Постанова

від 07.08.2024 по справі 602/119/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 602/119/18

провадження № 61-14169св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Хоми М. В., Храпак Н. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»), яке перейменоване в Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що ВАТ «Державний ощадний банк України», яке перейменоване на ПАТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 446 від 20 липня 2007 року, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в сумі 69 000,00 дол. США зі сплатою 13,5% річних, а позичальник зобов`язався повернути кредит до 19 липня 2012 року.

У зв`язку із невиконанням позичальником своїх зобов`язань, банк звернувся із позовом до Лановецького районного суду Тернопільської області про дострокове стягнення боргу (80 811,30 дол. США) шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 13 липня 2010 року Лановецьким районним судом Тернопільської області ухвалено рішення у справі № 2-154/2010, яким позов банку задоволено та достроково стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 657 996,96 грн шляхом звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_2 відповідно до договору іпотеки № 1739 від 20 липня 2007 року.

Зазначив, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Лановецького районного суду із заявами про розстрочку виконання рішення і ухвалами суду було встановлено графік погашення платежів, який відповідачем було порушено. У зв`язку з невиконанням позичальником рішення суду від 13 липня 2010 року банк звернувся із заявою про примусове виконання рішення суду до державної виконавчої служби Лановецького районного управління юстиції, яким 22 липня 2013 року відкрито виконавче провадження за № НОМЕР_1. Повторно виконавчий документ пред`явлено до виконання 06 вересня 2016 року до Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області. 13 вересня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2.

Станом на 12 січня 2018 року згідно з розрахунком простроченої заборгованості за основним боргом згідно з кредитним договором № 446 від 20 липня 2007 року заборгованість по тілу кредиту становить 57 234,87 дол. США, сума пені за несвоєчасну сплату основного боргу та нарахованих відсотків за період з 09 січня 2015 року по 10 січня 2018 року складає 661 255,16 грн, заборгованість за процентами відсутня. Остання оплата позичальником здійснена 25 січня 2018 року в сумі 250,00 дол. США.

Позивач, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив:

стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по основному боргу в сумі 50 449,62 дол. США, пеню за несвоєчасну сплату основного боргу, нараховану за період з 09 січня 2015 року по 10 січня 2018 року в сумі 661 255,16 грн, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Протокольною ухвалою Лановецького районного суду Тернопільської області від 30 травня 2018 року до участі у справі у якості третьої особи залучено ОСОБА_2 .

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2019 року у складі судді Радосюка А. В. позов АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 50 449,62 дол. США заборгованості по основному боргу по кредитному договору № 446 від 20 липня 2007 року та 18 631,04 грн сплаченого судового збору.

Повернуто АТ «Ощадбанк» 2 502,38 грн зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 72252445 від 08 лютого 2018 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

між банком та ОСОБА_1 20 липня 2007 року укладений кредитний договір № 446, для забезпечення належного виконання зобов`язання, за яким ОСОБА_2 передано в іпотеку майно, яке належить йому на праві власності. Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі №2-154/10 позов ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу і звернення стягнення на майно задоволено та достроково стягнуто з ОСОБА_1 657 996,96 грн, шляхом звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_2 . Ухвалами Лановецького районного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2010 року, 05 вересня 2013 року та 25 березня 2016 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення Лановецького районного суду від 13 липня 2010 року задоволено та розстрочено виконання рішення суду у справі № 2-154/2010. Звернення стягнення на предмет іпотеки не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок стягнення заборгованості за основним зобов`язанням. Проте, станом на 12 січня 2018 року за відповідачем рахується прострочена заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку;

суд не прийняв до уваги твердження представника позивача про те, що набрали законної сили та виконуються рішення і ухвали суду, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки рішенням суду від 13 липня 2010 року було стягнуто з відповідача заборгованість шляхом звернення стягнення на заставне майно, а в цій справі позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за основним зобов`язанням. Щодо клопотання представника відповідача про застосування позовної давності до основного зобов`язання, суд вказав, що відповідачем регулярно проводилися платежі на погашення суми заборгованості, як до звернення позивача до суду, так і під час розгляду справи в суді, що призвело до переривання позовної давності;

вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату основного боргу, нараховану за період з 09 січня 2015 року по 10 січня 2018 року в сумі 661 255,16 грн задоволенню не підлягають, оскільки позивач скористався правом на звернення до суду і його позовні вимоги були задоволені повністю рішенням суду від 13 липня 2010 року. Таким чином, після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості та винесення рішення суду кредитний договір припинив свою дію та позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача пені, оскільки нарахування неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2019 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 50 449,62 дол. США заборгованості по основному боргу по кредитному договору № 446 від 20 липня 2007 року та 18 631,04 грн сплаченого судового збору.

Повернуто АТ «Ощадбанк» 2 502,38 грн зайво сплаченого судового збору, згідно платіжного доручення № 72252445 від 08 лютого 2018 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про скасування рішення суду першої інстанції, оскільки справу було розглянуто місцевим судом за відсутності третьої особи ОСОБА_2 , якого не було повідомлено належним чином про дату, час і місце розгляду справи, який обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою.

Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та його мотивами. Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги клопотання представника ОСОБА_1 про застосування позовної давності до основного зобов`язання, оскільки відповідачем регулярно проводилися платежі на погашення суми заборгованості, як до звернення позивача до суду, так і під час розгляду справи в суді, що призвело до переривання позовної давності.

Доводи апелянта про те, що рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2019 року ухвалено незаконно та необґрунтовано, з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки цим судовим рішенням не вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року скасувати, провадження у справі закрити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, зокрема, висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 602/1082/19, обставини у якій є ідентичними до обставин, встановлених судом у цій справі. Вважає, що оскарженим рішенням, було фактично допущено подвійне стягнення грошових коштів, які з відповідача вже стягнуті судовими рішеннями, які набрали законної сили, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України;

зазначає, що позовна давність до вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором розпочала свій перебіг 25 липня 2010 року (наступний день після набрання законної сили рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі № 2-154/10), а відтак, сплила 25 липня 2013 року. Вважає, що оскільки стороною відповідача було подано заяву про застосування позовної давності, позовні вимоги не могли бути задоволені, оскільки були пред`явлені поза межами позовної давності;

вважає, що здійснені ОСОБА_1 платежі за період з 13 липня 2010 року і до 01 березня 2021 року були здійснені на виконання рішення Лановецького районного суду від 13 липня 2010 року, яке виконувалось відповідачем у розстрочку відповідно до ухвал суду. Ці платежі не були добровільними, а тому не можуть переривати позовної давності. Таким чином, висновки апеляційного суду про переривання позовної давності до заявлених позовних вимог не відповідають обставинам справи, а також суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №161/20278/14-ц, від 09 лютого 2022 року та від 21 грудня 2022 року у справі №602/1082/19.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2023 року від АТ «Ощадбанк» надійшов відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що спір між банком та майновим поручителем ОСОБА_2 про звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості вже вирішений, тому ОСОБА_2 вже використав своє право у спірних правовідносинах щодо спростування суми кредитної заборгованості під час розгляду вказаного спору та оскаржуваним судовим рішенням його права не порушено. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №921/730/13-г/3.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції матеріали цивільної справи, у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року відмовлено.

У листопаді 2023 року справа № 602/119/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі №602/1082/19, від 21 грудня 2022 року у справі №602/1082/19, від 30 травня 2018 року у справі № 161/20278/14-ц, від 21 грудня 2022 року у справі №602/1082/19, від 24 квітня 2019 року у справі №523/10225/15-ц, від 11 березня 2021 року у справі № 752/17238/16).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 446 від 20 липня 2007 року, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 69 000,00 дол. США зі сплатою 13.5% річних, а позичальник зобов`язався повернути кредит до 19 липня 2012 року.

Для забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з кредитного договору № 446 від 20 липня 2007 року ОСОБА_2 передано в іпотеку майно, яке належить йому на праві власності, а саме:

1) нежиле приміщення (приміщення складу з підвальним приміщенням), що знаходиться в АДРЕСА_1 загальною площею 393,80 кв. м;

2) земельна ділянка для роздрібної торгівлі та комерційних послуг розміром 0,06602 га кадастровий номер 6123810100020040153, що розташована на території Лановецької міської ради в АДРЕСА_1 ;

3) трикімнатна квартира АДРЕСА_2 загальною площею 69,40 кв. м, житлова площа - 46 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

20 липня 2007 року приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 1739 іпотечний договір між банком та ОСОБА_2 , який є іпотекодавцем за власними зобов`язаннями та майновим поручителем ОСОБА_1 .

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі № 2-154/10 позов ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу і звернення стягнення на майно задоволено та достроково стягнуто з ОСОБА_1 657 996,96 грн шляхом звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_2 відповідно до договору іпотеки № 1739 від 20 липня 2007 року.

Ухвалою Лановецького районного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2010 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення Лановецького районного суду від 13 липня 2010 року задоволено. Розстрочено виконання рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року по цивільній справі № 2-154/2010 за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу і звернення стягнення на майно, та встановлено графік погашення суми стягнення.

Ухвалою Лановецького районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2013 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення Лановецького районного суду від 13 липня 2010 року задоволено. Розстрочено виконання рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року по цивільній справі № 2-154/2010 за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу і звернення стягнення на майно, встановлено графік погашення суми стягнення.

Ухвалою Лановецького районного суду Тернопільської області від 25 березня 2016 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення Лановецького районного суду від 13 липня 2010 року задоволено. Розстрочено виконання рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року по цивільній справі № 2-154/2010 за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу і звернення стягнення на майно та змінено графік погашення заборгованості. Встановлено наступний графік погашення суми стягнення:

з 01 березня 2016 року по 01 березня 2017 року - по 250 дол. США;

з 01 березня 2017 року по 01 березня 2018 року - по 250 дол. США;

з 01 березня 2018 року по 01 березня 2019 року - по 300 дол. США;

з 01 березня 2019 року по 01 березня 2020 року - по 300 дол. США;

з 01 березня 2020 року по 01 лютого 2021 року - по 4135.50 дол. США.

13 вересня 2016 року державним виконавцем Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 відповідно до виконавчого листа Лановецького районного суду Тернопільської області № 2-154/2010 від 06 серпня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» 657 996,96 грн.

Відповідно до розрахунку простроченої заборгованості за основним боргом згідно з кредитним договором № 446 від 20 липня 2007 року станом на 12 січня 2018 року залишок простроченої заборгованості за кредитом складає 57 484,87 дол. США.

Відповідно до розрахунку заборгованості за пенею за несвоєчасне погашення основного боргу та нарахованих відсотків відповідно до кредитного договору № 446 від 20 липня 2007 року за період з 09 січня 2015 року по 10 січня 2018 року сума пені за несвоєчасну сплату основного боргу та нарахованих відсотків за період з 09 січня 2015 року по 10 січня 2018 року складає 661 255,16 грн.

Позивачем змінено організаційно-правову форму з публічного на приватне акціонерне товариство, у зв`язку із чим змінено найменування на АТ «Ощадбанк».

Позиція Верховного Суду

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:

«Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) зазначено, що:

«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них.

Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 належить залишити без змін».

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що:

«посилаючись на приписи частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» та правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 1519/2-4141/11, від 28 серпня 2019 року у справі № 466/104/14-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 756/409/17-ц, ОСОБА_1 стверджує, що в разі неоскарження рішення суду у справі про стягнення з ПП «Продекспот» заборгованості за кредитними договорами, він як майновий поручитель буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, оскільки така сума вже буде встановлена преюдиційним судовим рішенням.

24. Утім 06 листопада 2013 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалив рішення у справі №607/13901/13-ц, яким задовольнив позовні вимоги АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави за договором застави № 6609Z29 від 24 листопада 2009 року. Крім того, за заявою ОСОБА_1 цей суд ухвалами від 31 грудня 2013 року та від 09 лютого 2015 року відстрочував виконання рішення. Тобто спір між банком та ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно за цим договором уже вирішений. При цьому заставодавці мали право спростувати суму заборгованості позичальника - ПП «Продекспорт» під час вирішення Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області спору про звернення стягнення на предмет застави, натомість вони повністю визнали позовні вимоги банку до них (заява від 05 листопада 2013 року), про що зазначено у цьому судовому рішенні від 06 листопада 2013 року у справі № 607/13901/13-ц.

25. Таким чином, своє право спростувати суму заборгованості саме у спірних правовідносинах ОСОБА_1 уже використав, визнавши борг перед банком у справі Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області № 607/13901/13-ц під час вирішення спору про звернення стягнення на предмет застави. Про обізнаність із цим рішенням також свідчать його заяви до суду про відстрочення його виконання […]

36. Отже при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.

37. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги доводи банку про існування рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року у справі № 607/13901/13-ц, ухваленого за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави за договором застави № 6609Z29 від 24 листопада 2009 року, яке набрало законної сили і згідно з яким звернуто стягнення на предмет на належну ОСОБА_1 частку в розмірі 10% у статутному фонді ПП «Продекспорт».

38. Це рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року у справі № 607/13901/13-ц на сьогоднішній день переглядається в апеляційному порядку.

39. Так, Тернопільським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за апеляційною скаргою ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Продекспорт» - 19 грудня 2019 року, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Агро-Продукт» - 17 березня 2020 року. Розгляд цієї справи призначено на 19 травня 2020 року.

40. Поряд з цим ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року у справі № 607/13901/13-ц у зв`язку з ненаданням ним доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Указано на те, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи та про наявність рішення суду ще у грудні 2013 року, про що свідчать заяви ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі із визнанням повністю позовних вимог та про відстрочку виконання оскаржуваного рішення суду, які задоволені ухвалами Тернопільського міськрайонного суду від 31 грудня 2013 року та 09 лютого 2015 року.

41. Утім ОСОБА_1 не позбавлений права спростовувати суму, в межах якої звертається стягнення на предмет застави, та надавати свої міркування з цього приводу під час апеляційного перегляду рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року як один з відповідачів у справі № 607/13901/13-ц. Учасники справи № 921/730/13-г/3 не вправі посилатися на встановлену суму заборгованості як на преюдиційний факт у спорі з ОСОБА_1 , який не є відповідачем у цій справі.

42. Отже, у цій справі, установивши відсутність порушення прав чи законних інтересів зазначеної особи, апеляційний господарський суд правильно відхилив твердження ОСОБА_1 про те, що оскаржуваним судовим рішенням у справі № 921/730/13-г/3 вирішено питання про його права, інтереси та/або обов`язки і обґрунтовано закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України».

У справі, що переглядається:

апеляційний суд встановив, що рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі № 2-154/10 позов ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу і звернення стягнення на майно задоволено та достроково стягнуто з ОСОБА_1 657 996,96 грн шляхом звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_2 відповідно до договору іпотеки № 1739 від 20 липня 2007 року;

ухвалами Лановецького районного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2010 року, від 05 вересня 2013 року та від 25 березня 2016 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року задоволено та розстрочено виконання цього рішення;

таким чином, спір між банком та ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно за цим договором уже вирішений;

у лютому 2018 року ПАТ «Ощадбанк», яке перейменоване в АТ «Ощадбанк», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;

постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року позов АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 50 449,62 дол. США заборгованості по основному боргу за кредитним договором № 446 від 20 липня 2007 року та 18 631,04 грн сплаченого судового збору;

третя особа ОСОБА_2 не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 50 449,62 дол. США заборгованості по основному боргу за кредитним договором № 446 від 20 липня 2007 року;

відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідача (до якого пред`явлені оскаржені вимоги) свідчить про повну його згоду з постановою суду апеляційної інстанції;

аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навів переконливих доводів, яким чином постанова суду апеляційної інстанції про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк», порушує його права та інтереси, з цих же підстав не може бути розглянуто по суті клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі;

тому постанову суду апеляційної інстанції належить залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 61/18365/20 (провадження № 61-9164св23), не дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову суду апеляційної без змін.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий ' В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко