Постанова

від 07.08.2024 по справі 449/765/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 449/765/19

провадження № 61-4665св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Мельницької Ганни Володимирівни на постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в складі колегії суддів Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.

в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Стрілківської сільської ради, Бібрської міської ради, Відділу в Перемишлянському районі Головного управління Держгеокадастру, державного реєстратора виконавчого комітету Бібрської міської ради Поломаного Володимира Дмитровича, державного реєстратора приватного нотаріуса Перемишлянського районного нотаріального округу Рудої Світлани Василівни, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Стрілківської сільської ради, Бібрської міської ради, Відділу в Перемишлянському районі Головного управління Держгеокадастру, державного реєстратора виконавчого комітету Бібрської міської ради Поломаного В. Д., державного реєстратора приватного нотаріуса Перемишлянського районного нотаріального округу Руда С. В. про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

Позов мотивований тим, що вона є власником будинковолодіння з відповідними господарськими спорудами та земельної ділянки, яка безпосередньо межує з будинком ОСОБА_2 . До належного їй будинковолодіння існує єдиний заїзд, яким вона постійно користується. Враховуючи розташування проїзду та використання його для дорожнього сполучення, такий відноситься до земель загального користування, які не підлягають приватизації чи іншої передачі в приватну власність громадян. Однак всупереч чинному законодавству відповідачка ОСОБА_2 його приватизувала.

Зокрема ОСОБА_2 , успадкувавши будинок на АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, що знаходилася у фактичному користуванні без документів, які посвідчують право власності, та вилучення земельної ділянки з комунальної власності громади села, за відсутності акта погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, за відсутності будь-яких правових підстав та з грубим порушенням чинного законодавства набула у власність земельну ділянку площею 0,2197 га для обслуговування вказаного житлового будинку (кадастровий номер 4623387200:10:001:0160), земельні ділянки площею 0,1594 га (кадастровий номер 4623387200:10:001:0161) та площею 0,0609 га (кадастровий номер 4623387200:10:001:0162) для ведення особистого селянського господарства.

Листом Стрілківської сільської ради від 03 грудня 2018 року повідомлено про те, що рішенням сільської ради ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Після виготовлення проєктною організацією технічної документації сільська рада відмовила ОСОБА_2 у затвердженні через те, що в актах погодження меж відсутні підписи суміжних землекористувачів. ОСОБА_2 звернулася із позовною заявою до Перемишлянського районного суду Львівської області і постановою Перемишлянського районного суду Львівської області від 07 березня 2017 року задоволено позов ОСОБА_2 до Стрілківської сільської ради, визнано протиправною бездіяльність Стрілківської сільської ради щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 та зобов`язано Стрілківську сільську раду затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 в с. Малі Ланки (Стрілківська сільська рада) Перемишлянського району Львівської області, кадастрові номери 4623387200:10:001:0160, 4623387200:10:001:0161, 4623387200:10:001:0162.

На виконання постанови Перемишлянського районного суду Львівської області від 07 березня 2017 року Стрілківська сільська рада прийняла рішення від 26 липня 2017 року № 343, яким затвердила технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 Передано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки: площею 0,2197 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4623387200:10:001:0160); площею 0,1594 га (кадастровий номер 4623387200:10:001:0161), площею 0,0609 га (кадастровий номер 4623387200:10:001:0162) для ведення особистого селянського господарства.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 07 березня 2017 року в адміністративній справі № 449/203/17 скасовано та провадження в справі закрито. Оскільки рішення Стрілківської сільської ради від 26 липня 2017 року № 343 приймалося виключно на виконання постанови Перемишлянського районного суду Львівської області від 07 березня 2017 року, яка скасована, а провадження в справі закрито, це рішення сільської ради підлягає скасуванню як незаконне. Вирішення питань про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі в межах населеного пункту віднесено до виключної компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад, про що приймається рішення, а тому, враховуючи скасування судового рішення про зобов`язання затвердити вказану технічну документацію, оскаржуваний акт органу місцевого самоврядування прийнято всупереч Конституції України та з порушенням земельного законодавства, такий необхідно визнати незаконним і скасувати.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 здійснила державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, така реєстрація відповідно до вимог чинного законодавства підлягає скасуванню.

Крім цього, ОСОБА_2 у квітні 2019 року відчужила одну із спірних земельних ділянок на користь третьої особи, відтак підлягає визнанню недійсним і укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір дарування спірної ділянки.

ОСОБА_3 просила суд:

визнати незаконним та скасувати рішення 12 сесії 7 скликання Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівської області від 26 липня 2017 року № 343 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Стрілківської сільської ради»;

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Поломаного В. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 серпня 2017 року за індексним номером 36795122, згідно із яким зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1594 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 4623387200:10:001:0161;

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Поломаного В. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 серпня 2017 року за індексним номером 36794796, згідно із яким зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0609 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 4623387200:10:001:0162;

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Поломаного В. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 серпня 2017 року за індексним номером 36794325, згідно із яким зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2197 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель за кадастровим номером 4623387200:10:001:0160;

визнати недійсним договір дарування (серія та номер 326, посвідчений 12 квітня 2019 року приватним нотаріусом Рудою С. В.) земельної ділянки площею 0,2197 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4623387200:10:001:0160;

визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Рудої С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 квітня 2019 року за індексним номером 46443874.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160, будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 перешкоджає встановленню твердих меж вказаної земельної ділянки та межової споруди, чим втручається в його право самостійно господарювати на своїй землі, на власний розсуд користуватися будинком та земельною ділянкою. Право власності на будинок набуто ним в дар від його матері - ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 12 квітня 2019 року № 325, посвідченого приватним нотаріусом Рудою С. В. Право власності на земельну ділянку для обслуговування будинку набуто в дар від ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 12 квітня 2019 року № 326, посвідченого приватним нотаріусом Рудою С. В. Земельна ділянка з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160 для обслуговування житлового будинку площею 0,2197 га зареєстрована в державному земельному кадастрі 02 грудня 2013 року Відділом Держземагенства в Перемишлянському районі на підставі технічної документації з землеустрою. Ділянка частково огороджена прозорою металевою сіткою. Під час складення технічної документації із землеустрою на вказану земельну ділянку фізичні позначки межі і межові знаки в кількості 26 штук передані на зберігання попередньому власникові ділянки ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 є власником сусіднього будинку АДРЕСА_1 і суміжним землекористувачем. Право власності на будинок набула в спадок після смерті батька - ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Право власності на будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 листопада 2016 року.

Земельна ділянка для обслуговування житлового будинку № 75 за вказаною адресою не приватизована. Межа між земельними ділянками на АДРЕСА_1 позначена на кадастровому плані земельної ділянки з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160 (Витяг з Державного земельного кадастру № НВ -460082206013) лінією А-Б була визначена межовими знаками. Як зазначено у витязі з Державного земельного кадастру, відомості про обмеження прав у використанні земельної ділянки не зареєстровані.

Відповідач знищила межові знаки земельної ділянки з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160 за лініями Д-Е, Е-А, А-Б та перешкоджає у встановленні на вказаних лініях твердих меж, межових знаків та межової споруди. Попередній власник ділянки намагалася порозумітися з відповідачкою на основі принципу непорушності права власності, добросусідства, відновлення меж і межових знаків відповідно до даних земельно-кадастрової документації, однак відповідачка заперечує. Вказані дії відповідачки унеможливлюють для нього огородження ділянки і створюють умови безперешкодного і безконтрольного користування своєю земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку сторонніми особами на їх розсуд, в тому числі мешканцями будинку № 75 , що є втручанням у право вільного володіння своїм майном та в приватне життя.

ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди в користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160 з боку ОСОБА_3 , а саме не чинити перешкоди та сприяти встановленню твердих меж, відновленню межових знаків і зведення огорожі вказаної ділянки згідно із земельно-кадастровою документацією.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховного Суду

21 грудня 2021 року рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160, а саме не чинити перешкоди та сприяти встановленню твердих меж, відновленню межових знаків і зведення огорожі вказаної ділянки згідно із земельно-кадастровою документацією.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутність акта погодження меж у землевпорядній документації не може бути підставою для відмови органом Держгеокадастру в затвердженні проєкту відведення земельної ділянки. Згідно з висновком експерта від 19 лютого 2021 року № 010/21 розміщення проїзду (заїзду, автомобільної дороги) загального користування з АДРЕСА_1 через земельну ділянку з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160 (на якій розташований будинок та господарські будівлі ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 ), в умовах існуючої забудови до суміжних земельних ділянок на АДРЕСА_2 (без кадастрового номеру) та на АДРЕСА_3 (кадастровий номер 4623387200:10:001:0071), а також до земельної ділянки на АДРЕСА_3 (кадастровий номер 4623387200:10:001:0074) з дотриманням будівельних норм з 1930 року до часу виконання експертизи неможливе. Врахувавши зазначене, суд відмовив у задоволенні первісної позовної заяви.

Суд врахував, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160, площею 0,2197 га, яка розташована в АДРЕСА_1 та власником житлового будинку за цією адресою, однак відновити межі земельних ділянок в натурі Перемишлянським районним відділом Центру Державного земельного кадастру неможливо, оскільки ОСОБА_3 знищує межові знаки, які були встановлені інженером землевпорядником Центру ДЗК, а саме які фіксували захват земельної ділянки з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160 ОСОБА_2 . Суд виснував, що зустрічна позовна заява підлягає задоволенню.

28 червня 2022 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 21 грудня 2021 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення 12 сесії 7 скликання Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівської області від 26 липня 2017 року № 343 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Стрілківської сільської ради» в частині передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2197 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 4623387200:10:001:0160, в АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір дарування номер 326, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений 12 квітня 2019 року приватним нотаріусом Рудою С. В., земельної ділянки площею 0,2197 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 квітня 2019 року, згідно з яким право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160 зареєстровано за ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні будинком та земельною ділянкою відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року (провадження № 61-7251св22) касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року скасовано.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 21 грудня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Бібрської міської ради, Відділу в Перемишлянському районі Головного Управління Держгеокадастру, державного реєстратора виконавчого комітету Бібрської міської ради Поломаного Володимира Дмитровича, державного реєстратора приватного нотаріуса Перемишлянського районного нотаріального округу Руда Світлани Василівни змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови.

Справу № 449/765/19 в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Стрілківської сільської ради про визнання незаконним і скасування рішення Стрілківської сільської ради в частині визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а також позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначив, що аналіз змісту рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2014 року в справі № 449/131/14 свідчить, що ним розглянута справа за позовом ОСОБА_2 до Стрілківської сільської ради про визнання права власності на земельні ділянки. Апеляційний суд в справі № 449/131/14 врахував доводи апеляційної скарги сільської ради щодо розташування проїзду та використання його для дорожнього сполучення з трьома господарствами, віднесення спірної земельної ділянки до земель загального користування як заїзду для кількох землекористувачів. Однак суд в наведеній справі безпосередньо не досліджував докази щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель загального користування та/або розташування на ній проїзду, який використовується для дорожнього сполучення із господарством ОСОБА_3 ; апеляційний суд в цій справі помилково послався на преюдиційність зазначеного судового рішення, не проаналізував та не встановив на підставі наданих сторонами належних доказів, чи віднесена спірна частина земельної ділянки, передана у власність ОСОБА_2 на підставі оспорюваного рішення Стрілківської сільської ради від 26 липня 2017 року № 343 (у складі земельної ділянки з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160), до земель загального користування (є проїздом) та необхідна для дорожнього сполучення з господарством ОСОБА_3 , зокрема технічної документації із землеустрою, кадастрових планів, рішень сільської ради тощо;

Верховний Суд вказав, що не є належним чином обґрунтованими і висновки апеляційного суду щодо відхилення доказового значення висновку земельно-технічної експертизи від 19 лютого 2021 року № 010/21 про неможливість розміщення спірного проїзду (заїзду, автомобільної дороги) загального користування з дотриманням будівельних норм. Зміст цієї експертизи не свідчить, що її предметом є висновок з питання права. Цей висновок підготовлений на замовлення учасника справи, тому вказано, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність.Суд першої інстанції прийняв зазначений висновок та надав йому оцінку. Натомість апеляційний суд лише послався, що цей висновок був поданий до суду першої інстанції з порушенням встановлених судом та законом строків, поважні причини пропуску строків, які перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до експертів раніше, чи своєчасно просити суд про призначення експертизи, він суду не надав. При цьому апеляційний суд, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про можливість прийняття цього доказу до розгляду, мав самостійно вирішити це питання, надавши оцінку відповідним доводам учасників справи в суді першої інстанції, з урахування принципів рівності учасників справи, змагальності, неприпустимості зловживання процесуальними правами, а також значенням цього доказу для правильного вирішення справи.

Верховний Суд виснував, що апеляційний суд не встановив обставин існування проїзду до належної ОСОБА_3 земельної ділянки через земельну ділянку з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160, яка належить ОСОБА_1 ; передчасно визнав незаконним та скасував рішення Стрілківської сільської ради від 26 липня 2017 року № 343 в частині передання у власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки.

26 лютого 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 21 грудня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення Стрілківської сільської ради, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а також позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою скасовано.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення 12 сесії 7 скликання Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівської області від 26 липня

2017 року № 343 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Стрілківської сільської ради» в частині передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2197 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 4623387200:10:001:0160, на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,2197 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 , посвідчений 12 квітня 2019 року приватним нотаріусом Перемишлянського районного нотаріального округу Рудою С. В. № 326.

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 квітня 2019 року, за яким право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4623387200:10:001:0160, зареєстровано за ОСОБА_1 .

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що апеляційному суду надано картографічні матеріали 1956 року (викопіювання) схеми с. Малі Ланки Стрілківської сільської ради колишнього Перемишлянського району, викопіювання з проєкту роздержавлення і приватизації земель Стрілківської сільської ради Перемишлянського району 1995 року, на яких зазначено заїзд площею 0,1 га, що підтверджує існування проїзду до належної ОСОБА_3 земельної ділянки через земельну ділянку з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160, яка належить ОСОБА_1 .

Враховуючи наявність на земельній ділянці відповідача ОСОБА_1 проїзду загального користування та факт скасування постанови Перемишлянського районного суду Львівської області від 07 березня 2017 року, яка була передумовою прийняття рішення Стрілківської сільської ради від 26 липня 2017 року № 343, апеляційний суд виснував про обґрунтованість вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення 12 сесії 7 скликання Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівської області від 26 липня 2017 року № 343 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Стрілківської сільської ради» в частині передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2197 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4623387200:10:001:0160), оскільки саме на цій земельній ділянці розташований проїзд, який використовується для дорожнього сполучення з трьома господарствами, в тому числі господарства ОСОБА_3 .

Враховуючи доведеність вимог про необхідність скасування у відповідній частині рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого дарувальник ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку, тобто встановлену незаконність такого юридичного факту, договір дарування спірної земельної ділянки від 12 квітня 2019 року підлягає визнанню недійсним у зв`язку з неможливістю останньою розпоряджатися відповідним об`єктом цивільних прав.

ОСОБА_3 звернулася також з вимогою про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 квітня 2019 року, згідно з яким право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160 зареєстровано за ОСОБА_1 , тому задоволення такої вимоги необхідне для повного та ефективного відновлення прав позивачки.

Задоволення у відповідній частині позовних вимог ОСОБА_3 виключає можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 березня 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Мельницька Д. В. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року, в якій просила її скасувати, рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 21 грудня 2021 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, від 17 квітня 2018 року в справі № 822/1468/17, від 23 травня 2018 року в справі № 465/5009/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 541/775/17, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 30 жовтня 2019 року в справі № 302/470/16-ц, від 03 листопада 2021 року в справі № 707/815/19, від 01 червня 2022 року в справі № 453/222/19, від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21, від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, від 07 грудня 2023 року в справі № 285/3784/21, від 27 січня 2021 року в справі № 175/4348/17 щодо застосування:

- статей 12, 20, 38, 39, 80, 152, 158 Земельного кодексу (далі - ЗК) України;

- статей 15, 16, 321, 391 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України;

- статей 1, 7, 8, 12, 13, 17 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI«Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI);

- статті 17 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» (далі - Закон про містобудування);

- ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджені наказом Держкоммістобудування України від 17 квітня 1992 року № 44;

- статей 1, 4, 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон про землеустрій);

- щодо преюдиції судового рішення;

- щодо повноти досліджень обставин справи, дотримання принципу змагальності сторін.

Наявність проїзду загального користування має підтверджуватися містобудівною документацією (детальним планом території та генеральним планом населеного пункту) й узгоджуватися із будівельними нормами. Листи Держгеокадастру, справи 1957 року щодо обчислення площ присадибних ділянок, проєкт роздержавлення і приватизації земель 1995 року та їх матеріали не належать до містобудівної документації. Апеляційний суд керувався неналежними доказами.

Апеляційний суд не врахував, що рішенням Стрілківської сільської ради від 01 березня 2011 року № 107 затверджений акт встановлення і узгодження меж земельних ділянок, яким підтверджується відсутність земель загального користування в межах ділянки площею 0,2197 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд повторно врахував як преюдиційне рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2014 року в справі № 449/131/14 всупереч висновкам Верховного Суду в цій справі.

Матеріали справи не містять доказів наявності перешкод у заїзді до будинку позивачки.

Апеляційний суд встановив недійсність договору дарування земельної ділянки від 12 квітня 2019 року № 326 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак матеріали справи не містять копії примірника такого договору.

Апеляційний суд безпідставно визнав неналежним доказом висновок земельно-технічної експертизи.

Оскаржуваним судовим рішенням порушено право ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на мирне володіння майном.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок на АДРЕСА_1 (на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 листопада 2016 року).

ОСОБА_1 є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 , який він набув від своєї матері ОСОБА_2 . Відповідно до договору дарування номер 326, який посвідчений 12 квітня 2019 приватним нотаріусом Перемишлянського районного нотаріального округу Рудою С. В., ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2197 га, кадастровий номер 4623387200:10:001:0160, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 46443874.

07 березня 2017 року постановою Перемишлянського районного суду Львівської області в справі № 449/203/17 задоволено позов ОСОБА_2 до Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівської області, визнано протиправною бездіяльність Стрілківської сільської ради щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 та зобов`язано Стрілківську сільську раду затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 в с. Малі Ланки (Стрілківська сільська рада) Перемишлянського району Львівської області, кадастрові номери 4623387200:10:001:0160, 4623387200:10:001:0161, 4623387200:10:001:0162.

Рішенням Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівській області від 26 липня 2017 року № 343 затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 та передано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки: площею 0,2197 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4623387200:10:001:0160); площею 0,1594 га (кадастровий номер 4623387200:10:001:0161), площею 0,0609 га (кадастровий номер 4623387200:10:001:0162) для ведення особистого селянського господарства.

23 квітня 2019 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 07 березня 2017 року в адміністративній справі № 449/203/17 скасовано та провадження в справі закрито.

Згідно відповіді начальника Перемишлянського районного відділу Львівської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Перемишлянським районним відділом Центру державного земельного кадастру неможливо виконати землевпорядні роботи, оскільки ОСОБА_3 знищує межові знаки, які були встановлені інженером землевпорядником Центру державного земельного кадастру, а саме, які фіксували захват земельної ділянки ОСОБА_2 за кадастровим номером 4623387200:10:001:0160.

Згідно з висновком експерта від 19 лютого 2021 року № 010/21 розміщення проїзду (заїзду, автомобільної дороги) загального користування з АДРЕСА_1 через земельну ділянку кадастровий номер 4623387200:10:001:0160 (на якій розташований будинок та господарські будівлі ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 ), в умовах існуючої забудови до суміжних земельних ділянок на АДРЕСА_2 (без кадастрового номеру) та на АДРЕСА_3 (кадастровий номер 4623387200:10:001:0071), а також до земельної ділянки на АДРЕСА_3 (кадастровий номер 4623387200:10:001:0074) з дотриманням будівельних норм з 1930 року до часу виконання експертизи неможливе.

Апеляційний суд також встановив, що рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 03 березня 2014 року в справі № 449/131/14 позов ОСОБА_2 до Стрілківської сільської ради, третя особа Реєстраційна служба Перемишлянського районного управління юстиції про визнання права власності на земельні ділянки задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,44 га, з яких: 0609 га та 0,1594 га призначені для ведення особистого селянського господарства та 0,2197 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані на території Стрілківської сільської ради в с. Малі Ланки Перемишлянського району Львівської області.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2014 року рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 03 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 відмовлено повністю. Зокрема, оскаржуючи рішення суду, Стрілківська сільська рада посилалася на те, що таке ухвалено без врахування наявності з 1958 року заїзду до господарств ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , тому просила змінити рішення та визнати право власності за позивачкою з урахуванням існуючого заїзду до відповідних господарств. У межах справи № 449/131/14 апеляційним судом встановлено, що мати позивачки, не набувши права власності на земельні ділянки на законних підставах до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , не могла включити їх до спадкового майна, тому позивачка не набула право власності на ці земельні ділянки в порядку спадкування, при цьому зазначала про своє право на приватизацію земельних ділянок, якими користувалась її мати. Крім цього, апеляційний суд врахував розташування проїзду та використання його для дорожнього сполучення з трьома господарствами, виснував про віднесення спірної земельної ділянки, яка є заїздом для кількох землекористувачів, до земель загального користування, які не підлягають приватизації чи іншій передачі в приватну власність громадян. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2014 року набрало законної сили та не оскаржувалося.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Відповідно до статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно із статтею 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Відповідно до статті 21 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території, в тому числі, в населеному пункті, призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами. Автомобільні дороги, вулиці поділяються на: загального користування, відомчі та приватні. Автомобільні (позаміські) дороги загального користування поділяються на дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги державного значення поділяються на магістральні та інші.

Статтями 16, 18 Закону України від 08 вересня 2005 року № 2862-IV «Про автомобільні дороги» визначено, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Вулиці і дороги міст та інших населених пунктів поділяються на магістральні дороги (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці загальноміського значення (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці районного значення, а також вулиці і дороги місцевого значення. Складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування. Межі вулиці за її шириною визначаються «червоними лініями». Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах «червоних ліній» вулиці не допускається.

Відповідно до положень статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм для користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Отже, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), на яку посилається заявник, зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Статтею 55 Закону про землеустрій (у редакції, чинній станом на 26 липня 2017 року) передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до статті 17 Закону про містобудування (у редакції, чинній станом на 26 липня 2017 року) містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою для: вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки обгрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону про містобудування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою.

Містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. Різновидом містобудівної документації є: генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (стаття 1 Закону № 3038-VI).

Червоні лінії - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення (стаття 1 Закону № 3038-VI).

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 3038-VI вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Згідно із статтею 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад. Оновлення містобудівної документації передбачає: 1) актуалізацію картографо-геодезичної основи; 2) перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму; 3) приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Відповідно до статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Відповідно до пунктів 2, 3, 5, 11 Порядку складення плану земельно-господарського устрою території населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року № 79, план розробляється з метою здійснення організаційно-правових, інженерно-технічних та природоохоронних заходів щодо використання земель відповідно до цільового призначення, розподілу земель за формами власності та користування, зокрема оренди, забезпечення режиму використання земель у межах охоронних зон, зон особливого режиму та захисту від руйнування.

Замовником плану може бути сільська, селищна, міська рада та її виконавчий орган у межах їх повноважень, визначених законом, а також Київська та Севастопольська міська держадміністрація у разі делегування їй таких повноважень відповідними радами.

Планом визначаються, зокрема, межі земельних ділянок усіх форм власності та користування із зазначенням їх цільового призначення, межі охоронних і санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель.

Затверджений план є підставою для здійснення продажу в установленому законодавством порядку, надання у власність або оренду земельних ділянок для реконструкції, заміни житлового фонду після вилучення, викупу земельних ділянок для суспільних потреб.

Отже, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, плану земельно-господарського устрою, за їх відсутності межі існуючих доріг загального користування визначаються відповідно до будь-якої іншої містобудівної документації.

З довідки Перемишлянської районної державної адміністрації від 10 жовтня 2014 року № 2 вбачається, що генеральний план с. Малі Ланки Перемишлянського району Львівської області не розроблявся і не затверджувався.

Скасовуючи попереднє рішення апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не встановив обставин існування проїзду до належної ОСОБА_3 земельної ділянки через земельну ділянку з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160, яка належить ОСОБА_1 .

За нового розгляду справи апеляційний суд виконав указівки Верховного Суду та дослідив містобудівну документацію с. Малі Ланки Перемишлянського району Львівської області, виснував про існування проїзду до належної ОСОБА_3 земельної ділянки через земельну ділянку з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160, яка належить ОСОБА_1 , на підставі картографічних матеріалів 1956 року (викопіювання) схеми с. Малі Ланки Стрілківської сільської ради колишнього Перемишлянського району, викопіювання з проєкту роздержавлення і приватизації земель Стрілківської сільської ради Перемишлянського району 1995 року.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Враховуючи те, що картографічні матеріали 1956 року (викопіювання) схеми с. Малі Ланки Стрілківської сільської ради колишнього Перемишлянського району та викопіювання з проєкту роздержавлення і приватизації земель Стрілківської сільської ради Перемишлянського району 1995 року відображають просторове розміщення, стан і використання земель, що характеризується конфігурацією, співвідношенням сторін, окресленням меж земельних ділянок, розташованих суміжно, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про належність таких доказів у справі та їх достатність для вирішення спору.

Висновки про те, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, сформульовані в постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 465/5009/14-ц (провадження № 61-3664св18), від 14 листопада 2018 року в справі № 541/775/17 (провадження № 61-5465св18), від 30 жовтня 2019 року в справі № 302/470/16-ц (провадження № 61-32685св18), від 03 листопада 2021 року в справі № 707/815/19 (провадження № 61-7620св21), від 01 червня 2022 року в справі № 453/222/19 (провадження № 61-2024св21), від 07 грудня 2023 року в справі № 285/3784/21 (провадження № 61-10682св22), від 27 січня 2021 року в справі № 175/4348/17 (провадження № 61-12868св19), на які посилається заявник у касаційній скарзі, нерелевантні до спірних правовідносин, в яких не встановлено наявність генерального плану с. Малі Ланки Перемишлянського району Львівської області.

У постановах Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво 21), на які також посилається заявник, зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд апеляційної інстанції встановив, що частина земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 4623387200:10:001:0160, яка належить до земель загального користування, забезпечує ОСОБА_3 проїзд до належної їй земельної ділянки, а тому обставини про наявність у ОСОБА_3 порушеного права на проїзд до власної земельної ділянки встановлені, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Щодо посилань заявника на те, що оскаржуваним судовим рішенням порушено право ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на мирне володіння майном, необхідно зазначити, що принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується ЄСПЛ під час вирішення спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

У цій справі співмірність втручання у право на мирне володіння майном збережена дотриманням справедливого балансу між правом позивачки на проїзд до власної земельної ділянки та правом відповідачів на приватизацію землі.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 822/1468/17, яку заявник вказує, зазначено, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Заявник також зазначає, що апеляційний суд повторно врахував як преюдиційне рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2014 року в справі № 449/131/14 всупереч висновкам Верховного Суду в цій справі.

Такі доводи касаційної скарги спростовуються змістом оскаржуваної постанови апеляційного суду, в якій відсутні посилання на рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2014 року в справі № 449/131/14 як на підставу задоволення позову ОСОБА_3 . Апеляційний суд наводить вказане рішення у фактичних обставинах справи без висновків щодо преюдиціального значення встановлених в ньому обставин.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд встановив недійсність договору дарування земельної ділянки від 12 квітня 2019 року № 326 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без наявності в справі копії примірника такого договору.

Обставини щодо дарування ОСОБА_2 земельної ділянки ОСОБА_1 за договором від 12 квітня 2019 року № 326 встановлені судами на підставі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 19), що є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів у справі та з огляду на межі касаційного розгляду (стаття 400 ЦПК України) не досліджуються Верховним Судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Апеляційний суд переглядав справу в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Стрілківської сільської ради про визнання незаконним і скасування рішення Стрілківської сільської ради в частині визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,а також позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою, тому саме в цій частині Верховний Суд переглянув справу та не розглядає її в іншій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Мельницької Ганни Володимирівни залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк