ОСОБА_1 повідомив, що ОСОБА_2 може завозити зерно згідно попередніх домовленостей на склади на склади «Вишняківський спиртовий завод», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (власником яких є ОСОБА_1 ). Позивачуклав договір перевезення із ТОВ «Анталія ЛТД», зерно повністю перевезено і прийнято. Отже, між сторонами згідно з пунктом 5.7 договору позики відбулася заміна зобов`язання з грошового на товарне. ОСОБА_2 виконав умови договору та повернув позику позивачу товаром, тому відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 300 000,00 дол. США.

Апеляційний суд відхилив доводи представника позивача про те, що матеріали справи не містять письмової пропозиції ОСОБА_1 про заміну грошового зобов`язання на товар, а також не містять підтвердження того, що таку пропозицію прийняв ОСОБА_2 . Суд вказав, що укладений договір позики не містить вимоги про необхідність укладенням між сторонами будь-якої додаткової угоди, а наявна в матеріалах справи переписка свідчить про наявність домовленостей між сторонами. Окрім того, поведінка сторін договору свідчить про виконання домовленостей про заміну грошового зобов`язання на товарне, що відповідає вимогам договору позики.

Апеляційний суд зазначив, що сторони договору позики дійшли згоди про заміну грошового зобов`язання на товарне лише 13 жовтня 2021 року та погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 допустив порушення строків виконання грошового зобов`язання, що є підставою нарахування 3 % річних.

Суд визнав помилковими доводи представника ОСОБА_2 про те, що заміна способу виконання зобов`язання продовжила і сам строк виконання зобов`язання, адже умовами договору визначено строк виконання зобов`язань 01 листопада 2019 року, який може бути продовжений лише за письмовою домовленістю сторін шляхом підписання додаткової угоди, яка укладена не була, пункт 5.7 не передбачає умов пролонгації договору.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про солідарну відповідальність ОСОБА_2 та ПСП «Дружба», оскільки вказівка в договорі поруки про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не є строком, встановленим у договорі поруки, оскільки останній визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Відповідно до вимог статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Зазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а, отже, і для відмови кредиторові в позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Враховуючи те, що строк виконання основного зобов`язання настав 01 листопада 2019 року, право кредитора вимагати в поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання після 02 травня 2020 року припинилося.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

07 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник Л. М. через систему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2023 року, додаткове рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

03 червня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Даценко Ю. І. через систему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргуна рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 3 % річних від простроченої суми боргу та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

У частині забезпечення позову судові рішення в справі не оскаржуються та не переглядаються Верховним Судом.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 340/385/17, у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 305/1126/18, від 13 березня 2019 року в справі № 609/67/18, від 11 січня 2024 року в справі № 541/1530/21, стосовно істотних умов новації (угоди про заміну первинного зобов`язання новим). Головною ознакою новації є наявність наміру сторін її вчинити, про що обов`язково зазначається в договорі.

Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21, у постановах Верховного Суду від 25 червня 2021 року в справі № 643/6581/19, від 11 червня 2019 року в справі № 904/2882/18, від 15 квітня 2021 року в справі № 910/8554/20, від 28 червня 2022 року в справі № 922/1280/21, про те, що роздруківки електронного листування не є допустимими доказами.

Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц, про те, що підпис є невід`ємним елементом письмової форми правочину.

Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19, щодо визначення подібності правовідносин, та від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 щодо строку дії поруки, визначеного статтею 559 ЦК України.

Матеріали справи не містять письмової пропозиції позивача про заміну грошового зобов`язання на товарне. Він не вчинив дій щодо прийняття зерна кукурудзи та розпорядження ним. Достовірність електронного листування не була предметом оцінки судами. Договір новації має бути укладений в тій же формі, що й договір, з якого виникло зобов`язання, яке сторони замінюють. Між сторонами договір новації не укладений. У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2023 року в справі № 127/3571/21 зазначено, що наявність у позивача боргового документа свідчить про невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Строк дії поруки ПСП «Дружба» продовжується на строк дії карантину, запровадженого у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби.

Просив відшкодувати витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 20 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 461/9578/15-ц, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 січня 2019 року в справі № 372/3/16-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 22 травня 2019 року в справі № 234/3341/15, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц, від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18, від 08 липня 2020 року в справі № 643/9153/19, від 17 березня 2021 року в справі № 522/908/16-ц, від 12 січня 2022 року в справі № 520/13586/18, від 26 травня 2022 року в справі № 459/844/20, від 11 жовтня 2023 року в справі № 753/13820/16-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 524/5254/14-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 910/4292/13, щодо зміни строку виконання зобов`язання; щодо припинення зобов`язання його належним виконанням; щодо виконання договору вчиненням конклюдентних дій; щодо застосування принципу заборони суперечливої поведінки, стандарту доказування та дотримання принципу добросовісності.

Заміна грошового зобов`язання товарним підтверджується діями ОСОБА_1 , адже позивач прийняв зерно на погашення позики, жодних письмових/усних претензій щодо кількості, якості та ціни товару не пред`являв, вимог про повернення зерна не надсилав. Отже, зобов`язання щодо повернення позики виконано зерном кукурудзи в установлений договором строку з моменту вимоги позивача про завезення зерна.

Безпідставними є висновки судів щодо прострочення виконання зобов`язання впродовж періоду з 02 листопада 2019 року до 13 жовтня 2021 року. Пунктом 5.7 договору сторонами погоджено альтернативний спосіб повернення позики зерном. У такому випадку діє не загальний строк виконання зобов`язання, а спеціальний - позика повертається в дводенний строк моменту отримання вимоги позикодавця. Позивач у період з 02 листопада 2019 року до 13 жовтня 2021 року не пред`являв вимоги про повернення позики.

Звернення з цим позовом після прийняття зерна свідчить про зловживання правом та недобросовісну поведінку позивача.

Позиція ПСП «Дружба»

У відзивах на касаційні скарги ПСП «Дружба» просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 , відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , зазначає, що пунктом 5.7 договору сторонами погоджено альтернативний спосіб повернення позики зерном. У такому випадку діє не загальний строк виконання зобов`язання, а спеціальний - позика повертається в дводенний строк моменту отримання вимоги позикодавця. ОСОБА_2 отримав у ПСП «Дружба» поворотну фінансову допомогу на суму 2 668 200,00 грн та за вказані кошти придбав зерно кількістю 1400 тон, яким і повернув борг ОСОБА_1 . Сільськогосподарська продукція зберігалася на складі ПСП «Дружба» на підставі договору відповідального зберігання. 10 травня 2022 року ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про можливість перевезення зерна на склади Державного підприємства «Вишняківський спиртовий завод». В період з 11 до 16 травня 2022 року зерно було відвантажено й прийнято позивачем. Зобов`язання щодо повернення позики виконано зерном кукурудзи в установлений договором строк з моменту вимоги позивача про завезення зерна. Поведінка сторін свідчить про виконання домовленостей про заміну грошового зобов`язання на товарне. Безпідставним є посилання позивача на новацію, щодо якої не йшлося в судах. Заперечення позивача щодо електронного листування зводиться лише до трактування змісту переписки, а не щодо неналежності доказів у справі. Верховний Суд не висновував, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути доказами в справі. Доводи позивача щодо відсутності між сторонами домовленості про повернення боргу товаром спростовуються матеріалами справи.

Строк виконання основного зобов`язання настав 09 листопада 2019 року, тому порука ПСП «Дружба» припинилася.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить обґрунтування підстав скасування додаткового рішення суду першої інстанції. Витрати позивача на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 20 000,00 грн є завищеними, адже адвокат позивача була його представником в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, позивач не подав до Верховного Суду попереднього (орієнтовного) розрахунку цих витрат.

ПСП «Дружба» зазначило, що попередній (орієнтовний) розмір його витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції становить 7 000,00 грн.

Доводи відзиву ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 щодо суті спору дублюють зміст його касаційної скарги. Додатково ОСОБА_2 зазначає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не містить обґрунтування підстав скасування додаткового рішення суду першої інстанції. Витрати позивача на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 20 000,00 грн є завищеними, адже адвокат позивача була його представником в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, позивач не подав до Верховного Суду попереднього (орієнтовного) розрахунку цих витрат.

ОСОБА_2 зазначив, що попередній (орієнтовний) розмір його витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції становить 19 000,00 грн.

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 крім доводів, наведених у його касаційній скарзі, зазначає, що відповідач здійснює підміну понять «строк виконання зобов`язання» і «строк дії договору». Позика мала бути повернута в строк до 01 листопада 2019 року. Доказів того, що сторони в період з 02 листопада до 13 жовтня 2021 року погодили новий строк повернення позики, матеріали справи не містять.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 березня 2019 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договор позики б/н на суму 300 000,00 дол. США.

Пунктом 3.2 договору визначено, що передача грошових коштів підтверджується розпискою, написаною власноруч ОСОБА_2 .

Пунктом 4.1 сторони договору визначили, що позика надається на строк до 01 листопада 2019 року, який може бути продовжено лише за письмовою домовленістю сторін шляхом підписання додаткової угоди.

Відповідно до пункту 5.7 договору в разі неможливості повернення позичальником суми позики (грошових коштів) на підставі письмової вимоги позикодавця в дводенний строк з моменту отримання вимоги, виконання зобов`язання за цим договором за згодою сторін забезпечується товаром, а саме зерновою культурою кукурудзи з відповідними показниками відповідної якості, відповідно до суми позики або частини позики, що залишилася несплаченою, за курсом Національного банку України на дату повернення, з урахуванням умови зберігання 100 % товару на складі позичальника до моменту продажу товару позикодавцем або за умовою зберігання 50 % товару до моменту продажу позикодавцем на складі позичальника та з доставкою 50 % товару за рахунок позичальника до місця відвантаження зазначеного позикодавцем на склад Товариства з обмеженою відповідальністю «Віденський млин» за адресою: м. Кременчук, вул. Профспілкова, 10. В цьому випадку між сторонами укладається договір зберігання товару на безоплатній основі та товар передається позичальником позикодавцеві за актом прийому-передачі.

Згідно з пунктом 5.9 сторони договору позики в разі неможливості повернення позичальником позики або її частини (грошових коштів) у визначений цим договором строк, виконання зобов`язання за цим договором забезпечується договором поруки б/н від 30 березня 2019 року, укладеним між ПСП «Дружба» в особі засновника ОСОБА_2 й директора ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Пунктом 5.9 договору сторони визначили право позикодавця в разі прострочення виконання зобов`язання за договором вимагати повернення позики або несплаченої її частини з урахуванням індексу інфляції та сплати трьох відсотків річних від простроченої суми й сплати штрафу в розмірі 5 % від простроченої суми, неустойки у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

30 березня 2019 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики між ОСОБА_1 та ПСП «Дружба» в особі засновника ОСОБА_2 й директора ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно умов якого у випадку порушення боржником обов`язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

30 березня 2019 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно умов якого у випадку порушення боржником обов`язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Сторони цього договору обумовили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржником частково в розмірі 10 000,00 дол. США основного боргу, та що на іншу суму зобов`язання боржника за основним договором, сплату індексу інфляції, 3-х процентів річних, штрафу, пені (неустойки), відшкодування збитків тощо цей договір поруки не розповсюджується.

28 червня 2022 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 претензію, в якій зазначив, що позичені грошові кошти в порушення домовленостей не повернуті, що завдає значної майнової та моральної шкоди. Вимагав негайно повернути позику в розмірі 300 000,00 дол. США або поставити на суму позики зернові культури в асортименті, кількості, за ціною та з якісними показниками відповідно до умов договору позики.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзивів та виснував, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновок судів про відсутність боргу за тілом позики суди мотивували тим, що між сторонами згідно з пунктом 5.7 договору позики відбулася заміна зобов`язання з грошового на товарне. ОСОБА_2 виконав умови договору та повернув позику позивачу товаром, тому відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 300 000,00 дол. США.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 340/385/17, у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 305/1126/18, від 13 березня 2019 року в справі № 609/67/18, від 11 січня 2024 року в справі № 541/1530/21, стосовно істотних умов новації (угоди про заміну первинного зобов`язання новим). Головною ознакою новації є наявність наміру сторін її вчинити, про що обов`язково зазначається в договорі. Договір новації має бути укладений в тій же формі, що й договір, з якого виникло зобов`язання, яке сторони замінюють. Між сторонами договір новації не укладений.

Відповідно до частин другої і четвертої статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19), у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 305/1126/18 (провадження № 61-6621св22), від 11 січня 2024 року в справі № 541/1530/21 (провадження № 61-8604св23) сформульовано правовий висновок про те, що новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має право припинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі. Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов`язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов`язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики (частина друга статті 1053 ЦК України); дійсність первинного зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 609/67/18 (провадження № 61-43444св18) зазначено, що зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); є двостороннім правочином (договором);нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання. Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення. До умов новації згідно вимог закону віднесено наступні: нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а «домовленість про новацію», про яку йдеться у частині другій статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов`язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов`язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов`язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов`язання новим. Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації. Таким чином, новація -це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання. Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.

В цій справі суди виснували, що у вересні 2021 року сторони дійшли згоди щодо повернення суми позики товаром, а саме зерном кукурудзи, що підтверджується, зокрема, скріншотом переписки між сторонами та поясненнями сторін. Суди вказали, що укладений договір позики не містить вимоги про необхідність укладенням між сторонами будь-якої додаткової угоди, а наявна в матеріалах справи переписка свідчить про наявність домовленостей між сторонами. Окрім того, поведінка сторін договору свідчить про виконання домовленостей про заміну грошового зобов`язання на товарне, що відповідає вимогам договору позики.

З такими висновками про наявність передбачених статтею 604ЦК України умов здійснення новації погодитися не можна.

Важливою умовою новації є наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, оскільки за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд із новим.

Відповідно до частини першої статті 206ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно зі статтею 208ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), на яку посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зазначено, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що новація грошової позики на суму 300 000,00 дол. США товарною, що зумовлює заміну повернення боргу грошовими коштами на погашення позики зерновою культурою відповідної вартості, передбачає укладення письмового (новаційного) договору з посиланням на попередні домовленості та зобов`язання сторін.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір новації боргу не був укладений, а висновки судів про наявність між сторонами новації щодо заміни грошової позики товарною не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 340/385/17, у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 305/1126/18, від 13 березня 2019 року в справі № 609/67/18, від 11 січня 2024 року, та обставинам справи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Суди неправильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, зокрема не встановили, які правовідносини склалися між позичальником та позикодавцем щодо порядку повернення позики. Обставини, що входять до предмета доказування в справі, судами не встановлені.

Відповідно до умов пункту 5 договору позики позичальник зобов`язався повернути позику в грошовій готівковій формі протягом наступного одного календарного дня після настання строку повернення коштів (01 листопада 2019 року).

Згідно з пунктом 5.7 договору в разі неможливості повернення позичальником суми позики (грошових коштів) на підставі письмової вимоги позикодавця в дводенний строк з моменту отримання вимоги, виконання зобов`язання за цим договором за згодою сторін забезпечується товаром, а саме зерновою культурою кукурудзи з відповідними показниками відповідної якості, відповідно до суми позики або частини позики, що залишилася несплаченою, за курсом Національного банку України на дату повернення, з урахуванням умови зберігання 100 % товару на складі позичальника до моменту продажу товару позикодавцем або за умовою зберігання 50 % товару до моменту продажу позикодавцем на складі позичальника та з доставкою 50 % товару за рахунок позичальника до місця відвантаження зазначеного позикодавцем на склад Товариства з обмеженою відповідальністю «Віденський млин» за адресою: м. Кременчук, вул. Профспілкова, 10. В цьому випадку між сторонами укладається договір зберігання товару на безоплатній основі та товар передається позичальником позикодавцеві за актом прийому-передачі.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з частиною третьою статті 206 ЦК України правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (частина третя статті 213 ЦК України).

Суди не з'ясували дійсний зміст пункту 5.7 договору позики, зокрема правову природу виконання зобов`язання за цим договором зерновою культурою кукурудзи, не встановили, чи належить таке виконання до застави як способу забезпечення виконання зобов`язання, чи є способом виконання письмового договору згідно з частиною третьою статті 206 ЦК України, що допускає вчинення усних дій на виконання правочину.

Належна кваліфікація спірних правовідносин впливає на належність та допустимість засобів доказування в справі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, на які посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що принцип змагальності сторін не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18, яку наводить ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII (далі - Закон про заставу) застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом.В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права (стаття 4 Закону про заставу).

Відповідно до статті 5 Закону про заставу застава майна охоплює його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором. Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором. Застава майна може здійснюватися шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського посвідчення - варанта тощо) кредиторові.

Згідно із статтею 12 Закону про заставу вдоговорі застави визначаються суть, розмір та строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa/або посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі (стаття 13 Закону про заставу).

Відповідно до частини другої статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно із статтею 20 Закону про заставу заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Суди не дослідили, чи є договір поруки змішаним договором, чи не містить пункт 5.7 договору умови забезпечення виконання позики заставою зернової культури кукурудзи, якщо так, то чи відбулося звернення стягнення на предмет застави відповідно до Закону про заставу та умов договору, тобто чи підтверджується звернення стягнення на зерно товарно-транспортними накладними, подорожними листами, договорами відповідального зберігання, перевезення вантажів автомобільним транспортом, поясненнями сторін щодо відвантаження й прийняття на склад зерна.

Не перевірили суди на предмет відповідності вимогам закону й доводи ОСОБА_2 про те, що конклюдентними діями ОСОБА_1 підтвердив повернення позики, адже прийняв зерно у рахунок її погашення.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 910/4292/13, на яку посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що сторони своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) підтвердили факт обізнаності зі всіма умовами договору, надали згоду на його укладення наведеним вище способом, а також підтвердили факт його реального виконання, що виключає можливість визнання його недійсним.

Конклюдентні дії виявляють волю особи встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір.

Суди, вказавши, що поведінка сторін договору свідчить про виконання домовленостей про заміну грошового зобов`язання на товарне,не вмотивували правову підставу застосування до спірних правовідносин положень про можливість виконання договору позики вчиненням конклюдентних дій, з огляду на те, що пункт 5.7 договору позики передбачає необхідність у випадку виконання зобов`язання товаром укладення між сторонами договору зберігання товару та передачу його позичальником позикодавцеві за актом прийому-передачі.

Отже, суди помилково виснували про новацію грошової позики товарною та не визначили правову природу повернення позики зерновою культурою кукурудзи, у зв`язку з чим не визначилися із відповідним доказовим інструментарієм в справі.

Вирішення спору потребує дослідження доказів та встановлення обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційній інстанції, а тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21, у постановах Верховного Суду від 25 червня 2021 року в справі № 643/6581/19, від 11 червня 2019 року в справі № 904/2882/18, від 15 квітня 2021 року в справі № 910/8554/20, від 28 червня 2022 року в справі № 922/1280/21, про те, що роздруківки електронного листування не є допустимими доказами, необхідно зазначити таке.

Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

У постанові від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про те, чи можуть слугувати доказами факту поставки товару електронні докази у формі електронного листування за допомогою месенджерів («Skype», «Telegram», «Viber», «WhatsApp» тощо) в їх сукупності та системному зв`язку з іншими доказами. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права в подібних правовідносинах.

Отже, посилання ОСОБА_1 на висновки Верховного Суду в постановах від 25 червня 2021 року в справі № 643/6581/19 (провадження № 61-17333св20), від 11 червня 2019 року в справі № 904/2882/18, від 15 квітня 2021 року в справі № 910/8554/20, від 28 червня 2022 року в справі № 922/1280/21, де суди залежно від обставин конкретної справи не прийняли як доказ роздруківки листування, не спростовують узагальнений висновок про те, що електронне листування за допомогою месенджерів («Skype», «Telegram», «Viber», «WhatsApp» тощо) може бути доказом у справі, що перевіряється на предмет належності й допустимості в кожному конкретному випадку.

В цій справі електронне листування між сторонами судів оцінювалося сукупно з іншими доказами в справі, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що пунктом 5.7 договору сторонами погоджено альтернативний спосіб повернення позики зерном та що в такому випадку діє не загальний строк виконання зобов`язання, а спеціальний - позика повертається в дводенний строк з моменту отримання вимоги позикодавця, з посиланням на постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), від 08 липня 2020 року в справі № 643/9153/19 (провадження № 61-21760св19), від 11 жовтня 2023 року в справі № 753/13820/16-ц (провадження № 61-4858св23) безпідставні, з огляду на таке.

У постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, на яку посилається ОСОБА_2 , Верховний Суд зазначив, що в межах, наданих цивільним законом, учасники цивільного обороту можуть на власний розсуд врегулювати, чи співпадає момент укладення договору з моментом його підписання (та проставлення печаток). Сторони цього спору, керуючись принципом свободи договору, на власний розсуд врегулювали питання набрання чинності договором, пов`язавши цей момент безпосередньо з моментом підписання сторонами та скріплення печатками. Термінологічно та за суттю використаний сторонами цього спору термін «набрання чинності» співпадає (є синонімічним) з терміном «укладення».

У постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), на яку також посилається ОСОБА_2 , вказано, що сторони врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту - зміну строку виконання основного зобов`язання. У разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Подібні висновки містить постанова Верховного Суду від 08 липня 2020 року в справі № 643/9153/19 (провадження № 61-21760св19).

У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 753/13820/16-ц (провадження № 61-4858св23) вказано, що сторони кредитних договорів на власний розсуд можуть визначити певні конкретні умови виникнення права вимоги щодо настання строку повернення кредиту у повному обсязі. Тож момент та порядок дочасного настання строку виконання основного зобов`язання визначається сторонами за правилами, викладеними у кредитному договорі, а також кредитором у вимозі (у разі невизначення такого моменту у кредитному договорі або якщо такий порядок передбачено самим кредитним договором). Визначаючи момент дочасного настання строку виконання основного зобов`язання, суди повинні враховувати зміст умов кредитного договору, що регулюють спірні правовідносини, а також зміст вимоги, направленої кредитором позичальнику.

В цій справі в пункті 4 договору позики зазначено, що строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і становить до 01 листопада 2019 року. Цей строк може бути продовжений лише за письмовою домовленістю сторін шляхом підписання додаткової угоди.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 письмової угоди щодо зміни строку повернення позики не укладено, тому правильними є висновки судів щодо визначення кінцевого строку повернення позики 01 листопада 2019 року. У постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), від 08 липня 2020 року в справі № 643/9153/19 (провадження № 61-21760св19), від 11 жовтня 2023 року в справі № 753/13820/16-ц (провадження № 61-4858св23) встановлені відмінні від цієї справи обставини щодо строку дії договору, тому вказані висновки нерелевантні до спірних правовідносин.

Щодо дії поруки ПСП «Дружба», необхідно зазначити таке.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про солідарну відповідальність ОСОБА_2 та ПСП «Дружба», зазначивши, що вказівка в договорі поруки про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не є строком, встановленим у договорі поруки, оскільки останній визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Враховуючи те, що строк виконання основного зобов`язання настав 01 листопада 2019 року, право кредитора вимагати в поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання після 02 травня 2020 року припинилося.

ОСОБА_1 в касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), щодо визначення подібності правовідносин, та від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) щодо строку дії поруки, визначеного статтею 559 ЦК України. Вказує, що строк дії поруки ПСП «Дружба» продовжується на строк дії карантину, запровадженого у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби.

ОСОБА_2 у касаційній скарзі вказує про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2021 року в справі № 522/908/16-ц (провадження № 61-6720св19), від 23 січня 2019 року в справі № 372/3/16-ц (провадження № 61-9064св18), від 21 листопада 2018 року в справі № 524/5254/14-ц (провадження № 61-19432св18).

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору поруки з ПСП «Дружба») порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

У постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року в справі № 522/908/16 (провадження № 61-6720св19), від 23 січня 2019 року в справі № 372/3/16-ц (провадження № 61-9064св18), від 21 листопада 2018 року в справі № 524/5254/14-ц (провадження № 61-19432св18) зазначено, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги). Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

У договорі поруки від 30 березня 2019 року, стороною якого є ПСП «Дружба», не вказано строку його дії, тому суди правильно виснували про застосування частини четвертої статті 559 ЦК України.

Однак не можна погодитися з висновками апеляційного суду щодо припинення поруки ПСП «Дружба», адже суд застосував редакцію частини четвертої статті 559 ЦК України, яка визначала шестимісячний строк звернення до поручителя з вимогою.

04 листопада 2018 року набрав чинності Закон України № 2478-VIII, яким частину четверту статті 559 ЦК України викладено в новій редакції та визначено, що строк звернення до поручителя становить три роки з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання.

На момент укладення спірного договору поруки діяла оновлена редакція статті 559 ЦК України, тому апеляційний суд застосував норму права, що не підлягала застосуванню.

Крім того, з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Закон № 540-ІХ доповнив розділ «Прикінцеві положення» ЦК України пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У постанові Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 зазначено, що на території України установлено карантин з урахуванням епідемічної ситуації в регіоні до 30 червня 2023 року.

Про необхідність врахування Закону № 540-ІХ указано й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), на яку посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі.

В цій справі строк виконання основного зобов`язання настав 01 листопада 2019 року, з цієї дати почався перебіг трирічного строку на звернення кредитора з позовною вимогою до ПСП «Дружба» про виконання забезпеченого порукою зобов`язання, який продовжувався до 30 червня 2023 року на строк дії карантину, запровадженого у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби.

ОСОБА_1 звернувся до суду, зокрема й до поручителя, в серпні 2022 року, тобто в межах строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору поруки з ПСП «Дружба»), з урахуванням дії Закону № 540-ІХ.

Висновки апеляційного суду щодо припинення поруки ПСП «Дружба» суперечать правильному застосуванню наведених норм права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175цс20), Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 22 травня 2019 року в справі № 234/3341/15 (провадження № 61-30536св18), від 12 січня 2022 року в справі № 520/13586/18 (провадження № 61-13247св21), від 26 травня 2022 року в справі № 459/844/20 (провадження № 61-20297св21) підлягають врахуванню судами за нового розгляду справи після встановлення істотних для правильного вирішення справи обставин, як і доводи про ОСОБА_1 про те, що відповідно до висновків у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2023 року в справі № 127/3571/21 наявність у позивача боргового документа свідчить про невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд не дослідив зібрані в справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

На підставі частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення в справі в частині вирішення спору по суті (щодо забезпечення позову судові рішення не оскаржуються) та в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить обґрунтування підстав скасування додаткового рішення суду першої інстанції, тому враховуючи, що додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення, воно також підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення скасовуються з передачею справи на новий розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює, в тому числі розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олійник Лілії Михайлівни задовольнити частково.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Даценко Юлії Іванівни задовольнити частково.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2023 року, додаткове рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року скасувати в частині вирішення спору по суті та в частині розподілу судових витрат, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк