Ухвала

від 05.08.2024 по справі 160/12700/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

05 серпня 2024 рокуСправа №160/12700/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кучугурної Н.В.

секретаря судового засідання Храмцова Є.В.

за участю:

позивача: Чорного Т.О.;

від позивача: Ткаліч Д.В., адвокат;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Дніпрі клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткаліч Денис Владиславович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

16.05.2024 через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткаліч Денис Владиславович, до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2022 № 49-РС в частині зарахування ОСОБА_1 у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 ;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період військової служби з 01.03.2023 по 14.06.2023 у повному обсязі відповідно до частини 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дії посадових осіб ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, а також щодо обчислення та виплати місячного грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 14.06.2023 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;

зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 14.06.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 призначити, обчислити, нарахувати та виплатити Позивачу додаткову винагороду у порядку постанови КМ України від 28.02.2022 № 168 у підвищеному до 100 000,00 грн розмірі за період участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України з 26.02.2022 по 16.04.2022 згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України від 23.12.2023 № 693, виданої ВЧ НОМЕР_1 , за період стаціонарного лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я з 17.04.2022 по 15.02.2023 внаслідок тяжкого поранення, одержаного у зв`язку із захистом Батьківщини згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 08.07.2022 № 1374, виданої ВЧ НОМЕР_1 з урахуванням раніше проведених платежів за цей період часу.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/12700/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою від 21.05.2024 суд поновив позивачу строк звернення до суду; прийняв до розгляду позовну заяву і відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

11.07.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання, в якій відповідач, посилаючись на п.8 ч.1 ст.240 КАС України, просить суд залишити без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог, які стосуються нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення відповідно до Постанови КМУ №704 від 30.08.2017. обґрунтування наведеного клопотання відповідач навів у відзиві на позовну заяву. Так, відповідач зазначає, що з 01.07.2023 до подання позовів про виплату сум оплати праці застосовується тримісячний строк. Позов подано 16.05.2024. Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпПУ (в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022, що набрав чинності 18.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпПУ, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Отже, з 19.07.2022 КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Ці вимоги поширюються на відповідні позовні заяви, що подаються до судів з 19.07.2022. Відтак, до 19.07.2022 позивач дійсно мав право звернутися до суду без обмеження будь-якими строками, незалежно від того, дії відповідача у який з періодів ним оскаржувалися. З 20.07.2022 таке право обмежене тримісячним строком. Разом з тим, слід враховувати і те, що відповідно до п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Строк дії карантину востаннє продовжувався до 30.06.2023 відповідно до Постанови КМУ № 383 від 25.04.2023. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у зазначеній ухвалі від 07.12.2023 у справі № 990/242/23, на дату прийняття Постанови КМУ № 383 від 25.04.2023 «…позивач мала знати, що строк для звернення до адміністративного суду за захистом права на оплату праці продовжений ще на два місяці. На думку колегії суддів, цього строку, в доповнення до періоду, що минув, було достатньо для того, щоб звернутися до суду з цим позовом, тобто правової невизначеності за описаної ситуації, бути не могло». Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 зазначений карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України скасовано. Відтак, особливості щодо застосування строків, визначених ст.233 КЗпП України, скасовано. Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався з 30.06.2023 і закінчився 30.09.2023. Позивач звернувся із позовом у цій справі до суду 16.05.2024, тобто за минуванням більше 10 місяців з дня завершення карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Отримання позивачем листа відповідача №691/106 від 26.02.2024 у відповідь на заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку (правові висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 та у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №380/14933/22). Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, відповідно до яких для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Таким чином, до обов`язків саме позивача входить надання, відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, доказів щодо: дня, коли позивач дізнався про факт порушення своїх прав; причин неможливості дізнатися про факт порушення своїх прав раніше. Таких доказів, на думку відповідача, позивач не надав.

02.08.2024 до суду від представника позивача надійшли заперечення проти клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, які позивач та його представник підтримали у судовому засіданні, яке відбулось 05.08.2024.

Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд зазначає про таке.

Як указано вище, ухвалою від 21.05.2024 суд поновив позивачу строк звернення до суду; прийняв до розгляду позовну заяву і відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В цій ухвалі суд зазначив, що відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Так, у п.2.1. мотивувальної частини рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

При цьому, суд ураховує, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, додаткова винагорода на період дії воєнного стану належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У свою чергу, одноразові додаткові види грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи №280/6779/22, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин. Застосування такого підходу судом касаційної інстанції є сталим та послідовним.

В цій частині справи також слід врахувати вказані у пунктах 44-45 постанови Верховного Суду у справі №280/6779/22 висновки про подовження на підставі пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, зі скасуванням карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене, а також ураховуючи періоди, за які позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення, суд зазначає, що з позовними вимогами щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за періоди після 19 липня 2022 року позивач звернувся до суду з пропуском строку.

Поряд з цим, до позовної заяви додано клопотання про поновлення строку звернення до суду. Представник позивача в обґрунтування клопотання зазначає, що позовна заява стосується захисту права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, що передбачено ст.ст. 17, 43 Конституції України (право на грошове забезпечення як складову соціального забезпечення) та ст. 9 Закону України «Про правовий та соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, на момент проходження військової служби ОСОБА_1 не знав про те, що відповідачем неправомірно нараховується грошове забезпечення з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік», а також про те, що відповідачем нараховується додаткова винагорода, передбачена постановою KM України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового, начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у зменшеному розмірі, тому що після отримання тяжкого поранення 16.04.2022 позивач увесь час перебував на стаціонарному лікуванні, переміщувався з одного лікувального закладу до іншого для отримання лікування та проведення хірургічний операцій. Позивач мав обгрунтовані очікування та вважав, що грошове забезпечення відповідачем виплачується у розмірі, визначеному Законом. 24.11.2023 позивач звернувся до адвоката Ткаліча Д.В. для надання правової допомоги щодо розрахунку примірного розміру пенсії з інвалідності на яку має право позивач та надав виписку з банківського рахунку. Під час аналізу виписки з банківського рахунку адвокат дійшов висновку про неможливість здійснення розрахунку пенсії по інвалідності, у зв`язку з відсутністю інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення у розрізі складових грошового забезпечення помісячно, тому направлено адвокатський запит відповідачу щодо надання інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивачу за час військової служби за спірний період. 12.02.2024 відповідач надав інформацію на адвокатський запит у листі ВЧ НОМЕР_1 від 26.02.2024 № 691/106, яка того ж дня надана позивачу для ознайомлення. Під час ознайомлення з вказаною інформацією встановлено не лише розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивачу, а й те, що фактично відповідач під час обчислення, нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за час військової служби з 24.02.2022 по 14.06.2023 використав розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений Законом України «Про Державний бюджети України на 2018 рік», а також нарахував та виплатив у зменшеному розмірі додаткову винагороду, передбачену постановою КМ України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового, начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за час перебування позивача на стаціонарному лікуванні та у відпустках за станом здоров`я внаслідок отриманого тяжкого поранення під час захисту Батьківщини. Позивач зазначає, що дізнався про порушення свого права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі тільки після отримання 12.03.2024 інформації від відповідача про нараховані суми грошового забезпечення. Враховуючи зазначені обставини, представник позивача просить суд визнати поважними причини пропуску строку та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з цією позовною заявою.

Розглянувши клопотання, суд поновив строк звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення.

Відповідно до частин 3, 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Проте, як зазначено вище, суд визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, і цей висновок суд не вважає передчасним.

Отже, питання щодо строків звернення до суду у цій справі було вирішено судом.

За таких обставин, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 44, 121, 122, 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили 05.08.2024 та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.

Повний текст ухвали складено 12.08.2024.

Суддя Н.В. Кучугурна