Ухвала

від 05.08.2024 по справі 160/12700/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

05 серпня 2024 рокуСправа №160/12700/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кучугурної Н.В.

секретаря судового засідання Храмцова Є.В.

за участю:

позивача: Чорного Т.О.;

від позивача: Ткаліч Д.В., адвокат;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Дніпрі заяву представника позивача адвоката Ткаліча Дениса Владиславовича про поновлення строку звернення до суду у справі №160/12700/24 за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткаліч Денис Владиславович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

16.05.2024 через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткаліч Денис Владиславович, до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2022 № 49-РС в частині зарахування ОСОБА_1 у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 ;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період військової служби з 01.03.2023 по 14.06.2023 у повному обсязі відповідно до частини 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дії посадових осіб ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, а також щодо обчислення та виплати місячного грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 14.06.2023 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;

зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 14.06.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 призначити, обчислити, нарахувати та виплатити Позивачу додаткову винагороду у порядку постанови КМ України від 28.02.2022 № 168 у підвищеному до 100 000,00 грн розмірі за період участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України з 26.02.2022 по 16.04.2022 згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України від 23.12.2023 № 693, виданої ВЧ НОМЕР_1 , за період стаціонарного лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я з 17.04.2022 по 15.02.2023 внаслідок тяжкого поранення, одержаного у зв`язку із захистом Батьківщини згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 08.07.2022 № 1374, виданої ВЧ НОМЕР_1 з урахуванням раніше проведених платежів за цей період часу.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/12700/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою від 21.05.2024 суд поновив позивачу строк звернення до суду; прийняв до розгляду позовну заяву і відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Поряд з цим, в цій ухвалі суд зазначив, що позивач, з-поміж інших позовних вимог, оскаржує наказ відповідача від 22.04.2022 №49-РС, який пов`язаний з проходженням позивачем військової служби, яка, у свою чергу, є службою публічною.

Таким чином, з позовними вимогами про оскарження наказу позивач мав звернутися до суду у місячний строк з дати ознайомлення з цим наказом.

Позивач не надає доказів щодо дати ознайомлення з наказом, тому суд дійшов висновку про неможливість вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду в частині оскарження наказу на стадії відкриття провадження у справі. Таким чином, питання дотримання строку звернення до суду в наведеній частині позовних вимог буде вирішено судом у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою від 03.07.2024 суд залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткаліч Денис Владиславович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії; встановив позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання повного тексту цієї ухвали, шляхом надання: доказів звернення до суду в межах строків, установлених ч.5 ст.122 КАС України, в частині позовних вимог, які стосуються оскарження наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2022 №49-РС, або подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.

У судовому засіданні, яке відбулось 05.08.2024, позивач та його представник підтримали заяву про поновлення процесуального строку, яка була подана до суду 08.07.2024.

У цій заяві представник позивача просить суд визнати поважними причини пропуску та поновити строк звернення до суду із позовною заявою ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання рішень, дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання протиправним наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.04.2022 № 49-РС щодо зарахування ОСОБА_1 у розпорядження командира військової частини. В обгрунтування заяви представник позивача вказує, що після отримання позивачем тяжкого поранення (16.04.2022) його зараховано у розпорядження командира військової частини (22.04.2022), що підтверджується наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.04.202 № 49-РС, який оскаржується позивачем. Зміст вказаного наказу в подальшому викладений відповідачем у новій найбільш вигідної редакції, що підтверджується копією листа ВЧ НОМЕР_1 від 11.06.2024 № 691/398/вихЗП1 з додатками, що додається. Після прийняття спірного наказу та до моменту звільнення позивача з військової служби позивач не був обізнаний та не повідомлявся посадовими (службовими) особами ВЧ НОМЕР_1 про його зарахування у розпорядження командира військової частини. Після прийняття спірного наказу він не був реалізований тому позивач не міг знати про те, що його зарахували у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 . Після прийняття спірного наказу та до моменту звільнення позивача з військової служби позивач не був обізнаний та не повідомлявся посадовими (службовими) особами ВЧ НОМЕР_1 про його зарахування у розпорядження командира військової частини. Після прийняття спірного наказу він не був реалізований, тому позивач не міг знати про те, що його зарахували у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 . У січні 2024 року у відповідь на адвокатський запит відповідач надіслав копію наказу про зарахування позивача у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 , який містить фактично тільки розпорядчу частину та, за доводами представника позивача, не дає відповіді на важливі для вирішення справи питання: на яких підставах позивача зараховано у розпорядження (у первинному наказі зазначено 2 підстави), з якою метою видано наказ (відсутня інформація в наказі), чи був наказ прийнятий обґрунтовано (відсутнє будь-яке обґрунтування необхідності прийняття даного наказу), чи був дотриманий необхідний баланс між можливими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), чи були досліджені будь-які документи в т.ч. медичні документи позивача щодо потреби його у тривалому лікуванні, рапорти посадових (службових) осіб відповідача, медиків ВЧ НОМЕР_1 (відсутня інформація в наказі), чи був реалізований спірний наказ з моменту прийняття. З метою збору доказів про факт реалізації наказу, що є ключовим у даній справі відповідачу направлено інший адвокатський запит про нараховане та виплачене грошове забезпечення для встановлення місяця в якому позивач міг отримувати зменшене грошове забезпечення як особа, що зарахована у розпорядження командира військової частини. 12.03.2024 відповідач надав інформацію (лист ВЧ НОМЕР_1 від 26.02.2024 №691/106) про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період військової служби позивача з 24.02.2022 по 14.06.2023, з якої встановлено, що наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.04.2022 № 49-РС реалізований з березня 2023 року. З березня по травень 2024 року позивач особисто вчиняв дії спрямовані на встановлення того з яких підстав його зараховано у розпорядження командира військової частини, відвідував КП «ДОКЛ ім. І.І. Мечникова «ДОР» в якій лікувався після отримання поранення для того аби з`ясувати чи надавалась інформація про потребу позивача у тривалому лікуванні до ВЧ НОМЕР_1 , телефонував у військову частину для отримання роз`яснень з яких саме причин його було зараховано у розпорядження у зв`язку з тим, що сам спірний наказ не дає відповіді на питання про те з яких підстав позивача зараховано у зв`язку з тривалим лікуванням або з тим, що позивач може вважатися безвісті зниклим, проте відповіді не отримав. За вказаний проміжок часу представником позивача адвокатом Ткаліч Д.В. направлено адвокатські запити до ВЧ НОМЕР_1 щодо надання переліку документів на підставі яких ОСОБА_1 було зараховано у розпорядження командира військової частини та до КП «ДОКЛ ім. І.І. Мечникова «ДОР» (де проходив лікування позивач на час винесення спірного наказу), про те, чи надавалась КП «ДОКЛ ім. І.І. Мечникова «ДОР» інформація відповідачу про потребу позивача у тривалому лікуванні позивача. У відповідь на вищевказаний адвокатський запит відповідач надав окремі документи, але жодних документів, які обґрунтовано доводять факт існування підстав для зарахування позивача у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 немає. З огляду на викладені обставини, представник позивача вважає, що позивачем був пропущений строк звернення до суду з поважних причин.

У клопотанні, яке надійшло до суду 11.07.2024 від відповідача, він просить суд залишити без розгляду позовні вимоги позивача в наведеній частині позовних вимог.

Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає про таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відповідно до статті 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Частинами 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба.

Частинами 1, 3 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, та суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 та від 04.12.2019 у справі №815/2681/17, в яких зазначено, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України, як норми спеціального процесуального закону, які визначають місячний строк звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною 1 ст. 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З матеріалів позовної заяви суд установив, що позивач є військовослужбовцем, який 16.04.2022 отримав поранення за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу Військової частини НОМЕР_1 в районі н.п. Гродівка (Донецька область). У період з 17.04.2022 по 06.05.2022, 07.05.2022 по 21.05.2022, 21.05.2022 по 29.06.2022, 29.06.2022 по 29.07.2022, 29.07.2022 по 19.08.2022, 25.08.2022 по 09.09.2022, 21.09.2022 по 05.10.2022, 01.11.2022 по 15.11.2022, 01.08.2023 по 09.08.2023, 10.08.2023 по 20.08.2023, 21.08.2023 по 31.08.2023, 01.09.2023 по 12.09.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах.

Незважаючи на отримане поранення, тривале лікування, позивач вживав дії, направлені на захист своїх прав, а саме звернувся за правовою допомогою до адвоката, який, у свою чергу, через відповідні адвокатські запити збирав інформацію щодо обставин цієї справи.

До того, матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом про переведення позивача у розпорядження командира.

Крім цього, позивач є військовослужбовцем, який брав участь у відсічі збройної агресії російської федерації проти України, і заявлені вимоги стосуються прав позивача, що пов`язані з проходження такої служби.

Згідно з позицією Конституційного Суду України у рішенні від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022, Конституційний Суд України зважає на реалії, пов`язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.

Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24 лютого 2022 року збройна агресія Російської Федерації проти України набула повномасштабного характеру. Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.

Відповідно до частини другої статті 17 Основного Закону України «оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили У країни».

Здійснюючи конституційний контроль щодо законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців, Конституційний Суд України спирається на свої попередні юридичні позиції щодо розуміння частини п`ятої статті 17 Конституції України. Виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України Конституційний Суд України вважає, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України.

Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов`язків оборони держави, виконують обов`язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров`я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя.

Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

Беручи до уваги, що врегулювання відповідних питань належить до розсуду Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади в межах їх конституційних повноважень, Конституційний Суд України також наголошує на тому, що заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України.

Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України).

В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.

Конституційний Суд України наголошує, що приписи частини п`ятої статті 17, частини першої статті 46 Конституції України перебувають у системному взаємозв`язку з приписами частини першої статті 3 Конституції України та, зокрема, втілюють ідею про те, що людина, її життя і здоров`я є найвищою цінністю.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються оскарження наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2022 №49-РС.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу.

За таких обставин, суд продовжує розгляд адміністративної справи №160/12700/24.

Керуючись ст.ст. 121-123, 171, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити заяву представника позивача адвоката Ткаліча Дениса Владиславовича про поновлення строку звернення до суду у справі №160/12700/24.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються оскарження наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2022 №49-РС.

Продовжити розгляд адміністративної справи №160/12700/24 за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткаліч Денис Владиславович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили 05.08.2024 та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Повний текст ухвали складено 12.08.2024.

Суддя Н.В. Кучугурна